Економіка

Бюджети тимчасово окупованих громад та їхня роль у відновленні України

Фінансове забезпечення тимчасово окупованих територій залишається ключовим аспектом державної політики у воєнний період. Незважаючи на відсутність фактичного контролю над частиною громад, ці адміністративно-територіальні одиниці продовжують функціонувати, формуючи бюджети та плануючи відновлення після деокупації. Такий підхід дозволяє зберігати соціальну інфраструктуру, підтримувати освітні та медичні заклади, а також забезпечувати стабільність у місцевих громадах, навіть у складних умовах війни.

Бюджетне планування включає не лише поточні видатки на забезпечення базових потреб населення, але й довгострокові проєкти реконструкції та модернізації інфраструктури. Завдяки цьому громади готуються до швидкого відновлення після повернення під контроль держави. Ключовим фактором ефективності таких бюджетів є прозорість фінансових потоків та координація з центральними органами влади, що дозволяє уникнути дублювання витрат і забезпечує максимально ефективне використання наявних ресурсів.

Водночас бюджетна модель релокованих громад має суттєві обмеження. Понад 84% їхніх доходів формуються за рахунок державних трансфертів, що робить такі бюджети залежними від центральної влади. Втрата майна, землі та комунальної інфраструктури ускладнює формування власних доходів і перетворює бюджетний процес на значною мірою формальний. Попри це, до таких громад застосовується загальний механізм горизонтального вирівнювання та додаткові дотації з державного бюджету.

За останні роки видатки окремих окупованих громад суттєво зросли. У найбільших міських громадах вони вимірюються сотнями мільйонів гривень і в окремих випадках наближаються до мільярда. Для порівняння, бюджети деяких громад, що перебувають під повним контролем, мають співмірні показники. Це свідчить про значний масштаб фінансових ресурсів, які адмініструються навіть в умовах окупації.

Структура видатків у різних громадах відрізняється. Частина військових адміністрацій спрямовує переважну частину коштів на міжбюджетні трансферти, зокрема субвенції на підтримку Збройних сил України або на потреби інших громад. В окремих випадках ця стаття становить більшість бюджету. Такий механізм викликає дискусії щодо ефективності, пріоритетності та швидкості використання коштів у контексті потреб фронту.

Разом із цим значні суми витрачаються на утримання органів місцевої влади. У ряді громад видатки на управлінський апарат залишаються співмірними з показниками громад, які не зазнали окупації. Це ставить питання про можливість оптимізації адміністративних витрат, зокрема шляхом удосконалення структури військових адміністрацій. Однак будь-які зміни мають враховувати потреби внутрішньо переміщених осіб, адже в багатьох громадах значна частина бюджету спрямована саме на соціальні програми для них.

Окремою проблемою є нерівномірність доступу переселенців до послуг. У різних громадах частка видатків на соціальне забезпечення, освіту чи підтримку ВПО суттєво відрізняється. Це створює відмінності в обсязі допомоги та можливостях отримання сервісів залежно від того, до якої саме громади належить людина.

Також залишається питання прозорості. Мешканці тимчасово окупованих громад фактично обмежені у впливі на бюджетні рішення, а механізми громадських обговорень часто не застосовуються. Повнота оприлюднення даних про доходи та видатки інколи є недостатньою, що ускладнює громадський контроль і підзвітність.

Вирішення цих проблем потребує комплексного підходу: перегляду співвідношення адміністративних витрат і соціальних програм, забезпечення рівного доступу ВПО до послуг, підвищення прозорості бюджетного процесу та впровадження ефективних інструментів участі громадян. Оптимізація управлінських структур може дати економічний ефект, але вона має супроводжуватися гарантіями належного соціального захисту переселенців і збереженням спроможності громад до відновлення після деокупації.

Повернення Оксани Бершеди до Держаудитслужби та аналіз її майнової декларації

Після звільнення з посади експосадовиця Держаудитслужби Оксана Бершеда знову обіймає посаду завідувача сектору розгляду скарг Західного офісу Державної аудиторської служби України. Її повернення до структури державного фінансового контролю привернуло увагу громадськості не лише з огляду на кадрові рішення, а й через обсяг задекларованого майна, набутого протягом останніх років.

