Точка зору

Аналітик Олексій Копитько відзначає наростаючу кількість прогнозів щодо можливої окупації Харкова росіянами. Проте, настрій місцевого населення, яке відмовляється покидати місто, свідчить про те, що для них немає нічого поза ганьбою та приниженням.

Копитько підкреслює, що йому доводилося зіткнутися з безліччю матеріалів різного ступеня песимізму щодо можливої окупації Харкова. І хоча він попереджав про це ще 15 грудня, нові й нові передбачення з'являються безперервно, і вони стають все більш тривожними, а також супроводжуються ілюстраціями.

За словами аналітика, варто утриматися від відповідного читання або прослуховування різних "пророцтв" та інших негативних прогнозів, які є лише паразитами на темі оборони. Також він радить звертатися до професійних джерел, таких як Костянтин Машовець, який може помилятися, але не буде вести дезінформацію.

За останнім словом аналітика, коли його запитують про те, чому так багато людей залишаються в Харкові, він відповідає відверто. Його знайомі і колеги — це представники різних сфер життя, від діячів науки і культури до звичайних містян, які мають прозору мотивацію залишатися в місті та підтримувати оборону. Їхня мотивація зводиться до бажання не допустити агресії та приниження з боку потенційних загарбників. Таким чином, за прогнозом аналітика, мешканці Харкова готові зійтися в спільній боротьбі та не дозволять ворогам нанести шкоду їхньому місту.

• Настрій мешканців Харкова, які не покидають місто навіть за загрози окупації, свідчить про їхню впевненість та готовність вистояти в обличчі небезпеки.

• Прогнозоване зростання публікацій та матеріалів щодо можливої окупації Харкова росіянами свідчить про наявність паніки та напруженості у суспільстві.

• Важливо зберігати обережність у сприйнятті інформації та не піддаватися на розповсюдження песимістичних прогнозів, які можуть бути маніпуляцією або дезінформацією.

• Мешканці Харкова виявляють велику мотивацію залишатися в місті та брати участь у захисті його територіальної цілісності, що свідчить про їхню патріотичність та готовність захищати своє місто від будь-яких загроз.

"Захист Харкова: Способи та Потенційні Небезпеки"

Український військовий аналітик Олексій Копитько стверджує, що захист Харкова від варварських обстрілів можливий, але потрібні заходи з боку західних союзників та політична воля. Він наголошує, що Харків, як і інші міста України, заслуговує на захист, оскільки входить до числа великих міст Європи та має значне населення. Порівнюючи Харків з відомими європейськими містами, Копитько підкреслює його значення та показує, що обстріли по Харкову можуть призвести до руйнування великої частини міста.

Аналітик розглядає можливість захисту міста через удари по пускових у Росії та заходи проти російської авіації. Він вважає, що українські партнери вже мають достатні засоби для цього, але їх використання у Росії обмежено. Копитько закликає до політичного рішення щодо цього питання, наголошуючи, що відкладення цього кроку може призвести до подальшого руйнування Харкова та відкрити двері для агресії в Європі.

Він також попереджає, що бездіяльність західних країн може підштовхнути Кремль до подальших агресивних кроків, включаючи обстріли міст Європи. Копитько закликає до рішучих заходів для захисту Харкова та запобігання подальшій ескалації конфлікту.

Стаття відображає загрозу для міста Харкова від варварських обстрілів та необхідність захисту його від подібних атак. Аналіз автора підкреслює важливість заходів з боку західних союзників та політичної волі для забезпечення безпеки міста. Висловлені занепокоєння щодо можливих наслідків бездіяльності та наголошено на необхідності швидкого та рішучого реагування на загрози для запобігання ескалації конфлікту та подальшому руйнуванню міста Харкова.

Українська влада слухає і реагує на те, що думають її партнери у Сполучених Штатах. Останнім часом, США висловили свої спостереження та враження від візиту до Києва від третього і п'ятого посла. На відміну від певних пропозицій про торгівлю територіями в обмін на мир, що може бути вигідним для Заходу, українці наголошують на своєму бажанні досягнути повної перемоги та повернути контроль над територіями, які були втрачені під час окупації Росією. Вони стверджують, що компроміси можуть призвести лише до тимчасового зупинки конфлікту, а потім війна може відновитися з новою силою. Українці відмовляються від ідеї торгівлі своїм майбутнім і настоюють на своїх стратегічних цілях та принципах.

