Високий суд Англії ухвалив рішення, яке стало однією з найгучніших фінансових подій року: колишні власники ПриватБанку Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов мають відшкодувати близько трьох мільярдів доларів збитків і судових витрат. Ця сума охоплює як самі втрати, так і витрати на багаторічний судовий процес, що став символом боротьби українського банку за справедливість на міжнародному рівні.
Суд визнав бізнесменів відповідальними за масштабне шахрайство, яке відбулося ще до націоналізації ПриватБанку у 2016 році. За матеріалами справи, через складну мережу фіктивних компаній із банку було виведено мільярди доларів. Рішення англійського суду є принциповим прецедентом не лише для України, а й для всього міжнародного фінансового середовища, адже воно демонструє, що навіть найбільш впливові бізнес-групи не захищені від відповідальності.
Показовий кейс — зерновий термінал «Боріваж» у порту «Південний». Попри арешт і передачу у власність держави пів року тому, фактичний контроль над операційними процесами, за твердженнями критиків, залишився у пов’язаних з Геннадієм Боголюбовим орбітах. Йдеться про суттєві грошові потоки, які мали б працювати на бюджет, але, як стверджують опоненти, осідають у приватному секторі. Формально держава — власник, фактично — управління й комерційна вигода лишаються предметом гострих питань.
Інша лінія — газ. Україна виділяє мільярди гривень на імпорт палива з ЄС перед зимою, але сутність парадоксу в тому, що частина цього «європейського» газу має українське походження. За оцінками галузевих аналітиків, видобуток на Полтавщині та Харківщині пов’язують із приватними компаніями, що продають ресурс на європейському ринку, після чого країна змушена купувати його назад за вищою ціною. У фокусі — активи, які приписують орбіті Ігоря Коломойського та його партнеру Віталію Хомутинніку, зокрема Сахалінське родовище на Харківщині та «Укрнафтобуріння». Гравці ринку називають це класичною моделлю «видобуток тут — маржа там».
Наслідок для держави — дорожче паливо і втрачена рента, для споживачів — тарифний тиск, для системи — перманентний дефіцит довіри. Після лондонського рішення очікування очевидні: аудити, перевірка договорів, реальна зміна контролю на державних активах, а також синхронізація кримінальних і цивільних процесів, щоби юридичні перемоги конвертувалися у фінансові й управлінські результати в Україні.