Політика

Паралельні маршрути Apple: як через Україну вибудовувалися ланцюги постачання до РФ і Білорусі

У другій частині журналістського розслідування видання 360ua.news детально аналізується, яким чином продовжували діяти схеми паралельного імпорту техніки Apple до Російської Федерації та Республіки Білорусь після запровадження міжнародних обмежень. У фокусі уваги — діяльність міжнародного холдингу ASBIS, що має статус офіційного партнера Apple в Україні, а також роль пов’язаних структур у суміжних юрисдикціях.

Після початку повномасштабної війни та посилення санкційного тиску прямі канали постачання високотехнологічної продукції до РФ опинилися під пильною увагою регуляторів. У відповідь на це, як зазначається в розслідуванні, логістика була перебудована таким чином, щоб формально відповідати новим правилам, але фактично зберігати доступ російського ринку до продукції західних брендів. Україна на початковому етапі відігравала роль транзитної ланки, прикриваючи рух товарів статусом офіційного дистриб’ютора.

Так, у квітні 2022 року з’являється “нова” компанія ТОВ «ДНК-Трейд» з тим же самим менеджментом що й у білоруському представництві ASBIS.

Директор ТОВ «ДНК-Трейд» – Артем Ахунов, колишній гендиректор СЗАО «Асбіс». Офіс ТОВ «ДНК-Трейд» за тією ж адресою, де раніше працював головний офіс ASBIS у Мінську – Менковський тракт, 10, офіс 27.

ФОТО: Холдинг ASBIS продовжує роботу в РБ через підставну «ДНК-Трейд»

Тепер підконтрольна холдингу ASBIS білоруська «ДНК-Трейд» постачає техніку Apple для білоруської мережі A1, офіційного реселера Apple. Мережа iStore теж просто «переїхала» — спершу це було ТОВ «Автоматизированные системы бизнес-контроля», а у 2024 році з’явилася «АйСтор Плюс», яка до 2025 належала все тій самій «ДНК-Трейд».

Потім контроль перейшов до Максима Бобко – колишнього директора ООО «МакСолюшнс», структури, через яку Asbis запустив проект Breezy для trade-in техніки Apple.

ФОТО: Зв’язки та активна робота ASBIS в Білорусії

Звісно, власник Asbis Сергій Костевич досить акуратний, тож офіційно нові офіси холдингу працюють на Кіпрі, у Казахстані, Узбекистані, Грузії.

Але по факту більшість «релокованих» співробітників навіть не виїжджали з Росії:

Расім Лемберанський, колишній виконавчий директор російської мережі re:Store, у травні 2025 року став Chief Omnichannel Officer в Asbis. У профілі Лемберанського — Кіпр, а у житті — Москва.

Зокрема, його присутність у чатах житлового комплексу «Событие» восени 2025 року підтверджує, що топ-менеджер міжнародного холдингу, який декларує відхід із РФ, досі мешкає у столиці країни-агресора.

Дмитро Андрєєв, керівник відділу продажів Asbis, в офіційних документах — Алмати. Та до 2022 року він працював у московському офісі Western Digital.

У грудні 2023-го публікував резюме з місцем проживання «Москва», а вже в березні 2023-му оформлював замовлення на адресу в Санкт-Петербурзі. Його історія «релокації» нагадує переїзд тільки на папері — між вкладками браузера.

Станіслав Мартинов, колишній директор Asbis Russia, тепер числиться у філії в Узбекистані. Але польоти між Ташкентом і Москвою — дев’ять туди, дев’ять назад.

А ось липні 2025 року Станіслав Мартинов шукав, де полагодити машину у Москві.

Варто відзначити, що на Кіпрі, у штаб-квартирі холдингу Asbis, числяться десятки нових «міжнародних фахівців». Але якщо уважно подивитись, то всі вони всі з Москви

Анастасія Коршункова, колишня менеджерка московського офісу Schneider Electric,

у 2023 році стала співробітницею Asbis. До цього працювала у російській Асоціації імпортерів та експортерів — структурі, яка займалася імпортом електронних модулів і деталей для БПЛА. У Asbis вона вже під прапором Кіпру. Але робочі контакти, адреси й канали зв’язку — ті самі.

Василь Снежков, ще донедавна керівник московського офісу ELKO Group, у 2024 році очолив Prestigio Consumer & Lifestyle Products — дочірній напрямок Asbis. Його новий офіс — у Лімасолі, але мережа ділових контактів залишилася московською.

Катерина Ладогіна, колишня директорка з маркетингу московської школи, тепер відповідає за маркетинг Asbis у регіоні EMEA. Офіційно — Кіпр. По суті — те ж коло знайомств, те ж комунікаційне поле, ті ж контакти з російськими колегами.

Ще один «новий» напрямок Asbis — штучний інтелект і робототехніка де ми знову бачимо “знайомі” імена.

Олександр Аспідов, колишній інженер із Huawei у Москві, з 2023 року очолює напрям Machine Learning & Computer Vision в Asbis Robotic Solutions. Локація — Кіпр. Реальність — усе та ж Росія.

У цьому ж підрозділі працюють Аркадій Кривчиков, Артемій Смєхов, Євген Догель — усі вони мали попередній досвід роботи у російських компаніях, пов’язаних з IT, інженерією та лазерними системами.

Найімовірніше, Asbis просто переніс відділ R&D на «нейтральну» територію, але команда лишилася тією самою.

Офіційно — міжнародна корпорація з філіями у 28 країнах. Неофіційно — мережа людей, які залишились у Росії та працюють дистанційно під брендом «кіпрського офісу».