Українські військові розуміють, що перед ними важкі часи. Вони активно обговорюють російський тиск, особливо в районах Донецької і Луганської областей. Вже у вересні 2022 року Путін оголосив про свої плани анексувати ці регіони, хоча російська армія не контролює їх повністю. Українські військові почувають дефіцит допомоги, особливо з боку США, що негативно впливає на їхні операції. Вони описують ситуації, коли можуть випустити лише обмежену кількість снарядів на відповідь на російські атаки. Немає ефективних засобів захисту від руйнівних атак планувальних бомб та ракет, і українські військові занепокоєні про вичерпання можливостей протиповітряної оборони. У міністерстві оборони України вивчаються плани Росії стосовно створення нових бойових формувань та можливої мобілізації, оскільки Путін утвердив своє правління. Вони вбачають розширені амбіції Кремля в Україні, включаючи захоплення міст Харкова, Одеси та Києва. Незважаючи на це, українські чиновники не втрачають надії і зміцнюють оборонні позиції, впроваджуючи інноваційні технології, такі як передові дрони. Вони також робляться заздалегідь запитанням, чи є у російських здатність здійснити прорив на місцях. Багато українців вірять у свою здатність повернути досягнення Росії за останні два роки. Вони сподіваються на чітке підтвердження прийняття до НАТО під час майбутнього саміту у Вашингтоні в липні 2024 року, а також на додаткову допомогу від Сполучених Штатів. Українці визнають важливу роль американського Конгресу і вбачають у необхідності підтримки законопроєктів щодо надання допомоги Україні.

По-третє, відвідаючи Київ минулого тижня, радник з національної безпеки США Джейк Салліван викликав роздратування серед українців своїм проханням припинити напади на нафтопереробні заводи в Росії. Українці з неоднозначністю приймають обмеження у використанні американської зброї проти цілей на території України. Однак Україна вдало використовує власні дрони для атак на російські нафтопереробні заводи, які є законними військовими об'єктами. Ці удари спрямовані на об'єкти, що виробляють значну частку російських нафтопродуктів, і багато з них потрапляють під удар українських дронів. Виникають питання щодо обґрунтування вимоги припинити напади на нафтопереробні заводи, особливо зважаючи на те, що це, за повідомленнями, пов'язано з цінами на нафту. Незрозуміло, як зменшення потужностей російських нафтопереробних заводів впливатиме на експорт нафти, оскільки Росія переважно експортує сиру нафту, а не нафтопродукти. Як відзначив один український чиновник, "припиніть вимагати від нас не вражати цілі в Росії". Ми залишили Київ, вражені стійкістю, мужністю та незламною вірою українців у їх здатність перемогти одну з найбільших військових держав у світі. Успіх України є життєво важливим інтересом для Сполучених Штатів, оскільки перемога Путіна та Кремля може становити серйозну загрозу для всієї Європи. Адміністрація Байдена та Конгрес мають негайно діяти, щоб надати українцям необхідну підтримку у досягненні перемоги.

Українські військові зі зростаючою тривогою стикаються з важливими викликами та обмеженнями у веденні оборонної операції проти російської агресії. Під впливом тиску з боку Росії та невистачі допомоги зі сторони США, Україна виявляється в ускладненій ситуації. Наразі українські військові стикаються з викликами щодо обмеження використання американської зброї та одночасно шукають альтернативні шляхи ведення оборонної війни, використовуючи власні ресурси, зокрема, дрони вітчизняного виробництва. Разом з тим, важливою проблемою є обґрунтування вимоги припинення атак на нафтопереробні заводи в Росії, що має велике значення для економіки та впливає на ціни на нафту. Українська сторона вважає ці заводи законними військовими цілями, однак існують сумніви щодо відповідності таких атак міжнародному праву та етиці ведення війни. Залишаючи Київ, американські представники залишаються враженими мужністю та рішучістю українських військових, які прагнуть до перемоги над однією з найбільших військових держав світу. Така перемога важлива не лише для України, але й для безпеки всієї Європи. Адміністрація Байдена та Конгрес США мають продемонструвати активну підтримку України, яка знаходиться на передовій боротьби за свою свободу та незалежність.

