Цікаве

День української писемності та мови: свято єдності, культури та спадщини

9 листопада в Україні святкують День української писемності та мови — важливу подію, яка займає особливе місце в культурному календарі країни. Це свято не лише відображає глибоку повагу до рідної мови, але й служить нагадуванням про важливість її збереження для майбутніх поколінь. Щороку, в цей день, українці по всьому світу об’єднуються, щоб разом підкреслити значення мови як основного елементу національної ідентичності, важливого зв’язку з історією та культурною спадщиною.

Одна з головних традицій цього дня — написання Радіодиктанту національної єдності, в якому беруть участь мільйони людей. Цей захід став символом єдності та взаємопідтримки, адже кожен, незалежно від віку чи професії, може долучитися до цієї мовної акції, продемонструвавши свою любов до рідної мови та прагнення до її розвитку. Окрім цього, в Україні проходять різноманітні мовні флешмоби, де учасники не тільки практикують правильність мовлення, а й популяризують українську мову в повсякденному житті.

У світі 9 листопада також має свої знакові дати. Зокрема, відзначають Всесвітній день якості — ініціативу, спрямовану на підвищення стандартів у виробництві, управлінні, освіті та соціальній сфері. У Німеччині згадують «Кришталеву ніч» 1938 року — трагедію, що стала початком масових репресій проти єврейського населення. У Сполучених Штатах відзначають День винахідника — вшанування людей, ідеї яких змінюють світ.

В українських селах 9 листопада було пов’язане з прогнозами зими. Наші предки вірили, що цього дня природа говорить про те, яким буде холодний сезон. Серед головних прикмет:

якщо вранці густий туман — зима прийде теплою і вологою;

якщо іній вкрив дерева — зима буде сніжною і морозною;

якщо день безвітряний і ясний — чекай суворих холодів у грудні;

якщо птахи летять низько — скоро прийдуть сильні морози.

Серед народних заборон цього дня — не сваритися, не лихословити, не відмовляти в допомозі і не обманювати, адже вірили, що слова, сказані 9 листопада, мають особливу вагу і можуть впливати на долю. Також не радили позичати гроші — «щоб успіх не вийшов із хати».

Доброю традицією вважалося писати листи або починати важливу інтелектуальну справу: навчання, роботу над рукописом, переклад чи дослідження. Казали: «Що сьогодні напишеш — те доля почує».

Іменини 9 листопада святкують: Нестор, Андрій, Іван, Олександр, Степан, Максим.

Цей день нагадує: мова — не просто інструмент спілкування, це фундамент культури, історії та свободи. А старі прикмети й традиції додають святу тепла, глибини та відчуття зв’язку поколінь.

Погода в Україні 9 листопада: хмарно з дощами та температурними коливаннями

У неділю, 9 листопада, в Україні прогнозується переважно хмарна погода з локальними опадами, особливо в західних регіонах. Більшість областей зіткнеться з помірними дощами або туманами, що створить неприємні погодні умови для мешканців цих територій. Температури повітря вдень будуть триматися в межах +7…+12 °C на півночі та сході країни, з трохи вищими показниками на заході та в центрі — +9…+14 °C. На півдні очікується найбільш комфортна погода з температурою від +13 до +18 °C.

Вночі температура знизиться, особливо на сході, де термометри можуть показувати навіть до -1 °C, тоді як в інших регіонах ночами буде в межах +3…+8 °C. Західні області, де ймовірні дощі або тумани, переживуть хмарну погоду протягом дня, з температурними показниками до +9…+14 °C. Вночі температура в цих регіонах коливатиметься від +4 до +9 °C.

Північні областіБез істотних опадів у нічний час, але вдень можливий невеликий дощ. Температура вдень +7…+12 °C, вночі — +6…+11 °C. Вітер переважно південний чи південно-східний, 5–10 м/с.

Центральна УкраїнаПереважно хмарно, у вечірні години можливі дощ чи мряка. Нічна температура +3…+8 °C, вдень — +9…+14 °C. Туман можливий.

Південні областіНіч майже без опадів, вдень — можливий дрібний дощ. Днем +13…+18 °C, вночі +7…+12 °C. Вітер південно-східний 7–12 м/с.

Східні областіХмарно, без значних опадів. Вночі — місцями мороз до -1 °C, вдень — +6…+11 °C. Вітер слабкий.

У Києві 9 листопада буде в основному хмарно, без сильних опадів. Температура вдень очікується близько +8…+10 °C, вночі — +4…+7 °C. Вітер слабкий.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду: скасування звернення міської ради про аборти

29 жовтня Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалив важливе рішення, скасувавши звернення Івано-Франківської міської ради, яке закликало до припинення абортів в Україні та захисту життя зачатих дітей. Суд визнав це звернення таким, що виходить за межі повноважень місцевих органів влади та порушує принципи рівності, дискримінуючи жінок і їхні права на свободу вибору. Це рішення було прийнято на користь позивачок — громадської організації «Марш Жінок» та інших активісток, які виступали проти даного звернення.

Міська рада Івано-Франківська звернулась до Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів з вимогою припинити аборти в Україні, мотивуючи це необхідністю захисту життя ненароджених дітей. Однак, суд, розглянувши справу, прийшов до висновку, що таке звернення суперечить Конституції України, оскільки порушує права жінок на особисте рішення щодо власного здоров’я та репродуктивних прав. Це рішення визнано важливим кроком у захисті прав жінок та нагадує про необхідність дотримання принципу правової держави, де місцеві органи влади не можуть обмежувати базові права громадян через політичні чи релігійні переконання.

Суд встановив, що таке звернення виходить за межі повноважень місцевої ради та містить дискримінаційні положення, оскільки фактично втручається у сферу репродуктивних прав і може обмежувати доступ до медичних послуг. У рішенні наголошено: органи місцевого самоврядування не уповноважені регулювати або забороняти медичні послуги, що належать до компетенції законодавця та органів центральної влади.

