Цікаве

Організація Theirworld оголосила про свою грантову підтримку ряду освітніх ініціатив в Україні, серед яких найбільшим є проект зі створення музею математики у Києві. Вартість цієї ініціативи складатиме 5 мільйонів фунтів стерлінгів. Новий музей планується як унікальний освітній заклад, що включатиме понад 120 експонатів, розташованих у шести тематичних зонах. Крім того, передбачено створення "інноваційної лабораторії" для підвищення кваліфікації вчителів математики з усієї країни, що сприятиме залученню до навчання 300 000 учнів щороку. Відкриття музею заплановане на кінець поточного року, і його роботу розпочнуть з туру, спрямованого на підтримку дітей не лише у Києві, але й у сільських та віддалених регіонах. Також Theirworld має намір співпрацювати з Міністерством освіти і науки України над національною ініціативою з освіти та розвитку дітей, спрямованою на підтримку молодших школярів у важливих перших вісім роках їхнього життя. Їхній пакет підтримки передбачатиме забезпечення учням і вчителям, які постраждали від війни, доступу до цифрових пристроїв для навчання та викладання дистанційно. Theirworld — це дитяча благодійна організація, метою якої є подолання глобальної кризи освіти та реалізація потенціалу молодого покоління. Протягом часу війни в Україні та сусідніх країнах, організація вже допомогла роздати понад 70 000 ноутбуків студентам і вчителям завдяки співпраці з HP, Microsoft і фондом Першої леді Олени Зеленської.

• Організація Theirworld оголосила про підтримку освітніх проєктів в Україні, серед яких найбільшим є створення музею математики у Києві.

• Вартість проєкту складатиме 5 мільйонів фунтів стерлінгів, а музей буде включати понад 120 експонатів та "інноваційну лабораторію" для підвищення кваліфікації вчителів математики.

• Планується залучення до навчання 300 000 учнів щороку, а відкриття музею заплановане на кінець поточного року.

• Theirworld також планує співпрацювати з Міністерством освіти і науки України над національною ініціативою з освіти та розвитку дітей.

• Організація вже допомогла роздати понад 70 000 ноутбуків студентам і вчителям в Україні та сусідніх країнах.

Ці ініціативи спрямовані на покращення якості освіти та розвиток молодого покоління в Україні, зокрема в галузі математики, і мають потенціал стати важливим кроком у забезпеченні доступу до якісної освіти для всіх дітей країни.

Після численних обговорень та дебатів, уряд України прийняв офіційне рішення щодо розміщення Національного військового меморіального кладовища. Згідно з цим рішенням, меморіальний комплекс буде споруджено біля села Гатне Фастівського району, що знаходиться в непосредній близькості від Києва. Планується, що на цій території буде відведено простір для військового кладовища, а також зведено необхідні ритуальні споруди, включаючи колумбарії та крематорій. Крім того, у майбутньому тут буде створений музей та парк, де будуть висаджені "дерева пам'яті". Перші поховання загиблих на меморіальному кладовищі заплановані до кінця 2024 року, і будівництво планується завершити протягом наступних років.

Раніше були протести та незгоди щодо розміщення меморіального комплексу у столиці, особливо з боку екологів та місцевих мешканців. У зв'язку з цим, ВВС України провели додаткові дослідження, щоб визначити, чи не виникне подібна ситуація у Фастівському районі.

Ідея створення національного військового меморіального кладовища виникла ще у 2011 році, коли парламент прийняв відповідний закон. Тодішні мотиви були обумовлені відсутністю місць для поховань ветеранів та учасників війн у столиці та інших містах. З початком російської агресії у 2014 році влада знову звернулася до цієї ідеї і розробила "План заходів з увічнення пам'яті захисників України". Проте лише у 2022 році почали активно шукати місце для меморіального комплексу. Уряд Києва, виконуючи доручення уряду країни, виділив земельну ділянку урочища "Лиса Гора" у Голосіївському районі Києва для будівництва. Проте таке рішення спровокувало протести громадських організацій, переважно екологічних, які підкреслювали, що урочище є національним природним комплексом зі складним рельєфом і не може бути місцем поховань загиблих. Після відмови від "Лисої гори", Верховна Рада у травні минулого року проголосувала за створення меморіального кладовища біля селища Биківня, що розташоване неподалік від Києва. Однак у заповіднику "Биківнянські могили" було зазначено, що це неможливо через можливість наявності недосліджених поховань жертв сталінських репресій.

