Події

Нещодавно на сайті Київської міської ради з’явилася петиція, що пропонує перейменувати проспект Маршала Рокоссовського на проспект Віталія Кличка. Ініціатором цієї пропозиції став Андрій Слободян, який наголошує на важливості таких змін для іміджу столиці та збереження її сучасних цінностей. За словами автора петиції, це рішення стане кроком до оновлення образу міста, враховуючи, що Рокосовський, радянський воєначальник, не має безпосереднього зв’язку з історією чи розвитком Києва.

Основний аргумент, який висуває Слободян, полягає в тому, що Київ, як сучасне європейське місто, має відображати не лише свою багатогранну історію, а й сучасні досягнення та здобутки українців. Віталій Кличко — український боксер, багаторазовий чемпіон світу та міський голова Києва з 2014 року — є особистістю, яка безпосередньо пов’язана з розвитком столиці. Його внесок у політичне життя країни, а також у популяризацію України на міжнародній арені, робить його достойним кандидатом на таку високу честь.

На момент публікації петиція зібрала майже 80 голосів з необхідних 6000 для розгляду. Ініціатива викликала активне обговорення серед киян у соцмережах, де одні підтримують ідею увіковічнення сучасного мера, а інші наголошують на історичному значенні проспекту.

Подальший розвиток петиції залежатиме від активності громадян, адже для офіційного розгляду потрібно досягти мінімального порогу підписів. Міська рада раніше вже розглядала подібні перейменування, пов’язані з декомунізацією, що створює прецедент для цього процесу.

Київська міська прокуратура оголосила підозри чотирнадцятьом особам, серед яких дванадцять посадовців комунальних підприємств і районних адміністрацій, а також два керівники підрядних організацій. Усі вони підозрюються у здійсненні масштабних фінансових зловживань, що призвели до значних збитків для бюджету столиці — близько 73 мільйони гривень. Розслідування вказує на те, що ці зловживання були результатом не лише службової недбалості, а й свідомої розтрати коштів на різноманітні потреби.

Зловживання охоплюють широкий спектр сфер діяльності, починаючи від закупівлі електроенергії та дорожньої солі, і закінчуючи ремонтом техніки, парків, а також забезпеченням шкіл необхідним обладнанням. За інформацією слідства, посадовці використали свої повноваження для отримання незаконних вигод через маніпуляції з бюджетними витратами, що в результаті призвели до значних фінансових втрат.

Серед підозрюваних — начальниця управління КП «Київпастранс», через недбалість якої за електроенергію переплатили понад 47 мільйонів гривень, та колишній гендиректор «Київзеленбуду», якого разом з колегами підозрюють у розтраті 4,8 мільйона гривень під час ліквідації амброзії.

Крім того, директор Департаменту муніципальної безпеки КМДА не проконтролював закупівлю спецтранспорту, що призвело до переплати майже 11 мільйонів. Підозри отримали також керівники комунальних підприємств Солом’янського, Подільського та Голосіївського районів, причетні до завищення цін на сіль, стовпчики та ремонтні роботи.

Окремо розслідуються факти розтрати у «Київмедспецтранс», де посадовці разом із підрядниками заволоділи коштами, призначеними для закупівлі запчастин до машин швидкої допомоги. Також слідство встановило збитки у понад 700 тисяч гривень під час капітального ремонту сонячної електростанції у Святошинському психоневрологічному інтернаті.

Дії підозрюваних кваліфіковано за статтями 191 (привласнення, розтрата або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем), 366 (службове підроблення) та 367 (службова недбалість) Кримінального кодексу України.

Розслідування триває, а правоохоронці наголошують: викриті схеми свідчать про системність корупції в комунальному секторі столиці, яку роками прикривали під виглядом «звичайних закупівель».

Протягом року кількість втраченої та викраденої зброї в Україні практично подвоїлася. За даними аналітичного сервісу Опендатабот, з початку повномасштабного вторгнення в Україні було зафіксовано понад 491 тисячу одиниць зниклого озброєння. Це вдвічі більше, ніж у попередньому році, що вказує на зростання проблеми з контролем та обліком військових ресурсів. При цьому 94% усіх випадків втрат — це зброя, що зникла за різних обставин. Лише близько 6% становлять викрадені одиниці. Такі статистичні дані підкреслюють серйозні недоліки в системі збереження, обліку та охорони озброєння в умовах війни.

Основні причини втрат зброї можуть бути різними — від неуважності під час транспортування до технічних несправностей та недоліків у організації зберігання. Однак, зважаючи на масштаби втрат, можна стверджувати, що питання організації контролю над військовими ресурсами потребує негайного вирішення. Проблеми з викраденням зброї ще більше ускладнюють ситуацію, адже відсутність належного нагляду може призвести до того, що озброєння потрапляє в руки ворога чи кримінальних угруповань.

