Точка зору

Співробітники Бюро економічної безпеки (БЕБ) проводили на фабриці слідчі дії. Однак ситуація несподівано загострилася, коли група осіб вступила в конфронтацію з правоохоронцями.

Вразила мене історія публічно спійманих на брехні міністра енергетики та підлеглих йому чиновників. Вразила аналогіями, та висновками з них. Хто не в курсі – я коротко нагадаю суть зашквару.

Пару тижнів тому усі ми потерпали від тривалих блекаутів і підозрювали, що явно щось трапилося – але нам, смердам, знати про це не положено.

Експерт Харченко повідомив, що на Південно-Українській АЕС сталася аварія, згоріли трансформатори. Аварія не критична, і насправді за 24 години все відновили. Але міністр синхронно з підлеглим «Енергоатомом» заперечували факт аварії, називаючи з трибуни Верховної Ради викриття Харченка «російським іпсо».

Потім народний депутат Железняк опублікував відповідь Укренерго, де українською по білому було написано: «так, була аварія, так, вийшли з ладу трансформатори, так, відключили енергоблок».

Але чиновники продовжували заперечувати вже підтверджений факт і продовжували називати правду «російським іпсо». Ще й звернулися до РНБО та СБУ «вжити заходів щодо щодо тих, хто поширює чутки…».

Ну а потім міжнародна організація МАГАТЕ офіційно підтвердило факт аварії – тому що це їхня робота.

Думаєте, міністр визнав брехню, пояснив причини, покаявся? У жодному разі. Думаєте, йому загрожує відставка чи хоча б покарання за завідоме неправдиве інформування СБУ? Та щас.

За майже аналогічним сценарієм розвивалася історія зі зламом Дії у 2022. Хак відбувся у січні 2022-го. Міністр Дії та його підлеглі посіпаки заперечували цей факт, попри докази зі зливу у даркнеті частини бази вкрадених даних. Експерт Корсун повідомив про ці докази, його називали «агентом кремля» та внесли в «миротворець» – правда, за критику іншого державного додатку(на сьогодні вже видалили).

Але у липні 2023 нардеп від правлячої партії Федієнко (який також є палким прихильником цифроміністра Федорова) пише офіційний запит міністру оборони Резнікову, де українською по білому пише «У ніч з 13 на 14 січня 2022 року були зламані Дія…»

Експерт Корсун знов вказує на цей факт як на черговий доказ зламу Дії. І знов отримує порцію звинувачень у «розповсюдженні російської іпсо». І ось у липні 2024 факт зламу Дії підтверджується судом штату Меріленд, Генпрокуратурою та ФБР США, ця справа висвітлюється виданнями Wall Street Journal, USA Today, а також «Голосом Америки», а підозрюваного росіянина оголошено у розшук та оголошено винагороду у $10 млн. за його затримання

Що робить цифроміністр та його підлеглі? Звісно, заперечують очевидні факти. Смішно намагаються відбрехатися, начебто «злив даних 13,5 мільйонів громадян не може бути правдою тому що на той час в Дії було лише 1,5 мільйони». Хоча у новинах за той період особисто сам Федоров вихвалявся «у Дії вже більше 13 мільйонів користувачів». Маніпуляція настільки недалека, що спростовується за кілька секунд гугління. Думаєте, зізналися, пояснили, покаялися? Комусь загрожує відставка?

Отже, примітивне заперечення фактів, які не вигідні владі – це не разові випадки, це їхня стратегія, так вони розуміють «кінець епохи брехні». Не знаю чи їх цьому їх навчають, чи це інстинктивна реакція одноклітинного організму на подразнення.

Але ключова проблема браку довіри полягає у тому, що коли тебе ловлять на маленькій брехні – автоматично виникає переконання, що у великих питаннях ти так само брешеш. А проходження наступної зими – дуже велике питання для українців, особливо для тих, хто замкнений у межах України і не має можливості виїхати «перезимувати» десь на Балі чи Таїланд. Отак і виходить, що системна брехня чиновників перетворюється у питання виживання нації. А брехнею завжди намагаються прикрити корупцію, саботаж, некомпетентність, розкрадання. Явища, розвиток яких в Україні якраз повністю співпадає з цілями кремля.

Обидва мости включені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Цей статус, хоча і підкреслює їхню історичну та культурну цінність, створює значні перешкоди для проведення необхідних ремонтних та модернізаційних робіт.