Вони змінили підпис у пошті, але не змінили країну. І поки компанія демонструє “адаптивність бізнесу”, фактично вона продовжує тримати у штаті російських фахівців, які вчора обслуговували місцевий ринок, а сьогодні — розробляють продукти для нього через обхідні схеми.

Хоча ASBIS публічно обіцяв «скоротити присутність у Росії та Білорусі», на графіках — інша картина: саме у 2022-му стрімко підросли ринки, що прилягають до РФ. Вірменія — плюс 217%, Грузія — 124%, Азербайджан — 58%, ОАЕ — 40%, Казахстан — 33%. І це не статистичний шум, а маршрут.

Казахстан у звітах перетворюється на головний хаб постачання. Якщо у 2021-му він давав 12,45% продажів ASBIS, то у 2022 — вже 21,74%, у 2023 — 22,77%. Кожна п’ята гривня обороту — через країну, яка стала головним транзитним вузлом для російського ринку.

На початку 2024-го компанія запускає будівництво нового складу площею близько 20 тис. м² — і того ж року скаржиться в піврічному звіті: «незаконна торгівля» конкурентів вибиває ціни на 30%.

Паралельно у вересні 2023-го в кіпрському офісі ASBIS з’являється Key Account Manager Анастасія Коршункова. За рік до того вона працювала в російській Асоціації експортерів та імпортерів із локацією в Туреччині — структурі, що, серед іншого, пропонувала імпорт продукції подвійного призначення: деталі для БПЛА, електронні модулі, товарні позиції, які легко опиняються у санкційних списках. У публічних звітах це називається «міжнародним розвитком». У реальному житті — коридором.

Коли ASBIS оголосив про «вихід» зі східних ринків, точку входу просто зсунули. На карті Європи складів стало менше, у Центральній Азії — більше.

У 2021-му дочірня юрособа ASBIS CA в Узбекистані отримала чотири поставки. У 2024-му — вже 4 059. Зростання у тисячу разів — це не локальний успіх, це інфраструктура. Офіційні реселери Apple в Узбекистані множаться: Beeline, CA.Store, Elmakon, Mediapark, Radius. У Ташкенті відкривається iStore від ASBIS. «Нейтральний» ринок? Новий фасад — той самий зміст.

У звітності це виглядає «органічним розвитком» на нових ринках. У географії постачань — це класичний паралельний імпорт: товар перетікає через юрисдикції, де простіше з паперами і складніше з відповідальністю. Коли у 2024-му частка Казахстану в загальних продажах падає до 16,37%, компанія пояснює це «незаконною торгівлею» конкурентів і змінами в законодавстві. Але в той самий час у Казахстані з нуля росте склад на 20 тисяч квадратів, а в Центральній Азії — пульсують канали, які суміжні з РФ не на словах, а на дорогах і складах.

ФОТО: квітень 2025, блогер з Росії на каналі iBlog викладає відео: порівняння зарядних пристроїв від Асбіс, а також інформує про налагодження постачання.

Як бачимо, ASBIS не скоротив присутність в РФ, а тільки змінював фасади, під’єднував нові двері, добудовував склади — і вів товар туди, куди офіційно «вже не ходить». На папері — розвиток. У реальності — легалізований обхід. І якщо хтось іще сумнівається, достатньо подивитися на 2022-й рік на карті продажів — і на те, як саме ця мапа накладається на географію російського ринку.

Найбільш цинічним в даній історії є той факт, що ASBIS перетворив Україну на канал паралельного імпорту електроніки до РФ.

Офіційна формула звучить бездоганно: в Україні імпортером Apple є ТОВ «Еппл Україна» (з 2020 року), Apple завозить техніку з Китаю та Індії і сама ж розмитнює. На папері — чиста вертикаль: виробник → митниця → полиці.

Але практична географія постачань рідко збігається з пресрелізами. Вересень 2024 дає важливу деталь: ASBIS у цій моделі — не просто «перевізник». Саме на їхніх складах сортують техніку, звідси відвантажують у iStore, а також Comfy, «Фокстрот», «Алло» та інші мережі; тут же погоджують викладку вітрин, рекламні матеріали, навчання продавців. Формально імпорт здійснює Apple, фактично ASBIS контролює маршрут від рампи складу до каси магазину. І якщо ви керуєте маршрутом, ви впливаєте на напрямок.

Ось яскравий приклад – Вересень 2025. Російський блогер Wylsacom показує у ролику новий iPad Pro М5, тримаючи в руках коробку від iPad Pro M4 (2024). На стікері чітко читається: «Імпортер — ТОВ “Еппл Україна”». Поруч — part number MVXR3NF/A. Для людей з індустрії це не абревіатура, а карта: NF — код регіону Бельгія/Франція/Люксембург; пристрої з цим кодом легально продаються також у Великій Британії, Ірландії, Литві, Україні. Тобто коробка з таким маркуванням цілком могла з’явитися у нас на полиці.

ФОТО: ASBIS перетворив Україну на канал паралельного імпорту електроніки до РФ

Схема паралельного імпорту проста до банальності: товар входить «чисто» в країну А, а виходить уже в країну Б. Юридично — це інший ланцюг постачання; фізично — ті самі коробки з тією ж «шапкою» імпортера.

Якщо ASBIS — оператор складів, відвантажень, мерчандайзингу та навчання продавців у партнерських мережах, саме тут утворюється чутливий вузол контролю. Звідси — можливість перевести потік з офіційного ринку на «сірий» без зміни упаковки й артикулу. Особливо коли сусідні країни — Польща, Литва, Україна — одночасно виступають легальними точками входу для офіційної техніки й зручними хабами для її подальшого «переорієнтування».