Після численних обговорень і дебатів громадські організації запропонували декілька альтернативних варіантів для розміщення Національного військового меморіального кладовища. Серед них були Співоче поле у Печерському ландшафтному парку, пустир на Виставковому центрі (колишня ВДНГ) та пустир біля Берківецького кладовища. Проте уряд вирішив розглядати варіанти за межами Києва, оскільки в столиці не вдалося знайти ділянку, що задовольняла б вимоги для будівництва великого меморіалу.

Заступник директора державної установи "Національне військове меморіальне кладовище" Ярослав Старущенко повідомив, що рішення про виділення землі було ухвалено Київською обласною військовою адміністрацією, оскільки ділянка належить до державної власності. Попередньо відбулися зустрічі з представниками громадськості та старостами сусідніх сіл, які були повністю проінформовані про плани щодо меморіалу. Таким чином, конфлікт з Гатненською територіальною громадою у зв’язку із будівництвом кладовища вважається малоймовірним.

Ділянка для меморіалу знаходиться за межами населеного пункту і складається з частини лісу вздовж траси на Київ. Крім того, крематорій буде зведений відповідно до європейських стандартів і буде розташований на достатній відстані від сіл, щоб уникнути негативного впливу на екологію.

Меморіальний комплекс займатиме площу 267 гектарів землі. Будівництво всіх об’єктів триватиме кілька років, але вже у цьому році планується розпочати поховання загиблих. Усі поховані матимуть військові почести, а їхні могили будуть стандартизовані, дотримуючись принципів, засвідчених у всесвітньо відомих військових кладовищах, як, наприклад, Арлінгтонському кладовищу.

Утримання меморіального комплексу та догляд за могилами буде здійснюватися виключно за рахунок держави. Родини загиблих матимуть змогу відчувати спокій, знаючи, що могили їхніх близьких будуть доглянуті.

Багато родичів загиблих можуть не згодитися на перенесення могил на меморіальне кладовище, проте всі вони будуть вшановані у меморіалі.

У рамках Національного кладовища планується створення музейного комплексу, який стане своєрідною ареною пам'яті, де кожне ім'я героя матиме своє значення. Тут будуть встановлені меморіальні таблички з іменами всіх без винятку героїв – тих, хто спочиває на цій священній землі, а також тих, чий прах розвіяний над Дніпром. У цьому музейному комплексі кожна історія, кожна подія, кожна жертва буде відтворена з уважністю та повагою. На стінах музею буде відображено життєві шляхи героїв, їхні вчинки та подвиги, щоб кожен відвідувач міг відчути дух національної гордості та пам'яті. Цей музей стане символом вічного вшанування і пам'яті усіх тих, хто віддав своє життя за майбутнє нашої країни.

У результаті аналізу вищезгаданої статті можна зробити наступні висновки:

• Розміщення Національного військового меморіального кладовища виявилося складним та багатогранним процесом, що включав у себе численні обговорення та альтернативні пропозиції щодо його місця розташування.

• Уряд взяв на себе відповідальність за знаходження місця для меморіального кладовища за межами столиці, оскільки в Києві не вдалося знайти відповідну ділянку.

• Плани на майбутнє включають створення музейного комплексу на території кладовища, що стане місцем вшанування та пам'яті всіх героїв без винятку, які віддали своє життя за Україну.

• Процес будівництва меморіального комплексу та музейного комплексу відбуватиметься з урахуванням найвищих стандартів, а утримання кладовища та догляд за могилами буде забезпечено за рахунок держави.

• Проведення цього проекту свідчить про важливість вшанування пам'яті загиблих та створення адекватного середовища для вічної пам'яті про подвиги українських героїв.

