Економіка

Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, визначило нового управителя арештованого львівського заводу «Бетонбуд». За результатами повторного конкурсу право на управління підприємством отримало ТзОВ «Парктехбуд», яке входить до групи компаній родини відомих львівських забудовників Жуків. Рішення ухвалене в межах процедури, спрямованої на збереження економічної цінності активу та забезпечення його подальшої роботи.

Завод «Бетонбуд» є одним із значущих промислових об’єктів будівельної галузі регіону. Підприємство спеціалізується на виробництві бетонних сумішей і будматеріалів, що використовуються в інфраструктурних та житлових проєктах. Актив належав родині та бізнес-партнерам осіб, яких правоохоронні органи підозрюють у державній зраді, зокрема Віктора Медведчука та Тараса Козака. Арешт заводу було накладено в межах кримінального провадження щодо ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах.

24 грудня агентство визнало переможцем ТзОВ «Парктехбуд», яке запропонувало управляти майном за 148 тис. грн винагороди від держави при стартовій вартості 300 тис. грн. Дорожчу пропозицію іншого учасника тендеру – 300 тис. грн від ТзОВ «Бетонер» – відхилили. Наразі угода про управління заводом очікує на підписання.

Це був повторний конкурс: перший відбувся влітку 2025 року, тоді участь брали «Бетонер» зі Львова та «Консорціум «Будінтегра» з Запоріжжя. Пропозицію запорізької фірми відхилили через добровільне відмовлення, а львівської – через невиконання вимог тендерної документації.

ТзОВ «Парктехбуд» зареєстроване у березні 2019 року у Львові. Компанія займається виробництвом бетонних розчинів, будівництвом, торгівлею автомобілями та знесенням споруд. Статутний капітал – 520 тис. грн. Бенефіціарним власником та директором є львівський забудовник Андрій Жук. Компанія входить до групи Жуків, що оперує низкою будівельних та девелоперських проєктів у Львові, серед яких люксовий житловий комплекс Marvel Hill та забудова території колишньої агрофірми «Провесінь» у Лисиничах.

Конкурент «Парктехбуду», компанія «Бетонер», також є львівським виробником бетону та цементних розчинів. Її власник Роман Іконяк займається низкою місцевих будівельних проєктів, зокрема 9-поверховим житловим комплексом «Венґлінський» поруч парку «Погулянка».

Кінцевими бенефіціарами «Бетонбуду» є Сергій Медведчук та Богдан Козак – рідні брати Віктора Медведчука та Тараса Козака. Їм заочно повідомлено про підозру у великому ухиленні від сплати податків. Завод розташований на вулицях Городоцькій та Тараса Шевченка у Львові, має виробничі приміщення, бетонні вузли, ангари, лабораторії, офіси та складські потужності, а також виробничі потужності у селі Галичани Городоцького району. АРМА відзначає «Бетонбуд» як одного з провідних виробників будівельних матеріалів у Львові.

Закупівлю енергоблоків для Хмельницької атомної електростанції у Болгарії вдалося зупинити буквально в останній момент через зміну ключових положень законопроєкту. Про це повідомив народний депутат Ярослав Железняк, який детально розповів про ситуацію у публічному відео, назвавши цю історію однією з найбільш резонансних спроб реалізації корупційної схеми в українській енергетиці за останні роки.

За словами парламентаря, голосування за закон, що мав відкрити шлях до закупівлі обладнання для Хмельницької АЕС, стало одним із найсуперечливіших рішень Верховної Ради за останній рік. Документ передбачав придбання енергоблоків радянського зразка, які десятиліттями зберігалися на складах у Болгарії та фактично не використовувалися. Йшлося про обладнання, яке морально застаріло, не відповідало сучасним технічним стандартам і потребувало значних додаткових витрат на адаптацію та модернізацію.

Железняк стверджує, що ці енергоблоки планували використати як основу для масштабного атомного будівництва в Україні, загальна вартість якого могла сягнути сотень мільярдів гривень. За його оцінками, мова йшла про 130–140 млрд грн бюджетних коштів. Прибутки учасників схеми, за версією депутата, мали формуватися на кількох етапах — від закупівлі обладнання через посередників до постачання та подальшого будівництва.

Народний депутат заявив, що ідея проєкту з’явилася ще у 2024 році. Тоді уряд схвалив законопроєкт про добудову двох нових енергоблоків ХАЕС, оскільки чинне законодавство вимагає ухвалення окремого закону для кожного нового атомного об’єкта. Документ подали до парламенту 3 квітня 2024 року, однак його тривалий час блокували.

