Точка зору

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.

Протягом п'яти років своєї політичної кар'єри Микола Тищенко, народний депутат України, став персоною, навколо якої часто відбувалися різні скандали та суспільні обговорення. Його ім'я було на передньому плані у зв'язку з конфліктними ситуаціями та вибухами емоцій в українському парламенті.

Встановлено, що у вересні 2023 року посадовець уклав з приватним підприємством низку договорів на закупівлю паливної деревини для забезпечення потреб оборони. Постачання деревини відбувалося за завищеною, порівняно з ринковою, на 20% ціною.

За схемою, державні гроші надходили на рахунок підприємства, а «націнка» за товар ділились між змовниками. Загальний розмір збитків сягнув майже 10 млн грн.

Наразі посадовцю повідомлено про підозру у зловживанні службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України).

Досудове розслідування триває, вживаються заходи для відшкодування завданих державі збитків.

Вирішується питання щодо обрання посадовцю запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсторонення від посади. Також триває робота щодо повідомлення про підозру підприємцю.

Санкція статті передбачає покарання до 6 років позбавлення волі.

Очільник Закарпатської обласної військової адміністрації (ОВА) Віктор Микита наразі опинився під мікроскопом уваги, особливо після витоку інформації про його можливе призначення на посаду заступника керівника Офісу президента Володимира Зеленського. Політолог Олексій Курпас висловив серйозні застереження стосовно цього можливого кадрового рішення, наголошуючи на численних корупційних схемах та потенційно небезпечних зв'язках Микити з пропутінською Угорщиною.

Висвітлення таких потенційних кадрових змін викликає серйозне занепокоєння серед громадськості та експертної громадськості. Це може мати негативний вплив на діяльність Офісу президента та загальний імідж влади. Зважаючи на високий рівень довіри, який повинна мати влада, важливо, щоб усі кадрові рішення були обґрунтовані й транспарентні, а також враховували можливі наслідки для національних інтересів та безпеки країни.

Микита повинен бути підданий ретельному аналізу та перевірці, щоб уникнути будь-яких спекуляцій та забезпечити високий стандарт інтегрітету в органах влади. Надзвичайно важливо, щоб призначення осіб на відповідальні посади відбувалося на підставі їхньої компетенції, професійності та відданості національним інтересам, а не на підставі політичних чи особистих поглядів. Врахування таких факторів допоможе зберегти довіру громадськості та зміцнити демократичні цінності в Україні.

«Чи нормально, коли на важливій посаді в ОП під час війни працюватиме людина, яка фактично залежна від пропутінської Угорщини? Відповідь очевидна — ні», — наголошує Олексій Курпас.

Він додає, що за інформацією ЗМІ, багато членів родини Микити нібито отримали угорські паспорти. Це, зокрема, нинішня дружина Вікторія, донька Анастасія, брат дружини — Олександр Бенедик та колишня дружина — Людмила. А сам Микита має орден від антиукраїнського міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто.

«Тоді цей фанат путіна публічно похвалив голову Закарпатської ОВА за роботу з місцевими угорцями. Більше того, в Угорщині активно розвивається бізнес (складські приміщення), яким, за даними ЗМІ, формально володіють підставні особи, але реально — Микита та відомий контрабандист, на якого накладені санкції РНБО, Валерій Пересоляк», — заявляє Курпас.

Експерт також пригадав Микиті скандальну заяву за тиждень до початку повномасштабного вторгнення росії. Тоді на святкування Дня єдності очільник Закарпаття сказав, що «населення росії — це наші брати».

«Виникає питання: чи потрібна на Банковій людина з таким негативним шлейфом? Бо навряд чи громадяни росії, контрабандисти та угорське лобі з близького оточення Микити допоможуть йому приймати правильні проукраїнські рішення на посаді заступника керівника Офісу. Та й хотілося б дізнатися, чи й досі він вважає росіян нашими братами?» — зазначає Курпас.