Україна планує революціонізувати систему дошкільної освіти, створивши дитячі садки прямо у приміщеннях офісів, що стане важливим кроком для бізнесу у залученні та утриманні талановитих працівників. Заступниця міністра освіти Євгенія Смірнова поділилася цією ініціативою у співбесіді з виданням NV, підкресливши, що цей крок дозволить матерям бути більш спокійними, знаючи, що їхні діти поруч. Перший дитячий садок планується відкрити при Міністерстві освіти та науки, але ініціатива розглядається як потенційна можливість для будь-яких установ і підприємств. Смірнова акцентує на тому, що розвиток дошкільної освіти є ключовим для позитивних змін у суспільстві, а зміни в оплаті праці вихователів мають стати одним із пріоритетів. Запропонований МОН законопроєкт спрямований на розвиток різних форм дитячих садків, у тому числі невеликих груп з одним вихователем на декількох дітей, що може бути особливо важливим для сільських районів.

Україна розглядає можливість відкриття дитячих садків у приміщеннях офісів як стратегічний крок у покращенні умов праці для батьків-співробітників та забезпеченні дітей адекватними умовами під час робочого дня. Ця ініціатива може стати кроком у напрямку підтримки сімей та розвитку дошкільної освіти. Важливо, що уряд планує розширення форм дитячих садків, включаючи гнучкі моделі, які можуть бути ефективними, особливо у сільських районах.

Портрет доньки гетьмана Павла Скоропадського став об'єктом пильного захоплення української діаспори в Європі століття тому. Цю картину переписували на поштових листівках, а оригінал вважали втраченим під час Другої світової війни. Однак невідомий поворот подій приніс портрет назад до України через лист, який надійшов до Музею гетьманства у Києві від німецької родини. У мальовничому містечку Оберстдорф, серед баварських Альп на півдні Німеччини, місцева фермерська родина зберігала незвичайний портрет протягом багатьох років. Ця відображена на картині молода красуня у вишиванці та вінку з квітів, здавалося, приховує в собі непересічну історію, яка привертала увагу кожного, хто роздивлявся її. Історія цієї таємничої жінки залишалася невідомою, поки її портрет не потрапив до рук 15-річного німецького хлопчика Катарини Шалль більше 40 років тому. Портрет змусив її батька принести його додому, де він став об'єктом пильного дослідження та захоплення для всіх, хто потрапляв до їхнього будинку. Ця таємнича картина, яка раніше була невідомою для родини Шалль, виявилася портретом доньки останнього гетьмана України, Павла Скоропадського, Єлизавети. Її життєва історія, відданість батькові та активна участь у Гетьманському русі стали об'єктом досліджень і захоплення для багатьох.

Портрет гетьманівни, намальований художницею Ольгою Мордвіновою приблизно у 1920-х роках, став відомим українській еміграції завдяки масовому поширенню листівок. Такі листівки входять у колекцію історика Олександра Алфьорова, який вважає портрет гетьманівни символом української аристократки не лише за походженням, але й духом. Проте сама доля картини залишалася невідомою. Молодша донька Скоропадського, Олена Павлівна Отт-Скоропадська, розповідала про існування портрету, але його зникнення залишалося загадковим. Дослідники припускали, що картину зникло під час війни, і відновлення її було малоймовірним. Тож, коли у травні 2021 року Музей гетьманства отримав повідомлення від німецької родини Шалль, вони були здивовані та вражені. Катарина Шалль звернулася до музею через Google, дізнавшись про портрет, і її лист викликав емоційну реакцію в усьому колективі. Повернення портрету гетьманівни стало найбільшою мрією не лише для родини Шалль, а й для української еміграції. Історик Олександр Алфьоров впевнений, що це оригінал портрету, оскільки він знайдений у місці, де Єлизавета провела свої останні роки і де її поховали, поруч із своїм батьком, гетьманом Павлом Скоропадським. Елізавета народилася у 1899 році у Санкт-Петербурзі і щорічно відвідувала батькові маєтки на Чернігівщині, де захоплювалася українською історією та активно підтримувала гетьманський рух. Новина про гетьманування батька стала важливою для її життя, вона підтримувала ідеї нової української держави та страждала від падіння Гетьманату.

