Політика

Незадовго до повномасштабного нападу Росія на Україна президент Володимир Зеленський намагався переконати європейських партнерів, що загроза великої війни не є неминучою. Як повідомляє The Guardian, упродовж осені 2021 року в дипломатичних колах точилися напружені дискусії щодо масштабів військової активності біля українських кордонів. Попри попередження розвідок і занепокоєння союзників, офіційний Київ прагнув уникнути паніки, яка могла б дестабілізувати економіку та внутрішньополітичну ситуацію.

За інформацією британських журналістів, у середині листопада 2021 року тодішній міністр оборони Велика Британія Бен Воллес здійснив візит до Києва. Його поїздка відбувалася на тлі тривожних даних про концентрацію військ і техніки вздовж кордонів. Під час переговорів обговорювалися сценарії можливого розвитку подій, рівень готовності української армії та перспективи військово-технічної підтримки. Британська сторона наголошувала на серйозності загроз, спираючись на аналітичні оцінки та розвіддані.

Як зазначає джерело, поінформоване про зустріч, Воллес навіть використав приказку «Свиню в базарний день не відгодуєш», натякаючи на необхідність негайних дій. Зеленський, за словами співрозмовників видання, вислухав ці застереження без публічної демонстрації готовності різко змінювати курс.

У матеріалі підкреслюється, що український президент на той момент уже не вірив у можливість домовитися з Володимиром Путіним, однак побоювався, що публічні заяви про неминучість великої війни можуть спровокувати паніку всередині країни. На його думку, це могло призвести до економічної та політичної кризи навіть без фактичного вторгнення — чим, як він підозрював, і могла скористатися Москва.

The Guardian пише, що Зеленського дедалі більше дратували публічні заяви США та Великої Британії про загрозу вторгнення, які супроводжувалися приватними попередженнями через дипломатичні та розвідувальні канали. У листопаді 2021 року він нібито направив одного з високопосадовців українських спецслужб до однієї з європейських столиць із завданням донести через розвідувальні контакти меседж про те, що страх війни є перебільшеним, а Вашингтон таким чином чинить тиск на Росію.

Кілька українських джерел, на які посилається видання, вважають, що Зеленський був переконаний у малоймовірності повномасштабного вторгнення, зокрема під впливом керівника Офісу президента Андрія Єрмака. За їхніми словами, Єрмак виходив із припущення, що Росія діє в межах «сірої зони» гібридної війни і не піде на масштабний наступ, який остаточно зруйнує її відносини із Заходом.

Єрмак відмовився від інтерв’ю для матеріалу The Guardian. Видання зазначає, що він був одним із небагатьох українських посадовців, які підтримували регулярні контакти з російськими представниками, зокрема із заступником керівника адміністрації президента РФ Дмитром Козаком у межах переговорів щодо врегулювання ситуації на Донбасі.

Матеріал британського видання подає цю версію подій із посиланням на джерела, близькі до тодішніх процесів. Офіційної реакції української сторони на наведені в публікації твердження наразі не оприлюднено.

Переговорний процес щодо припинення війни між Україною та Росією дедалі частіше сприймається не лише як складний дипломатичний механізм, а й як публічний політичний перформанс. У міжнародному інформаційному просторі з’являються оцінки, що окремі елементи перемовин більше спрямовані на формування потрібного враження для зовнішніх гравців, ніж на досягнення реального прориву. Зокрема, аналітики звертають увагу на фактор внутрішньоамериканської політики та роль президента США Дональд Трамп у формуванні риторики довкола можливого врегулювання.

Американське видання The Wall Street Journal у своїх матеріалах підкреслює, що частина дипломатичних сигналів може бути розрахована на мінімізацію політичних ризиків для Вашингтона. На тлі виборчих циклів у США будь-які зовнішньополітичні рішення стають частиною внутрішньої дискусії, а війна в Україні — одним із ключових маркерів позиції кандидатів щодо глобального лідерства Америки. У такій ситуації переговори можуть перетворюватися на інструмент демонстрації контролю над процесом, навіть якщо реальні домовленості залишаються віддаленою перспективою.

Високопоставлений український чиновник, на якого посилається видання, зазначив, що три раунди тристоронніх зустрічей цього року зводилися до демонстрації того, що саме Україна не є перешкодою для досягнення миру. Така тактика, за його словами, спрямована насамперед на те, щоб не спровокувати негативну реакцію з боку американського президента.

За даними WSJ, і Київ, і Москва побоюються непередбачуваності Трампа. Україна досі залежить від розвідувальної підтримки США, а також від поставок зброї, яку Вашингтон продає європейським союзникам для подальшої передачі ЗСУ. Водночас для Росії критично важливими залишаються питання санкцій. Посилення обмежень може ще більше вдарити по російській економіці, особливо в частині доходів від експорту нафти.

Політолог і колишній спічрайтер Кремля Аббас Галлямов зазначив, що Кремль намагається демонструвати готовність до переговорів саме з огляду на економічну ситуацію. За його словами, Путін не може дозволити собі відкрито розлютити Трампа, адже нові санкції стали б серйозним ударом для Москви.

