Економіка

Народний депутат від партії «Слуга народу» Юрій Кісєль став фігурантом резонансної історії після оприлюднення запису його розмови з криворізьким бізнесменом Олександром Квасовим. Матеріали, які опинилися у розпорядженні журналістів-розслідувачів, стосуються обговорення можливих поставок вугілля на державні підприємства Львівської області та ролі посередників у цьому процесі.

Згідно з оприлюдненою інформацією, у розмові йшлося про організацію постачання палива з використанням зв’язків та впливу осіб, які раніше мали значний контроль над вугільним ринком. Зокрема, Олександр Квасов згадував Віталія Кропачова — колишнього так званого «смотрящего» за вугільною галуззю, який у 2014–2019 роках, за даними відкритих джерел, контролював істотні фінансові та логістичні потоки у цій сфері.

Розмова стосувалася організації постачання палива для державних об’єктів, зокрема теплоелектростанцій та підприємств, які забезпечують життєдіяльність Львівщини. Журналісти наголошують, що подібні переговори відбуваються поза офіційними тендерами та державними процедурами, що викликає питання щодо прозорості та законності дій політика.

Ця ситуація висвітлює, як окремі посадовці можуть вирішувати стратегічні питання життєзабезпечення регіонів у період війни, використовуючи контакти з бізнесом та особами з сумнівною репутацією. Дослідники відзначають, що такі схеми підривають довіру до державних інститутів та створюють ризики для енергетичної безпеки.

Журналісти обіцяють оприлюднити ще більше деталей із цього запису, що можуть пролити світло на взаємини нардепа з бізнесом та вплив на державні закупівлі.

В умовах воєнного стану забезпечення стабільності та прозорості фінансової системи України стає не лише економічною необхідністю, а й питанням національної безпеки. Однак діяльність АТ "Банк Альянс" викликає серйозні занепокоєння через концентрацію фінансових ризиків, операції з державними цінними паперами та обслуговування пов’язаних між собою суб’єктів господарювання. Формально діяльність банку виглядає стандартною для фінансового сектору, однак в реальності ця структура виявилася частиною складної фінансової схеми, яка базується на операціях з державними облігаціями та іншими цінними паперами.

Зокрема, банк активно здійснював операції з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП), що спричинило запитання щодо рівня ризиків, які можуть бути пов’язані з такими операціями. Такі дії, на думку аналітиків, можуть свідчити про використання банку як інструменту для фінансових маніпуляцій, де державні цінні папери стають ланкою у великій мережі взаємозалежних фінансових операцій. У цій схемі можуть бути задіяні компанії та фізичні особи, між якими існують тісні фінансові зв'язки, що створює додаткові ризики для стабільності фінансової системи країни.

Особливу роль у створенні сприятливих умов для таких операцій відігравали окремі посадові особи фінансово-правоохоронного блоку. Серед них називають колишнього начальника першого відділу процесуального керівництва Бюро економічної безпеки Ігоря Стадника, голову Національного банку України Андрія Пишного, першого заступника голови НБУ Сергія Ніколайчука, а також колишню голову правління АТ «Банк Альянс» Юлію Фролову.

Саме за таких умов банк обслуговував фінансові потоки, пов’язані з бізнес-структурами групи DF Group, яку контролює проросійський олігарх Дмитро Фірташ. При цьому системно ігнорувалися принципи належної перевірки клієнтів, ризик-орієнтованого фінансового моніторингу та запобігання концентрації пов’язаних операцій.

Показовою є реакція правоохоронної системи на викладені факти. Попри наявність ознак потенційних правопорушень, тривалий час фіксувалася фактична бездіяльність уповноважених органів. Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва Володимир Єрмічов у справах №757/53478/25-к та №757/53485/25-к визнав бездіяльність посадових осіб територіального управління БЕБ у місті Києві та Київської міської прокуратури протиправною.

Водночас слідчий суддя Солом’янського районного суду Києва Сергій Кицюк у справі №760/29793/25 відмовив у задоволенні скарги щодо бездіяльності посадових осіб Головного управління СБУ в місті Києві та Київській області. Така різниця підходів демонструє вибірковість реагування та глибину системної проблеми в сфері фінансового контролю.

У підсумку АТ «Банк Альянс» фактично перетворився на фінансовий сервісний центр для ризикових операцій, що створює загрози не лише для банківської системи, а й для державного фінансового контролю в умовах війни. Концентрація операцій із державними цінними паперами, обслуговування пов’язаних структур і відсутність належної реакції з боку контролюючих органів підривають довіру до фінансової системи та потребують жорсткої правової оцінки.