ФОТО: схема паралельного імпорту продукції Apple до РФ

Чи означає це, що кожна коробка з написом «Еппл Україна» опинилася в РФ через ASBIS? Ні. Чи означає це, що саме тут — у точці, де ASBIS керує сортуванням та відвантаженням — найпростіше сформувати паралельний маршрут? Так. Ланцюг слабкий рівно настільки, наскільки у вас централізовано логістику.

Ми вже бачили, як центральноазійські ринки вибухнули зростанням у 2022–2024 роках, а склади й нові вакансії з’являлися там, де легше «розчиняти» партії в транзиті. Тепер маємо візуальний доказ присутності українсько маркованої коробки в Росії — у момент, коли ринок РФ нібито закритий. Збіг у ланцюгу? Занадто дорога випадковість.

Отже, Україна в цій карті постачань має два обличчя. Офіційне — «Еппл Україна» як імпортер. Операційне — ASBIS як керуючий складом, який вирішує, де завтра лежатиме конкретна коробка. І якщо завтра вона з’являється у руках російського оглядача, питання «хто перевів стрілку маршруту» звучить не риторично, а предметно.

Також компанія ASBIS часто згадується у судових реєстрах. Так, 31 січня 2023 року в ЄРДР фігурує кримінальне провадження № 42023000000000108 за ознаками ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України. Предмет — зловживання владою та службове підроблення. Справу не закрито: останню ухвалу оприлюднено у вересні 2025 року.

Слідство фіксує період 09.05.2022 — 28.09.2022. За цей час ТОВ «ПІІ „Асбіс-Україна“ перерахувало на рахунки материнської ASBISc Enterprises Plc (Кіпр) $47,13 млн (близько 1,5 млрд грн) — як «розрахунки за імпорт», у т. ч. на умовах відстрочки та під процент.

Фактичний імпорт, зазначений у матеріалах, — приблизно 22 млн грн без ПДВ (з них від ASBISc — близько 3 млн грн). Банки не встановили порушень валютного контролю, попри перерахування значних сум без відповідного ввезення товарів на митну територію України. Формально — платежі за зовнішньоекономічними контрактами; у балансі — розрив між грошовим і товарним потоками.

Також, за даними правоохоронців, із 2019 року «Асбіс-Україна» реалізовувала техніку Apple за готівку структурам групи «Цитрус» (ТОВ «Імпортмакс», «Цетехно», «Максішоп», «Діпровайд», «Імпорт Капітал») без відображення цих операцій в обліку.

Щоб вирівняти папери, у звітності з’являються фіктивні контрагенти — «Домашня Електроніка Плюс», «ІТР-Стройінформ», «Віст-М», «Інновації ХХІ століття» — із ціною на ≈10% нижчою за ринкову, що «пояснювало» списання залишків. Для податкових реєстрів — коректні рядки; для інвентаризації — непомітні «мінуси».

Окрема тема — Allmotion Group (згодом перейменована), що офіційно надає послуги активації брендів, івенти, мерчандайзинг. Слідство описує механіку «буферних» і «транзитних» підприємств (січень 2020 — серпень 2021):

ФОТО: вирізка з кримінального провадження

За цей період до бюджету не надійшло: близько 3,42 млн грн (Allmotion Group) і 14,61 млн грн (Allmotion Україна). У січні—липні 2022 по колу пройшло ще 12 млн грн під виглядом «поворотної фіндопомоги».

У цьому контексті у звітності «Асбіс-Україна» фіксується «придбання рекламно-маркетингових послуг» на понад 7 млн грн у Allmotion. Податкова декларація Allmotion за лютий 2022: 8,47 млн грн «наданих послуг» (ПДВ 1,69 млн), із яких 7,61 млн грн — платник «ПІІ „Асбіс-Україна“» (у т. ч. ПДВ 1,52 млн).

ФОТО: вирізка з кримінального провадження

Відкриті джерела про широкі рекламні кампанії того періоду — скупі. Документи — докладні. У таких сюжетах папери виглядають переконливіше, ніж білборди. Обшуки, сейфи, арешти — і повернення.

Серпень 2023 — ухвала на обшук в офісі «Асбіс-Україна». Працівники погоджуються добровільно видати документи, але під час огляду встановлено: видано не все.

Вересень 2023 — обшук у директора: вилучено $122,2 тис. та €22 тис., кошти заарештовано; згодом (жовтень 2024) арешт скасовано. Обшуки також у головного економіста ($20 тис. та €570) і, ймовірно, у головного бухгалтера ($42,1 тис. та 207 тис. грн); суд відмовляє у накладенні арештів на ці суми.

У лютому 2025 суд задовольняє скарги «Асбіс-Україна» на бездіяльність детективів БЕБ та повертає частину майна, вилученого під час обшуку. Провадження — триває.

У наступній частині нашого розслідування читайте про засновників корпорації ASBIS, які стоять за паралельним імпортом техніки Apple до Росії.

З ПЕРШОЮ частиною нашого журналістського розслідування можна ознайомитись за посиланням: Офіційний партнер Apple в Україні корпорація ASBIS потрапила в скандал із паралельним імпортом до РФ

Дедлайни як інструмент тиску: новий етап американської дипломатії

Сполучені Штати посилюють політичний і дипломатичний тиск на Україну та Росію з вимогою досягти завершення війни до літа. Такий часовий орієнтир подається як критично важливий елемент нинішньої стратегії Вашингтона, однак він не є принципово новим підходом. Подібні дедлайни вже неодноразово звучали з боку адміністрації Дональда Трампа, проте в більшості випадків вони так і не перетворювалися на реальні домовленості або стійкі результати.