Найчастіше зникають автомати — як бойові, так і трофейні, отримані в перші місяці війни. Друге місце посідають мисливські рушниці, які, ймовірно, належали цивільним власникам або добровольчим формуванням. Більше половини втраченої зброї має іноземне походження, тоді як українська становить лише близько 17%.

Географія втрат також свідчить про серйозність проблеми. Лідером за кількістю зниклої зброї став Київ — саме тут зафіксовано найбільше випадків. Далі йдуть прифронтові регіони: Донецька область, де тривають бої та частина територій залишається окупованою, а також Миколаївська, Київська та Запорізька області.

Аналітики зазначають, що тенденція до зростання кількості втраченої зброї може становити небезпеку не лише для фронту, а й для цивільного життя. Без належного контролю та системи обліку така зброя може потрапляти у кримінальні структури, створюючи додаткові ризики для безпеки в тилу.

Проблема втраченого озброєння набуває системного характеру і потребує посилення державного нагляду, аудиту військових складів, а також єдиної електронної бази контролю, щоб запобігти подальшому зростанню втрат.

Україна опинилася на порозі однієї з найбільших демографічних криз в історії, що загрожує стабільності та майбутньому розвитку країни. Цей процес розпочався задовго до повномасштабної війни, але саме воєнні дії перетворили ситуацію на справжню катастрофу на національному рівні. Величезний вплив на демографічну ситуацію мають не тільки бойові дії, а й численні соціально-економічні фактори, які змушують громадян шукати кращих умов для життя за кордоном. Як зазначила Лідія Ткаченко, провідна наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, значна частина трудових мігрантів вже повністю інтегрувалася у суспільства інших країн і наразі не бачить умов для повернення.

Згідно з її словами, відновлення рівня населення, яке було до війни, є малоймовірним у найближчій перспективі. Повернення великої кількості українців, які залишили країну в пошуках безпеки та роботи, виглядає все більш віддаленою перспективою. Більшість із них знайшли своє місце в європейських країнах, де змогли адаптуватися до нових умов життя і не відчувають перспектив для повернення, адже їхні родини вже облаштувалися, а інтеграція в нові суспільства дала певні переваги.

«Якщо в країну не намагаються потрапити, — це свідчення не сили, а слабкості економіки», — наголошує демографиня. Навіть після війни, за її словами, мігранти, які приїдуть, використовуватимуть Україну радше як “трамплін” для подальшого переїзду в ЄС.

Проблеми зі смертністю і тривалістю життя — ще одна болюча тема. Якщо у 2020 році середня очікувана тривалість життя в Україні становила 76 років для жінок і 66 — для чоловіків, то у 2024 році цей показник впав до 64 років загалом (57 років для чоловіків, майже 71 — для жінок). Для порівняння: у країнах ЄС чоловіки живуть у середньому 79 років, жінки — 84,5. Найвищий показник у Швеції — понад 82 роки для чоловіків.

«Україна відставала від Європи на 10 років ще до війни. Тепер цей розрив лише збільшився. Ми втратили не тільки людей, а й роки життя», — підкреслює Ткаченко.

За оцінками фахівців, дефіцит робочої сили в Україні сягає від 300 тисяч до кількох мільйонів осіб. Проте це не означає, що роботодавці готові підвищувати зарплати чи створювати комфортні умови. «Коли роботодавці скаржаться, що немає робочих, часто за цим стоїть бажання, щоб люди працювали за копійки. Це нагадує феодалізм — якби могли, паспорти б забрали», — каже експертка.

Водночас в Україні зберігається нерівність в оплаті праці: зарплати у медицині й освіті нижчі, ніж у сільському господарстві чи торгівлі, хоча саме в бюджетних секторах — найвищі вимоги до професійності та навантаження.

Через мізерні пенсії — у середньому 3–5 тисяч гривень — майже 30% пенсіонерів продовжують працювати. Їх беруть на посади, які не потребують високої кваліфікації, і часто платять менше, ніж іншим працівникам, аргументуючи тим, що в них “є інше джерело доходу”.

Ткаченко застерігає: така практика може призвести до ще більшого демпінгу зарплат на ринку праці.

Україна гостро потребує кваліфікованих робітників технічних професій, але більшість молодих людей вважає “нормальною” роботу в офісі чи сфері послуг.«Люди відвикли працювати на заводах — це стало екзотикою. Коли набирали машиністів у київський метрополітен, лише одна жінка закінчила курси. Це показово», — зауважує демографиня.

Велика війна не лише забрала життя сотень тисяч українців, а й виснажила тих, хто залишився. Постійний стрес, емоційна перевтома, невизначеність майбутнього — усе це, за словами Ткаченко, “буде ще довго відображатися западинами у демографічній картині країни”.

Навіть після завершення бойових дій відновлення демографічного потенціалу України може зайняти десятиліття.