Оптимізм українців: чому 85% продовжують вірити у перемогу незважаючи на всі труднощі

Незважаючи на випробування, українці демонструють неймовірну стійкість та віру в перемогу. Професор політології, Олександр Мотиль, в колонці для видання The Hill зазначає, що секрет українського оптимізму залишається загадкою для західних спостерігачів, які схильні до песимізму. Мабуть, хтось пропустив момент, коли українцям сказали, що перемогти Росію неможливо.

Дані опитування, проведеного авторитетним Центром Разумкова наприкінці січня, свідчать: 85% респондентів вірять у перемогу України, лише 8,5% відмовляються від цього переконання. Ці цифри майже однакові у всіх регіонах країни, навіть на сході, де найбільше відчуваються військові дії.

Особливо захоплююче те, що українці чітко розуміють, що означає перемога: 38% вважають, що перемогою буде відновлення кордонів станом на січень 2014 року та вигнання російських військ, а 27% мають ще амбітніші мрії — повне знищення російської армії та крах внутрішнього режиму в Росії.

Оптимізм українців порушує. 60% вірять у перемогу до кінця 2025 року, а 65% з них мають навіть максималістські очікування. Цей настрій є типовим не тільки для середньостатистичних громадян, а й для окремих категорій, таких як бізнесмени та жінки.

Відповідно до опитування, проведеного Українською мережею ділових новин, майже 60% бізнесу очікують зростання у 2024 році, а більшість з них розраховують на значний приріст. Багато фірм впевнені, що досягнуть своїх цілей.

Але погляди європейців щодо України дещо інші. Європейська рада з міжнародних відносин виявила, що лише 10% європейців вірять у перемогу України, вдвічі більше вони очікують перемоги Росії. Це різниця в підходах щодо розуміння ситуації, яка вражає.

Європейський песимізм не є таким беззаперечно песимістичним, як може здатися на перший погляд, оскільки від 27 до 47 відсотків європейців вважають, що Україна та Росія зможуть досягти "компромісного врегулювання" (це було б досягненням!), а 19 до 38 відсотків обирають варіант "нічого з цього" або "не знаю". Проте навіть з такими застереженнями зрозуміло, що українці та європейці мають абсолютно протилежні погляди на перемогу України.

Зайво кажути, що багато американських політиків і аналітиків поділяють західний песимізм, до того ж один аналітик нещодавно заявив у виданні The Hill, що "ідея повної перемоги України — це маячня". Виникає очевидне запитання: хто помиляється, українці чи європейці та американські політики, аналітики та прості люди? Важко сперечатися з тим, що українці знають справжню реальність. За два роки війни та геноциду їхні почуття мають бути затуплені, а не підсилені. Навпаки, очевидно, що переважна більшість європейців та американців не мають належного уявлення про те, що відбувається в Україні. Вони дивляться телевізор, час від часу читають статті чи пости в соціальних мережах, а потім, здолавши військовий стрес, повертаються до пива, вина та барбекю. Якщо хтось і помиляється, то це середньостатистичні європейці й американці. На жаль, це стосується деяких політиків і аналітиків також.

Герої американських ЗМІ, такі як Такер Карлсон і Дональд Трамп та їхні послідовники; прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо; відомий угорець Віктор Орбан; лідерка "Національного фронту" Марін Ле Пен у Франції; партія "Альтернатива для Німеччини"; австрійська "Партія свободи" — це лише кілька прикладів — живуть у своєму власному паралельному світі, де Володимир Путін — святий, а Володимир Зеленський — сатана. На щастя, таких людей менше. Можливо, українці настільки втомилися від війни та злякалися зла, яке чекає на них, що колективно зробили стрибок у абсурдну віру в те, що вони переможуть, тому що вони повинні перемогти. Це передбачає, що населення повністю піддається ірраціональним емоціям, які змушують їх бачити те, чого насправді немає. Можливо, це стосується деяких українців, але це точно не стосується 85 відсотків. У будь-якому разі, такого роду ірраціональність не присутня ні в українських ЗМІ, ні в розмовах з реальними українцями.

Українці, судячи з усього, мають глибоке розуміння ситуації, яке перевершує знання на Заході. Вони добре усвідомлюють, що Конгрес США фактично виступає на боці Росії, відмовляючись постачати зброю Україні. Вони розуміють, що європейці та американці ставляться зі скептицизмом до їхньої перемоги. Вони осведомлені про реальність на Заході. Але вони також чудово розуміють, що відбувається в Україні та Росії. Вони знають, що Росія не може перемогти війну, яка коштує їй тисячу жертв щодня. Вони усвідомлюють, що режим Путіна виявляється значно слабкішим, ніж здається на перший погляд. Нарешті, українці також розуміють, що для перемоги їм потрібно лише вижити, відстояти себе від росіян — і вони знають, що це можливо зробити не завдяки якійсь магічній вірі в стійкість і перемогу, а завдяки тому, що альтернативою "виживання" росіян є знищення українців російськими агресорами.