Із перших місяців перебування на посаді Трамп зробив жорсткі часові рамки одним із центральних важелів своєї зовнішньої політики. Дедлайни використовувалися як спосіб примусити сторони до переговорів, прискорити ухвалення рішень і продемонструвати рішучість США на міжнародній арені. Такий підхід застосовувався у спробах врегулювати конфлікти на Близькому Сході, у складних переговорах щодо іранської ядерної програми, а також у відносинах з Північною Кореєю, де часовий тиск часто поєднувався з гучними заявами та символічними кроками.

Навіть якщо не враховувати гучну передвиборчу обіцянку завершити війну в Україні за 24 години, у перші тижні президентства команда Трампа говорила про можливу мирну угоду протягом 100 днів після інавгурації — до травня 2025 року. Згодом з’явилися нові орієнтири, зокрема вимога підписати мирну угоду до американського Дня подяки наприкінці листопада.

Однак ані Україна, ані Росія фактично не зважали на ці дедлайни. Обидві сторони продовжують розраховувати на зміну балансу сил — або на полі бою, або через внутрішнє ослаблення противника.

Західні аналітики звертають увагу, що час дедалі більше грає не на користь України. На їхню думку, нинішня стратегія Білого дому полягає у спробі вкластися в озвучені строки, і саме тому основний тиск імовірніше спрямовуватиметься на Київ, а не на Москву.

Експерти також зазначають, що щоразу, коли з’являється перспектива посилення позицій України — зокрема через можливість отримання далекобійного озброєння, — дипломатичні контакти між Вашингтоном і Москвою призводять до корекції американської позиції.

Водночас адміністрація Трампа демонструє небажання застосовувати жорсткі механізми тиску на Росію, маючи при цьому значно більше важелів впливу на Україну. Ці інструменти, за оцінками аналітиків, уже неодноразово використовувалися.

У такій ситуації можливі лише два сценарії завершення війни. Перший — Україна буде змушена погодитися на невигідні рішення через виснаження та неможливість нормального життя у містах. Другий — на Росію буде здійснено серйозний міжнародний тиск, який змусить її припинити війну на поточній лінії зіткнення.

Таким чином, новий дедлайн до літа радше продовжує вже знайому тактику Білого дому, ніж свідчить про появу принципово нового підходу до припинення війни.

Масштабна перевірка бойової готовності збройних сил Білорусі: нові виклики та загрози для регіону

У Білорусі розпочалась масштабна перевірка бойової готовності збройних сил, ініційована рішенням президента Олександра Лукашенка. Ця перевірка, яка триватиме не менше ніж кілька тижнів, стала важливим кроком у зміцненні обороноздатності країни, враховуючи зростаючу напруженість у регіоні та можливі зовнішні загрози. Протягом цього періоду Білорусь проводить комплексні навчання, що охоплюють не лише сухопутні війська, а й повітряні сили, а також різноманітні підрозділи спеціального призначення.

Перевірка бойової готовності в Білорусі може також бути сигналом того, що країна готується до ймовірних змін у безпековій ситуації на міжнародній арені. Незважаючи на те, що офіційна мета цих заходів — перевірка здатності до швидкого реагування та мобілізації, політичні аналітики вважають, що за цим стоїть ширша стратегія, спрямована на підвищення впливу Білорусі в геополітичних справах регіону.

Українська сторона уважно фіксує активність білоруської армії, оскільки Білорусь від початку повномасштабної війни відіграє допоміжну, але важливу роль у військовій інфраструктурі Росії. Саме з білоруської території у 2022 році здійснювалися ракетні удари по північних регіонах України, а логістика російських військ тривалий час проходила через білоруські залізниці.

Хоча згодом присутність російських підрозділів у Білорусі скоротилася, Мінськ і надалі надає свою територію як військовий плацдарм. Це включає навчальні полігони, казарми, транспортні маршрути та інфраструктурну підтримку.

Попри тісну військову співпрацю з Москвою, білоруська армія безпосередньо не бере участі в бойових діях проти України. Причина — внутрішня ситуація в самій Білорусі. Війна залишається вкрай непопулярною серед населення, а відправлення солдатів за межі країни несе для режиму ризик внутрішньої дестабілізації.

На початку повномасштабного вторгнення частина білоруських військових і офіцерів відкрито виступила проти втягування країни у війну. Деякі з них залишили службу або взагалі виїхали з країни. Цей фактор і надалі стримує Лукашенка від прямої участі у війні живою силою.

Відмова від відправлення солдатів не означає нейтралітету. Білоруська промисловість працює на потреби російської армії, а територія країни використовується для запусків дронів і розміщення елементів ударної інфраструктури. Восени 2025 року в Білорусі було розгорнуто російські ракети середньої дальності, які офіційно декларуються як «оборонні».

Крім того, під час нинішніх навчань білоруська влада заявила про намір посилити охорону кордону з Україною та інвестувати в нові військові об’єкти поблизу прикордонних районів. Будівництво полігонів і модернізація пунктів пропуску створюють додаткові ризики для північного напрямку.

Для України головна проблема — відсутність чітких гарантій. Лукашенко публічно запевняє, що не планує воювати, однак водночас зберігає повну військову інтеграцію з Росією. Це змушує українське командування тримати північний кордон у стані підвищеної готовності та закладати потенційні сценарії загроз.

Навіть без прямого вторгнення з білоруської території, сама можливість такого розвитку подій примушує Україну утримувати значні сили на півночі, що впливає на загальну конфігурацію оборони.

У найближчі місяці ситуація навколо Білорусі залишатиметься фактором стратегічної невизначеності. Україна та її партнери продовжать уважно стежити за розвитком подій, адже будь-яка зміна позиції Мінська може мати серйозні наслідки для регіональної безпеки.