Колишній начальник слідчого відділу Деснянського управління поліції Києва, Станіслав Сєрєбряк, зробив крок до нової кар'єрної висоти, подавши свою кандидатуру на посаду в Офісі Генерального прокурора. Позиція, на яку він претендує, є однією з найбільш відповідальних в українському правозахисному середовищі, однак кар'єра Сєрєбряка в правоохоронних органах не може похвалитися великими досягненнями чи помітними результатами. Натомість, в його деклараціях щодо доходів і майна з’явилися деякі незвичні моменти, що привернули увагу громадськості.

Відсутність великих кар'єрних здобутків в поліції контрастує з тим, що його родина декларує надзвичайно високі доходи та майно. Сім’я Сєрєбряка володіє низкою елітних об'єктів нерухомості в Києві, Вишгородському районі та на Луганщині. Згідно з відкритими даними, серед їхнього майна є квартира в центрі столиці площею 48 квадратних метрів, що належить його дружині, Ксенії, а також будинок у селі Осещина, що знаходиться поруч із Києвом. Особливою увагу привертає квартира на Луганщині, яка зареєстрована на самого Сєрєбряка та деякі інші земельні ділянки, що розташовані у цьому регіоні.

Родина користується трьома автомобілями. Сам Сєрєбряк у 2023 році придбав Ford Bronco 2022 року за 850 тисяч гривень, хоча ринкова ціна авто становить щонайменше 1,5 мільйона. Його дружина у 2024 році купила Dodge Journey 2019 року за 200 тисяч гривень — утричі дешевше за середню ринкову вартість. Крім того, вона орендує Mercedes-Benz GLS 400 2022 року випуску, який коштує близько 4 мільйонів гривень, у компанії «Торговий дім “Укрлада”».

За 2024 рік сім’я задекларувала доходи на 9,33 мільйона гривень. Основну частину — понад 7 мільйонів — становлять підприємницькі прибутки Сєрєбряка. Також він отримав понад пів мільйона гривень від наукової діяльності в установах НАН України та університеті, а ще 552 тисячі — як страхові виплати. Дружина Ксенія заробила понад 1,25 мільйона гривень у тому ж університеті й отримала 77 тисяч гривень допомоги як внутрішньо переміщена особа.

Родина зберігає значні заощадження: 200 тисяч доларів готівкою, 1,15 мільйона гривень у готівці та понад пів мільйона гривень на рахунках у банках.

Фахівці звертають увагу на низку суперечностей у декларації. Зокрема, вказані занижені ціни на автомобілі та відсутність оцінки більшості об’єктів нерухомості, що може свідчити про спробу приховати реальні масштаби статків.

Раніше стало відомо, що подібну декларацію подала й Юлія Полтавець, яка змінила ім’я на Аміну, претендуючи на посаду в ДБР. Вона також задекларувала майно, вартість якого викликає сумніви.

Сьогодні Православна Церква вшановує святого апостола Фому — одного з найвидатніших учнів Ісуса Христа, який залишив глибокий слід в історії християнства. Згідно з Євангеліями, Фома став відомим завдяки своєму сумніву в Воскресінні Спасителя. Він не повірив у воскресіння Христа, поки не побачив Його на власні очі та не торкнувся ран на Його тілі. Через цей епізод апостола часто називають «Невірним Фомою». Однак цей сумнів, як пізніше виявилося, став важливим моментом у його духовному шляху.

Після того як Фома особисто переконався у Воскресінні Христа, він став одним з найвідданіших та найсміливіших проповідників Євангелія. Його життєвий шлях був насичений великими випробуваннями, але він залишався вірним своїй місії. За переказами, він приніс християнство до Індії, де заснував перші християнські громади, які існують до сьогодні. Індійська церква також часто посилається на нього як на свого покровителя, а в багатьох регіонах до сих пір шанують його пам'ять.

У народі це свято тісно пов’язане з хлібом — символом життя, достатку і Божого благословення. Господині зранку замішували тісто, випікали свіжий коровай і ділили його з нужденними. Вважалося, що той, хто в цей день нагодує голодного, забезпечить собі щедрий рік і мир у домі.

Хліб освячували молитвою до апостола Фоми: просили про здоров’я, родинну злагоду і захист від злиднів. Частинку випеченого хліба залишали на підвіконні — «для доброго духа дому», щоб він не пускав у хату біди.

Якщо день ясний — осінь буде теплою і сухою.

Туман зранку — до ранніх листопадових морозів.

Іде дощ — зима буде сніжною й вітряною.

Відмовити нужденному в хлібі — накликати матеріальні труднощі.

Священики радять присвятити 6 жовтня молитві, добрим справам і праці. У цей день не варто сваритися, рахувати гроші чи давати в борг — щоб не «розгубити» добробут. А ще — бажано зібратися за спільною трапезою з домашнім хлібом, щоб зміцнити сімейний мир і єдність.

Тож день апостола Фоми нагадує: справжнє багатство приходить через віру, працю й милосердя.