Станом на 1 грудня сукупний обсяг коштів населення на рахунках українських банків досяг 1,553 трлн гривень. Такі дані оприлюднив голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев із посиланням на статистику Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. За підсумками року заощадження громадян у банківській системі збільшилися на 206 млрд гривень, що відповідає зростанню на 15,3%.

Найвідчутніша позитивна динаміка спостерігається саме у національній валюті. Обсяг гривневих депозитів сягнув 1,021 трлн гривень, що на 155 млрд більше, ніж за аналогічний період минулого року. Така тенденція свідчить про поступове відновлення довіри населення до гривні та банківської системи загалом, попри складні економічні умови та воєнні ризики.

Вклади в іноземній валюті також зросли, але менш динамічно — на 50,3 млрд грн, до 531,5 млрд грн. Таким чином, 65,8% коштів населення зберігається у гривні, тоді як 34,2% — в іноземній валюті.

Структура заощаджень свідчить про домінування невеликих і середніх сум. Понад половина вкладників — 57,8% — тримають у банках від 10 до 200 тисяч гривень. Для порівняння, торік цей показник становив 57,2%.

Традиційно переважна частка коштів розміщена на рахунках «до запитання». Їхня частка у загальному обсязі депозитів зросла до 70,4% проти 69,3% роком раніше. Частка строкових депозитів, відповідно, скоротилася до 29,6% з 30,7%.

У структурі строкових вкладів продовжують домінувати короткострокові депозити. На вклади терміном до трьох місяців припадає 17,04%, від трьох до шести місяців — 7,42%, від шести місяців до року — 4,39%, а депозити терміном понад один рік становлять лише 0,75%.

За даними Державної митної служби, у січні – листопаді 2025 року Україна значно збільшила імпорт свинини, який досягнув 28,4 тисячі тонн. Це в 12,9 разів більше порівняно з аналогічним періодом 2024 року. Обсяг імпорту у грошовому вираженні також суттєво зріс, досягнувши 70,8 мільйона доларів, що майже в 13 разів перевищує минулорічний показник. Таке значне збільшення імпорту свинини зумовлено кількома факторами, серед яких – зміни у внутрішньому виробництві, попит на імпортну продукцію та економічна ситуація на світових ринках.

Основними постачальниками свинини в Україну залишаються Данія (57,9%), Польща (19%) та Нідерланди (7,9%). Зростання імпорту з цих країн можна пояснити високою якістю продукції та стабільністю поставок. Данія, зокрема, є лідером серед європейських країн за обсягами постачань свинини до України, а польські та нідерландські виробники також займають важливу частку ринку завдяки географічній близькості та конкурентоспроможним цінам.

Експерти Асоціації «Свинарі України» пояснюють різкий ріст імпорту збігом кількох факторів: недостатньою внутрішньою пропозицією та високими цінами на вітчизняну свинину, вичерпанням квот безмитного ввезення свинини з ЄС та зниженням середньої митної вартості імпортованого м’яса до 2,56 долара за кілограм у вересні.

Попри рекордні обсяги імпорту, більшість свинини на українському ринку все ще походить від вітчизняних виробників.

За даними аналітиків, також спостерігається подорожчання сала – у річному вимірі його вартість зросла на 26,2%. Основною причиною дефіциту сала та свинини називають зменшення поголів’я через війну.

Раніше повідомлялося, що Україна збільшила експорт великої рогатої худоби та яловичини, що пояснюється високими світовими цінами та обмеженою пропозицією на зовнішніх ринках.

У 2026 році український ринок хлібобулочної продукції може зіткнутися з відчутним зростанням цін на окремі категорії виробів. Представники галузі попереджають: за збереження нинішнього набору негативних чинників подорожчання може перевищити 20% для частини асортименту. Йдеться насамперед про продукцію з доданою вартістю, складнішою рецептурою та вищими витратами на виробництво.

Фахівці зазначають, що хліб простої рецептури — традиційні сорти, які залишаються базовим продуктом масового споживання, — і надалі перебуватиме під негласним соціальним контролем. Саме тому різкого стрибка цін на такі вироби не прогнозують, навіть за умов зростання собівартості. Виробники намагаються утримувати їх у доступному ціновому сегменті, компенсуючи витрати за рахунок інших позицій.