Адвокатка позивачок Євгенія Гузь прокоментувала рішення так: «Це рішення — прецедент. Воно підтверджує, що права жінок на власне тіло і вибір захищені законом». У повідомленні «Маршу Жінок» зазначено, що судове рішення юридично фіксує кілька важливих положень: місцева влада не може втручатися у репродуктивні права; право жінки розпоряджатися власним тілом є частиною конституційних свобод; політичні декларації та звернення не можуть обмежувати доступ до медичних послуг.

Реакція громадськості та експертів свідчить про важливість справи не лише для Івано-Франківська, а й як потенційного прецеденту для інших місцевих рад, що ухвалюють подібні політичні звернення. Активістки вбачають у рішенні суду захист базових прав та підкреслюють, що законодавчі питання стосовно медичного регулювання належать до компетенції центральних органів влади і парламенту.

Міська рада Івано-Франківська поки що не оприлюднила детальних публічних коментарів щодо рішення суду. Водночас рішення адмінсуду може стати аргументом у майбутніх спорах навколо подібних звернень інших органів місцевого самоврядування.

Дмитро Кулеба освідчився Світлані Павелецькій: важливий момент у житті пари

Ексміністр закордонних справ України Дмитро Кулеба зробив важливий крок у особистому житті, запропонувавши руку та серце своїй коханій, співзасновниці видавництва «Книголав» Світлані Павелецькій. Цей момент став справжнім сюрпризом для прихильників пари, оскільки вони довго не ділилися подробицями свого особистого життя. Після освідчення, закохані оприлюднили відео, в якому Світлана показала свою обручку. Цей маленький, але важливий фрагмент викликав великий інтерес у соціальних мережах та медіа.

Нещодавно пара з’явилася в ефірі популярної програми «Ранок у великому місті», де Світлана ненадовго продемонструвала прикрасу, що стала символом їхнього союзу. Задоволені гості і шанувальники зазначили, що обручка виглядає дуже елегантно і стримано. Попри те, що журналісти не змогли детально розглянути всі риси прикраси, її стиль було охарактеризовано як витончений і сучасний, що ідеально підходить для цієї пари.

Кулеба та Павелецька живуть разом з 2021 року. У 2022 році Дмитро офіційно розлучився зі своєю першою дружиною. Раніше пара зізнавалася, що не ставила перед собою жорстких планів щодо офіційного шлюбу, проте останні події свідчать, що вони вирішили зробити цей крок разом.

Під час інтерв’ю, яке відбулося незадовго до публікації відео, журналісти запитали Кулебу про можливість одруження; політик відповів лаконічно: «Що ж ви мені сюрприз псуєте». Як виявилося, саме тоді пропозиція вже була зроблена — і подальші кадри підтвердили згоди нареченої.

Про деталі планів пари — дата весілля чи інші подробиці — офіційно не повідомляли. У пресі також згадують, де мешкає пара: раніше з’являлися публікації про їхню трикімнатну квартиру вартістю близько $282 тис., однак наразі подружжя утримується від коментарів щодо побутових і фінансових аспектів життя.

Для обох цей крок став знаковим: у публічних коментарях вони підкреслювали важливість прийняття рішень разом і повагу до особистого простору. Заручини стали яскравою, але приватною подією, яка одразу потрапила в інформаційний простір завдяки ефіру й короткому відео.

Що відомо про партнеркуСвітлана Павелецька — співзасновниця книжкового магазину «Книголав», публічна особа у культурному середовищі. У своїх інтерв’ю вона неодноразово наголошувала на увазі до приватності, однак не приховує підтримки у стосунках із Кулебою. Пара кілька разів говорила про спільні плани, але раніше відкладала офіційні кроки через особисті та професійні причини.

Дослідження історика: Визначено найдавніше місто на теренах сучасної України

Білгород-Дністровський, визнаний істориками найстарішим містом України, відзначається своєю багатою історією та культурними спадщинами. Заснований ще в давньоримські часи на березі річки Дністер, він став свідком багатьох історичних та культурних змін. Відомо, що місто існує вже понад 2500 років, починаючи з давньогрецької колонізації Причорномор'я у 498 році до н.е. Після різних перетворень та перейменувань, відомих за іменами Офіусса, Тіра, Білград, Аспрокастро та Аккерман, воно отримало назву Білгород-Дністровський і увійшло до складу Української держави у 1918 році. У 1999 році місто відзначило свій 2500-річний ювілей, а ЮНЕСКО визнало його одним із найстаріших у світі. Сьогодні воно славиться своєю архітектурою, історичними об'єктами, серед яких Аккерманська фортеця, археологічний комплекс Тіри та інші архітектурні перлини. Білгород-Дністровський, як районний центр Одеської області, є популярним туристичним напрямком, який приваблює відвідувачів своєю вражаючою історією та культурними скарбами.

У підсумку, Білгород-Дністровський визнаний істориками найстарішим містом України, що має понад 2500-річну історію. Місто засноване ще в давньогрецькі часи і пройшло через різні епохи та періоди змін. Відоме своєю багатою культурною та історичною спадщиною, воно привертає туристів своєю архітектурою, археологічними знахідками та іншими цікавими об'єктами. Білгород-Дністровський залишається важливим культурним центром та пам'яткою історії України.

Об’єднання медичних можливостей: Україна формує єдиний медичний простір для захисників

У Львові відбулася важлива конференція, присвячена створенню єдиного медичного простору для українських захисників. Участь у заході взяли представники Міністерства оборони та військових госпіталів. За даними Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України, мета конференції полягала у спрямуванні зусиль на об’єднання медичних ресурсів країни для покращення медичного обслуговування всіх громадян, зокрема військовослужбовців та ветеранів.

Під час конференції учасники обговорювали різноманітні аспекти співпраці між військовими та цивільними медичними закладами. Зокрема, було розглянуто питання розвитку евакуаційних маршрутів, функціонування цивільних медичних установ у зоні бойових дій, а також перебування медичного персоналу на немедичних посадах та лікування військових за кордоном. Окремо були обговорені аспекти застосування антибіотиків при пораненнях, розробка нових клінічних протоколів лікування бойової травми та впровадження медичної інформаційної системи у військовій медицині.