Перехід до нової стратегії зовнішньої політики в адміністрації Дональда Трампа

Адміністрація президента США Дональда Трампа запроваджує нову стратегію зовнішньої політики, в якій основну роль у міжнародних переговорах виконують не традиційні дипломати, а високопрофесійні військові керівники. Відзначаючи цей значущий крок, варто зазначити, що вперше у історії американські військові керівники активно залучаються до переговорів з ключовими геополітичними акторами, такими як Росія та Іран. Цей підхід змінює традиційну модель дипломатії, де військові та політики зазвичай мають обмежену роль у веденні міжнародних діалогів.

Трампова адміністрація розглядає такі зміни як відповідь на динамічні виклики сучасного світу, де традиційні методи дипломатії часто не дають бажаного результату. Невизначеність у міжнародних відносинах, зокрема в контексті ядерних загроз та регіональних конфліктів, вимагає від США нової стратегії, орієнтованої на швидку та рішучу реакцію, яку можуть забезпечити військові лідери з їхнім досвідом і стратегічним мисленням.

Ключову роль у контактах щодо можливого завершення війни Росії проти України відіграє міністр армії США Ден Дрісколл. Він підтримує постійний зв’язок з українською владою між раундами переговорів та фактично виконує функцію координатора між Києвом і Вашингтоном. Через нього відбувається комунікація з оточенням Трампа та спеціальними представниками Білого дому, що дозволяє зберігати безперервність переговорного процесу.

Окрему увагу привернула участь у переговорах в Абу-Дабі генерала Алексуса Грінкевича, який очолює Європейське командування США та одночасно є верховним головнокомандувачем сил НАТО в Європі. Його присутність розцінюють як спробу відновити прямий військовий контакт із Кремлем і забезпечити постійний канал спілкування між військовими структурами сторін у контексті можливого припинення бойових дій.

Паралельно Сполучені Штати вперше залучили до непрямих переговорів з Іраном командувача Центрального командування США адмірала Бреда Купера. Переговори відбулися в Омані, а поява адмірала у парадній формі стала демонстративним сигналом про готовність США посилювати військову присутність у регіоні у разі провалу дипломатичних зусиль.

Аналітики вважають, що залучення військових до переговорів замість професійних дипломатів свідчить про системний зсув у зовнішній політиці США. Білий дім робить ставку на швидкість ухвалення рішень, тиск і поєднання політичних домовленостей із силовим фактором, що різко відрізняється від традиційної дипломатичної моделі.

Черговий раунд переговорів щодо припинення війни в Україні відбувся на початку лютого в Об’єднаних Арабських Еміратах. За підсумками зустрічей сторони обговорювали механізми реалізації режиму припинення вогню та можливі формати контролю за дотриманням тиші. Водночас істотного прогресу з ключового питання — контролю над окупованими територіями Донбасу — досягти не вдалося. Єдиним практичним результатом переговорів став обмін військовополоненими.

Володимир Зеленський у Копенгагені: саміт Європейської політичної спільноти та переговори про оборонну підтримку України

Президент України Володимир Зеленський прибув до столиці Данії для участі в саміті Європейської політичної спільноти, який зібрав ключових європейських лідерів для обговорення безпекових і стратегічних викликів. У рамках заходу глава української держави запланував низку двосторонніх зустрічей на найвищому рівні, а також спілкування з представниками міжнародних медіа. Виступ Зеленського транслюватиметься у прямому ефірі на YouTube-каналі Офісу президента, що дає змогу українській та світовій аудиторії стежити за перебігом подій у режимі реального часу.

Основною темою переговорів стало посилення оборонних можливостей України та практична реалізація міжнародної ініціативи PURL, яка спрямована на координацію підтримки та зміцнення безпеки на європейському континенті. Президент розпочав свою дипломатичну місію зі зустрічі з прем’єр-міністром Данії Метте Фредеріксен. Лідери обговорили питання безпеки, включно з останніми випадками порушення повітряного простору у Данії, Польщі, Румунії, Норвегії та Естонії, що стало серйозним сигналом про зростання ризиків у регіоні.

Далі Зеленський провів зустріч із прем’єр-міністром Норвегії Йонасом Гаром Стере. Обговорювалася продовжена оборонна підтримка, посилення системи ППО, фінансування виробництва дронів в Україні та ініціатива ЄС щодо створення «Стіни дронів». Президент подякував Норвегії за підтримку від початку повномасштабної агресії та повідомив, що лише цього року країна виділила 8,5 млрд доларів на військову допомогу.

Прессекретар президента Сергій Нікіфоров повідомив, що на полях саміту Зеленський проведе переговори з президентом Франції Еммануелем Макроном, прем’єр-міністрами Великої Британії Кіром Стармером, Польщі Дональдом Туском, Італії Джорджією Мелоні, а також з федеральним канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцем. Також можливі зустрічі з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим.

Перед самітом Зеленський також обговорив із президентом США Дональдом Трампом питання військової допомоги Україні. Головною темою стало постачання озброєння великого радіусу дії, що значно посилить оборонні можливості українських сил. Таким чином, саміт у Копенгагені став важливим етапом для координації міжнародної підтримки та посилення оборонної спроможності України.

США надають Україні розвіддані для ударів по енергетичній інфраструктурі РФ

Сполучені Штати ухвалили рішення розширити підтримку України, передавши розвідувальну інформацію, яка може бути використана для здійснення далекобійних ударів по стратегічних об’єктах на території Росії. Йдеться передусім про нафтопереробні заводи, трубопроводи та електростанції — критичні інфраструктурні вузли, що забезпечують Кремль стабільними доходами та підтримують військову машину агресора. Про цей крок першою повідомила американська газета The Wall Street Journal, наголосивши на його стратегічному значенні.

