Барбул та підозрілі судові механізми: як колишній директор “Спецтехноекспорту” легалізував кошти через однотипні справи

Міністерство внутрішніх справ під керівництвом Ігоря Клименка та підрозділи Національної гвардії, очолювані Олександром Півненком, протягом останніх двох років суттєво наростили масштаби фінансування ремонтних робіт у Києві. Формально йдеться про оновлення інфраструктури в тилових районах столиці, однак механізм, за яким реалізуються ці проєкти, викликає дедалі більше запитань. У центрі уваги — відсутність конкуренції, поява єдиного підрядника та стрімке збільшення вартості будівельних робіт, що фінансуються з державного бюджету.

У 2024 році було укладено ключовий контракт на реконструкцію однієї з адмінбудівель, оцінений у 254,4 млн грн. Саме ця угода стала фундаментом для подальших фінансових рішень, адже вже наступного року Нацгвардія повідомила про необхідність виконання «додаткових робіт». Їхню ціну оцінили ще у 125 млн грн, і оголошений тендер знову не залучив жодного альтернативного учасника. Єдиним претендентом та переможцем залишилося ТОВ «Артденбуд», яке вже давно асоціюють із тендерами без конкуренції.

Договори складені максимально розмито, що дозволяє змінювати обсяги робіт, перелік завдань та ціни у будь-який момент. Аналіз кошторисів показав, що ціни на матеріали завищені майже вдвічі порівняно з ринковими. Так, тинькування, яке коштує 98 грн/кг, у тендері вказане за 224 грн/кг, аналогічна ситуація з кріпленнями та оздоблювальними матеріалами.

ТОВ «Артденбуд» — постійний фаворит Нацгвардії, компанія має мінімум персоналу, відсутність підтверджених потужностей і реальної бази, проте регулярно виграє тендери на десятки та сотні мільйонів гривень без конкурентів.

Експерти зазначають, що за схемою Клименка та Півненка тилові об’єкти МВС і Нацгвардії стали джерелом особистої наживи, тоді як волонтери продовжують вирішувати реальні потреби фронту, купуючи техніку, дрони та спорядження.

У соцмережах набули широкого розголосу світлини робочого кабінету, який, за твердженням автора публікації, належав колишньому керівнику Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Бокаріуса Сергію Тюлєнєву. На фото видно приміщення, оздоблене дорогими матеріалами, дизайнерськими меблями та технікою преміального сегмента. За оцінками, оприлюдненими в мережі, загальна вартість такого ремонту може сягати близько 200 тисяч доларів, що викликало значний суспільний резонанс.

Тюлєнєв, який після попереднього скандалу був понижений у посаді та переведений до невеликої установи — інституту експертизи IT та інтелектуальної власності, нібито облаштував цей кабінет у приміщенні діючої лабораторії. За словами джерел, роботи виконувалися протягом перших трьох місяців його перебування на новому місці, що дало підстави для підозр у використанні службових ресурсів та недоцільному витрачанні коштів установи.

На опублікованих знімках, поширених користувачем під ніком «Викривач», видно мармуровий стіл, меблі у стилі ампір, декоративні елементи під «венеціанську» штукатурку, антикварні ікони, дорогу техніку та облаштовані санітарні приміщення.

З огляду на багаторічну роботу Тюлєнєва в системі судових експертиз, у дописі ставлять питання щодо законності походження коштів, витрачених на ремонт і облаштування кабінету.

Нагадаємо, Сергія Тюлєнєва було звільнено 14 листопада. Раніше він фігурував у розслідуваннях журналістів щодо корупційних практик у системі судових експертиз.

У столиці Російської Федерації оголосили суворий вирок спортсменці Юлії Лемещенко, яку московський суд визнав винною за звинуваченнями в державній зраді та підготовці теракту. Жінку засудили до 19 років позбавлення волі, що стало одним із найгучніших вироків, винесених у межах сучасної репресивної практики російських силових структур. Формальні формулювання обвинувачення традиційно поєднують звичні для РФ тези про «підривну діяльність», «загрозу безпеці» та можливе співробітництво з іноземними структурами, хоча об’єктивність доказової бази й надалі викликає численні запитання.