Ця конференція є важливим кроком у напрямку покращення системи медичного обслуговування захисників України та відображає постійний зусилля у вдосконаленні медичної допомоги для тих, хто стоїть на захисті країни.

• Конференція, присвячена створенню єдиного медичного простору для українських захисників, відбулася у Львові з участю представників Міністерства оборони та військових госпіталів.

• Мета заходу полягала в об'єднанні медичних ресурсів країни для поліпшення медичного обслуговування всіх громадян, зокрема військовослужбовців та ветеранів.

• Учасники конференції обговорили розвиток співпраці між військовими та цивільними медичними закладами, покращення евакуаційних маршрутів, функціонування цивільних медичних установ у зоні бойових дій, а також інші аспекти медичної допомоги.

• Важливими темами обговорення були застосування антибіотиків при пораненнях, розробка нових клінічних протоколів лікування бойової травми та впровадження медичної інформаційної системи у військовій медицині.

• Конференція є важливим кроком у напрямку покращення системи медичного обслуговування захисників України та свідчить про постійні зусилля у вдосконаленні медичної допомоги для тих, хто стоїть на захисті країни.

Перші у світі українські дрони-вбивці: зброя, що формує майбутнє

У більшості країн світу ми можемо спостерігати зростання популярності дронів-убивць. Ця нова форма зброї, яка вперше була розроблена в Україні, відкриває перед військовими можливість проведення масштабних і високоточних операцій, що змінює парадигму ведення війни. Не дивно, що в обкладинці та заголовку ми бачимо гармату-ракету, символізуючи силу і вразливість нової зброї. Проте варто зазначити, що в Україні також розвивається інша галузь безпілотних літальних апаратів, таких як БПЛА і FPV-дрони, які відрізняються своєю більш практичною та функціональною спрямованістю. Такі саморобні дрони, які мають вигляд звичайних моделей на стяжках, навіть викликають сміх та сарказм.

Варто зазначити, що концепція безпілотних літальних апаратів має свої корені в минулому. Нікола Тесла, великий винахідник і електроінженер, вже наприкінці XIX століття запатентував радіокеровану модель корабля, підкресливши, що вона може мати велике значення у воєнний час, звертаючи увагу на потенційну руйнівність такої технології. Перший літаючий ударний безпілотник був створений Чарльзом Кеттерінгом у США ще у 1910 році. Цей літак, замаскований як звичайний літальний апарат, мав на борту вибухівку і годинниковий механізм, що автоматично активувався і спрацьовував, коли апарат перебував над ціллю. Незважаючи на те, що США прийняли вироблені 45 екземплярів на озброєння, вони так і не були використані у жодній воєнній операції.

У висновку можна зазначити, що розвиток безпілотних літальних апаратів, зокрема дронів-убивць, є актуальним явищем у сучасному військовому світі. Важливо враховувати не лише технологічні досягнення, а й потенційні наслідки використання такої зброї. Україна, яка є піонером у цій галузі, має можливість вплинути на подальший розвиток цієї технології та визначити її етичні та правові рамки в контексті міжнародного співробітництва. Також важливо враховувати історичний контекст розвитку безпілотних літальних апаратів і зробити висновки з минулих досвідів, щоб уникнути можливих негативних наслідків використання цієї технології у майбутньому.

Перші у світі українські дрони-вбивці: зброя, що формує майбутнє

У більшості країн світу ми можемо спостерігати зростання популярності дронів-убивць. Ця нова форма зброї, яка вперше була розроблена в Україні, відкриває перед військовими можливість проведення масштабних і високоточних операцій, що змінює парадигму ведення війни. Не дивно, що в обкладинці та заголовку ми бачимо гармату-ракету, символізуючи силу і вразливість нової зброї. Проте варто зазначити, що в Україні також розвивається інша галузь безпілотних літальних апаратів, таких як БПЛА і FPV-дрони, які відрізняються своєю більш практичною та функціональною спрямованістю. Такі саморобні дрони, які мають вигляд звичайних моделей на стяжках, навіть викликають сміх та сарказм.

Варто зазначити, що концепція безпілотних літальних апаратів має свої корені в минулому. Нікола Тесла, великий винахідник і електроінженер, вже наприкінці XIX століття запатентував радіокеровану модель корабля, підкресливши, що вона може мати велике значення у воєнний час, звертаючи увагу на потенційну руйнівність такої технології. Перший літаючий ударний безпілотник був створений Чарльзом Кеттерінгом у США ще у 1910 році. Цей літак, замаскований як звичайний літальний апарат, мав на борту вибухівку і годинниковий механізм, що автоматично активувався і спрацьовував, коли апарат перебував над ціллю. Незважаючи на те, що США прийняли вироблені 45 екземплярів на озброєння, вони так і не були використані у жодній воєнній операції.

У висновку можна зазначити, що розвиток безпілотних літальних апаратів, зокрема дронів-убивць, є актуальним явищем у сучасному військовому світі. Важливо враховувати не лише технологічні досягнення, а й потенційні наслідки використання такої зброї. Україна, яка є піонером у цій галузі, має можливість вплинути на подальший розвиток цієї технології та визначити її етичні та правові рамки в контексті міжнародного співробітництва. Також важливо враховувати історичний контекст розвитку безпілотних літальних апаратів і зробити висновки з минулих досвідів, щоб уникнути можливих негативних наслідків використання цієї технології у майбутньому.

Розглянемо доцільність закликів влади щодо повернення українців з-за кордону

Останні заклики влади до повернення українців з-за кордону викликали різні реакції у суспільстві. З одного боку, представники влади наголошують на економічних вигодах, які можна отримати через залучення робочої сили та податків від повернутих громадян. З іншого боку, деякі експерти та громадяни висловлюють занепокоєння стосовно забезпечення потреб та безпеки повернутих мігрантів, особливо жінок з дітьми.

