Економіка

У Донецькій області правоохоронці викрили масштабну корупційну схему, пов’язану з ремонтом та модернізацією критичної інфраструктури. За даними НАБУ, чиновники регіону привласнили понад 140 млн грн, виділених на відновлення об’єктів опалення й водопостачання в умовах активних бойових дій та постійної загрози з боку російської армії. Слідство вважає, що саме голова департаменту житлово-комунального господарства Донецької ОВА став ключовою фігурою схеми, забезпечивши у 2023 році перемогу в тендері компанії свого колишнього однокласника, попри відсутність у фірми належної проєктної документації та досвіду реалізації подібних проєктів.

За результатами тендеру було підписано контракт вартістю понад 200 млн грн на постачання та підключення семи модульних котелень у містах Селидове та Українськ. Обидва населені пункти вже наступного року були окуповані військами РФ, що додатково ускладнило подальшу перевірку виконаних робіт. Попри це, слідчим вдалося встановити, що котельні дійсно були фізично доставлені на територію регіону, однак із семи об’єктів підключили лише два. Навіть ці дві котельні не могли нормально функціонувати через відсутність необхідних підключень, технічних рішень і належного введення в експлуатацію.

Окрім того, у Святогорську, який досі підконтрольний Україні, ремонт водопостачання та водовідведення здійснювався лише на папері або дуже кустарним способом.

Слідчі підозрюють у справі п’ятьох осіб. Наразі тривають слідчі дії, а правоохоронці перевіряють усі обставини для притягнення винних до відповідальності та відшкодування завданих збитків.

Будівництво укриття для ДНЗ “Шосткинський центр професійно-технічної освіти” знову привернуло увагу громадськості через виявлені порушення у кошторисах та підозру у значному завищенні вартості матеріалів. Новий договір на додаткові роботи, підписаний на суму 11,99 млн грн, виявився джерелом нового скандалу: в його специфікації журналісти знайшли ціну на природний пісок, що вдвічі перевищує середню ринкову. За попередніми підрахунками, лише на цій позиції потенційна переплата може сягати понад 3 млн грн.

Проєкт укриття давно привертає увагу контролюючих органів та ЗМІ через підозрілу динаміку вартості робіт і матеріалів. «Наші гроші», посилаючись на дані з системи «Прозорро» та офіційні державні довідники, зазначають, що така невідповідність не може бути випадковою. У документах замовника вказано ціну, яка значно перевищує вартість, зафіксовану в офіційних будівельних ресурсниках, а також середні ринкові пропозиції у регіоні та по країні.

13 листопада навчальний заклад, підпорядкований Міносвіти, уклав із ТОВ «Українська будівельна компанія “Н.О.ВА.”» угоду на додаткові роботи з будівництва укриття за 11,99 млн грн. Це вже друга спроба оформити такий договір: попередню угоду, підписану в липні, у жовтні розірвали без виплат.

Будівництво укриття на 200 осіб стартувало після тендеру в грудні 2024 року, коли «Н.О.В.А.» виграла торги на 66,44 млн грн. Журналісти ще тоді виявили завищені ціни на сталь і бетон, що могло призвести до переплати понад 7 млн грн.

Поточний кошторис знову викликає питання. У підсумковій відомості ресурсів найбільша стаття витрат — природний рядовий пісок на 6,65 млн грн. Підрядник оцінив його у 2 016 грн/куб. м (з ПДВ, без доставки), тоді як:

• за вересневим моніторингом ДП «НІРІ» Держвідновлення, максимальна ціна по Україні — 1 100 грн/куб. м; • у Сумській області — 617 грн/куб. м; • компанія «Автобетонбуд» пропонує 540–1 075 грн/куб. м; • у кошторисах інших об’єктів у регіоні пісок враховують по 675–1 020 грн/куб. м.

Різниця в цінах створює ризик переплати щонайменше 3 млн грн лише за одну позицію.

Попри це, договір укладений як твердий і не передбачає коригувань у разі коливання цін. Фінансування нинішніх робіт здійснюється в межах програми Ukraine Facility.

Заклад очолює Тетяна Лазарєва, відповідальна за закупівлі — Наталія Борисенко. ТОВ «Українська будівельна компанія “Н.О.В.А.”» керує Ганна Бумаженко, власник — Олександр Гавриленко. До нього фірмою володів відомий у Шостці бізнесмен та медіавласник Олександр Ярига. Компанія активно отримує бюджетні підряди: із 2019 року — на понад 367 млн грн.