Українці виявляють вражаюче розуміння ситуації на політичній арені, яке перевершує розуміння західних країн. Вони усвідомлюють складність та протиріччя відносин між Україною, Росією та Заходом. Глибоко розуміють вони і труднощі, з якими стикається Україна, і загрози, які приховуються за відмовою Заходу постачати необхідну допомогу. Не тільки розуміють вони, але й відчувають на собі реальність війни, що триває на їхній землі.

Українці не просто покладаються на власні сили, але й мають просторовий погляд на розклад сил та можливості війни. Вони розуміють, що перемога полягає не лише в силі зброї, але й в здатності витримати та вистояти, показавши свою стійкість та волю до життя вільним народом. Українці готові відстоювати свою державність та незалежність, бо вони знають, що їхня перемога — це питання не лише власної долі, але й майбутнього всього світу, де цінності свободи та демократії мають переважати над агресією та насильством.

Останні атаки на танки "Абрамс" підтверджують серйозну уразливість бронетехніки перед атаками дронів. Незважаючи на наявні технології захисту, Україна не поспішає їх впроваджувати. Це створює серйозні загрози для безпеки військових і бронетехніки, що знаходиться на передовій. Велика частина втрат танків і артилерії зумовлена атаками дронів, що використовуються як засоби для знищення цілей. Українські танки, а також артилерійські установки потребують ефективного захисту від таких атак, проте поки ця проблема залишається недооціненою. Важливо активізувати роботу з розробки та впровадження ефективних захисних конструкцій для бронетехніки, які дозволять зменшити втрати та зберегти військову потужність.

Наразі проблема захисту бронетехніки від атак дронів є актуальною та нагальною. Історія свідчить, що існують різноманітні рішення для захисту, але їх впровадження затримується. Ініціативи у цьому напрямку розробляються як на рівні військових підрозділів, так і за участю приватних компаній. Захист бронетехніки від дронів може зменшити втрати та підвищити ефективність у веденні бойових дій. Наразі в Україні існують прогресивні технології для цього, але їх потрібно активно впроваджувати та розвивати. Забезпечення бронетехніки надійним захистом є питанням життя і смерті для військових, тому вирішення цієї проблеми потребує негайних дій та системного підходу з боку військового керівництва.

Українські військові постійно стикаються з проблемою захисту бронетехніки від атак дронів, що стає загрозою для їхньої ефективності та безпеки. Незважаючи на наявність різних технологій та рішень у цьому напрямку, їх впровадження затримується. Важливо звернути увагу на досвід інших військових підрозділів та приватних компаній, які вже розробили ефективні заходи захисту. Наразі необхідно активно впроваджувати і розвивати існуючі технології для забезпечення безпеки бронетехніки, що допоможе у підвищенні ефективності ведення бойових дій та зменшенні втрат.

Дійсно, заморожування війни з Росією стає все більш ймовірним сценарієм, зазначає аналітик Валерій Пекар. Українське суспільство тепер стає перед важливим завданням — проаналізувати й оцінити цей сценарій, визначити його прийнятність та обговорити можливі поступки в такому випадку.

У своїх аналізах щодо можливих сценаріїв на 2024-2025 роки, я чітко підкреслював, що інерційний сценарій, тобто той, яким зараз розвивається ситуація, є найгіршим для України. Це сценарій війни на виснаження зі втратою західної підтримки і внаслідок цього, значною втратою здатності протистояти. Проте, найімовірнішим сценарієм я називав не саме цей. Це відносно нестандартна ситуація, оскільки зазвичай інерційний сценарій є найбільш ймовірним. Але за умови дії потужних сил, що прагнуть змінити хід подій та перейти на кращий сценарій, інерційний сценарій втрачає ймовірність. І саме таку ситуацію ми спостерігаємо зараз. Найбільш ймовірним сценарієм я називав другий — сценарій заморожування війни, який ще нещодавно виглядав малоймовірним. Адже як саме проти замороження війни були спрямовані як українське суспільство, так і сам Путін, який обрав сценарій війни на виснаження.