Питання повернення мігрантів має велике значення для економіки України, оскільки може сприяти збільшенню податкових надходжень та розвитку ринку праці. Однак важливо забезпечити їхню соціальну інтеграцію та надати доступ до роботи, освіти та житла.

Економічні аспекти повернення мігрантів також підкреслюються фахівцями, які вважають, що прибуття людини сприяє активізації споживання та розвитку економіки. Навіть непрацездатні діти можуть внести свій внесок у економіку країни через споживання та податки, що створює позитивний ефект для розвитку.

Українська влада повинна уважно розглянути всі аспекти цього питання, забезпечивши баланс між економічними вигодами та соціальною відповідальністю перед громадянами, які розглядають можливість повернення додому.

Навіть якщо українець виїхав за кордон, але продовжує платити податки в Україні, працюючи віддалено, доходи та податки від його споживання за кордоном повністю компенсують витрати на послуги, які він отримує в країні проживання, зазначає виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. Загалом, з точки зору економіки, заклики влади до повернення мають сенс та є обґрунтованими, переконані експерти. Згідно з Ольгою Пищуліною, експерткою Центру Разумкова з гендерних та соціальних питань, для того, щоб Україна розвивалася як держава і щоб бюджет заповнювався, необхідно мати працездатних людей. За даними одного з провідних українських сервісів з пошуку роботи Work.ua, на ринку праці вже відчутний кадровий дефіцит. Як свідчать дані, на початку конфлікту кількість вакансій різко зменшилася, водночас кількість претендентів на роботу зросла в рази. Однак, як стверджує Євгенія Кузенкова, аналітичка та редакторка Work.ua, через два роки ситуація на ринку праці змінилася. Тепер, замість дефіциту вакансій, спостерігається дефіцит кадрів. Нерівномірний розподіл попиту характеризується найменшим числом вакансій у регіонах, що найближче знаходяться до фронту, таких як Харківська, Запорізька, Миколаївська і Херсонська області, у порівнянні з центральними та західними областями, де кількість робочих місць значно більша. Наприклад, на Закарпатті ринок праці відновився на 167%, що свідчить про значний попит на роботодавців у цьому регіоні. Серед найбільш дефіцитних фахівців виділяються лікарі, фармацевти, а також представники робітничих професій, таких як гірники, бляхарі, порізчики, пилорамники, тонувальники та покрівельники.

При закликах до повернення на батьківщину, влада можливо не бере до уваги тих, хто перебував в Україні на соціальних виплатах, мав інвалідність або мав родичів з інвалідністю, і не мав інших джерел доходу. Після повернення вони, швидше за все, стануть тягарем для бюджету. “Наразі цей тягар прийняли на себе інші країни, переважно країни Західної Європи, які надали значну підтримку,” – заявляє Ольга Пищуліна. Навіть при рості попиту на робочу силу далеко не всі категорії населення відчувають цей ефект, зауважує Євгенія Кузенкова з Work.ua. “В Україні зараз не лише дефіцит робочої сили, але і дефіцит кваліфікованих працівників. Роботодавці отримують багато відгуків на вакансії, які не потребують спеціальної освіти, але важко знайти працівників для посад, що вимагають певної кваліфікації або навичок,” – пояснює вона.

Єдиним винятком є сфера ІТ. Тут ринок перенасичений пропозицією. Кількість резюме, які надходять на одну вакансію, у 20-30 разів перевищує середній показник ринку праці. Щодо категорій населення, які потребують державної підтримки, українська економіка здебільшого не може впоратися з виплатами соціальної допомоги, які потрібні. Навіть більше. З 1 березня уряд повідомив про скорочення виплат для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Зараз в країні майже 5 мільйонів ВПО, половина з них отримує щомісячні виплати. Це невеликі суми – від 2 до 3 тисяч гривень на місяць. У Німеччині чи Італії біженці отримують близько 300-500 євро на місяць на кожного члена сім’ї. Крім того, у західних країнах часто біженців забезпечують безплатним житлом. Проте навіть такі суми для України – великий тягар. За даними Міністерства фінансів, у 2023 році на виплати ВПО з бюджету було витрачено понад 73 мільярди гривень – це вдвічі більше, ніж витрати на усі комунальні субсидії в країні. Від березня претендувати на цю підтримку зможе лише обмежена кількість осіб.

Віце-прем’єр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук заявила, що це “вимога наших партнерів”. “Вразливі мають продовжити отримувати виплати, а ті, хто вже, наприклад, адаптувалися або отримали житло, або мають роботу з високим доходом… підходи мають бути більш справедливими,” – пояснила Верещук. Уряд встановив планку високооплачуваної роботи на рівні 9444 гривні на місяць на людину.

Євген Сосновський, який покинув окупований Маріуполь та втратив все, включаючи житло, висловив своє обурення цим рішенням влади. “Цих 9444 гривень має вистачити на оренду житла в розмірі 12 тисяч гривень, оплату комунальних послуг у розмірі 3 тисяч гривень, на їжу, транспорт, одяг та багато іншого”, – зазначив він. “Якщо влада хоче залучити людей з-за кордону назад до України, то вона повинна спочатку звернутися до тих, хто вірив у країну і не залишив її”.

Програми відновлення пошкодженого та зруйнованого житла в Україні працюють нерівномірно і не ефективно, багато залежить від ініціатив місцевої влади та іноземних донорів. Сосновський також скаржиться, що ті, чиє житло було зруйноване на окупованій території, подібно до нього, не мають механізму отримання якоїсь компенсації. І ймовірно, економічна ситуація не сприятиме тому, що країна зможе забезпечити фінансову підтримку тим, хто найбільше постраждав.

Наразі практично всі гроші, які заробляє сама Україна, витрачаються на армію. Здатність покрити інші витрати – на державний сектор, медицину, освіту, пенсії – держава має завдяки коштам, що надходять від союзників. У минулому році, щоб покрити дірку в бюджеті, Київ отримав майже 37,5 мільярдів доларів від міжнародних партнерів і сподівався отримати 42 мільярди цього року. Проте вже зараз очевидно, що суми будуть меншими, ніж планувалося. Цього року Євросоюз виділив свою частину коштів з великою затримкою, а США досі не узгодили свою частку допомоги.