Метро та міст Патона у Києві внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятки архітектури та містобудування, науки й техніки місцевого значення та мають охоронні договори. Міст ім. Є.О. Патона через р. Дніпро було збудовано в 1953 році, міст Метро — у 1965 році, та відтоді на них жодного разу не було проведено капітального ремонту. Одна з причин — неможливість узгодити вид робіт із Міністерством культури та здійснити вилучення споруд на час ремонту з реєстру пам’яток архітектури, адже законом передбачено, що вилучення з Реєстру здійснюється лише у разі, якщо пам’ятку зруйновано або пам’ятка втратила предмет охорони, що визначено у паспорті об’єкта.

Міст Патона був запроєктований за нормами 1948 року. Наказом Комітету охорони та реставрації пам’яток №10 від 16.05.1994 р. міст ім. Є.О. Патона зараховано до нововиявлених пам’яток архітектури. У 1995 році міст отримав визнання Американської асоціації зварювання як видатна зварна конструкція. ​У 2008 році міст ім. Є.О. Патона було внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку архітектури та містобудування, науки і техніки місцевого значення (наказ Міністерства культури і туризму України від 07.11.2008 №1285/0/16-08 охоронний № 530-Кв).

Для ремонту таких мостів можливий тільки один вид робіт — реставрація, яка передбачає відновлення технічних характеристик конструкцій мосту, не змінюючи їхнього зовнішнього вигляду та параметрів. Але через фізичний і моральний знос, зміну інтенсивності руху та ваги транспортних засобів такі мости потребують нових рішень для будівництва та ремонту.

Саме через це Агентство відновлення розглядає варіант побудови нового мосту поруч із мостом Патона замість його ремонту. Основним недоліком такого варіанту є інтеграція його у транспортну систему міста та побудова з’їздів і заїздів на основні транспортні магістралі. Наприклад, на сьогодні залишаються недобудованими з’їзди з Дарницького мосту, рух яким було відкрито ще 2011 року. Також термінового ремонту потребують магістральні трубопроводи з надання теплопостачання та гарячої води жителям мікрорайонів Русанівки та Березняків, які прокладені в межах конструкцій прогонової будови мосту Патона. Ремонт магістральних трубопроводів можливо здійснити тільки під час проведення повної реконструкції мосту. Тож питання саме щодо реставрації мосту Патона має бути вирішено комплексно та передбачатиме водночас ремонт магістральних трубопроводів.

Міст Метро звели на місці зруйнованого під час Другої світової війни мосту. Обʼєкт входить до комплексу споруд “Станція метрополітену “Дніпро”— міст Метро”, що наказом Міністерства культури і туризму України від 07.11.2008 Nº1285/0/16-08 визнано памʼяткою архітектури та містобудування, науки і техніки місцевого значення, охоронний Nº 529-Кв (власне міст Метро має охоронний Nº529/2-Кв). Обʼєкт розташований у межах памʼятки ландшафту та історії місцевого значення “Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра” (наказ Міністерства культури і туризму від 03.02.2010 Nº 58/0/0/16-10).

Конструкція мосту Метро за радянських часів була експериментальною. Загалом таких мостів було лише кілька в СРСР, а на сьогодні єдиний залишився у Києві, інші — розібрали. Міст не відповідає вимогам чинних норм щодо вантажопідйомності та безпеки руху (недостатній габарит проїзних частин і недостатня висота огородження проїзної частини).

Необхідність зняття статусу пам’ятки архітектури зі стратегічно важливих мостів обумовлюється такими причинами:

Отже, зняття статусу пам’ятки архітектури зі стратегічно важливих мостів є необхідним кроком для гарантування їхньої безпеки, надійності та ефективності в сучасних умовах.

Необхідно вносити законодавчі зміни та розробляти спрощені процедури стосовно подальших дій об’єктів, які вже віднесені до пам’яток, що дадуть змогу проводити реконструкцію та заміну стратегічно важливих мостів. Також на законодавчому рівні слід розглянути заборону визнавати стратегічні об’єкти пам’ятками, що значно впливає на подальші заходи щодо їхньої експлуатації та ремонту.

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

КОМУ ВИГІДНО НАГНІТАТИ СИТУАЦІЮ ЩОДО “ПРИПИНЕННЯ” ТРАНЗИТУ РОСІЙСЬКОЇ НАФТИ ДО УГОРЩИНИ?

Відоме видання Politico нещодавно вийшло зі статтею із промовистою назвою “Угорщину очікує паливна криза”.

Звинувачують у цьому українську владу, що у січні місяці нібито встановила санкції щодо транзиту нафти територією України для компанії “Лукойл”, що поставляє нафту до Угорщини й Словаччини.

Начебто такі дії української сторони можуть призвести до великого дефіциту нафти на угорських НПЗ компанії MOL та до стрімкого зростання цін на нафтопродукти в країні. Водночас міністр закордонних справ РФ Лавров пообіцяв його угорському колезі Сіярто допомогти цю проблему вирішити через пошук інших шляхів поставок.