Родина Скоропадських знаходилася в еміграції з 1918 року, спочатку у Лозанні, Швейцарія, а потім з 1921 по 1945 рік у Ванзеє поруч із Берліном. Після війни вони переїхали до містечка Оберстдорфа в Баварії, де Єлизавета Скоропадська, дочка останнього гетьмана України Павла Скоропадського, зосередилася на політичній діяльності та розвитку гетьманського руху до своєї смерті у 1976 році. Хоча гетьманська родина була відома в еміграції, вони не мали великих статків і змушені були працювати. У спогадах родини згадують про те, як щомісяця доводилося здавати в ломбард сервіз та інші цінності.

Можливо, через переміщення та складні обставини після смерті Єлизавети Скоропадської або під час переїздів портрет був втрачений чи потрапив до чужих рук. Скоропадські жили скромно і не підкреслювали своє походження, тому місцеві мешканці, можливо, навіть не знали, хто вони.

Після того, як Катарина Шалль звернулася до Музею Гетьманства, співробітники почали розшуки портрета, а листування обірвалося. Проте журналісту-фрилансеру Миколі Гульку вдалося відновити контакт із родиною Шалль, і завдяки його зусиллям портрет буде переданий до Музею Гетьманства. Родина Шалль пишається збереженням історичної пам'ятки і сподівається на настання миру в Україні.

Витончена біла сорочка, яку носить Єлизавета на портреті, схожа на іншу вишиванку, яка зберігається в київському Музеї Гетьманства. Єлизавета була талановитою скульпторкою, письменницею та вишивальницею, і її творча майстерність відображена у цій вишиванці, що свідчить про її любов до мистецтва та культурних традицій.

Розкішний портрет молодої жінки та деталі її вбрання стали джерелом натхнення для українського бренду "Етнодім", який вирішив реконструювати сорочку, подібну до тієї, що була на зображенні Єлизавети Скоропадської. Під час реконструкції використали орнаменти, натхненні полтавською вишивкою, що зберігаються в історичних архівах.

Бренд "Етнодім" відтворює не лише саму сорочку, а й передає той особливий дух та вишуканість, які відображалися у вишивці Єлизавети. Орнаменти та мотиви, використані у реконструкції, не лише відтворюють історичні зразки, а й зберігають традиції та культурний спадок українського народу.

Цей проект "Етнодіму" не лише відтворює історичний одяг, а й допомагає зберегти й передати майстерність української вишивки молодому поколінню. Реконструйована сорочка стає не лише модним елементом гардеробу, а й символом національної гордості та краси.

У результаті дослідження було встановлено, що родина Скоропадських перебувала в еміграції протягом значної частини ХХ століття, а портрет їхньої доньки Єлизавети, створений художницею Ольгою Мордвіновою, зник безвісти. Проте завдяки зусиллям родини Шалль та співпраці з Музеєм гетьманства, портрет був відновлений та переданий в Україну.

Виявлено, що реконструкція сорочки Єлизавети, натхненної зображенням на портреті, стала можливою завдяки українському бренду "Етнодім". Використовуючи орнаменти полтавської вишивки, бренд не лише відтворив історичний одяг, а й відзначив значимість українських традицій та культурного спадку.

Отже, ця стаття свідчить про важливість збереження та відновлення історичної пам'яті через співпрацю між різними країнами та організаціями. Крім того, вона підкреслює значення моди як засобу відображення культурної та національної ідентичності.

