Точка зору

Ключові аспекти, які варто розглянути у контексті цієї ситуації:

Хоча немає впевненості, що Трамп має чіткий план, його відданість автократам та критичне ставлення до допомоги Україні у середовищі конгресменів-трампістів наводять на думку про те, що подальші події можуть розвиватися за певним сценарієм. Ймовірно, що Трамп оголосить про припинення допомоги Україні та пообіцяє Путіну не зважати на окупацію українських територій. Як вважає політичний оглядач, таким чином, Україні буде запропоновано “батіг”, а Путіну — “морквину”.

Шрайк розглядає три можливі сценарії розвитку подій:

Якщо Путін не погодиться на пропозицію Трампа, це може спровокувати експрезидента до зміни курсу і продовжити постачання зброї та іншу підтримку України. Хоча такий розвиток подій здається малоймовірним, він не виключений.

У цьому випадку війна триватиме, але без підтримки США Україні буде вкрай складно вести бойові дії. Це створює ситуацію, коли країна знову опиниться перед вибором: продовжувати боротьбу у знекровленому стані або йти на переговори.

Якщо Путін і українська влада погодяться на умови Трампа, це може призвести до принизливого миру, аж до відмови від вступу в НАТО. Таке рішення серйозно вплине на моральний стан українського суспільства, викликавши депресію та внутрішню нестабільність.

Шрайк зауважує, що хоча сприятливого для України результату на виборах не буде, ЄС, європейські країни, а також бюджети від G7 (50 млрд доларів) і країн НАТО (40 млрд євро) продовжать допомогу. Навіть якщо з натівського бюджету викреслити американську частину, сума залишиться значною.

Також він зазначає, що Трамп, будучи справжнім “баригою”, може звести все до того, що США не надаватимуть пряму допомогу, але дозволять продаж американської зброї за гроші. Це означає, що інші країни та фонди зможуть купувати зброю для України, як, Німеччина, яка купила нещодавно три “Хаймарси”.

Шрайк підсумовує, що в разі перемоги Трампа Україні залишиться не так багато територій.

“Загалом, зі значущою ймовірністю в разі перемоги Трампа у нас залишиться контроль тільки за тими територіями, які зможемо відвоювати до початку 2025 року. А то й менше, якщо війна продовжиться без підтримки США.”

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.

Протягом п'яти років своєї політичної кар'єри Микола Тищенко, народний депутат України, став персоною, навколо якої часто відбувалися різні скандали та суспільні обговорення. Його ім'я було на передньому плані у зв'язку з конфліктними ситуаціями та вибухами емоцій в українському парламенті.

Встановлено, що у вересні 2023 року посадовець уклав з приватним підприємством низку договорів на закупівлю паливної деревини для забезпечення потреб оборони. Постачання деревини відбувалося за завищеною, порівняно з ринковою, на 20% ціною.

За схемою, державні гроші надходили на рахунок підприємства, а «націнка» за товар ділились між змовниками. Загальний розмір збитків сягнув майже 10 млн грн.

Наразі посадовцю повідомлено про підозру у зловживанні службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України).

Досудове розслідування триває, вживаються заходи для відшкодування завданих державі збитків.

Вирішується питання щодо обрання посадовцю запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсторонення від посади. Також триває робота щодо повідомлення про підозру підприємцю.

Санкція статті передбачає покарання до 6 років позбавлення волі.

Очільник Закарпатської обласної військової адміністрації (ОВА) Віктор Микита наразі опинився під мікроскопом уваги, особливо після витоку інформації про його можливе призначення на посаду заступника керівника Офісу президента Володимира Зеленського. Політолог Олексій Курпас висловив серйозні застереження стосовно цього можливого кадрового рішення, наголошуючи на численних корупційних схемах та потенційно небезпечних зв'язках Микити з пропутінською Угорщиною.

Висвітлення таких потенційних кадрових змін викликає серйозне занепокоєння серед громадськості та експертної громадськості. Це може мати негативний вплив на діяльність Офісу президента та загальний імідж влади. Зважаючи на високий рівень довіри, який повинна мати влада, важливо, щоб усі кадрові рішення були обґрунтовані й транспарентні, а також враховували можливі наслідки для національних інтересів та безпеки країни.

Микита повинен бути підданий ретельному аналізу та перевірці, щоб уникнути будь-яких спекуляцій та забезпечити високий стандарт інтегрітету в органах влади. Надзвичайно важливо, щоб призначення осіб на відповідальні посади відбувалося на підставі їхньої компетенції, професійності та відданості національним інтересам, а не на підставі політичних чи особистих поглядів. Врахування таких факторів допоможе зберегти довіру громадськості та зміцнити демократичні цінності в Україні.