Ситуація з будівництвом укриття в Шостці — не поодинока. Раніше у тендері на спорудження шкільного укриття в Самарі журналісти виявили завищені ціни на бетон, арматуру та інші матеріали.

Фінансовий аналітик Андрій Шевчишин звертає увагу на потенційний стрибок курсу американської валюти до рівня 44–45 гривень у найближчі тижні. У своєму аналізі він наголошує, що поточна економічна ситуація містить низку ризиків, які можуть посилити тиск на українську валюту та змінити поведінку регулятора на валютному ринку.

На думку експерта, головною загрозою залишається невизначеність щодо міжнародної допомоги, включно з репараційним кредитом, на який наразі покладають великі надії. Якщо умови зовнішнього фінансування будуть переглянуті, затримані або скорочені, Україна може зіткнутися з істотним дефіцитом валютних надходжень. Це створює додаткове навантаження на державні фінанси та зменшує можливості для підтримання стабільного обмінного курсу.

Аналітик звертає увагу, що кінець листопада традиційно створює додатковий тиск на гривню. Бізнес активніше купує валюту під імпорт, а в період між податковими платежами на ринку зменшується пропозиція. У поєднанні з політичною невизначеністю та напруженими перемовинами щодо мирної угоди це підсилює коливання на валютному ринку.

Шевчишин вважає малоймовірним отримання Україною репараційної позики, що, на його думку, стане підставою для перегляду бюджетних видатків на наступні роки та зміни параметрів грошової політики.

На цьому тлі, за прогнозом аналітика, готівковий долар уже цього тижня може піднятися до 42,75–43 гривень. Євро, за його словами, зберігатиме тенденцію до плавного зростання: офіційний курс НБУ залишатиметься в районі 48,5 гривень, а готівковий — у межах 48,75–49 гривень.

Національний банк напередодні встановив новий історичний максимум: офіційний курс долара на 25 листопада становить 42,37 гривні. Інший фінансовий аналітик, Олексій Козирєв, відзначає, що ринок перебуває під впливом сезонних чинників — насамперед активності періоду розпродажів та постійної потреби країни імпортувати енергоносії.

Під прикриттям масштабної інвестиційної програми, спрямованої нібито на модернізацію українського газовидобутку, в діяльності АТ «Укргазвидобування» протягом багатьох років функціонувала схема системного виведення державних коштів. За даними джерел у галузі, ключові управлінські рішення ухвалювалися керівництвом компанії у тісній співпраці з низкою афілійованих підрядників. Саме ці структури отримували багатомільярдні контракти без конкуренції, відкритих тендерів та будь-якого технічного підґрунтя, що дозволяло фактично монополізувати найприбутковіші напрямки робіт.

Одним із найпомітніших прикладів експерти називають проєкт буріння пошукової свердловини №888 на Шебелинському родовищі. Попри наявні у вихідній геологічній документації попередження про відсутність підтверджених покладів і вкрай низьку якість доступних сейсмічних даних, керівництво компанії схвалило реалізацію проєкту в максимально короткі строки. Усі етапи – від технічного обґрунтування до вибору виконавця – були проведені з грубими порушеннями, а підрядником стала компанія, що вже неодноразово отримувала контракти без прозорих процедур.

Координацію фінансових потоків забезпечували генеральний директор Сергій Лагно, директор із закупівель Роман Власенко, директор з геологорозвідки Максим Вітик та директор з безпеки Дмитро Ткачонок. Саме вони погоджували укладання низки непрозорих контрактів, зокрема шести договорів на постачання кабельної продукції вартістю 131,46 млн грн. Усі контракти були підписані у січні–березні 2025 року без проведення відкритих торгів, а реальні обсяги закупівель свідомо роздрібнювали, щоб уникнути контролю.

Порушення фіксувалися і в екологічному блоці діяльності підприємства. У першому кварталі 2025 року компанія повідомила про історичний рекорд — 107 136 метрів пробурених свердловин. Однак утворений у процесі буровий шлам замість спеціальної утилізації зливався просто на рельєф місцевості, що не лише порушує екологічні норми, а й створює загрозу хімічного забруднення.

Окремий епізод стосується аварії на газопроводі високого тиску у квітні 2024 року. Розслідування встановило, що причиною стала незаконна врізка перемички без проектної документації. Інцидент призвів до пожежі, збитків місцевій громаді та поставив під сумнів дотримання елементарних вимог безпеки на підприємстві.