Пройшло лише три місяці, і вже зараз можна відчути в повітрі наявність другого сценарію. Хоча він і залишається неприйнятним як для українського суспільства, так і для російського керівництва, але водночас він дуже важливий для Америки та Європи. Замороження війни необхідне європейській індустрії для збільшення оборонної потужності. Це також необхідно для європейських лідерів, щоб підготувати свої суспільства до можливих змін. Такий сценарій вигідний Байдену для його іміджу миротворця, тоді як Трамп може використовувати його для критики Байдена та вирівнювання невдач, спричинених неефективною міжпартійною боротьбою. Водночас цей сценарій дуже важливий для всіх українських політиків, які сподіваються на перемогу на майбутніх виборах.

Але обидва головні противники цього сценарію також не впевнені в своїй позиції. Українське суспільство в цілому не готове прийняти категоричну необхідність мобілізації. Політики зволікають з прийняттям важливих рішень, і ми не бачимо значного тиску суспільства для прискорення цього процесу. Також слід зазначити, що люди, які перебувають на передовій, не є безмежно міцними чи стійкими, і навіть голос мільйонів їхніх родичів не почути в рамках загального марафону. Те саме можна сказати і про Путіна, який, незважаючи на продовжену агресивну риторику, видає суперечливі сигнали. Ми не маємо достатньої інформації про реаль

Під цією складною картинкою стоїть Китай. Навіть у своїй стратегії виграшу він має відведене місце для будь-яких варіантів розвитку чи завершення конфлікту, проте нам не відомо, чи не вважає Китай перемогу через перемир'я більш привабливою. Ймовірно, що так, оскільки країна зіткнулася з економічними проблемами, вирішення яких ускладнює військовий конфлікт.

Варто згадати, що сценарій замороження війни передбачає другу фазу агресії через певний період часу після відновлення Росією своїх здатностей та аналізу помилок першої фази. Це може призвести до ще більших руйнівних наслідків. Для того, щоб підготуватися до цього, Україна та Росія повинні активно готуватися до цієї фази — Україна з підтримкою Заходу, а Росія з підтримкою Китаю.

Проте успіх української підготовки залежатиме від результатів майбутніх виборів. Перемога модернізаторів та прискорена модернізація армії та державних інститутів може уникнути другої фази війни, тоді як перемога популістів може призвести до недостатньої підготовки та втрати державності, що відповідає стратегічним цілям Путіна.

Отже, ймовірно, найближчим часом сторони будуть підштовхувати до замороження конфлікту, перемир'я та подібних заходів. Українському суспільству негайно потрібен відкритий та щирий діалог з трьох ключових питань:

• Чи прийнятне заморожування в умовах, коли Україні бракує зброї, мобілізація сповільнюється, є можливість проведення виборів, але існує ризик порушення перемир'я Росією та приходу до влади в США тих, хто налаштований на роззброєння України та Європи. Іншими словами, на користь кого працює час — нашу чи ворогів.

• Якщо відповідь на перше питання позитивна, то які межі необхідно встановити для збереження національних інтересів? Очевидно, що наявність таких меж необхідна, але також необхідно зрозуміти, що в непростих умовах деякі компроміси необхідні.

• Якщо відповідь на перше питання негативна, як уникнути поразки та забезпечити перемогу? Важливо розпочати цей діалог з обговорення того, що насправді означає перемога і поразка, а також з'ясувати, чи є загальне розуміння цих термінів у суспільстві.

У висновках можна зазначити наступне:

• Українське суспільство стоїть перед важливими виборами щодо подальшого розвитку ситуації з Росією. Необхідно активно обговорювати можливі варіанти виходу з конфлікту та їхні наслідки.

• Роль Китаю в контексті конфлікту також варто враховувати, оскільки він може мати великий вплив на подальші події.

• Необхідно провести відкритий та щирий діалог українського суспільства з трьох ключових питань: прийнятність замороження конфлікту, встановлення червоних ліній та підготовка до можливих наступних етапів конфлікту.

• Важливо зрозуміти, що перемога або поразка в конфлікті можуть мати різні форми, і необхідно знати, що саме має на увазі суспільство, говорячи про ці поняття.

Загальний висновок полягає в тому, що діалог та обговорення різних варіантів виходу з конфлікту є необхідними для забезпечення мирного та стабільного майбутнього для України.