Економіка

Верховна Рада України має намір до кінця 2025 року ухвалити законопроєкт, який пропонує замінити сучасну назву розмінної монети «копійка» на історичну українську «шаг». Цей законопроєкт був зареєстрований 1 жовтня, і за словами голови парламенту Руслана Стефанчука, процес розгляду вимагає ретельного опрацювання. Він також зазначив, що для прийняття таких значних рішень потрібно більше часу, щоб забезпечити належну консультацію та погодження на всіх рівнях.

Стефанчук є одним із чотирьох ініціаторів цієї ініціативи. Заступниця голови парламенту Олена Кондратюк повідомила, що проект закону отримав підтримку від представників усіх парламентських фракцій, що значно підвищує шанси на його успішне ухвалення. За її словами, серед переваг цієї ініціативи — можливість повернення до історичних коренів та відновлення частини культурної спадщини України через відновлення старої назви монети, яка була в обігу ще в часи Київської Русі.

Зареєстровано два пов’язані проєкти: основний законопроєкт №14093, який передбачає відмову від радянської назви «копійка» та повернення до «шага», і допоміжний законопроєкт №14094. Стефанчук наголосив, що ініціатива має не лише технічний, а й символічний зміст: «Копійка» розглядають як спадщину російської імперії та СРСР, тоді як «шаг» — історична українська назва, відома ще з часів Гетьманщини і УНР і згадана в класичній літературі.

У повідомленні також зазначено, що зміна не вимагатиме додаткових витрат: певний час у готівковому обігу паралельно перебуватимуть і «копійки», і «шаги», їх співвідношення планують залишити 1:1. Ініціатори позиціонують крок як відновлення національної ідентичності та розрив із колоніальними наративами.

Керівник Дослідницької служби Верховної Ради Леся Ваолевська представила важливе парламентське дослідження, яке детально розглядає правове регулювання статусу «політично значущої особи» (ПЗО) в Україні. У документі також аналізуються підходи до застосування посиленого фінансового моніторингу щодо таких осіб, а також членів їхніх родин та пов'язаних осіб. Це дослідження є важливим для розуміння поточних проблем у сфері фінансового контролю та антикорупційної політики в Україні.

У своєму дослідженні Леся Ваолевська порівнює національну практику з міжнародними рекомендаціями, зокрема стандартами, розробленими Групою розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), а також нормативами Європейського Союзу. До цього аналізу включені приклади з різних країн, серед яких Австралія, Велика Британія, Франція, Канада, Сінгапур, Швейцарія та Об'єднані Арабські Емірати.

Дослідження підкреслює, що після припинення публічних функцій посилену увагу зберігають ще щонайменше 12 місяців, причому оцінка залишкових ризиків враховує рівень впливу особи та її зв’язки з країнами, що мають високі ризики відмивання коштів. Якщо ризики визнають низькими, статус і пов’язані з ним заходи можуть бути зняті раніше. Така модель відповідає принципу «ризик-орієнтованого підходу», проте в інших державах терміни і критерії відрізняються.

Порівняльний огляд у документі показує значну різнорідність підходів у світі: Велика Британія застосовує ризик-орієнтований підхід без фіксованого строку моніторингу; Франція вимагає посиленого контролю щонайменше 12 місяців після відставки; Канада розділяє підхід за походженням — для іноземних ПЗО контроль може бути довічним, для національних — 5 років; Сінгапур також практикує ризик-орієнтованість без фіксованого строку; Швейцарія передбачає мінімум 10 років нагляду; ОАЕ — мінімум 3 роки. Учасники дослідження звертають увагу, що ці варіації відображають різну оцінку ризиків, історичний і правовий контекст кожної країни та рівень розвитку фінансової інфраструктури.

Документ також порівнює українські норми з Європейським законодавством, зокрема Директивою 2015/849 та пізнішими рекомендаціями ЄС, які визначають широкий перелік посад, що підпадають під режим ПЗО (глави держав, урядовці, депутати, судді, посли тощо). У 2023 році ЄС опублікував додатковні орієнтири щодо переліку посад для країн-членів, і дослідження зазначає, що українські правила адаптують ці підходи в рамках Угоди про асоціацію.