Масло у вогонь у цій самій статті Politico підлила експертка з Центру східних досліджень Ілона Ґізінська. Вона сказала, що угорці можуть зіткнутися із захмарними цінами на енергоносії та дефіцитом електроенергії всього за кілька тижнів, якщо не буде знайдено рішення. У мене відразу виникла підозра, що тут щось не так.

По-перше, компанія-оператор із транспорту нафти “Укртранснафта” не має прямих контрактів із окремими нафтовидобувними компаніями РФ. Вона уклала у 2019 р. Угоду на послуги із транзиту нафти із російською нафтопровідною компанією “Транснефть”. Угода діє у період 2020–2030 р. Своєю чергою “Транснефть” укладає контракти на транспортні послуги із “Лукойлом”, “Роснефть”, “Сургутнефтегаз” та іншими. Тобто “Укртранснафта” немає жодних правових відносин із російськими нафтовидобувними компаніями, тому й не може припинити транзит, зокрема для “Лукойла”. Це офіційно підтвердив представник “Укртранснафта” журналу “Форбс”.

По-друге, представник “Укртранснафти” повідомив, що жодних обмежень із транзиту нафти компанія не впроваджувала. Це ж саме підтвердила й словацька сторона.

По-третє, жодної катастрофи для угорських споживачів не станеться, навіть якщо й припиниться транзит російської нафти територією України до Угорщини, оскільки ця країна має можливості отримувати нафту за альтернативними маршрутами, зокрема із Хорватії.

Наводжу цитату відомого енергетичного експерта Михайла Гончара стосовно можливостей диверсифікації нафтових поставок в Угорщину. (“Ще в 2015 році MOL завершив модернізацію, збільшення потужностей системи “Адріа”–”Дружба” з метою розширення можливостей прокачування нафти з Адріатики. Тоді пафосно заявили, що розширені потужності з Адріатичного моря дають змогу не лише завантажити власний НПЗ в Сазхаломбатті, але й постачати нафту на НПЗ в Братиславу і навіть частково забезпечити транзит на НПЗ в Чехії. Тобто технічні можливості брати нафту із середземноморського ринку через хорватський термінал “Адріа” у MOL є”).

Яка ж мета усього цього нагнітання напруги? На мою думку, Кремль свідомо за допомогою своїх угорських та словацьких маріонеток роздмухує уявний конфлікт для того, щоб посилити антиукраїнські настрої серед громадян Угорщини й Словаччини для виправдання блокади їхніми урядами військової допомоги Україні та її євроатлантичній інтеграції.

Україна після початку широкомасштабної агресії мала повне право впровадити санкції на транзит російської нафти, але цього не зробила через прохання ЄС та зобов’язання Угорщини, Словаччини й Чехії до 2027 р. забезпечити припинення поставок російської нафти шляхом диверсифікації.

Про це все я й сказав кореспонденту видання Politico, але він вирішив мою точку зору не публікувати. Мабуть, було інше журналістське завдання. Тут вже про об’єктивність не йдеться. Також хотілося б більш сильної комунікації із цього важливого питання для національної безпеки України з боку Уряду.

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

За словами Черкашина, нова податкова політика вже демонструє свою негативну сторону. «Свідомо створюється все глибша колія залежності від зовнішньої допомоги і болісне стиснення можливостей внутрішніх», — пише експерт. Він зазначає, що зобов’язання перед кредиторами та війна стали достатніми підставами для повної відмови від пошуку альтернативних рішень.

Черкашин критикує те, як українська влада підходить до мобілізації доходів, зазначаючи, що «замість пошуку ефективних рішень, відбувається акцент на вилучення доходів економічно активних українців та малого підприємництва». Він також звертає увагу на те, що відсутність будь-якого діалогу або пояснень стосовно нових рішень лише підсилює відчуття невизначеності серед громадян.

«Кричуща, навмисна закритість від суспільства і приголомшлива раптовість ухвалюваних рішень залишає платників податків на самоті з їхніми проблемами», — додає Черкашин. Він попереджає, що така політика може призвести до створення «економічного концтабору», де домінуватимуть лише державний сектор і військово-промисловий комплекс, а тіньова економіка буде значною частиною економічного ландшафту.

Черкашин підкреслює, що Україна заслуговує на краще: «Платники податків, попри всі труднощі, продовжують добровільно сплачувати податки і збільшують ці суми. Це те, що потрібно підтримувати та культивувати». Він вважає, що замість посилення податкового тиску і обмеження економічних свобод, владі слід визнати помилки і змінити підхід до фіскальної політики. «Негайна політична відповідальність авторів цього фіскального чудовиська може стати першим кроком до визнання і усвідомлення зроблених помилок», — резюмує Черкашин.

