Після успішних атак України на російські стратегічні літаки та інші об’єкти, багато хто очікував зриву перемовин з боку Росії. Однак вони їдуть до Стамбулу, бо зацікавлені в імітації перемовного процесу. Україна дійсно хоче адекватних переговорів, але розуміє, що Росія не піде на адекватні умови миру. Росія ж намагається продемонструвати одному глядачу, що проти неї не треба вводити додаткові санкції.
Росія не збирається завершувати війну на прийнятних чи компромісних умовах. Очікується “черговий цирк від Мединського і компанії” з неприйнятними умовами, які Україна відкине і виступить зі своїми пропозиціями.
Для Путіна війна є “точкою рівноваги” для його режиму. Повернення економіки на мирні рейки, повернення військових, конверсія виробництва – це ризики. Доведеться приборкувати регіональні еліти, які посилилися під час війни (на відміну від централізації в Україні, в Росії регіональні клани та корпоративні еліти зміцніли, мають приватні армії, центральний контроль ослаб).
Ілюзія зовнішнього ворога комфортна для збереження режиму Путіна, хоч довгостроково це закладає бомбу під Росією. Щоб вийти з війни, Путіну потрібна очевидна перемога, яка переважить негативні наслідки, або нова війна (але вести кілька війн Росія навряд чи зможе). Ризиковано було починати війну, і дуже важко з неї вийти, бо нова рівновага вже сформувалася.
Вплив санкцій та українських ударів на Росію. Путін буде імітувати процес, бо для нього критично важливо, щоб “Трамп” не наклав нові санкції. Російська економіка виснажена, додаткові санкції (особливо на покупців російських ресурсів) можуть її серйозно послабити. Вчорашні удари по “ядерній тріаді” є безпрецедентними. Росія не може швидко відродити виробництво цих літаків, бо на це підуть десятиліття. Це серйозний психологічний удар по Росії, бо доводить, що міф про нескінченні ресурси Росії та її здатність воювати вічно (який живе в голові Трампа і підживлюється Росією) є містифікацією.
Якщо росіяни виставлять неадекватні умови (а вони виставлять), вони виглядатимуть менш впевнено. Це наблизить запровадження нових санкцій проти Росії, про які говорять американські сенатори, оточення Трампа та європейці.
У нас є дві ключові стратегічні задачі:
№ 1. Продовжувати заганяти росіян у петлю вразливості. Росія вразлива -> на неї можна тиснути -> вона стає більш вразливою -> її можна більше вражати.
№ 2. Доводити, що Путін не є договороздатним, і що Росія є цілком вразливою країною. Україна діє за нормами війни, Росія відповідає атаками по цивільних. Російські погрози (“відплатимо”, “побачите, на що ми здатні”) вже не діють – ми вже все бачили. Росія вже все застосувала, вчинила всі можливі воєнні злочини і нічого кардинального для посилення тиску на Україну зробити не може. А на застосування ЯЗ надто багато зовнішніх обмежень.
Дві цілі, на які спрямовані перемовини – продовжити демонструвати, що росіян діє тільки сила і що Україна налаштована на перемовини, але з позиції адекватного світосприйняття, якого у росіян немає.
Найкращий результат перемовин сьогодні – обмін полоненими. Нормальний і очікуваний – домовляться домовлятися далі, погодять нову зустріч; будуть заяви, що росіяни тягнуть процес.
Що далі? Росіяни продовжуватимуть літньо-осінній наступ. Україна буде триматися своєї стратегії – обмін мінімуму території на максимум російського воєнного ресурсу. Анонсовані інструменти тиску на Росію (санкції) мають бути реалізовані. Якщо “Трамп” та інші дійсно хочуть припинити вбивства, вони мають позбавити Росію можливості їх вчиняти. Тренди для Росії є негативними. Додаткові санкції чи військова допомога Україні можуть пришвидшити їх розвиток.
Реальні перемовини відбудуться тоді, коли Путін відчує, що продовження війни є більшим ризиком для його режиму, ніж її завершення. Ну або коли режим впаде. Українська делегація, європейці, Британія, Туреччина, більшість американців це розуміють. Залишилося переконати Трампа та його оточення.