Практичні наслідки для банків йтих клієнтів очевидні: необхідність розширених процедур KYC (know your customer), більш жорсткої перевірки бенефіціарів, введення внутрішніх лімітів для схвалення великих операцій та постійне моніторингу транзакцій. Банки мають не лише виявляти підозрілі операції, а й документувати оцінку ризиків і вживати заходів згідно з внутрішніми політиками та національними регуляторними вимогами.

У дослідженні також піднімається питання ефективності практичної реалізації: відсутність єдиних підходів до строків моніторингу, відмінності в визначенні «пов’язаних осіб» та складності встановлення реальних бенефіціарів ускладнюють роботу як банків, так і контролюючих органів. Автори звертають увагу на потребу у вдосконаленні механізмів обміну інформацією між державними реєстрами, фінансовими установами та правоохоронними органами для швидшого виявлення аномалій та кореляції ризиків.

Ключовий висновок дослідження — щоб відповідати стандартам FATF і кращим міжнародним практикам, Україні варто забезпечити чіткі процедурні правила для застосування посиленого моніторингу, визначити прозорі критерії для встановлення строків нагляду та посилити інструменти контролю за деклараціями й джерелами доходів ПЗО. Це також передбачає підвищення спроможності банків у частині аналітики ризиків і кращу координацію між регуляторами.

Хрін — одна з найвідоміших і найпопулярніших приправ у традиційній українській кухні — останнім часом став справжнім дефіцитом у магазинах. Споживачі по всій країні, зокрема в Харкові та інших великих містах, звертають увагу на порожні полиці в супермаркетах, де раніше можна було легко знайти як класичний натертий хрін, так і соуси на його основі. У деяких торговельних мережах продукція повністю відсутня, як у фізичних магазинах, так і в онлайн-замовленнях. В інших випадках у продажу залишаються лише обмежені залишки з попередніх поставок.

Основними виробниками хрону на внутрішньому ринку залишаються Вінницька харчосмакова фабрика та торгова марка «Верес». Саме ці підприємства забезпечують значну частину асортименту у великих роздрібних мережах. Проте влітку 2025 року виробничий ланцюг зазнав серйозних труднощів. Причиною стали несприятливі погодні умови: тривала посуха у першій половині літа, затяжні дощі пізніше, а також загальний дефіцит робочої сили в сільській місцевості, який ускладнив збір врожаю. Через ці фактори українським виробникам не вдалося зібрати необхідну кількість якісної сировини.

АТБ у відповіді на запит зазначило, що проблема була сезонною й пов’язана з поганим врожаєм і зрушенням термінів збору; мережа запевнила, що продукція ТМ «Верес» вже є в наявності, а постачання з Вінниці відновлять після закінчення збору нового врожаю. У «ЕКО-маркеті» також повідомили, що очікують відновлення постачань орієнтовно з 15 жовтня.

Покупці скаржаться, що в різних крамницях навіть однієї мережі ситуація відрізняється, а нові партії хрону не надходять — якщо товар і є, то це старі запаси. Представники частини мереж не відповіли на запити журналістів.

Аграрні експерти відзначають, що хрін у державних статистичних розрахунках не є пріоритетною культурою, тому детальних оцінок врожаю немає. Водночас фактори, які вплинули на сезонний дефіцит — посуха, зміщення збору і нестача робочих рук у селі — типові для 2025 року й торкнулися не лише хріновиробників.

Паралельно експерти звертають увагу на інші галузі з ознаками дефіцитів або тиску на ціни. Зокрема, у тваринництві спостерігається зниження поголів’я свиней через руйнування ферм на прифронтових територіях, що вже призвело до суттєвого зростання імпорту м’яса і тиску на ціни. Аналітики УКАБ наголошують, що імпорт став альтернативним джерелом сировини і може залишатися значним, доки не наростить внутрішнє поголів’я.

Економічний аспект дефіциту хрону вказує на те, що у вільній ринковій економіці справжнього радянського дефіциту не буде — виробники за потреби вдаються до імпорту. Водночас це означає, що покупці тимчасово «годуватимуть» іноземних фермерів, а місцеві постачальники можуть втратити ринок.

Поточна оцінка: дефіцит хріну сезонний і тимчасовий; мережі очікують відновлення поставок із завершенням врожаю, орієнтовно з середини жовтня, але ризики збереження нестачі частково зумовлені загальними проблемами аграрного сектору — браком персоналу та наслідками бойових дій на сході, що впливають на постачання та виробництво.