За інформацією видання, це рішення означає фактичний перегляд попередньої політики Вашингтона, який раніше утримувався від надання таких даних через ризики ескалації. Тепер же акценти зміщуються: Україна отримує можливість завдавати більш точних і ефективних ударів по цілях, які безпосередньо впливають на фінансові та енергетичні ресурси Росії. Це не лише послаблює економіку країни-агресора, а й зменшує її здатність фінансувати війну проти України.

У поєднанні з потенційною передачею довгохідних крилатих ракет (у матеріалах згадують Tomahawk і подібні системи) дали Збройним силам України можливість вражати об’єкти глибоко в європейській частині РФ. Американські джерела зазначають, що це поки що частина зваженого підходу, який обговорюється на рівні розвідувальних і оборонних відомств.

Мета таких дій — відрізати або істотно зменшити ключові джерела доходів Росії, які фінансують війну проти України, зокрема експорт нафти та газу. Одночасно США нібито ставлять вимогу до союзників посилити координацію обміну розвідданими, щоб уникнути розривів у інформаційному забезпеченні та підвищити ефективність ударів.

Реакція Москви та подальші кроки альянсу залишаються невизначеними. У низці публікацій російські офіційні особи вже відкидали ймовірність радикальної зміни ситуації на полі бою через постачання певних систем, але водночас попереджали про серйозні наслідки у разі прямої військової допомоги, яка дозволяє завдавати ударів по території РФ. Заходи США, якщо вони будуть реалізовані, означатимуть новий етап ескалації допомоги Києву, що вимагатиме від європейських і американських партнерів ретельної координації та юридичних оцінок ризиків.

Віктор Орбан виступив проти вступу України до ЄС і НАТО, запропонувавши лише “стратегічну угоду”

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан у своїй заяві вкотре підкреслив негативне ставлення до європейської та євроатлантичної інтеграції України. Він відкрито заявив, що Будапешт не хоче належати до жодних міжнародних об’єднань разом із Києвом. Угорський лідер виступив проти членства України як у Європейському Союзі, так і в Північноатлантичному альянсі, наголосивши, що угорці не мають бажання перебувати з українцями в одному інтеграційному просторі — ані військовому, ані політично-економічному.

Натомість Орбан запропонував Києву обмежитися укладенням «стратегічної угоди», яка, за його словами, могла б регулювати відносини двох держав без прив’язки до європейських чи трансатлантичних структур. Він пояснив свою позицію тим, що вважає Україну неспроможною повноцінно функціонувати як незалежна держава. Зокрема, Орбан поставив під сумнів український суверенітет, заявивши, що країна не має власних фінансових ресурсів для самостійного утримання, а залежність від зовнішньої допомоги, на його думку, знижує рівень незалежності.

У відповідь глава української дипломатії Андрій Сибіга нагадав, що Угорщина та Україна вже спільно належать до численних міжнародних організацій, серед яких ООН, Рада Європи, Світова організація торгівлі, МВФ, ЄБРР, Дунайська комісія, ОЗХЗ, МАГАТЕ, ФАО та десятки інших. Сибіга риторично запитав, чи планує Угорщина залишити всі ці організації.

Заява Орбана прозвучала на полях саміту ЄС у Копенгагені. Він підкреслив, що його країна готова лише до «стратегічної угоди», а не до повноправного членства України в будь-якій міжнародній інституції.

У коментарях під відповідними дописами деякі користувачі, як українці, так і угорці, відзначають, що ідея про вихід Угорщини з ЄС та НАТО на користь України має «досить слушне» обґрунтування, хоча це сприймається як радикальна пропозиція.

Greenpeace звинувачує російських загарбників у саботажі енергопостачання Запорізької АЕС

Відома природоохоронна організація Greenpeace оприлюднила нові дані, які свідчать про умисне відключення Запорізької атомної станції від української енергосистеми з боку російських загарбників. За заявою організації, у районі опор та мереж ліній електропередач, які забезпечують живлення станції, не виявлено жодних ознак обстрілів з боку Збройних сил України. Це, за словами представників Greenpeace, є явним доказом того, що відключення енергопостачання відбулося саме через дії російських військ.

Організація підкреслює, що таке відключення є не випадковим, а навмисним саботажем, спрямованим на створення додаткових труднощів для України в умовах війни. Експерти міжнародної аналітичної компанії McKenzie Intelligence Services провели ретельний аналіз супутникових знімків високої роздільної здатності, наданих Greenpeace Україна, і дійшли висновку, що пошкодження ліній електропередач не є наслідком бойових дій або обстрілів, а є результатом свідомих зусиль з боку окупантів для виведення Запорізької АЕС із ладу.

23 вересня о 16:56 була відключена єдина лінія електропередач, через яку Запорізька АЕС отримувала живлення від української енергосистеми. Це стало десятим випадком блекауту від початку окупації станції російськими військами. Зовнішнє живлення необхідне будь-якій АЕС навіть у разі простою реакторів, адже без нього реактори можуть зазнати критичної аварії.

Росія стверджувала, що відключення сталося нібито через удари українських військ, а ремонт опори нібито небезпечний через можливі нові атаки ЗСУ. Проте аналіз McKenzie не підтвердив цих заяв: у районі навколо опор і ліній електропередач немає вирв, а всі конструкції залишаються на місці.

Експерти Greenpeace наголошують, що політика України полягає у недопущенні обстрілів атомних електростанцій. Росія використовує окупацію ЗАЕС як тактичну і стратегічну зброю, навмисно саботуючи ремонт останньої лінії електропередач, створюючи кризу та загрозу ядерної катастрофи для досягнення політичного впливу.