Зібрані факти свідчать, що Укргазвидобування використовувалося як фінансовий плацдарм для непрозорих операцій, тоді як державні інвестиції перетворювалися на інструмент виведення коштів через підконтрольні структури.

Крюківський вагонобудівний завод (КВБЗ) продовжує залишатися основним отримувачем державних замовлень у сфері вагонобудування, навіть незважаючи на те, що частина його кінцевих бенефіціарів є громадянами Росії, деякі з яких перебувають у санкційних списках РНБО та внесені до бази «Миротворець». Незважаючи на воєнний стан та потенційні ризики для національної безпеки, підприємство зберегло статус монополіста та продовжує вигравати тендери з єдиним учасником, отримуючи мільярди гривень державних коштів.

На КВБЗ офіційно працює близько 4,5 тисячі осіб, серед яких приблизно тисяча займає керівні посади. Зарплата управлінців на підприємстві залишається суттєво вищою за середній рівень у регіоні, що підкреслює значні фінансові потоки, що проходять через завод. Експерти відзначають, що монопольне становище на ринку державних замовлень дозволяє компанії утримувати високі прибутки навіть за умов обмеженої конкуренції та економічної нестабільності.

Вартість пасажирських вагонів, які виробляє КВБЗ, за останні роки зросла з 0,63 млн доларів до 2,3 млн доларів за одиницю. Такий стрибок відбувається на тлі відсутності незалежного аудиту витрат і практики проведення тендерів із мінімальною конкуренцією. У результаті держава змушена оплачувати майже вчетверо дорожчі вагони, не маючи жодного інструменту контролю.

Окреме питання — державний кешбек у розмірі 10%, завдяки якому завод отримує понад 100 мільйонів гривень додатково з кожного мільярда замовлень. Як саме розподіляються ці кошти, невідомо, оскільки перевірки та аудит фактично не проводяться.

Попри численні зауваження експертів і суспільні ризики, ситуація не змінюється: КВБЗ продовжує отримувати мільярдні державні контракти без реального контролю за фінансовою ефективністю та прозорістю. У результаті маємо замкнене коло: держава виділяє кошти, завод їх освоює, але визначити, як саме вони були витрачені, неможливо.

Ринок однокімнатних квартир в Україні демонструє значну нерівномірність та фрагментацію, що впливає на доступність житла для громадян. За останніми даними ЛУН, розрив у цінах між містами досяг рекордних показників: від 14,8 тисячі до 68 тисяч доларів США. Така диспропорція свідчить, що можливість придбати власне житло залежить не лише від рівня доходів, а й від географічного розташування, що створює додаткові соціальні та економічні бар’єри для українців.

Львів знову очолив рейтинг міст із найдорожчим однокімнатним житлом: середня вартість становить близько 68 тисяч доларів. Для того щоб зібрати цю суму, львів’янину довелося б працювати без жодних витрат понад 8,5 років. Київ та Ужгород також входять до верхньої частини списку, демонструючи високі ціни, які істотно перевищують середні по країні. У той же час, у менших містах та регіонах із нижчими доходами квартири доступні за набагато нижчими цінами, що створює суттєву нерівність у можливостях для молодих сімей або тих, хто планує придбати перше житло.

Абсолютним “антирекордом” за тривалістю накопичення стала ситуація у Луцьку — майже дев’ять років необхідно пересічному мешканцю, щоб зібрати на однокімнатну квартиру. До другого ешелону дорогих міст увійшли Рівне, Чернівці, Житомир, Вінниця, Черкаси та Одеса — із середньою вартістю житла від 44 500 до 57 600 доларів.

Зовсім інша динаміка спостерігається у містах, що найбільше постраждали від російської агресії. Через втрату значної частини попиту Херсон, Запоріжжя та Миколаїв нині мають найнижчі ціни на “однушки” — від 14,8 до 20 тисяч доларів. Тут на купівлю житла можна накопичити за 2,6–3,3 року — найшвидші терміни по країні.

У Сумах та Харкові ціни також залишаються відносно низькими — 21,5–22 тисячі доларів. Термін накопичення — від 3,4 до 3,8 року, що теж значно менше, ніж у західних регіонах.

У містах центральної та західної України сформувався умовний “середній сегмент”: Кропивницький, Хмельницький, Івано-Франківськ, Чернігів, Полтава та Тернопіль. Тут однокімнатні квартири коштують від 30 до 43,2 тисячі доларів, а мешканцям доводиться відкладати на житло від п’яти до шести років.

Оприлюднена статистика не охоплює тимчасово окуповані території — Донецьку, Луганську області та Крим.