Журналістські розслідування та матеріали правоохоронних органів виявили складну та масштабну схему виведення активів компанії «Юнігран», пов'язану з колишнім депутатом Броварської міської ради Сергієм Шапраном і рядом інших фігурантів. Суть цієї схеми полягає в тому, що замість того, щоб передати арештоване майно до державної власності, значну частину активів переписали на фірми, що підконтрольні групі осіб, і перепродали за заниженими цінами. В результаті таких дій держава недоотримала значну суму коштів, що мали надійти до бюджету.

Розслідувачі зазначають, що низка компаній, пов'язаних з «Юніграном», активно брала участь у цій схемі. Серед таких компаній — «Юні Стоун Плент», «Юні Люкс», «Юні Сервіс», «Мартен Локс». Всі ці фірми, згідно з матеріалами розслідування, входили до мережі підприємств, якими керували або контролювали особи, наближені до Шапрана. Їхня діяльність сприяла тому, що державний бюджет недоотримав значні кошти, які мали б надійти від продажу арештованих активів.

Деякі матеріали прямо пов’язують ці операції з переліком осіб, серед яких згадують ексдепутата Одеської облради Володимира Осіпова, екс-податківця Ігоря Скорохода та нинішнього голову Одеської ОВА Олега Кіпера, — саме такі зв’язки фігурують у публікаціях про те, як активи переходили до нових власників. Ці твердження базуються на журналістських розслідуваннях і потребують додаткової перевірки правоохоронними органами.

На тлі розслідувань НАЗК встановило недостовірні відомості у декларації Сергія Шапрана на суму понад 193 млн грн — це окрема складова претензій до бізнесмена й підстава для подальших перевірок.

Правоохоронні органи відкрили низку проваджень щодо виведення активів «Юнігран» і незаконного розпорядження арештованим майном; справи, за даними ЗМІ, об’єднувалися з раніше відкритими матеріалами та доповнювалися новими епізодами кримінальних проваджень. У низці публікацій зазначають, що через це держава досі не отримала очікуваних надходжень від вилучених активів.

Сергія Шапрана затримали в червні 2025 року в межах одного з проваджень, однак у вересні того ж року він вийшов під заставу — ЗМІ повідомляли про розмір застави близько 5 млн грн, що викликало суспільне обурення з огляду на масштаби фігуруючих у матеріалах збитків. Стан справи щодо притягнення інших фігурантів і відшкодування збитків залишається предметом слідства.

Експерти й журналісти звертають увагу на кілька ключових питань, які потребують оперативної реакції держави: можливі факти умисного зняття арештів або пом’якшення обмежувальних заходів щодо майна підсанкційних бізнесменів; участь у схемах третіх осіб і компаній-фантомів; а також недостовірне декларування доходів і активів. Усе це створює ризики як для наповнення держбюджету, так і для довіри до системи управління конфіскованими активами.

Правоохоронні органи, НАЗК та інші контролюючі інституції мають оприлюднити результати перевірок і поінформувати громадськість про подальші процесуальні кроки: хто саме притягується до відповідальності, які суми відшкодовано державі, чи є рішення про повернення активів державі та які судові рішення вже ухвалені. Ми звернулися до правоохоронців і НАЗК із запитом про коментар і оновимо матеріал після отримання офіційних відповідей.

Одеський припортовий завод, один з найбільших і стратегічно важливих об'єктів промислової інфраструктури України, став об'єктом палких обговорень та критичних зауважень на тлі проголошеної великої приватизації. У зв'язку з оголошенням Фондом державного майна про продаж активів цього підприємства через електронний аукціон, виникають серйозні питання щодо прозорості процесу та можливих порушень у підготовці до його проведення. Висловлюються побоювання щодо можливості маніпуляцій із результатами аукціону та того, що у нього може бути «узгоджений» переможець.

До приватизаційного лоту включено понад 99,5% акцій Одеського припортового заводу, а також пакет нерухомості, що складається з 45 одиниць, загальна площа яких перевищує 285 тис. кв. м. Це включає виробничі комплекси, логістичні потужності та інші об'єкти, що відіграють важливу роль у забезпеченні економічної діяльності країни, зокрема у хімічній промисловості та виробництві добрив.