Згідно з даними декларації, значна частина активів була придбана у період 2016–2024 років. Основні об’єкти нерухомості перебувають у власності родини — самої Бершеди та її чоловіка Едуарда Остапишина, який є пенсіонером СБУ. До переліку майна входить житловий будинок площею 150,9 м² із господарськими спорудами, а також інші об’єкти нерухомості, що формують суттєву частину сімейних активів.

У 2024 році Бершеда придбала квартиру у Львові площею 71,5 м² за 2,55 млн грн. Також задекларовані два нежитлові приміщення (5,4 м² і 3,8 м²) загальною вартістю 100,8 тис. грн. Крім того, родина має машиномісце площею 12,7 м² (право користування у Бершеди, власність чоловіка з серпня 2022 року, вартість 195 тис. грн).

Сім’я володіє двома автомобілями: Hyundai Tucson (2018 року випуску, власність чоловіка з лютого 2019 року, вартість 609 тис. грн) та Hyundai i30 (2018 року, право користування у Бершеди, власність чоловіка з липня 2020 року, вартість 509,6 тис. грн).

Перед поверненням на державну службу Бершеда задекларувала 872 тис. грн заробітної плати від ТОВ «Надійна транспортна компанія» та 3 484 грн соціальних виплат від Львівського обласного центру зайнятості. Чоловік отримав 261,6 тис. грн пенсії від ГУ Пенсійного фонду у Львівській області та 106 тис. грн зарплати від ТОВ «Алан».

Грошові активи родини становлять 46 тис. доларів готівкою у Бершеди та 700 тис. грн готівкою у чоловіка. Банківські рахунки відкриті у кількох установах, зокрема в ПриватБанку, Універсал Банку та ПУМБ. Інших фінансових зобов’язань, цінних паперів чи корпоративних прав у декларації не зазначено.

Рекордне фінансування депутатських фондів у Києві: новий етап розвитку місцевого самоврядування

У 2025 році столична влада зробила крок, який уже називають безпрецедентним для системи місцевого самоврядування. Київська міська рада затвердила рекордний обсяг фінансування депутатських фондів, надавши кожному депутату можливість спрямувати до 15 мільйонів гривень на реалізацію ініціатив за зверненнями мешканців. Загальний бюджет програми досяг 1,8 мільярда гривень, що стало найбільшим показником за всю історію її існування.

Особливу увагу у 2025 році приділено соціальній сфері. Частину коштів спрямовано на допомогу малозабезпеченим родинам, підтримку внутрішньо переміщених осіб, а також на зміцнення матеріально-технічної бази лікарень і шкіл. Завдяки цьому вдалося оперативніше реагувати на нагальні потреби громадян і забезпечувати адресну підтримку тим, хто її найбільше потребує.

За підсумками року 38 депутатів використали 100% своїх фондів, переважно на матеріальну допомогу. Серед них — представники різних політичних сил та позафракційні обранці. Водночас частина депутатів освоїла кошти лише частково. Найнижчі показники зафіксовано у кількох представників фракцій «Голос» та «Європейська солідарність», а також у позафракційних депутатів.

Практика використання депутатських фондів супроводжується активною інформаційною кампанією в соціальних мережах. У публічному просторі з’являються фото черг під приймальнями, видачі коштів у конвертах та роздачі пакунків із партійною символікою. Такий формат комунікації фактично перетворює соціальну допомогу на інструмент політичного піару.

Окремі депутати звітують про тисячі отримувачів матеріальної допомоги та мільйонні суми виплат. Середній розмір одноразової підтримки в окремих випадках становить кілька тисяч гривень. Найактивніше кошти спрямовувалися саме на грошову допомогу під час особистих прийомів громадян.

Експерти звертають увагу, що різке збільшення фінансування депутатських фондів потребує додаткового аналізу ефективності витрачання коштів, прозорості процедур розподілу та критеріїв надання допомоги. Також залишається відкритим питання щодо балансу між соціальною підтримкою та іншими напрямами міських програм.