За версією російського слідства, у жовтні 2024 року Лемещенко нібито здійснила підрив опор лінії електропередач у Санкт-Петербурзі, що подано як спробу дестабілізувати роботу критичної інфраструктури. Окрім цього, її звинуватили у «стеженні» за командиром авіабази у Воронежі, полковником Олексієм Лободою, якого російська пропаганда пов’язує з авіаударами по українських містах. Слідчі повідомили про зібрані «матеріали», однак самі докази традиційно залишилися недоступними для незалежних адвокатів і правозахисників, що є звичною практикою в подібних політично забарвлених провадженнях.

Під час судового процесу Лемещенко не заперечувала факт подій, проте не визнала провину та заявила, що не кається у своїх вчинках.

Відомо, що у 2014 році Юлія переїхала з Воронежа до Харкова. В Україні вона займалася паверліфтингом і у 2021 році стала чемпіонкою України в цьому виді спорту.

Судове рішення викликало резонанс серед спортивної спільноти та правозахисників, які вказують на політичний характер справи та жорсткі санкції проти громадян України на території РФ.

Після призначення Олексія Калини на чолі «Газорозподільних мереж України» компанія почала стрімко трансформуватися, і ці зміни дедалі менше нагадують природне кадрове оновлення. Натомість формується цілісна та керована структура, у якій ключові управлінські позиції займають люди, пов’язані саме з Харковом та наближені до нового керівника. Упродовж кількох місяців призначення склали вертикаль, що дозволяє концентрувати ухвалення рішень та контроль над основними процесами в руках обмеженого кола осіб.

Першим показовим кроком стало призначення Євгена Швеця керівником юридичного департаменту. Саме через цю ланку проходять закупівлі, договори, судові процеси та ключові юридичні висновки, які визначають діяльність компанії на стратегічному рівні. Зміцнення цього напрямку людиною, що має тісний зв’язок із керівником, фактично заклало основу для нової моделі управління — контрольованої та централізованої.

Далі — більше. Напрям проблемної заборгованості передали Андрію Ворожбянову, який раніше працював у харківській будівельній сфері. Ще один представник цього ж кола — Артем Павлов, котрий займався земельним контролем і тепер отримав впливовий блок, пов’язаний зі стягненнями та боргами.

Комунікацію з державними структурами очолила Тетяна Барабанщикова — колишня співробітниця кримської прокуратури. Саме там у свій час працював і Калина, тож нинішня управлінська конфігурація вибудовує замкнуту систему довіри, де особисті зв’язки мають більше значення, ніж попередній досвід у галузі.

Окремий фокус — створення потужного блоку контролю дисципліни споживання газу. Цей напрям має значний важіль впливу на бізнес, забудовників і споживачів. Підрозділ очолив Вадим Бойченко, а разом із ним до команди долучився Максим Ковальчук, який раніше контролював МАФи в Харкові. Така зв’язка створює інструмент тиску, здатний впливати на ключових гравців ринку.

Кадрова політика повторюється й у регіональних відділеннях — юридичні служби, служби безпеки та контроль газу поповнюються тими ж представниками харківського середовища.

Ці зміни виходять за рамки звичайного оновлення кадрів. Фактично формується модель, у якій юридичні ризики, боргова політика, безпека, взаємодія з державою та контроль споживання газу концентруються в руках однієї групи. Така вертикаль здатна впливати на фінансові рішення, тендери, кадрові призначення і навіть регіональну політику компанії.

Якщо тенденція продовжиться, ГРСУ може перетворитися з інфраструктурної держкомпанії на закритий клановий центр впливу, де походження важить більше, ніж компетентність, а ключові рішення ухвалюються у вузькому колі.