На його думку, не менш цікавим є також оточення нового потенційного співробітника Офісу президента Зеленського.

«За інформацією журналістів-розслідувачів, радником Микити є такий собі Павло Ігорович Котик, який має російський паспорт та російський індивідуальний податковий номер. Це інформація з російських реєстрів. До повномасштабного вторгнення пан Котик не приховував своїх тісних зв’язків з рф: публікував фото на червоній площі, а з днем народження його у соцмережах вітали співробітники групи компаній «Русская охрана», — написав Курпас.

Він додав, що, за інформацією з різних джерел, Віктор Микита майже 20 років працював на різних посадах в СБУ та відзначився активною «боротьбою» із контрабандними схемами на митниці.

«Через це серед колег отримав прізвисько «Микита — буси». І мова тут не про прикраси, а про мікроавтобуси, з яких щоденно збирали кеш. Окрім того, місцеві ЗМІ писали, що Микита займався також контрабандою цигарок до ЄС та ввозом в Україну сірої техніки «Apple», — зазначає політолог, додаючи, що раніше Микиту називали «смотрящім» за усією Закарпатською митницею, пишуть місцеві журналісти.

Після випущення з закритого засідання Кіровоградського районного суду, на якому не продовжили запобіжний захід для екс-розвідника Романа Червінського, його адвокати повідомили про його таємниче викрадення. Засідання було припинено із несподіванкою, не дозволивши сторонам дізнатися про долю Червінського. Замість цього, в закритому приміщенні суду почали складати сумнівний документ, який, ймовірно, мав би приховати факт викрадення. Його місцеперебування залишається невідомим, а поліція та інші правоохоронні органи утримують інформацію в таємниці.

Суд над Червінським пов'язаний з його звинуваченням у невдачному вербуванні росіянина, яке спричинило ракетний удар по аеродрому "Канатове" минулого літа. Однак, останнім часом, прізвище Червінського з'являлося в російських ЗМІ у контексті підриву газопроводів "Північних потоків". Генеральна прокуратура РФ навіть звернулася до компетентних органів кількох країн із запитами на розслідування вибухів на газопроводах. За російською версією, ці вибухи приховували операцію українських дайверів, натренованих західними спецслужбами, серед яких, за даними, оприлюдненими у ЗМІ, був і Червінський.

Висновки до вищезгаданої статті наступні:

• Статус та місцеперебування екс-розвідника Романа Червінського залишаються невідомими, після того як його викрадли із СІЗО після засідання суду.

• Правоохоронні органи утримують будь-яку інформацію про цей випадок в таємниці, що підкреслює загадковість події та можливість політичного впливу на справу.

• Судовий процес проти Червінського пов'язаний з його звинуваченням у невдачному вербуванні росіянина, але його ім'я також з'явилося в контексті подій, пов'язаних із підривом газопроводів "Північних потоків".

• Російська сторона звернулася до кількох країн із запитами на розслідування вибухів на газопроводах, вказуючи на можливий зв'язок з українськими дайверами, серед яких, за розсекреченими даними, був і Червінський.

Ці висновки свідчать про складність та невизначеність ситуації навколо Червінського, а також можливість його використання у геополітичних іграх та розгортанні різноманітних версій подій з його участю.

Відділ антикорупційних справ (ВАКС) вирішив випустити підозрюваного експосадовця Міністерства оборони Олександра Лієва під особисте зобов'язання у справі, де його звинувачують у причетності до махінацій під час закупівлі боєприпасів для Збройних Сил України на суму майже півтора мільярда гривень. Цю інформацію повідомив адвокат Назар Кульчицький у коментарі для телеканалу "Суспільне". Суд, розглядаючи клопотання про зміну запобіжного заходу, відмінив рішення щодо тримання Лієва під вартою, замінивши його на особисте зобов'язання і направивши ухвалу до СІЗО.