Підсумки року демонструють, що депутатські фонди стали одним із найбільших інструментів розподілу бюджетних коштів у столиці, а їх використання формує як соціальний, так і політичний ефект.

Корпоративне протистояння навколо Полтавського ГЗК: новий виток боротьби за стратегічний актив

Спроба ініціювати процедуру банкрутства одного з ключових промислових підприємств країни спричинила гучний корпоративний конфлікт, що вже вийшов за межі суто юридичної площини. Йдеться про ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», стратегічно важливий актив бізнесмена Костянтина Жеваго, навколо якого розгорнулася складна боротьба інтересів.

Ініціатором процедури банкрутства виступила компанія ТОВ «Максі Капітал Груп», яка заявила фінансові вимоги в розмірі 4,7 млрд гривень. Такий обсяг претензій автоматично переводить справу в категорію резонансних, адже йдеться не лише про господарський спір, а й про потенційний перерозподіл контролю над підприємством, що має системоутворююче значення для регіону та гірничо-металургійного комплексу України.

Інші частки в компанії, що ініціювала банкрутство, належать юристам і адвокатам. За наявною інформацією, для запуску процедури було використано викуп у ФГВФО пулу прав вимог до підприємств, пов’язаних із бізнес-структурами Жеваго. Саме цей механізм став юридичною основою для подання заяви про банкрутство.

Паралельно в публічному просторі згадується й інша хвиля процедур щодо активів Жеваго. Йдеться про фармацевтичну корпорацію «Артеріум», до якої входять заводи «Київмедпрепарат» і «Галичфарм». Компанія, пов’язана з тими ж бенефіціарами, викупила борги через ФГВФО та ініціювала окрему процедуру банкрутства із заявленими вимогами на мільярди гривень.

Ситуація демонструє ширший тренд використання механізмів викупу боргів у державних фінансових інституцій з подальшим ініціюванням процедур неплатоспроможності. Це створює юридичний тиск на великі промислові та фармацевтичні активи й може мати наслідки для виробничих ланцюгів, працівників і кредиторів.

Подальший розвиток подій залежатиме від рішень суду та позицій сторін у процесі. Конфлікт навколо активів Костянтина Жеваго набуває системного характеру та виходить за межі одного підприємства.

Суддя Київського апеляційного суду задекларувала майже 3 мільйони гривень доходу за рік

Суддя Київського апеляційного суду Тетяна Вікторівна Фрич оприлюднила декларацію за 2024 рік, у якій вказала дохід у розмірі майже 2,95 мільйона гривень, а також значні валютні заощадження. Основну частину доходів складає заробітна плата — 2,94 мільйона гривень. Окрім цього, вона отримала близько 8 тисяч гривень відсотків від банківського депозиту.

У поданій декларації суддя не зазначила членів сім’ї, що означає декларування виключно особистих доходів, майна та фінансових активів. Такий формат подання передбачає, що на момент подання звіту інших осіб, чиї доходи підлягали б обов’язковому декларуванню разом із суддею, офіційно не було внесено до документа.

Серед нерухомості Фрич декларує право проживання у квартирі площею 106 м² у Києві, яка належить її батьку, а також власний садовий будинок площею 271,6 м² у селі Вишеньки Бориспільського району. Крім того, їй належать дві земельні ділянки по 0,1 га у цьому ж населеному пункті. Загальна оцінка нерухомості судді становить близько 642 тис. грн.

Транспортних засобів, корпоративних прав, цінних паперів чи бізнесу у Тетяни Фрич немає. Готівкою вона тримає 45 тис. доларів, а на банківських рахунках зберігається 330 тис. грн.

Ці дані свідчать про суттєві заощадження судді при відсутності власного бізнесу чи корпоративних прав.