Згодом, за словами Железняка, стало зрозумвая, що ключовим інтересом ініціаторів була не стільки добудова станції, скільки саме закупівля обладнання у Болгарії. У результаті було запропоновано компромісне рішення — дозволити купівлю енергоблоків без права їх встановлення чи використання без ухвалення окремого закону.

Відповідну правку внесли до іншого законопроєкту. Вона передбачала можливість прямого контракту на купівлю обладнання, але водночас забороняла його розміщення або застосування без нового рішення Верховної Ради. Як стверджує Железняк, ці зміни були внесені в останній момент, а представники Міністерства енергетики нібито не звернули на них належної уваги.

Після ухвалення документа, за словами депутата, в Офісі президента усвідомили, що закон не містить механізмів для запуску масштабного атомного будівництва. Документ тривалий час не підписували, а згодом, у березні, він усе ж набув чинності. Після цього болгарська сторона заявила про відмову від продажу енергоблоків, оскільки запропонована формула втратила для неї привабливість.

Железняк також наголосив, що президент України публічно підтримував ідею закупівлі енергоблоків, у зв’язку з чим, на його думку, залишаються відкритими питання щодо того, чи змінилася позиція глави держави після зриву угоди.

Народний депутат від партії «Слуга народу» Юрій Кісєль став фігурантом резонансної історії після оприлюднення запису його розмови з криворізьким бізнесменом Олександром Квасовим. Матеріали, які опинилися у розпорядженні журналістів-розслідувачів, стосуються обговорення можливих поставок вугілля на державні підприємства Львівської області та ролі посередників у цьому процесі.

Згідно з оприлюдненою інформацією, у розмові йшлося про організацію постачання палива з використанням зв’язків та впливу осіб, які раніше мали значний контроль над вугільним ринком. Зокрема, Олександр Квасов згадував Віталія Кропачова — колишнього так званого «смотрящего» за вугільною галуззю, який у 2014–2019 роках, за даними відкритих джерел, контролював істотні фінансові та логістичні потоки у цій сфері.

Розмова стосувалася організації постачання палива для державних об’єктів, зокрема теплоелектростанцій та підприємств, які забезпечують життєдіяльність Львівщини. Журналісти наголошують, що подібні переговори відбуваються поза офіційними тендерами та державними процедурами, що викликає питання щодо прозорості та законності дій політика.

Ця ситуація висвітлює, як окремі посадовці можуть вирішувати стратегічні питання життєзабезпечення регіонів у період війни, використовуючи контакти з бізнесом та особами з сумнівною репутацією. Дослідники відзначають, що такі схеми підривають довіру до державних інститутів та створюють ризики для енергетичної безпеки.

Журналісти обіцяють оприлюднити ще більше деталей із цього запису, що можуть пролити світло на взаємини нардепа з бізнесом та вплив на державні закупівлі.

В умовах воєнного стану забезпечення стабільності та прозорості фінансової системи України стає не лише економічною необхідністю, а й питанням національної безпеки. Однак діяльність АТ "Банк Альянс" викликає серйозні занепокоєння через концентрацію фінансових ризиків, операції з державними цінними паперами та обслуговування пов’язаних між собою суб’єктів господарювання. Формально діяльність банку виглядає стандартною для фінансового сектору, однак в реальності ця структура виявилася частиною складної фінансової схеми, яка базується на операціях з державними облігаціями та іншими цінними паперами.

Зокрема, банк активно здійснював операції з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП), що спричинило запитання щодо рівня ризиків, які можуть бути пов’язані з такими операціями. Такі дії, на думку аналітиків, можуть свідчити про використання банку як інструменту для фінансових маніпуляцій, де державні цінні папери стають ланкою у великій мережі взаємозалежних фінансових операцій. У цій схемі можуть бути задіяні компанії та фізичні особи, між якими існують тісні фінансові зв'язки, що створює додаткові ризики для стабільності фінансової системи країни.

Особливу роль у створенні сприятливих умов для таких операцій відігравали окремі посадові особи фінансово-правоохоронного блоку. Серед них називають колишнього начальника першого відділу процесуального керівництва Бюро економічної безпеки Ігоря Стадника, голову Національного банку України Андрія Пишного, першого заступника голови НБУ Сергія Ніколайчука, а також колишню голову правління АТ «Банк Альянс» Юлію Фролову.

Саме за таких умов банк обслуговував фінансові потоки, пов’язані з бізнес-структурами групи DF Group, яку контролює проросійський олігарх Дмитро Фірташ. При цьому системно ігнорувалися принципи належної перевірки клієнтів, ризик-орієнтованого фінансового моніторингу та запобігання концентрації пов’язаних операцій.