Проте в низці дописів і заяв громадських активістів ідея «великої приватизації» подається як фасадна — і, мовляв, реальний розподіл активу вже відбувся в кулуарах. Зокрема, у повідомленнях фігурує назва компанії «Кернел Холдинг S.A.», яку пов’язують із бізнесменом Андрієм Веревським: нібито компанія вже внесла гарантійний внесок у розмірі 50 млн грн, через що сам аукціон розглядають багатьма як формальність із відомим наперед переможцем. Ці твердження подаються як позиція авторів публікацій і потребують підтвердження від сторін.

У публічних заявах активістів і експертів лунає ще одна критична претензія: відсутність актуальної державної екологічної оцінки стану заводу та прилеглих територій. Зауважують, що згідно з вимогами для приватизації стратегічних об’єктів та об’єктів з потенційним впливом на довкілля, має бути проведена відповідна екологічна експертиза або оцінка — й використання застарілих висновків може ставити під сумнів законність подальших рішень. Якщо ці оцінки відсутні або не відповідають чинним вимогам, це може стати підставою для оскарження результатів аукціону в судовому порядку, наголошують правники, опитані в публікаціях.

Критики приватизації також побоюються, що у разі передачі контрольного пакета «непрозорим» структурам буде створено ризики для національної безпеки та енергетичної незалежності: ОПЗ має важливі логістичні й виробничі функції, які можуть впливати на роботу критичної інфраструктури регіону. У світі подібні ризики зазвичай ретельно оцінюються компетентними органами під час продажу стратегічних активів, але у відкритих повідомленнях громадськості критикують швидкість і непрозорість поточної процедури.

Під час повномасштабної війни в Україні на Миколаївщині виникла ситуація, коли група підрядних компаній, здобувши державні контракти на будівництво укриттів і ремонт соціальних об’єктів, почала займати домінуючі позиції в тендерах. Ці компанії здобували підряди без серйозної конкуренції, що викликає великі питання про прозорість процесу. Спільною рисою всіх цих підрядників є їхні зв'язки з Олександром Кукурузою — депутатом обласної ради та головою Вознесенської районної адміністрації. Зокрема, виявилось, що саме компанії, пов’язані з його оточенням, отримували найбільші замовлення на будівельні роботи.

Однією з таких компаній є ТОВ «Перша українська будівельна», яку очолює родич Кукурузи. Це підприємство стало основним бенефіціаром численних тендерів, загальна сума яких перевищує 230 мільйонів гривень. Проте ці підряди не обходяться без запитань. Журналістське розслідування виявило суттєві проблеми з цінами на матеріали, зокрема на арматуру, які виглядають значно завищеними в порівнянні з ринковими. Крім того, багато підрядників, які можуть пропонувати конкурентні ціни або кращі умови, фактично не отримують шансів на участь у тендерах.

Ще один соратник посадовця, депутат та однопартієць Володимир Подолян, створив одразу кілька компаній, які отримали державні контракти на суму понад 124 мільйони гривень. А фірми «Господар-2» та інші підприємства, пов’язані з бізнес-оточенням Кукурузи, “освоїли” сотні мільйонів, займаючись будівництвом укриттів та ремонтами лікарень.

Антимонопольний комітет уже зафіксував змови між цими структурами, наклавши штрафи за антиконкурентні дії. Але попри це, компанії продовжують вигравати тендери — завдяки формальним довідкам про “досвід робіт” та блискавичній участі у процедурах, де фактична конкуренція відсутня.

Журналісти також з’ясували, що частину техніки, якою користуються підрядники, вони орендують у підприємства, контрольний пакет якого належить самому Кукурузі. Крім того, серед партнерів цих компаній є бізнесмен із російським паспортом.

У коментарі медіа Олександр Кукуруза визнав, що власники компаній — його родичі та друзі, але конфлікту інтересів у цьому не бачить. За його словами, він лише “давав поради” бізнесменам і не має формального стосунку до управління жодною з фірм.

Таким чином, “відновлення” Миколаївщини за участі близьких до Кукурузи компаній перетворюється на схему системного освоєння бюджетних коштів — через завищені кошториси, змови на тендерах та імітацію конкуренції.