Масштабна корупційна схема у харківських школах: гроші на дітей йдуть у кишені чиновників

На Харківщині викрито масштабну корупційну схему у сфері шкільного харчування та ремонту харчоблоків, яка завдає прямої шкоди дітям та державному бюджету. Поки українці жертвують кошти на підтримку армії та допомогу постраждалим від війни, окремі чиновники використовують ці ресурси для власного збагачення, перетворюючи соціальні та освітні програми на інструмент особистого збагачення.

За інформацією джерел, організаційний центр схеми розташований на рівні обласної та місцевої влади. Координацію процесу здійснює заступниця голови ХОВА Ковальська, яка опікується підготовкою та затвердженням тендерів. Через департамент освіти під керівництвом Безпалової відбувається формальне «узаконення» завищених кошторисів, що дозволяє компаніям-підрядникам отримувати надприбутки за рахунок державних коштів.

На кінцевій стадії схеми директори ліцеїв — Богимська, Нечвола та Індєнко — підписують акти виконаних робіт, легалізуючи розкрадання. Основним інструментом став ТОВ «ТТ 2006», яке отримало багатомільйонні договори на ремонт харчоблоків, при цьому реальних робіт фактично не проводиться.

Аналіз документів показує суттєве завищення вартості матеріалів: стеля «Грильято» коштує майже вдвічі дорожче за ринкову ціну, клей Ceresit CM 12 та бетон В15 також мають суттєво завищену ціну. Це свідчить про системний і продуманий механізм викачування коштів.

Схема працює як організована злочинна група: від політичного прикриття на рівні ХОВА до технічної легалізації департаменту освіти та підписів директорів шкіл. При цьому правоохоронні органи, які мали би контролювати ситуацію, фактично закривають на це очі. Війна використовується злочинцями не як трагедія, а як можливість для власного збагачення.

Закрита вертикаль у газовій сфері: як приватні інтереси перетворили держпідприємство на фінансовий насос

В українській енергетичній галузі дедалі чіткіше окреслюється глибока системна криза, яка вже виходить за межі технічних проблем, дефіциту ресурсу чи зношеної інфраструктури. Ключовою причиною називають формування потужного приватного центру впливу навколо ТОВ «Газорозподільні мережі України», яке, за даними з відкритих джерел та експертних оцінок, фактично втратило незалежність і опинилося під контролем вузького кола осіб.

За наявною інформацією, управління стратегічним підприємством було поступово переформатоване під інтереси окремої групи, яка зосередила у своїх руках кадрові рішення, розподіл контрактів і контроль над фінансовими потоками. У підсумку структура, створена для забезпечення стабільного газопостачання та прозорої роботи розподільних мереж, почала виконувати функцію механізму регулярного перерозподілу коштів.

Фінансові схеми підприємства призвели до боргів у 2,5 млрд грн станом на початок 2025 року. Через адвокатське об’єднання «Квантум» філії по всій країні змушували підписувати фіктивні угоди на «послуги» з абонплатою до 300 тис. грн щомісяця. Водночас процедура підключення будівельних об’єктів до газових мереж перетворилася на платну «послугу», а всі ключові рішення контролювала спеціальна комісія, сформована Каліною.

Закупівлі також проводилися з ознаками змови та штучного завищення вартості. Придбання швидкозводимих укриттів у ТОВ «Л7» обійшлося на 160 тис. грн дорожче, а тендер на взуття на 54 млн грн був штучно скасований, щоб забезпечити перемогу компанії, що раніше співпрацювала з РФ.

Сьогодні газорозподільні мережі в Україні працюють не на державу та людей, а на вузьке коло політико-бізнесової верхівки. Це призводить до дефіциту газу, затримок з опаленням і мільярдних дір у фінансових балансах. Поки правоохоронні органи демонструють активність, група продовжує контролювати критичний сектор енергетики, ставлячи під загрозу національну безпеку країни.

Рекордне зростання українського ринку нових авто у листопаді 2025 року

Листопад 2025 року став справжнім проривом для українського ринку нових легкових автомобілів. За даними асоціації «Укравтопром», протягом місяця було зареєстровано близько 8,3 тисячі нових авто, що на 58% перевищує показники аналогічного періоду минулого року та на 6% більше, ніж у жовтні. Такі цифри свідчать про стабільне відновлення ринку та підвищену активність покупців, яка спостерігається після кількох місяців помірного зростання.