Ян Ванде Путте, експерт Greenpeace з питань радіації та ядерної енергетики, закликав генерального директора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі чітко заявити, що плани Росії щодо перезапуску будь-якого реактора на станції є неприйнятними. За його словами, єдиним шляхом усунення загроз ядерній безпеці є завершення російської окупації.

Лариса Родченко продовжує кар’єрне зростання всупереч скандалам

Попри численні резонансні корупційні скандали та повідомлення про неформальні контакти з представниками ворогуючих сторін, Лариса Родченко (Усаченко) продовжує стрімко підніматися службовими щаблями в Міністерстві оборони України. Наразі її призначено головним спеціалістом з питань реінтеграції та післяізоляційного супроводу в Управлінні психологічного забезпечення. Це рішення викликало хвилю обговорень у професійних та громадських колах, адже кар’єрне просування Родченко відбувається на тлі численних сумнівів щодо її минулої діяльності та можливих зв’язків з особами, що представляють інтереси ворога.

Експерти наголошують, що подібні призначення ставлять під сумнів прозорість кадрової політики в оборонному відомстві, оскільки висунення на ключові посади осіб із сумнівною репутацією може впливати на ефективність програм реінтеграції та психологічного супроводу ветеранів і звільнених із полону. Одночасно, деякі колеги Родченко відзначають її професійні навички та здатність працювати з чутливими психологічними кейсами, що нібито виправдовує її нову посаду.

На цей раз Лариса Родчеко знайшла покровителя в особі заступника міністра оборони Євгена Мойсюка, якого розглядають як одного з претендентів на заміну Олександру Сирському.

Необхідність у новому “високому покровителю” в особі Євгена Мойсюка для Лариси Родченко очевидна, адже Родченко готується “освоїти” близько двох мільярдів гривень бюджетних грошей на психологічну допомогу у наступному році.

Водночас, за інформацією джерела, частина високопосадовців Міноборони, яких умовно можна віднести до “людей Дениса Шмигаля” вкрай здивовані карєрним ростом Лариси Родченко та стурбовані можливими репутаційними ризиками, пов’язаними з кримінальним минулим Лариси Родченко.

Нагадаємо, Лариса Родченко більше відома широкому загалу як Лариса Усаченко, або, як її прозвали у Верховній Раді – “Золота рибка”.

Лариса Усаченко-Родченко – екс-нардеп з команди Віктора Ющенка, а нині фігурантка безлічі звинувачень у шахрайстві в особливо великих розмірах.

Лариса Усаченко-Родченко причетна до доведення до банкрутства та розкрадання земельного фонду аграрного підприємства ДП “Пуща водиця” – землі якого через шахрайські схеми були виведені під багатоповерхову забудову на Софіївській Борщагівці. За інформацією журналістів, за доведення до банкрутства та оборудки із землею державного агрохолдингу Лариса Усаченко отримала 6 мільйонів доларів США.

Також є об’єктивні підозри у причетності Лариси Родченко до розкрадання земель Національного університету біоресурсів і природокористування України, для приховування яких був організований підпал в головному корпусі університету.

З початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України, Лариса Усаченко-Родченко змінила вишиванку на військову форму та прийнялась за розкрадання уже військових бюджетів.

Для початку Лариса Родченко менш як за 3 роки отримує звання майора ЗСУ, що для аферистки її рівня не така складна задача (достатньо згадати скандал з купівлею Ларисою Родченко-Усаченко звання “професора” у Львові).

За інформацією ЗМІ, Лариса Родченко потрапляє в систему Міноборони через шпиталь НВМКЦ «ГВКГ». Все це відбувалося за мовчазної згоди або й активної участі ключових фігур медичного командування ЗСУ. Найбільш помітною серед них є генерал-майор медичної служби Анатолій Казмірчук — чинний начальник військової медичної служби України. Саме за часів його керівництва і «стрімкого реформування» медичної вертикалі такі як Усаченко-Родченко отримали зелене світло: звання, поранення, нагороди – все оформлювалося блискавично.

Водночас клініку наповнили родичі Лариси Родченко: чоловік, брат, зять, племінник, навіть невістка з купленим дипломом. Усі – військовослужбовці, всі – з посвідченням УБД, деякі – з інвалідністю й виплатами. Все це – під «дахом» психіатричного відділення.

За інформацією ЗМІ, сприяв аферам Родченко по працевлаштуванню всіх її родичів з підробленими дипломами безпосередньо керівник медичної служби ЗСУ генерал-майор Анатолій Петрович Казмірчук.

Так, чоловік Лариси Родченко за 3 місяці служби отримав УБД, групу інвалідності та грошові виплати. Брат був працевлаштований у клініку та звільнений за хворобою. Зять, племінник — переведені до тилових частин у Закарпатті. Невістка Яна Вельган – без належної освіти отримала посаду військового психолога, а потім і статус УБД, перебуваючи у декретній відпустці.

Усі названі вище родичі Лариси Родченко отримали державні відзнаки, звання, статуси УБД.

Проведемо дати кар’єрного росту Лариси Усаченко-Родченко та її сім’ї на військовій службі:

– Січень 2022

З’являється у військовому шпиталі НВМКЦ «ГВКГ» як санітарка.

– Лютий 2022

Початок повномасштабної війни — вона вже всередині системи.

– Лютий 2023

Отримує звання лейтенанта.

– Квітень 2024

Отримує звання капітана медичної служби.

– 2024

Директорка психіатричного центру Тетяна Пономаренко залишає посаду після обшуків.

– Травень 2024

Оформлює поранення живота — фактично шрами після пластики.

– Березень 2025

Отримує звання майора.

– Квітень 2025

Держава виплачує 700 000 грн. компенсації за пластику живота, яку Родченко видає за “бойове поранення”.