Адекватна безпека та освіта для дітей є ключовими аспектами повернення біженців назад до України. Ольга з Київщини, яка за часів війни вивезла своїх трьох дітей за кордон, відзначає, що до недавнього часу навіть не розглядала можливість повернутися, оскільки навчальні заклади у її місті не працювали офлайн через відсутність укриття. “Повернення до роботи на повний робочий день з дітьми було б нереально”, – визнає вона. “Тепер в школах заклали вікна піском, а садочок ходить у сусіднє укриття”, – додає жінка. – “Це, звичайно, символічно, але чому цього не зробили раніше? Школа фактично протягом півтора роки не працювала”.

За останній рік держава вклала чимало зусиль у поліпшення ситуації з укриттями, свідчать дані, надані ВВС Україна в Міносвіти. Понад 83% садочків в Україні мають укриття, або власне, або знаходяться не далі, ніж за 100 метрів. У школах ситуація ще краща – укриття є в понад 88% шкіл. Найбільше проблем із укриттями в прифронтових областях – Запорізькій, Донецькій, Луганській, Харківській та Херсонській. Навіть у тих місцях, де є укриття, очна освіта недоступна через постійні обстріли. Містам, таким як Харків, доводиться вдаватися до проєктів підземних шкіл і садочків, щоб діти могли отримати можливість навчатися очно. “Сховища – це проблема”, – визнає співзасновниця організації “СмартОсвіта” Іванна Коберник. – “Не в усіх місцях, де є укриття, їх достатньо. Тому школи працюють у другу зміну або в змішаному форматі. Кілька днів в школі, а кілька днів дистанційно”.

Чи вистачить українській системі освіти місць для дітей, які перебувають за кордоном, якщо їхні батьки збираються повернутися – це одне з ключових питань. Експерти впевнені, що місць буде достатньо, як у школах, так і у садочках, а також у наявності вчителів.

“Система освіти зможе впоратися. Ми мали опасіння щодо цього у лютому, але зараз ми адаптуємося”, – зауважує Володимир Стадник, депутат від партії “Слуга народу” та голова парламентського комітету з освіти, науки та інновацій. За його оцінками, в українських школах наразі навчається 3,7 млн дітей. Із них 2 млн навчаються очно, приблизно 900 тис. – дистанційно і близько 900 тис. – у змішаному форматі. За кордоном, за його словами, перебуває близько 390 тис. дітей. З них 245 тис. продовжують навчатися дистанційно у українських школах. “Якщо вони повернуться, це не зміниться для них нічого. Якщо їхні школи знаходилися в небезпечних районах або не мали укриття, вони все одно продовжать навчатися дистанційно”, – пояснює Стадник. Він визнає, що через внутрішню міграцію система отримала дисбаланс – дітей з небезпечних районів перевезли у більш безпечні. Тому деякі школи майже порожні. Однак проблеми переповнених шкіл зараз немає, переконують експерти.

За даними Міністерства освіти, в Києві кількість учнів за останні роки зменшилася майже на 10 тис. (загалом 286 тис. учнів). У Львові кількість дітей зросла на 3 тис. (загалом 89 тис. дітей), а в Ужгороді і Чернівцях залишилася на тому ж рівні (17 та 28 тис. учнів відповідно). “У деяких районах Києва серйозний дефіцит дитячих садочків, особливо в Печерському районі”, – вказує Стадник.

“Вільних місць в школах достатньо”, – підтверджує експертка Іванна Коберник. – “В гімназіях і ліцеях, куди раніше було важко потрапити, можна знайти місце в класі”. Крім того, систему допомагає відкриття виключно дистанційних класів у всіх областях для звільнення фізичних місць для дітей там, де є можливість вчитися очно, зазначає Стадник.

У тилових регіонах допомагає демографічна криза, яка загрожувала ще до початку війни, додають експерти. “Прогнозувався спад кількості дітей в школах через низьку народжуваність, тобто навіть без війни кількість дітей в школах все одно б зменшувалася. Тому фізично місця в школах будуть, якщо батьки вирішать повертатися”, – каже Коберник. І наголошує на тому, що якість освіти, яку пропонуватимуть українські школи, є важливим фактором. При обмежених ресурсах, спрямованих на безпеку, якість може постраждати. “Чимало жінок лишаються за кордоном через освіту. Через можливість побути в іншій системі, вивчити іноземну мову. Тож важливий фактор – яким змістом буде наповнена ця фізична наявність місць”, – додає експертка.

Насамперед, експерти роблять ключовий висновок про значення повернення працездатних осіб та їхніх дітей для економіки країни. Проте, спосіб, яким українська влада закликає громадян повертатися, нарікається критикою. “Тут треба бути обережними”, – зауважує Ольга Пищуліна. “У нашій країні починають відчуватися деякі лінії розколу – між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився, тими, хто воював, і тими, хто не воював. Ми повинні уникнути цього розколу”.

Анатолій Амелін критикує владу за те, що вона ставиться до людей як до ресурсу, а не як до “бенефіціарів країни”. “Ми ставимось до громадян, як до рабів, наче це кріпацьке право”, – вказує експерт. “Якщо продовжувати розглядати громадян як доходний ресурс, то у нашій країні ніхто не залишиться. Це потрібно змінювати, і тоді люди повернуться”.

За словами експерта, недопомагають поверненню громадян корупційні скандали та гучні переслідування бізнесменів. Він переконаний, що комфортний бізнес-клімат є ключовим фактором для залучення людей назад. І війна в цьому не завада. “Ізраїль або Південна Корея з першого дня свого існування перебувають у стані війни, а кількість громадян зростає кожен рік, економіка розвивається”, – стверджує Амелін. “Вони вклалися в технології та інновації. Україна не стимулює інновації. Як тільки ти відкриваєш підприємство, податкові служби негайно приходять до тебе, а коли ти щось робиш, до тебе з’являються силовики”.