Ключовим ризиком для галузі залишається нестабільне електропостачання хлібозаводів на тлі регулярних атак Росії по енергетичній інфраструктурі. Хоча багато підприємств формально мають статус критичної інфраструктури або об’єктів життєзабезпечення, на практиці це не завжди означає гарантоване безперебійне живлення.

За оцінками учасників ринку, ліміти електроспоживання часто встановлюються без урахування технологічного циклу виробництва. Найскладніша ситуація спостерігається у регіонах із дефіцитом генерації та перевантаженими мережами, де ризик відключень залишається найвищим.

Через перебої з електроенергією виробники змушені коригувати асортимент і тимчасово знімати з виробництва частину продукції зі складною рецептурою, для якої критично важливо дотримуватися технологічних параметрів. Це підвищує ймовірність перебоїв із постачанням виробів із коротким терміном зберігання та створює додаткові ризики для продовольчої безпеки.

Окрім енергетичного чинника, на собівартість хлібобулочної продукції тиснуть коливання цін на сировину, зростання логістичних витрат і збільшення фонду оплати праці. Сукупність цих факторів робить підвищення цін у 2026 році одним із базових сценаріїв для ринку.

Енергетичний сектор України дедалі частіше описують як замкнену систему, у якій фінансові потоки держави та платежі споживачів зосереджуються в межах обмеженого кола гравців. У матеріалах, присвячених аналізу роботи ринку електроенергії, йдеться про системні зловживання у сфері постачання, тарифоутворення та продажу ресурсу, що створюють дисбаланс між інтересами споживачів і реальними вигодонабувачами.

Ключовою фігурою цієї моделі називають бізнесмена Ріната Ахметова. Саме через компанії групи ДТЕК, а також структури, що працюють під брендом YASNO, за твердженням авторів досліджень, було вибудувано вертикаль контролю над значною частиною енергетичного ринку. Йдеться про регіональні компанії з постачання електроенергії, які обслуговують мільйони споживачів у Києві, Дніпрі та низці інших великих міст.

Для маскування фінансових потоків і виведення прибутків використовуються іноземні компанії-нерезиденти, зареєстровані в офшорних юрисдикціях. Це, за оцінками критиків, створює закриту корпоративну систему, яка унеможливлює прозорий контроль з боку держави та регуляторів.

Одним із ключових механізмів збагачення називають системне зловживання процедурами публічних закупівель. Підконтрольні компанії, за наявною інформацією, заходять у тендери з демпінговими цінами, витісняючи конкурентів, після чого вже після укладення контрактів вартість електроенергії для державних установ збільшується через додаткові угоди на десятки відсотків. Такі дії прямо суперечать законодавству у сфері публічних закупівель.

Паралельно реалізується схема маніпуляцій на ринку електроенергії «на добу наперед». За твердженнями експертів, штучне обмеження пропозиції створює дефіцит, унаслідок чого державні виробники зазнають втрат, а приватні структури отримують надприбутки. У результаті формується перекіс, за якого стратегічний ресурс працює не в інтересах держави, а на користь окремих бізнес-груп.

Наслідки цієї моделі безпосередньо відчувають пересічні громадяни. Витрати на комунальні послуги для багатьох домогосподарств уже сягають критичного рівня і, за оцінками, можуть становити до 80 відсотків щомісячних доходів. Це змушує людей економити на ліках, харчуванні та інших базових потребах.

Попри повномасштабну війну та глибоку економічну кризу, енергетичні структури, пов’язані з олігархічним капіталом, продовжують нарощувати прибутки. Фактично йдеться про отримання прихованих дотацій із бюджетів громад через завищені тарифи та корупційні надприбутки. Державна політика при цьому, за оцінками критиків, демонструє явний перекіс на користь великого бізнесу та відсутність реальної демонополізації стратегічної галузі.

Окрему увагу привертає робота правоохоронних органів. Попри відкриття кримінальних проваджень за фактами зловживання владою та службовим становищем, реальні слідчі дії фактично відсутні. Більше того, фіксуються випадки ігнорування судових рішень, які зобов’язують розпочати повноцінне розслідування.

Таке саботування правосуддя створює атмосферу повної безкарності та, за оцінками експертів, легалізує подальше розкрадання коштів у промислових масштабах. У підсумку енергетичний сектор, який мав би бути основою економічної стійкості країни під час війни, дедалі більше перетворюється на інструмент збагачення обмеженого кола осіб.