Війна

Рівень зацікавленості українців власною історією сягнув найвищої позначки за останні три роки, демонструючи стійку тенденцію до зростання. Такі результати показало соціологічне опитування, проведене на замовлення Українського інституту національної пам’яті. Майже половина респондентів — 49% — оцінили свій інтерес до історії на максимальні 10 балів, що стало рекордним показником у 2025 році та суттєвим приростом порівняно з попередніми двома роками.

Фахівці УІНП зазначають, що зростання інтересу пов’язане насамперед із суспільними та безпековими викликами, які переживає країна. На тлі широкомасштабної агресії проти України дедалі більше громадян прагнуть глибше розуміти події минулого, їхні причини та наслідки, а також історичний шлях держави, який формує сучасну національну ідентичність. Дослідники додають, що така динаміка свідчить про посилення громадянської свідомості та інтересу до джерел власної культурної й політичної спадщини.

Найпопулярнішими напрямами історичних інтересів українців залишаються історія козацтва та Гетьманщини (43,7%), історія Русі (35,9%) та період незалежної України (26,9%).

Основними джерелами отримання історичної інформації є відеоплатформи та телепродукція: YouTube (47,9%), документальні фільми (38,1%) та телевізійні програми (26,9%). Це свідчить про суттєву роль сучасних медіа у формуванні історичної обізнаності.

В окремому блоці дослідження проаналізовано участь українців у вшануванні Героїв Небесної Сотні. За даними опитування, 59,6% громадян долучаються до щорічних комеморативних практик. Найвищий рівень участі зафіксовано у західних областях (73,1%). Водночас у Києві цей показник найнижчий — 49,5%. Також зазначається, що молодь менш активно бере участь у таких вшануваннях.

Важливим аспектом дослідження стала і оцінка українцями війни СРСР в Афганістані. Майже три чверті респондентів — 73,4% — вважають її імперською війною, яку радянський режим вів проти афганського народу. Лише 6,7% поділяють старе радянське трактування про «інтернаціональний обов’язок».

Опитування провело товариство «Оперативна соціологія». Загалом було опитано 2003 респондентів по всій Україні, окрім тимчасово окупованих територій, а також додаткові 250 респондентів у Києві, Дніпрі, Одесі, Харкові, Полтаві та Ужгороді.

Раніше повідомлялося, що 58% українців вважають Європу надійним партнером, який прагне завершення війни на справедливих умовах.

Українські військовослужбовці висловлюють занепокоєння щодо невідповідності навчальних програм, що проводяться на польських полігонах, сучасним умовам війни. Як заявили представники Збройних Сил України, навчання не враховують активне застосування дронів та артилерії, які стали одними з основних елементів бойових дій у контексті поточної війни. Це питання набуло особливої актуальності в умовах ескалації конфлікту та впливу новітніх технологій на ведення бойових операцій.

З 2022 року українські військові активно проходять підготовку у навчальних центрах низки європейських країн, зокрема Польщі. В рамках цих програм відбувається навчання базовим навичкам, підвищення кваліфікації, злагодження підрозділів та спеціальних вправ із застосуванням західної військової техніки. Однак, як вказують українські військові, більшість навчальних програм на польських полігонах орієнтовані на традиційні бойові сценарії, які не враховують суттєвих змін у тактиці війни, пов’язаних з інтенсивним використанням безпілотних літальних апаратів та артилерійських систем.

Проте українські бійці, які проходили навчання на польських полігонах, зазначають, що методики інструкторів застарілі. Один із солдатів навіть порівняв їх із підручниками 1410 року, проводячи паралель із битвою під Грюнвальдом.

Особливу критику отримала підготовка щодо роботи з дронами та тактичної медицини. Навчання орієнтувалось на стандарт “золотої години”, що застосовувався під час воєн в Іраку та Афганістані, і не враховує сучасні реалії ведення бою під прицілом десятків БпЛА. Солдати повідомляють, що поранені часто не можуть бути евакуйовані навіть протягом декількох днів.

Оператор БпЛА підрозділу на Харківському напрямку додав, що польські інструктори корисні для “штабних” солдатів, але військові з бойовим досвідом навчали поляків самі.