Показовою є реакція правоохоронної системи на викладені факти. Попри наявність ознак потенційних правопорушень, тривалий час фіксувалася фактична бездіяльність уповноважених органів. Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва Володимир Єрмічов у справах №757/53478/25-к та №757/53485/25-к визнав бездіяльність посадових осіб територіального управління БЕБ у місті Києві та Київської міської прокуратури протиправною.

Водночас слідчий суддя Солом’янського районного суду Києва Сергій Кицюк у справі №760/29793/25 відмовив у задоволенні скарги щодо бездіяльності посадових осіб Головного управління СБУ в місті Києві та Київській області. Така різниця підходів демонструє вибірковість реагування та глибину системної проблеми в сфері фінансового контролю.

У підсумку АТ «Банк Альянс» фактично перетворився на фінансовий сервісний центр для ризикових операцій, що створює загрози не лише для банківської системи, а й для державного фінансового контролю в умовах війни. Концентрація операцій із державними цінними паперами, обслуговування пов’язаних структур і відсутність належної реакції з боку контролюючих органів підривають довіру до фінансової системи та потребують жорсткої правової оцінки.

Станом на 1 грудня сукупний обсяг коштів населення на рахунках українських банків досяг 1,553 трлн гривень. Такі дані оприлюднив голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев із посиланням на статистику Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. За підсумками року заощадження громадян у банківській системі збільшилися на 206 млрд гривень, що відповідає зростанню на 15,3%.

Найвідчутніша позитивна динаміка спостерігається саме у національній валюті. Обсяг гривневих депозитів сягнув 1,021 трлн гривень, що на 155 млрд більше, ніж за аналогічний період минулого року. Така тенденція свідчить про поступове відновлення довіри населення до гривні та банківської системи загалом, попри складні економічні умови та воєнні ризики.

Вклади в іноземній валюті також зросли, але менш динамічно — на 50,3 млрд грн, до 531,5 млрд грн. Таким чином, 65,8% коштів населення зберігається у гривні, тоді як 34,2% — в іноземній валюті.

Структура заощаджень свідчить про домінування невеликих і середніх сум. Понад половина вкладників — 57,8% — тримають у банках від 10 до 200 тисяч гривень. Для порівняння, торік цей показник становив 57,2%.

Традиційно переважна частка коштів розміщена на рахунках «до запитання». Їхня частка у загальному обсязі депозитів зросла до 70,4% проти 69,3% роком раніше. Частка строкових депозитів, відповідно, скоротилася до 29,6% з 30,7%.

У структурі строкових вкладів продовжують домінувати короткострокові депозити. На вклади терміном до трьох місяців припадає 17,04%, від трьох до шести місяців — 7,42%, від шести місяців до року — 4,39%, а депозити терміном понад один рік становлять лише 0,75%.

За даними Державної митної служби, у січні – листопаді 2025 року Україна значно збільшила імпорт свинини, який досягнув 28,4 тисячі тонн. Це в 12,9 разів більше порівняно з аналогічним періодом 2024 року. Обсяг імпорту у грошовому вираженні також суттєво зріс, досягнувши 70,8 мільйона доларів, що майже в 13 разів перевищує минулорічний показник. Таке значне збільшення імпорту свинини зумовлено кількома факторами, серед яких – зміни у внутрішньому виробництві, попит на імпортну продукцію та економічна ситуація на світових ринках.

Основними постачальниками свинини в Україну залишаються Данія (57,9%), Польща (19%) та Нідерланди (7,9%). Зростання імпорту з цих країн можна пояснити високою якістю продукції та стабільністю поставок. Данія, зокрема, є лідером серед європейських країн за обсягами постачань свинини до України, а польські та нідерландські виробники також займають важливу частку ринку завдяки географічній близькості та конкурентоспроможним цінам.

Експерти Асоціації «Свинарі України» пояснюють різкий ріст імпорту збігом кількох факторів: недостатньою внутрішньою пропозицією та високими цінами на вітчизняну свинину, вичерпанням квот безмитного ввезення свинини з ЄС та зниженням середньої митної вартості імпортованого м’яса до 2,56 долара за кілограм у вересні.

Попри рекордні обсяги імпорту, більшість свинини на українському ринку все ще походить від вітчизняних виробників.

За даними аналітиків, також спостерігається подорожчання сала – у річному вимірі його вартість зросла на 26,2%. Основною причиною дефіциту сала та свинини називають зменшення поголів’я через війну.

Раніше повідомлялося, що Україна збільшила експорт великої рогатої худоби та яловичини, що пояснюється високими світовими цінами та обмеженою пропозицією на зовнішніх ринках.