Аналітики зазначають кілька ключових факторів, які сприяли цьому підйому. Перш за все, поступове зростання купівельної спроможності українців дозволяє частині населення інвестувати у нові транспортні засоби, замінюючи старі авто на сучасні моделі. Другим фактором стало розширення присутності китайських брендів, які пропонують доступні автомобілі з привабливим набором опцій. Крім того, активізація корпоративних закупівель у сфері логістики та сервісного транспорту суттєво підвищила загальний обсяг реєстрацій.

У трійку лідерів також увійшли Toyota та Volkswagen, але відрив від BYD був відчутним. Далі ринок розподілився між Renault, Skoda, Zeekr, Hyundai, Honda, а також преміальними BMW та Audi. Найпопулярнішою моделлю місяця став Renault Duster, який вже кілька років утримує позиції фаворита українських водіїв завдяки доступності, економічності та попиту серед військових і волонтерських підрозділів.

Від початку року українці придбали загалом 68,9 тисячі нових легковиків, що на 7,5% більше, ніж за аналогічний період 2024-го. Ринок демонструє тенденцію до подальшого росту, передусім завдяки збільшенню пропозиції електромобілів та гібридів, які активно завойовують свою частку.

Аналітики очікують, що грудень може стати ще одним піковим місяцем року, оскільки частина автодилерів традиційно пропонує знижки наприкінці року, а корпоративні клієнти закривають бюджети.

Елітна нерухомість за кордоном і підозри у масштабних розкраданнях: справа Гмиріна

Родичі колишнього радника голови Фонду державного майна Андрія Гмиріна протягом 2021–2023 років інвестували щонайменше 14 мільйонів доларів у елітну нерухомість у Дубаї. Ці покупки викликали суспільний резонанс, адже збіглися за часом із розслідуванням НАБУ щодо масштабних розкрадань на державних підприємствах — Одеському припортовому заводі та Об’єднаній гірничо-хімічній компанії, де Гмирін зазначався як один із ключових учасників схем.

Журналістські розслідування підкреслюють, що найбільш значні придбання відбувалися вже після того, як детективи Національного антикорупційного бюро оголосили про ліквідацію злочинної організації, очолюваної Гмиріним разом із тодішнім керівником Фонду держмайна Дмитром. Така синхронізація викликала питання щодо джерел фінансування та можливого використання незаконно отриманих коштів для придбання активів за кордоном.

Одним із найпомітніших епізодів став день, коли Володимир Колот — чоловік сестри Андрія Гмиріна — оформив одразу дев’ять квартир у Дубаї. Загальна сума цих угод перевищила 7,3 млн доларів. У матеріалах справи Колот також фігурує як співвласник компанії, яка отримувала надприбутки завдяки корупційним схемам на ОПЗ.

Сам Гмирін у березні 2023 року придбав апартаменти у житловому комплексі Grande вартістю 1,3 млн доларів, однак невдовзі перепродав їх.

Найдорожча покупка була здійснена ще у лютому 2022 року: дружина радника ФДМУ Анастасія Гмиріна інвестувала 5,5 млн доларів у розкішні апартаменти площею майже 500 квадратних метрів у комплексі Il Primo — буквально за кілька хвилин ходу від Burj Khalifa. Формально нерухомість записана на тещу чиновника, Тетяну Орлову.

Сьогодні родина Гмиріна володіє в ОАЕ майном мінімум на 5,5 млн доларів. Деякі апартаменти передані в довгострокову оренду — до 2025–2026 років. Це може свідчити про намір родини надовго залишитися в ОАЕ або розглядати ці активи як стабільне джерело доходу.

НАБУ та САП продовжують розслідування підозр щодо Гмиріна та Сенниченка. Їм інкримінують створення злочинної організації та розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Санкції статей передбачають до 12 років позбавлення волі.