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

“Я не вважаю себе в праві давати поради Україні, адже я не є її громадянином. Але, на основі того, що я досліджую і обговорюю зі своїми колегами, важливо не фетишизувати членство в НАТО. Це не повинно бути самоціллю,” — підкреслює Лузін.

За словами Лузіна, Україні вже є союзником НАТО і найбільшим отримувачем допомоги від Альянсу. “Українська армія, ще до 2022 року, переходила на стандарти НАТО. Це стосується не тільки зброї, але й освіти та підготовки,” — додає він.

Лузін вказує на приклад Фінляндії та Швеції, які швидко вступили до НАТО завдяки десятиліттям співпраці з Альянсом. “Фінляндія і Швеція вже де-факто були союзниками НАТО, і коли виникла необхідність, вони отримали де-юре статус,” — пояснює експерт.

“Не можна забувати про Боснію і Герцеговину, яка з 2010 року має статус кандидата, але реальних зрушень не відбувається через політичні та економічні труднощі. Найголовніше — це не запрошення вступити, а внутрішні реформи та розвиток,” — зазначає Лузін.

Він також проводить паралелі з іншими країнами, які не є членами НАТО, але мають тісні зв’язки з Альянсом. “Ізраїль і Австралія не є членами НАТО, але це союзники Заходу. Південна Корея і Японія також пройшли довгий шлях економічного та військового розвитку, щоб стати справжніми партнерами США,” — додає Лузін.

Лузін підкреслює, що важливо зосередитися на внутрішніх перетвореннях, а не тільки на формальних аспектах членства.

“Не варто фетишизувати членство в Альянсі чи ПДЧ. Справжня мета — це внутрішні зміни та розвиток,” — резюмує він.

Важливо зосередитися на внутрішніх реформах та перетвореннях, які зроблять країну сильнішою і більш незалежною, незалежно від формального статусу в Альянсі. Це довгий шлях, який потребує значних зусиль, але саме він приведе до справжнього партнерства і безпеки для України.

Ця ситуація спровокувала активне обговорення серед громадськості. Місцеві мешканці висловлюють сумніви щодо доцільності та ефективності такого будівництва. Вони стурбовані тим, що ця споруда може не відповідати реальним потребам безпеки регіону.

На міських пляжах Чорноморська (Іллічівська) Одеської області з’явився ланцюг т.зв. «зубів дракона». «Фортифікація» розділяє пляж на зону з відпочивальниками і зону практично без людей. Знаючі місцеві жителі приголомшені демонстративним нахабством крадіжок на цій імітації оборони з моря.

Нюанс у тому, що вздовж міських пляжів Чорноморська простягається велика ділянка мілководдя (глибина по коліно), через що на цих пляжах люблять відпочивати з маленькими дітьми. На судні, тим більше на військовому кораблі підійти до міської межі Чорноморська нереально – задовго до берега будь-яке судно сяде на мілину. Тому будь-якого здорового глузду у зведенні «зубів дракона» на пляжах міста просто немає. Це нахабне розкрадання грошей платників податків та іноземних кредитів під виглядом будівництва фортифікації.

Вдалося дізнатися, що махінацією з будівництвом «зубів дракона» на пляжах Чорноморська займаються офіцери угруповання «Південь», частину викраденого передали до Києва за загальне заступництво команді злодюжки – куратора напряму Кирила Тимошенка. Відкат становив 50%.

Цікаво, що гроші на імітацію фортифікації в Чорноморську розпиляли відразу ж. Так-сяк виготовили самі «зуби дракона». А оплачувати їхнє транспортування і роботу з розстановки на пляжі вже немає на що. Тому робітників змушують брати участь у спорудженні імітації для звітності без оплати, погрозами.

Ще цікавіше, що солдат ЗСУ, який супроводжував процес встановлення «зубів дракона» на пляжі, на запитання про сенс установлення фортифікації перед мілководдям, де висадка ворожого десанту апріорі неможлива, відповів, що «йому платять гроші за те, щоб він не відповідав на провокаційні запитання місцевих жителів».

Штрихами до дійства є те, що офіцери ЗСУ отримали гроші і від власників кафе «Афаліна» за те, щоб перед «Афаліною» «зуби дракона» не ставити, аби не псувати вид на море забезпеченим відпочивальникам.

По сусідству з імітаційною фортифікацією за участю місцевої влади встановили перевезену з одного з меморіальних комплексів області гармату часів Другої світової війни – для розпилу грошей на імітації вогневої позиції.

Варто згадати, що описані вище «заходи» разом із діяльністю ТЦК є одним із джерел коштів для будівництва елітного містечка (https://t.me/sheptoon/36656) офіцерів ЗСУ та ієрархів ТЦК за Чорноморськом.