«Чи нормально, коли на важливій посаді в ОП під час війни працюватиме людина, яка фактично залежна від пропутінської Угорщини? Відповідь очевидна — ні», — наголошує Олексій Курпас.

Він додає, що за інформацією ЗМІ, багато членів родини Микити нібито отримали угорські паспорти. Це, зокрема, нинішня дружина Вікторія, донька Анастасія, брат дружини — Олександр Бенедик та колишня дружина — Людмила. А сам Микита має орден від антиукраїнського міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто.

«Тоді цей фанат путіна публічно похвалив голову Закарпатської ОВА за роботу з місцевими угорцями. Більше того, в Угорщині активно розвивається бізнес (складські приміщення), яким, за даними ЗМІ, формально володіють підставні особи, але реально — Микита та відомий контрабандист, на якого накладені санкції РНБО, Валерій Пересоляк», — заявляє Курпас.

Експерт також пригадав Микиті скандальну заяву за тиждень до початку повномасштабного вторгнення росії. Тоді на святкування Дня єдності очільник Закарпаття сказав, що «населення росії — це наші брати».

«Виникає питання: чи потрібна на Банковій людина з таким негативним шлейфом? Бо навряд чи громадяни росії, контрабандисти та угорське лобі з близького оточення Микити допоможуть йому приймати правильні проукраїнські рішення на посаді заступника керівника Офісу. Та й хотілося б дізнатися, чи й досі він вважає росіян нашими братами?» — зазначає Курпас.

На його думку, не менш цікавим є також оточення нового потенційного співробітника Офісу президента Зеленського.

«За інформацією журналістів-розслідувачів, радником Микити є такий собі Павло Ігорович Котик, який має російський паспорт та російський індивідуальний податковий номер. Це інформація з російських реєстрів. До повномасштабного вторгнення пан Котик не приховував своїх тісних зв’язків з рф: публікував фото на червоній площі, а з днем народження його у соцмережах вітали співробітники групи компаній «Русская охрана», — написав Курпас.

Він додав, що, за інформацією з різних джерел, Віктор Микита майже 20 років працював на різних посадах в СБУ та відзначився активною «боротьбою» із контрабандними схемами на митниці.

«Через це серед колег отримав прізвисько «Микита — буси». І мова тут не про прикраси, а про мікроавтобуси, з яких щоденно збирали кеш. Окрім того, місцеві ЗМІ писали, що Микита займався також контрабандою цигарок до ЄС та ввозом в Україну сірої техніки «Apple», — зазначає політолог, додаючи, що раніше Микиту називали «смотрящім» за усією Закарпатською митницею, пишуть місцеві журналісти.

Після випущення з закритого засідання Кіровоградського районного суду, на якому не продовжили запобіжний захід для екс-розвідника Романа Червінського, його адвокати повідомили про його таємниче викрадення. Засідання було припинено із несподіванкою, не дозволивши сторонам дізнатися про долю Червінського. Замість цього, в закритому приміщенні суду почали складати сумнівний документ, який, ймовірно, мав би приховати факт викрадення. Його місцеперебування залишається невідомим, а поліція та інші правоохоронні органи утримують інформацію в таємниці.

Суд над Червінським пов'язаний з його звинуваченням у невдачному вербуванні росіянина, яке спричинило ракетний удар по аеродрому "Канатове" минулого літа. Однак, останнім часом, прізвище Червінського з'являлося в російських ЗМІ у контексті підриву газопроводів "Північних потоків". Генеральна прокуратура РФ навіть звернулася до компетентних органів кількох країн із запитами на розслідування вибухів на газопроводах. За російською версією, ці вибухи приховували операцію українських дайверів, натренованих західними спецслужбами, серед яких, за даними, оприлюдненими у ЗМІ, був і Червінський.

Висновки до вищезгаданої статті наступні:

• Статус та місцеперебування екс-розвідника Романа Червінського залишаються невідомими, після того як його викрадли із СІЗО після засідання суду.

• Правоохоронні органи утримують будь-яку інформацію про цей випадок в таємниці, що підкреслює загадковість події та можливість політичного впливу на справу.

• Судовий процес проти Червінського пов'язаний з його звинуваченням у невдачному вербуванні росіянина, але його ім'я також з'явилося в контексті подій, пов'язаних із підривом газопроводів "Північних потоків".

• Російська сторона звернулася до кількох країн із запитами на розслідування вибухів на газопроводах, вказуючи на можливий зв'язок з українськими дайверами, серед яких, за розсекреченими даними, був і Червінський.

Ці висновки свідчать про складність та невизначеність ситуації навколо Червінського, а також можливість його використання у геополітичних іграх та розгортанні різноманітних версій подій з його участю.