Попри гучні викриття, жодного ключового фігуранта справи досі не притягнуто до відповідальності. А дубайські інвестиції лише посилили суспільний тиск на правоохоронців і стали черговим доказом масштабності схеми, від якої, за версією слідства, постраждали державні підприємства.

Масштабна енергетична схема: як нібито працював ланцюг офшорів та держзакупівель

Розслідування, що привернуло значну увагу в енергетичній сфері, описує можливе існування багаторівневої корупційної схеми, пов’язаної з діяльністю великих приватних структур, які працюють на українському ринку електроенергії. За інформацією викривачів та окремих судових матеріалів, мова йде про практики, які могли впливати на формування ціни, обсяги закупівель і розподіл фінансових потоків у державному та приватному сегментах галузі.

У центрі цієї історії — компанії, пов’язані з бізнес-групою Ріната Ахметова, серед яких згадується ДТЕК (ЄДРПОУ 39307323) і постачальники електроенергії, що працюють під брендом YASNO. За твердженнями джерел, ці структури нібито були задіяні у штучному створенні дефіциту електроенергії, що могло стати підставою для коригування тарифів та збільшення витрат державних закупівель. Такий підхід, як зазначають учасники ринку, потенційно дозволяв формувати сприятливі умови для подальших фінансових маневрів.

Одним із ключових елементів схеми називають роботу компаній YASNO на ринку закупівель електроенергії для бюджетних установ. Постачальники беруть участь у тендерах із початково низькою ціною, що дозволяє їм укладати контракти з державними та комунальними організаціями. Після підписання договорів, за твердженнями джерел, сторони оформлюють додаткові угоди, які суттєво підвищують тариф.

У деяких випадках підвищення, як стверджують учасники розслідування, досягало 30–90%, що значно перевищує гранично допустиму зміну ціни у 10%, передбачену законом «Про публічні закупівлі».

Правомірність такої практики вже стала предметом розгляду в судах. Господарський суд Дніпропетровської області у справах №904/4774/23 та №904/6143/23 визнав подібні додаткові угоди недійсними, фактично підтвердивши порушення правил зміни ціни після тендеру. Ці рішення створили прецедент, що може мати наслідки для інших контрактів, укладених за аналогічною схемою.

Другим напрямком діяльності, який описують аналітики та учасники ринку, є маніпуляції у секторі «ринку на добу наперед» (РДН). За даними розслідування, компанія ДТЕК має можливість впливати на формування дефіциту електроенергії, що призводить до підвищення цін. Частина електроенергії, яку через завищені тарифні пропозиції не реалізує державний «Енергоатом», переходить на балансуючий ринок.

Саме там, як стверджують джерела, афілійовані з групою Ахметова маневрові електростанції викуповують цей ресурс за мінімальною вартістю — інколи лише за 0,01 грн/МВт·год. Після цього електроенергія перепродується кінцевим споживачам уже за повною ринковою ціною — близько 3000 грн/МВт·год.

Експерти наголошують, що ця модель нагадує принципи, за якими працювала критикована в минулі роки формула «Роттердам+», коли ціна електроенергії зростала не за рахунок ринку, а через адміністративно створені умови.

За інформацією з матеріалів розслідування, кошти, отримані від таких операцій, частково виводилися через іноземні компанії Fabcell Ltd та Gelion Properties Ltd. Саме на них були оформлені корпоративні права низки вугільних підприємств та об’єкти нерухомості за кордоном.

Деякі активи, пов’язані з групою, продовжували роботу на території РФ та були забезпеченням під кредит ПАТ «Сбербанк Росії» на суму понад 400 мільйонів доларів. Це ускладнювало фінансовий контроль, а також робило непрозорою структуру володіння та походження коштів.

Енергетичний сектор України вже тривалий час залишається однією з найменш прозорих галузей. Монополізація ринку, високі ціни та перманентні дефіцити створюють умови для зловживань. Учасники ринку та антикорупційні організації неодноразово звертали увагу на відсутність чітких правил, які б забезпечували справедливе формування тарифів.