– Протягом 2023–2025

Родичі оформлені до психіатрії як військові: чоловік, брат, зять, племінник, невістка. Частина отримує статус УБД, інші – інвалідність та виплати.

Окремо варто відмітити гучну справу про арешт головного психіатра ЗСУ Олега Друзя.

За інформацією наших джерел, саме Лариса Родченко стояла за організацією схем, в яких звинувачують екс-головного психіатра ЗСУ Олега Друзя.

“Для для аферистки зі стажем Лариси Родченко кандидатура Олега Друзя як цапа-відбувайла була ідеальна, адже він раніше уже фігурував у корупційних скандалах. Власне кажучи, у Друзя проблеми через корупційні схеми побудовані Родченко” – зазначає джерело.

Доповненням до портрету Лариси Родченко мають слугувати її “неформальні контакти” з росіянами, які стали предметом дослідження українських ЗМІ.

Так, за інформацією видання Наша ВЕРСІЯ, Лариса Родченко неодноразово відвідувала передову в Херсонській області, прикриваючи це нібито службовими справами. Водночас свідки стверджують, що метою цих поїздок був контакт із бізнес-партнерами, які залишилися на тимчасово окупованій території.

Цю версію підтверджують документи, зокрема витяги з держреєстрів на землю, що належить її родичам або фірмам, пов’язаним із нею, та розташована в зоні окупації.

Ба більше, за словами колег Родченко, вона відкрито розповідала, що «перебігала на той бік», маючи на увазі перетин лінії фронту для зустрічей із людьми, які залишилися під контролем РФ. Це викликає закономірне запитання — чи були ці контакти санкціоновані командуванням або Службою безпеки України?

Окрему увагу привертає історія матері Родченко, яка, попри статус мешканки тимчасово окупованої території, якимось чином вільно потрапила на підконтрольну Україні територію. Жодного публічного пояснення цього факту не було надано. У контексті загальнодержавної політики до ВПО та ризиків шпигунства така «мобільність» виглядає вкрай підозрілою.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що заступник міністра оборони Євген Мойсюк дав вказівку підлеглим “зібрати і систематизувати інформацію про всі провальні рішення головнокомандуючого ЗСУ Олександра Сирського та його ставлеників, з прицілом зайняти його місце.

Більше інсайдів в режимі реального часу читайте на нашому Telegram-каналі Ненька інфо | Новини | Україна

Скасування пленарного засідання Київради та політична напруга навколо міського голови

Пленарне засідання Київської міської ради, яке мало відбутися 25 вересня, було скасоване розпорядженням міського голови Віталія Кличка. Відповідне повідомлення з’явилося на сайті Київської міської державної адміністрації ввечері 24 вересня, менш ніж за дванадцять годин до запланованого початку роботи депутатів. Причини такого рішення офіційно не роз’яснюються, проте політичний контекст навколо Київради останнім часом став надзвичайно напруженим.

Однією з причин загострення ситуації стало подання депутатом Андрієм Вітренком, головою фракції «Слуга народу» у міській раді, проєкту рішення щодо висловлення недовіри міському голові та дострокового припинення його повноважень. За словами депутата, цей крок є реакцією на системні проблеми у роботі міської влади, які, на його переконання, потребують негайного вирішення.

Віталій Кличко публічно не коментував загрозу імпічменту. Натомість із заявою виступив його заступник Валентин Мондриївський, який нагадав, що обрання міського голови — виключне право киян і лише на виборах можна дати оцінку діяльності мера.

Втім, джерела в Київраді припускають, що реальна причина скасування сесії — небажання Кличка допустити розгляд політично чутливих питань, зокрема ситуації навколо його заступника Миколи Поворозника. Саме невиконання рішення Київради про його звільнення стало предметом конфлікту між депутатами та КМДА. Під час засідання погоджувальної ради 23 вересня Кличко заявив, що Поворозника не звільнить, після чого депутати відмовились розглядати інші питання, окрім критично важливих для життєдіяльності міста.

На тлі цього Андрій Вітренко зареєстрував проєкт рішення щодо недовіри Кличку, а вже за кілька годин стало відомо про скасування пленарного засідання.

Ще одна болюча тема, яка мала розглядатися на сесії, — ситуація з ошуканими інвесторами «Київміськбуду». Міська влада публічно пообіцяла вирішити проблему докапіталізації забудовника до кінця вересня. Проте обіцяне засідання не відбулося, а інвестори так і не побачили жодного прогресу.

Хоча рішення про докапіталізацію було ухвалене ще торік, 2,56 мільярда гривень, передбачених на це, так і не було виділено. За словами депутата Київради Володимира Левіна, у бюджеті Києва немає достатньої суми для виконання цього рішення. Частково це пов’язано з тим, що не зібрався кворум на засіданні бюджетної комісії 23 вересня. Винуватцем цього Вітренко назвав фракцію «УДАР», яка має більшість у комісії.

Також звучить версія, що столичний бюджет нібито втратив 8 мільярдів гривень через зміни у законодавстві щодо перерозподілу прибутку банків. Проте Вітренко називає ці заяви маніпуляцією, наголошуючи, що немає жодних офіційних розрахунків, які б підтверджували таку втрату для Києва.

Щодо «Київміськбуду», Вітренко покладає повну відповідальність на Кличка та його оточення, які, за його словами, роками зловживали довірою інвесторів та уникли будь-якої відповідальності.

У ситуації, що склалася, невідомо, коли саме відбудеться наступне пленарне засідання. За словами Вітренка, в кулуарах обговорюється можливість провести його 2 жовтня, проте наразі немає необхідних процедурних кроків: не зібрана президія, не затверджено порядок денний, а отже, організувати сесію у законний спосіб поки неможливо.