Українська сторона публічно ставить під сумнів щирість намірів Росії, звинувачуючи її делегацію у затягуванні процесу через так звані «історичні лекції». Однак частина експертів переконана, що переговори все ж мають реальний зміст, навіть якщо про них практично нічого не просочується у публічний простір. На думку Томаса Грема з Ради з міжнародних відносин, відсутність витоків може свідчити про певний рівень серйозності.

Водночас низка європейських чиновників дійшла висновку, що Москва діє недобросовісно, використовуючи переговори для здобуття дипломатичних позицій, яких їй не вдається досягти на полі бою.

Білий дім, як зазначає WSJ, виходить із припущення, що військові цілі Кремля можуть бути обмеженішими, ніж декларується публічно. У Вашингтоні припускають, що Росія могла б задовольнитися повним контролем над Донбасом. Однак російські офіційні особи продовжують наголошувати на ширших цілях, які передбачають не лише територіальні зміни, а й трансформацію української державності та інституцій.

За словами учасників переговорів, певний прогрес досягнуто в другорядних питаннях, однак припинення вогню поки не передбачається. Європейські чиновники вважають, що війна може тривати ще від одного до трьох років.

Американська адміністрація закликає сторони до якнайшвидшого укладення угоди, і частина чиновників сподівається на результат до проміжних виборів у США. Водночас, за інформацією видання, Білий дім наразі не посилює тиск ні на Москву, ні на Київ, поступово переключаючи увагу на інші зовнішньополітичні пріоритети, зокрема переговори з Іраном і ситуацію в секторі Гази.

Таким чином, мирний процес залишається формально активним, але без ознак швидкого завершення війни.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році всередині українського військово-політичного керівництва виникли серйозні розбіжності щодо бачення подальших кроків оборони держави. Посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний уперше публічно поділився деталями глибокого конфлікту з президентом Володимир Зеленський. Його заява пролунала в інтерв’ю для Associated Press і стала помітною подією як для українського суспільства, так і для міжнародної аудиторії.

За словами Залужного, ключові суперечності стосувалися стратегічного бачення розвитку війни, темпів наступальних операцій і підходів до мобілізації ресурсів. На тлі стрімкого загострення бойових дій 2022 року перед керівництвом держави стояли безпрецедентні виклики — необхідність швидко реагувати на зміну обстановки на фронті, забезпечувати армію технікою й озброєнням та водночас утримувати політичну єдність країни. У таких умовах різниця в оцінках ризиків і можливостей неминуче загострювалася.

Залужний стверджує, що це була спроба тиску та залякування в момент, коли національна єдність була критично важливою. За його словами, під час подій він телефонував тодішньому керівнику Офісу президента Андрію Єрмаку й заявив, що готовий залучити військових для захисту командного центру в центрі Києва.

Водночас у СБУ заперечили факт обшуку в офісі Залужного, зазначивши, що відповідна адреса фігурувала у кримінальному провадженні, не пов’язаному з ним особисто. В Офісі президента від коментарів утрималися. Незалежного підтвердження версії Залужного наразі немає.

Окремо колишній головнокомандувач розкритикував підхід до контрнаступу 2023 року. За його словами, первинний план передбачав концентрацію сил для прориву на півдні з виходом до Азовського моря, однак ресурси були розпорошені, що послабило ударний потенціал. У підсумку операція не досягла стратегічних цілей.

Попри військові успіхи 2022 року та високий рівень довіри в суспільстві, у лютому 2024 року Зеленський звільнив Залужного з посади головнокомандувача та згодом призначив послом у Лондоні. Політичні аналітики тоді розцінили це як спробу зменшити його вплив усередині країни.

Опитування громадської думки демонструють, що у гіпотетичних президентських виборах Залужний має дещо вищий рейтинг підтримки, ніж чинний глава держави. Водночас сам він заявляє, що не обговорює політичні амбіції, аби не підривати єдність під час війни.

«Поки триває війна або діє воєнний стан, я не веду жодної політичної діяльності», — наголосив дипломат.

Після виходу матеріалу в інформаційному просторі з’явилися твердження, що початкова версія інтерв’ю нібито містила ще більш різкі заяви. Зокрема, йшлося про інформацію, що у 2022 році співробітники СБУ буцімто планували фізичну ліквідацію Залужного.

Втім, у фінальній версії матеріалу Associated Press таких тверджень немає. За даними джерел, після переговорів редакція агентства та сам Залужний вирішили не включати ці формулювання до публікації.

Водночас ця інформація почала активно поширюватися в окремих блогерських колах, пов’язаних із політичною орбітою ексголовнокомандувача. Частина публікацій подавала її як нібито вилучений фрагмент інтерв’ю.

Зокрема, журналістка Яніна Соколова заявила, що має копії судових документів, які стосувалися дозволу на обшук за адресою, де розміщувався командний пункт Залужного.

За її словами, співрозмовники з оточення генерала розцінювали ті події не лише як обшук, а як можливу спробу фізичного усунення. Водночас жодних офіційних підтверджень версії про підготовку замаху правоохоронні органи не надавали, а СБУ публічно заперечувала проведення будь-яких слідчих дій безпосередньо в офісі Залужного.