Згідно з експертами ВВС Україна, країні доведеться боротися за повернення своїх громадян, оскільки багато європейських країн не зацікавлені у їхньому поверненні. І жодна з цих країн не буде переглядати свої програми соціальної підтримки біженців заради України, як закликає до цього президент Зеленський. Згідно з Вишлінським, до кожної групи необхідний свій підхід. Щодо тих, хто втратив все під час війни, Україна має запропонувати більше, ніж просто “місце для сну в спортзалі та невелику соціальну підтримку”. Тут потрібні комплексні заходи, такі як створення кластерів у безпечних, але депресивних до війни регіонах за допомогою донорських коштів. У таких кластерах одночасно будуються бізнес-центри з робочими місцями, житло та інфраструктура. “Люди можуть приїздити на роботу, отримати житло, облаштуватися і негайно приступити до роботи”, – запропонував Вишлінський. Найважче буде вплинути на умовних трудових мігрантів, для яких війна стала можливістю швидко легалізуватися у західних країнах.

Значно перспективнішою є група людей, які виїхали з міркувань безпеки. Для багатьох з них рішення про повернення може залежати від наявності роботи, шкіл чи садочків. Дослідження Центру Разумкова показує, що головними факторами повернення для українців з-за кордону є економічне відновлення, питання безпеки і комфорт життя, а також значні виплати репатріантам, наприклад, компенсації за житло. Проте, більшість біженців не будуть зацікавлені в участі у відбудові країни і віддали б перевагу уже відновленій країні.

Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи, зауважує, що навіть у найбільш оптимістичному сценарії повернеться лише половина тих, хто виїхав. Після війни на Балканах у свої країни повернулася лише третина населення. “Якщо ми думаємо, що європейські країни почнуть масово витісняти українців, — не почнуть. Вони дуже зацікавлені в такій робочій силі”, – каже експертка.

У висновку можна сказати, що повернення біженців та їхніх сімей є складним і багатогранним процесом, який залежить від різних факторів, таких як економічні можливості, питання безпеки, доступ до освіти та медичних послуг, а також сприятливі умови для підприємництва та роботи. Дослідження показують, що більшість біженців виявляють невеликий інтерес до повернення в Україну, переважно обираючи стабільні та розвинуті країни для оселення.

Однак для тих, хто все-таки планує повернутися, важливою є готовність української влади створити сприятливі умови для їхнього інтегрування в суспільство та економіку. Це включає в себе розробку програм підтримки, забезпечення доступу до робочих місць, житла, освіти та медичних послуг, а також боротьбу з корупцією та створення сприятливого бізнес-клімату.

Нарешті, потрібно враховувати індивідуальні потреби та ситуації кожної групи біженців, надавати їм підтримку та можливості для успішного повернення та інтеграції в українське суспільство.

Розглянемо доцільність закликів влади щодо повернення українців з-за кордону

Останні заклики влади до повернення українців з-за кордону викликали різні реакції у суспільстві. З одного боку, представники влади наголошують на економічних вигодах, які можна отримати через залучення робочої сили та податків від повернутих громадян. З іншого боку, деякі експерти та громадяни висловлюють занепокоєння стосовно забезпечення потреб та безпеки повернутих мігрантів, особливо жінок з дітьми.

Питання повернення мігрантів має велике значення для економіки України, оскільки може сприяти збільшенню податкових надходжень та розвитку ринку праці. Однак важливо забезпечити їхню соціальну інтеграцію та надати доступ до роботи, освіти та житла.

Економічні аспекти повернення мігрантів також підкреслюються фахівцями, які вважають, що прибуття людини сприяє активізації споживання та розвитку економіки. Навіть непрацездатні діти можуть внести свій внесок у економіку країни через споживання та податки, що створює позитивний ефект для розвитку.

Українська влада повинна уважно розглянути всі аспекти цього питання, забезпечивши баланс між економічними вигодами та соціальною відповідальністю перед громадянами, які розглядають можливість повернення додому.

Навіть якщо українець виїхав за кордон, але продовжує платити податки в Україні, працюючи віддалено, доходи та податки від його споживання за кордоном повністю компенсують витрати на послуги, які він отримує в країні проживання, зазначає виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. Загалом, з точки зору економіки, заклики влади до повернення мають сенс та є обґрунтованими, переконані експерти. Згідно з Ольгою Пищуліною, експерткою Центру Разумкова з гендерних та соціальних питань, для того, щоб Україна розвивалася як держава і щоб бюджет заповнювався, необхідно мати працездатних людей. За даними одного з провідних українських сервісів з пошуку роботи Work.ua, на ринку праці вже відчутний кадровий дефіцит. Як свідчать дані, на початку конфлікту кількість вакансій різко зменшилася, водночас кількість претендентів на роботу зросла в рази. Однак, як стверджує Євгенія Кузенкова, аналітичка та редакторка Work.ua, через два роки ситуація на ринку праці змінилася. Тепер, замість дефіциту вакансій, спостерігається дефіцит кадрів. Нерівномірний розподіл попиту характеризується найменшим числом вакансій у регіонах, що найближче знаходяться до фронту, таких як Харківська, Запорізька, Миколаївська і Херсонська області, у порівнянні з центральними та західними областями, де кількість робочих місць значно більша. Наприклад, на Закарпатті ринок праці відновився на 167%, що свідчить про значний попит на роботодавців у цьому регіоні. Серед найбільш дефіцитних фахівців виділяються лікарі, фармацевти, а також представники робітничих професій, таких як гірники, бляхарі, порізчики, пилорамники, тонувальники та покрівельники.

При закликах до повернення на батьківщину, влада можливо не бере до уваги тих, хто перебував в Україні на соціальних виплатах, мав інвалідність або мав родичів з інвалідністю, і не мав інших джерел доходу. Після повернення вони, швидше за все, стануть тягарем для бюджету. “Наразі цей тягар прийняли на себе інші країни, переважно країни Західної Європи, які надали значну підтримку,” – заявляє Ольга Пищуліна. Навіть при рості попиту на робочу силу далеко не всі категорії населення відчувають цей ефект, зауважує Євгенія Кузенкова з Work.ua. “В Україні зараз не лише дефіцит робочої сили, але і дефіцит кваліфікованих працівників. Роботодавці отримують багато відгуків на вакансії, які не потребують спеціальної освіти, але важко знайти працівників для посад, що вимагають певної кваліфікації або навичок,” – пояснює вона.