У засіданні суду прокурор не був присутній, що викликало певні питання. Справу щодо Лієва повернули в Національну поліцію, оскільки Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) не знайшли достатніх доказів щодо його причетності до розкрадання. Суддя Ярослав Шкодін, коментуючи ситуацію, відзначив, що якщо САП не бачить складу злочину, то як його може побачити суд.

Олександра Лієва було взято під варту з заставою у 50 мільйонів гривень ще 12 лютого, але через місяць він був відпущений додому під особисте зобов'язання. 9 квітня ВАКС скасував це рішення, проте, через закінчення терміну тримання під вартою 8 квітня, Лієв не повернувся до місця тримання. Адвокат пояснює, що це означає, що він залишився без запобіжного заходу.

На засіданні ВАКС 17 квітня було розглянуто клопотання про зміну запобіжного заходу, але за згодою обвинувачення рішення не було прийнято до розгляду.

З вищезгаданої статті можна зробити кілька висновків:

• Вирішення справи щодо підозрюваного експосадовця Міноборони Олександра Лієва виявилося складним та дискусійним процесом.

• Відсутність прокурора на засіданні суду та повернення справи до Національної поліції свідчать про можливі проблеми у проведенні розслідування.

• Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура не змогли знайти достатніх доказів щодо вини Лієва, що породжує питання щодо ефективності їхньої роботи.

• Вирішення судді Шкодіна щодо зміни запобіжного заходу на особисте зобов'язання є неоднозначним, а Лієв залишився без запобіжного заходу через вичерпання терміну тримання під вартою.

• Виникла ситуація свідчить про складнощі у боротьбі з корупцією та недоліки у правосудді в Україні.

Відмова у застосуванні запобіжного заходу для екс-посадовця Міноборони Олександра Лієва, підозрюваного у причетності до махінацій під час закупівлі боєприпасів на суму майже півтора мільярда гривень, стала предметом уваги громадськості та правозахисників. Рішення Вищого антикорупційного суду (ВАКС) про випуск Лієва під особисте зобов'язання, не супроводжене обґрунтуванням чи публічними поясненнями, викликало хвилю обурення серед громадськості.

Адвокат Лієва, Назар Кульчицький, підкреслив, що рішення суду свідчить про відсутність достатніх доказів вини його клієнта. Відсутність прокурора під час засідання додала неясностей у розгляді справи, що породило сумніви щодо об'єктивності правосуддя.

САП та НАБУ не змогли надати переконливих доказів щодо звинувачень у розкраданні, що викликає питання про ефективність роботи цих органів. Суддя Ярослав Шкодін відзначив, що відсутність складу злочину, як визначається САП, ставить під сумнів рішення суду.

Довгий термін тримання під вартою та подальша відмова у застосуванні запобіжного заходу стали причиною обговорень у суспільстві щодо рівноправності перед законом та ефективності боротьби з корупцією. Скасування рішення щодо Лієва за згодою обвинувачення підкреслило потребу в подальших реформах у сфері правосуддя та боротьби з корупцією в Україні.

Висновки до вищезгаданої статті:

• Рішення Вищого антикорупційного суду щодо випуску екс-посадовця Міноборони Олександра Лієва під особисте зобов'язання викликало суперечки та обурення серед громадськості та правозахисників.

• Відсутність прокурора під час засідання суду та недостатність доказів, наданих САП та НАБУ, піднесли питання щодо об'єктивності розгляду справи та ефективності роботи правоохоронних органів.

• Суддя Ярослав Шкодін відзначив необґрунтованість обвинувачень та відсутність складу злочину, як визначається САП, що підкреслило сумніви щодо правомірності рішення суду.

• Довгий термін тримання під вартою та подальша відмова у застосуванні запобіжного заходу піднесли питання про рівноправність перед законом та необхідність подальших реформ у сфері правосуддя та боротьби з корупцією в Україні.