Служба безпеки України висловила коментар стосовно обшуків, які проводилися серед співробітників "Спілки православних журналістів" – ресурсу, який підтримує Українську Православну Церкву та публікує матеріали, в тому числі про захоплення церков УПЦ з боку ПЦУ. За даними слідства, вдалося ліквідувати обширну агентурну мережу Федеральної Служби Безпеки Росії (ФСБ), яка прагнула насадити дестабілізацію в Україні. За версією розслідування, учасники цієї справи виробляли та розповсюджували прокремлівські наративи та провокаційні повідомлення з метою поглиблення суспільно-політичної нестабільності та розпалювання релігійної ворожнечі в Україні. При цьому конкретні приклади таких повідомлень не були наведені. Затримано чотирьох осіб, включаючи одного з настоятелів храму УПЦ в Києві. Зазначається, що загалом в рамках цієї справи перебуває під відсотроком 15 осіб, і ця мережа ФСБ є однією з найбільших, яка діяла в Україні з початку повномасштабного вторгнення. Один зі звинувачень вказує на те, що матеріали "Спілки православних журналістів" використовувалися російськими ЗМІ та сайтами єпархій УПЦ, а також православними телеграм-каналами. Затриманим оголошено про підозру за статтями 111 (державна зрада), 111-1 (колабораційна діяльність), 28 та 255 (створення та участь у злочинній організації), 161 (розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, вчинене організованою групою), 436-2 (виправдання агресії РФ проти України).

• Служба безпеки України оголосила про обшуки у співробітників "Спілки православних журналістів", яка підтримує Українську Православну Церкву та публікує матеріали про захоплення церков УПЦ з боку ПЦУ.

• Заявлено, що знешкоджено агентурну мережу ФСБ, яка намагалася дестабілізувати ситуацію в Україні, розповсюджуючи прокремлівські наративи та провокаційні повідомлення.

• В рамках цієї справи затримано чотирьох осіб, серед яких один з настоятелів храму УПЦ в Києві, та загалом перебуває під відсотроком 15 осіб.

• Затриманим оголошено підозру за рядом статей Кримінального кодексу України, включаючи державну зраду, колабораційну діяльність та розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті.

• У рамках цієї справи одним зі звинувачень є передрук матеріалів "Спілки православних журналістів" російськими ЗМІ та іншими російськомовними джерелами.

У світлі триваючої війни в Україні та масового переселення людей через конфлікт, історія Владислави Крапивкої, яка змогла знайти нове життя в південному Уельсі, вражає своєю витривалістю та прагненням допомогти місцевій спільноті. Її ініціатива відкриття пабу The Lamb, враховуючи складні умови і виклики, що постали перед нею, свідчить про великий дух підприємництва та сили волі.

Зусилля Крапивкої не лише спрямовані на власний успіх, але й на підтримку місцевої економіки та культурного життя. Відкриття пабу, який є важливим елементом культурної спадщини міста, що вже святкує своє 160-річчя, стало символом надії та відродження.

Незважаючи на важкі часи та невизначеність щодо подальшого розвитку ситуації в Україні, Владислава Крапивка продовжує вперед, демонструючи приклад сміливості та рішучості, які варто вдячно приймати і підтримувати.

Життя Владислави було повним різних випробувань і змін. Починаючи зі свого пабу в Києві і переходячи до нового життя в південному Уельсі, вона відчула різницю між культурою пабів в обох країнах. Українські паби не мають такого самого атмосферного спілкування, як британські. Тут кожен гостинець є місцем, де можна знайти нових друзів, відчути підтримку та близькість, а це надає пабам особливого шарму та привабливості.

Незважаючи на нестабільність майбутнього і невизначеність стосунків з Україною, Владислава залишається вірною своїм принципам та не втрачає оптимізму. Вона навчилася приймати життя таким, як воно є, і шукати нові можливості в кожній ситуації. Навіть у змінливих умовах вона знаходить силу продовжувати йти вперед, не зупиняючись на непередбачуваних обставинах.

Досвід Владислави є важливим нагадуванням про важливість жити моментом і приймати життя з усіма його випробуваннями і радощами. Вона відображає дух сучасної української жінки, яка готова до змін і відкрита до нових можливостей, незважаючи на перешкоди на шляху.

У статті розкривається історія Владислави, яка змушена була залишити Україну через війну і знайшла новий шлях у південному Уельсі, відкривши паб. Вона підкреслює різницю між українськими та британськими пабами, а також ділиться своїм досвідом адаптації до нових умов. Владислава показує, що важливо залишатися вірними своїм цінностям і шукати можливості в будь-яких обставинах. Її історія є натхненням для всіх, хто зіштовхується зі змінами та турботами, а також важливим нагадуванням про силу людського духу і волю до життя.