Єдиним винятком є сфера ІТ. Тут ринок перенасичений пропозицією. Кількість резюме, які надходять на одну вакансію, у 20-30 разів перевищує середній показник ринку праці. Щодо категорій населення, які потребують державної підтримки, українська економіка здебільшого не може впоратися з виплатами соціальної допомоги, які потрібні. Навіть більше. З 1 березня уряд повідомив про скорочення виплат для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Зараз в країні майже 5 мільйонів ВПО, половина з них отримує щомісячні виплати. Це невеликі суми – від 2 до 3 тисяч гривень на місяць. У Німеччині чи Італії біженці отримують близько 300-500 євро на місяць на кожного члена сім’ї. Крім того, у західних країнах часто біженців забезпечують безплатним житлом. Проте навіть такі суми для України – великий тягар. За даними Міністерства фінансів, у 2023 році на виплати ВПО з бюджету було витрачено понад 73 мільярди гривень – це вдвічі більше, ніж витрати на усі комунальні субсидії в країні. Від березня претендувати на цю підтримку зможе лише обмежена кількість осіб.

Віце-прем’єр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук заявила, що це “вимога наших партнерів”. “Вразливі мають продовжити отримувати виплати, а ті, хто вже, наприклад, адаптувалися або отримали житло, або мають роботу з високим доходом… підходи мають бути більш справедливими,” – пояснила Верещук. Уряд встановив планку високооплачуваної роботи на рівні 9444 гривні на місяць на людину.

Євген Сосновський, який покинув окупований Маріуполь та втратив все, включаючи житло, висловив своє обурення цим рішенням влади. “Цих 9444 гривень має вистачити на оренду житла в розмірі 12 тисяч гривень, оплату комунальних послуг у розмірі 3 тисяч гривень, на їжу, транспорт, одяг та багато іншого”, – зазначив він. “Якщо влада хоче залучити людей з-за кордону назад до України, то вона повинна спочатку звернутися до тих, хто вірив у країну і не залишив її”.

Програми відновлення пошкодженого та зруйнованого житла в Україні працюють нерівномірно і не ефективно, багато залежить від ініціатив місцевої влади та іноземних донорів. Сосновський також скаржиться, що ті, чиє житло було зруйноване на окупованій території, подібно до нього, не мають механізму отримання якоїсь компенсації. І ймовірно, економічна ситуація не сприятиме тому, що країна зможе забезпечити фінансову підтримку тим, хто найбільше постраждав.

Наразі практично всі гроші, які заробляє сама Україна, витрачаються на армію. Здатність покрити інші витрати – на державний сектор, медицину, освіту, пенсії – держава має завдяки коштам, що надходять від союзників. У минулому році, щоб покрити дірку в бюджеті, Київ отримав майже 37,5 мільярдів доларів від міжнародних партнерів і сподівався отримати 42 мільярди цього року. Проте вже зараз очевидно, що суми будуть меншими, ніж планувалося. Цього року Євросоюз виділив свою частину коштів з великою затримкою, а США досі не узгодили свою частку допомоги.

Адекватна безпека та освіта для дітей є ключовими аспектами повернення біженців назад до України. Ольга з Київщини, яка за часів війни вивезла своїх трьох дітей за кордон, відзначає, що до недавнього часу навіть не розглядала можливість повернутися, оскільки навчальні заклади у її місті не працювали офлайн через відсутність укриття. “Повернення до роботи на повний робочий день з дітьми було б нереально”, – визнає вона. “Тепер в школах заклали вікна піском, а садочок ходить у сусіднє укриття”, – додає жінка. – “Це, звичайно, символічно, але чому цього не зробили раніше? Школа фактично протягом півтора роки не працювала”.

За останній рік держава вклала чимало зусиль у поліпшення ситуації з укриттями, свідчать дані, надані ВВС Україна в Міносвіти. Понад 83% садочків в Україні мають укриття, або власне, або знаходяться не далі, ніж за 100 метрів. У школах ситуація ще краща – укриття є в понад 88% шкіл. Найбільше проблем із укриттями в прифронтових областях – Запорізькій, Донецькій, Луганській, Харківській та Херсонській. Навіть у тих місцях, де є укриття, очна освіта недоступна через постійні обстріли. Містам, таким як Харків, доводиться вдаватися до проєктів підземних шкіл і садочків, щоб діти могли отримати можливість навчатися очно. “Сховища – це проблема”, – визнає співзасновниця організації “СмартОсвіта” Іванна Коберник. – “Не в усіх місцях, де є укриття, їх достатньо. Тому школи працюють у другу зміну або в змішаному форматі. Кілька днів в школі, а кілька днів дистанційно”.

Чи вистачить українській системі освіти місць для дітей, які перебувають за кордоном, якщо їхні батьки збираються повернутися – це одне з ключових питань. Експерти впевнені, що місць буде достатньо, як у школах, так і у садочках, а також у наявності вчителів.

“Система освіти зможе впоратися. Ми мали опасіння щодо цього у лютому, але зараз ми адаптуємося”, – зауважує Володимир Стадник, депутат від партії “Слуга народу” та голова парламентського комітету з освіти, науки та інновацій. За його оцінками, в українських школах наразі навчається 3,7 млн дітей. Із них 2 млн навчаються очно, приблизно 900 тис. – дистанційно і близько 900 тис. – у змішаному форматі. За кордоном, за його словами, перебуває близько 390 тис. дітей. З них 245 тис. продовжують навчатися дистанційно у українських школах. “Якщо вони повернуться, це не зміниться для них нічого. Якщо їхні школи знаходилися в небезпечних районах або не мали укриття, вони все одно продовжать навчатися дистанційно”, – пояснює Стадник. Він визнає, що через внутрішню міграцію система отримала дисбаланс – дітей з небезпечних районів перевезли у більш безпечні. Тому деякі школи майже порожні. Однак проблеми переповнених шкіл зараз немає, переконують експерти.