З огляду на ці події можна припустити, що предвиборча кампанія Залужного вже почалась.

Після чотирьох років війни, що триває через повномасштабне вторгнення Росії в Україну, динаміка міжнародної допомоги Києву зазнала суттєвих змін. Як показують дані Кільського інституту, який ретельно відстежує обсяги підтримки України, роль європейських країн у забезпеченні допомоги набагато зросла, в той час як США значно зменшили свою участь.

За підсумками 2025 року, європейські держави значно наростили військову допомогу Україні, збільшивши її на 67%, тоді як фінансова та гуманітарна підтримка зросла на 59%. Це підтверджує, що Європа фактично замінила США як головний джерело допомоги у трьох ключових аспектах: військовому, фінансовому та гуманітарному. Напрямок цієї підтримки, як і раніше, залишається стратегічно важливим для стабільності та відновлення України після безперервних атак Росії.

Європейські лідери дедалі активніше заявляють про своє право брати участь у формуванні майбутніх домовленостей щодо завершення війни. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський підкреслив, що європейські країни витрачають «реальні гроші», тоді як США фактично отримують прибутки від продажу зброї. За його словами, це дає Європі право голосу в переговорах і визначенні умов миру.

Подібну позицію висловив і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц під час виступу на Мюнхенській конференції з безпеки. Він наголосив, що Європейський Союз і Німеччина зокрема вже понад рік є ключовими військовими донорами України. За оцінками Центру стратегічних і міжнародних досліджень, у 2025 році обсяг європейської підтримки перевищив американський. При цьому втрати російських військ, за підрахунками, сягнули приблизно 415 тисяч осіб.

Мерц зазначив, що завдані Москві втрати та економічний тиск можуть стати одним із факторів, які зрештою змусили б Кремль погодитися на мир. Водночас він скептично оцінив перспективи швидкого дипломатичного врегулювання, заявивши, що Росія припинить війну лише тоді, коли вичерпає свої військові або економічні ресурси.

Попри зростання ролі Європи, журналісти наголошують, що американська розвідка, механізми контролю за санкціями та продаж озброєння залишаються критично важливими для оборони України. Однак Білий дім наразі не демонструє бажання формально залучати Європу до переговорного процесу, вважаючи більш жорстку позицію європейських лідерів перешкодою для швидкого досягнення миру.

В адміністрації Трампа навіть звинувачують Європу у затягуванні війни, стверджуючи, що вона підштовхує Київ до більш жорстких умов угоди, водночас продовжуючи закуповувати російські енергоносії.

Нещодавні дводенні переговори у Женеві щодо завершення війни завершилися безрезультатно, хоча у Білому домі їх назвали конструктивними. Ситуація навколо України, як підкреслює Axios, стала другим серйозним потрясінням для європейської безпеки після самого російського вторгнення. Повернення Трампа до влади спричинило глибокий перерозподіл ролей і відповідальності між США та Європою у питаннях підтримки Києва.

Таким чином, у 2025 році Європа не лише наростила фінансування оборони України, а й заявила про претензії на ключову роль у визначенні майбутньої архітектури безпеки на континенті.

Президент США Дональд Трамп увійшов в історію як 45-й глава Білого дому, чия політична кар’єра суттєво змінила традиційний ландшафт американської політики. До обрання на найвищу державну посаду він був відомим бізнесменом, девелопером та медійною особистістю. Його прихід у політику став несподіванкою для багатьох експертів, адже Трамп не мав попереднього досвіду державної служби чи військової кар’єри.

Під час президентської кампанії 2016 року він представляв Республіканську партію та будував свою риторику навколо гасел економічного націоналізму, посилення контролю над міграцією та перегляду міжнародних торговельних угод. Його перемога на виборах стала однією з найрезонансніших подій у новітній історії США, продемонструвавши глибокі суспільні зміни та запит частини виборців на нетрадиційного політичного лідера.

«Україні краще сісти за стіл переговорів як можна швидше», — наголосив президент США.

Новий раунд тристоронніх переговорів за участі представників США, України та Росії запланований на 17–18 лютого у Женеві. Очікується, що формат зустрічі буде подібним до переговорів, які раніше відбулися в Абу-Дабі. Американську сторону представлятимуть спеціальні посланці Стів Віткофф і Джаред Кушнер.

Попри активізацію дипломатичних зусиль з боку Вашингтона, аналітики оцінюють шанси на швидкий прорив як низькі. Росія продовжує наполягати на максималістських вимогах, що значно ускладнює досягнення компромісу.

За інформацією, озвученою російською стороною, переговори за посередництва США можуть зосередитися насамперед на територіальних питаннях, які залишаються ключовим каменем спотикання. Серед інших складних тем — контроль над Запорізькою атомною електростанцією та потенційна роль західних військ у післявоєнній архітектурі безпеки України.

Таким чином, зустріч у Женеві відбуватиметься на тлі жорстких позицій сторін і зростаючого міжнародного тиску щодо пошуку формули врегулювання.