За даними Міністерства освіти, в Києві кількість учнів за останні роки зменшилася майже на 10 тис. (загалом 286 тис. учнів). У Львові кількість дітей зросла на 3 тис. (загалом 89 тис. дітей), а в Ужгороді і Чернівцях залишилася на тому ж рівні (17 та 28 тис. учнів відповідно). “У деяких районах Києва серйозний дефіцит дитячих садочків, особливо в Печерському районі”, – вказує Стадник.

“Вільних місць в школах достатньо”, – підтверджує експертка Іванна Коберник. – “В гімназіях і ліцеях, куди раніше було важко потрапити, можна знайти місце в класі”. Крім того, систему допомагає відкриття виключно дистанційних класів у всіх областях для звільнення фізичних місць для дітей там, де є можливість вчитися очно, зазначає Стадник.

У тилових регіонах допомагає демографічна криза, яка загрожувала ще до початку війни, додають експерти. “Прогнозувався спад кількості дітей в школах через низьку народжуваність, тобто навіть без війни кількість дітей в школах все одно б зменшувалася. Тому фізично місця в школах будуть, якщо батьки вирішать повертатися”, – каже Коберник. І наголошує на тому, що якість освіти, яку пропонуватимуть українські школи, є важливим фактором. При обмежених ресурсах, спрямованих на безпеку, якість може постраждати. “Чимало жінок лишаються за кордоном через освіту. Через можливість побути в іншій системі, вивчити іноземну мову. Тож важливий фактор – яким змістом буде наповнена ця фізична наявність місць”, – додає експертка.

Насамперед, експерти роблять ключовий висновок про значення повернення працездатних осіб та їхніх дітей для економіки країни. Проте, спосіб, яким українська влада закликає громадян повертатися, нарікається критикою. “Тут треба бути обережними”, – зауважує Ольга Пищуліна. “У нашій країні починають відчуватися деякі лінії розколу – між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився, тими, хто воював, і тими, хто не воював. Ми повинні уникнути цього розколу”.

Анатолій Амелін критикує владу за те, що вона ставиться до людей як до ресурсу, а не як до “бенефіціарів країни”. “Ми ставимось до громадян, як до рабів, наче це кріпацьке право”, – вказує експерт. “Якщо продовжувати розглядати громадян як доходний ресурс, то у нашій країні ніхто не залишиться. Це потрібно змінювати, і тоді люди повернуться”.

За словами експерта, недопомагають поверненню громадян корупційні скандали та гучні переслідування бізнесменів. Він переконаний, що комфортний бізнес-клімат є ключовим фактором для залучення людей назад. І війна в цьому не завада. “Ізраїль або Південна Корея з першого дня свого існування перебувають у стані війни, а кількість громадян зростає кожен рік, економіка розвивається”, – стверджує Амелін. “Вони вклалися в технології та інновації. Україна не стимулює інновації. Як тільки ти відкриваєш підприємство, податкові служби негайно приходять до тебе, а коли ти щось робиш, до тебе з’являються силовики”.

Згідно з експертами ВВС Україна, країні доведеться боротися за повернення своїх громадян, оскільки багато європейських країн не зацікавлені у їхньому поверненні. І жодна з цих країн не буде переглядати свої програми соціальної підтримки біженців заради України, як закликає до цього президент Зеленський. Згідно з Вишлінським, до кожної групи необхідний свій підхід. Щодо тих, хто втратив все під час війни, Україна має запропонувати більше, ніж просто “місце для сну в спортзалі та невелику соціальну підтримку”. Тут потрібні комплексні заходи, такі як створення кластерів у безпечних, але депресивних до війни регіонах за допомогою донорських коштів. У таких кластерах одночасно будуються бізнес-центри з робочими місцями, житло та інфраструктура. “Люди можуть приїздити на роботу, отримати житло, облаштуватися і негайно приступити до роботи”, – запропонував Вишлінський. Найважче буде вплинути на умовних трудових мігрантів, для яких війна стала можливістю швидко легалізуватися у західних країнах.

Значно перспективнішою є група людей, які виїхали з міркувань безпеки. Для багатьох з них рішення про повернення може залежати від наявності роботи, шкіл чи садочків. Дослідження Центру Разумкова показує, що головними факторами повернення для українців з-за кордону є економічне відновлення, питання безпеки і комфорт життя, а також значні виплати репатріантам, наприклад, компенсації за житло. Проте, більшість біженців не будуть зацікавлені в участі у відбудові країни і віддали б перевагу уже відновленій країні.

Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи, зауважує, що навіть у найбільш оптимістичному сценарії повернеться лише половина тих, хто виїхав. Після війни на Балканах у свої країни повернулася лише третина населення. “Якщо ми думаємо, що європейські країни почнуть масово витісняти українців, — не почнуть. Вони дуже зацікавлені в такій робочій силі”, – каже експертка.

У висновку можна сказати, що повернення біженців та їхніх сімей є складним і багатогранним процесом, який залежить від різних факторів, таких як економічні можливості, питання безпеки, доступ до освіти та медичних послуг, а також сприятливі умови для підприємництва та роботи. Дослідження показують, що більшість біженців виявляють невеликий інтерес до повернення в Україну, переважно обираючи стабільні та розвинуті країни для оселення.

Однак для тих, хто все-таки планує повернутися, важливою є готовність української влади створити сприятливі умови для їхнього інтегрування в суспільство та економіку. Це включає в себе розробку програм підтримки, забезпечення доступу до робочих місць, житла, освіти та медичних послуг, а також боротьбу з корупцією та створення сприятливого бізнес-клімату.

Нарешті, потрібно враховувати індивідуальні потреби та ситуації кожної групи біженців, надавати їм підтримку та можливості для успішного повернення та інтеграції в українське суспільство.