Польська сторона надає лише полігон “Йомсборг” для навчання операторів дронів. За словами джерела BBC в ЗСУ, зараз іноземні та українські інструктори працюють над оновленими програмами, які інтегрують дрони у навчання.

Водночас професійні військові вважають, що проблема не лише у Польщі. За їхніми словами, натівські командири свідомі змін у сучасній війні, але блокують оновлення методичних матеріалів.

У Генштабі ЗСУ повідомили, що постійно отримують зворотний зв’язок і удосконалюють програми підготовки. У Міноборони Польщі зазначили, що жодних зауважень від української сторони не надходило.

Нагадаємо, 2 жовтня у Польщі відкрили найбільший навчальний центр для українських військовослужбовців Camp Jomsborg.

За перші десять місяців 2025 року в Україні зафіксовано різке збільшення кількості кримінальних проваджень, пов’язаних із самовільним залишенням військової частини. За даними правоохоронних органів, зареєстровано 161 461 справу за статтею 407 Кримінального кодексу — показник, що у чотири рази перевищує кількість проваджень за аналогічний період минулого року. Такий масштабний приріст демонструє серйозну кризу в системі військової служби та вказує на наростання проблем морального виснаження, перевантаження та дефіциту ротацій серед бійців.

Попри величезний масив відкритих проваджень, лише незначна частина з них реально доходить до судового розгляду. Аналітики звертають увагу, що фактичний рівень завершених справ залишається критично низьким, що ставить під сумнів ефективність механізмів притягнення до відповідальності. У результаті в офіційній статистиці накопичуються десятки тисяч епізодів, які так і не отримують юридичного фіналу.

Щомісяця правоохоронці фіксують майже 16 тисяч нових проваджень про так звану «самоволку». У 2024 році цей показник становив близько 5 тисяч на місяць, у 2023-му — близько 1,5 тисячі, а у 2022 році за весь рік зареєстрували лише 6 тисяч таких справ. Таким чином, за два роки навантаження на систему правосуддя в частині воєнних злочинів різко зросло.

Попри рекордну кількість відкритих проваджень, підозру отримали тільки 9,3 тисячі військовослужбовців — це приблизно 6% від усіх зареєстрованих справ. До суду дійшли лише 5% проваджень. Для порівняння, у 2022 році кожна п’ята справа за самовільне залишення частини доходила до розгляду в суді. Це свідчить про істотний розрив між кількістю реєстрацій і реальним процесуальним рухом справ.

Юристи пояснюють: на практиці значна частина проваджень залишається на стадії досудового розслідування через брак слідчих, складність збору доказів у прифронтових районах та постійні ротації особового складу. Частина військових повертається до підрозділів, частина — зникає з поля зору правоохоронців, а окремі епізоди «висять» у реєстрі, не доходячи до підозри.

Разом з тим законодавство передбачає жорстку відповідальність за такі дії. Самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. Це одна з найсуворіших санкцій у блоці статей, що стосуються військових злочинів.

Експерти наголошують: різке збільшення кількості справ за «самоволку» є сигналом не лише для силового блоку, а й для політичного керівництва. Фактично статистика фіксує масштабну втому армії, психологічні та соціальні проблеми військових, а також недоліки в системі ротацій і забезпечення. Водночас слабка доведеність справ до суду ставить питання про реальну спроможність держави не лише карати, а й упорядковувати ситуацію в армії системно, а не тільки через кримінальні провадження.

Юристи та правозахисники закликають поєднувати кримінальну відповідальність за самовільне залишення служби з реформами військового управління, розширенням програм психологічної допомоги та прозорішими правилами ротацій. Інакше статистика «самоволок» продовжить зростати, а суди не встигатимуть розглядати навіть невелику частку зареєстрованих проваджень.

Українські сили, переорієнтуючи ключові резерви на укріплення оборони Покровська, опинилися перед наростаючим тиском російських підрозділів на південному сході. На перехресті Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей противник за відносно короткий проміжок часу зумів захопити низку нових територій, створивши додаткові загрози для Оріхова та Гуляйполя. Ці населені пункти мають важливе стратегічне значення, оскільки виконують роль опорних ліній, що стримують просування ворога у напрямку Запоріжжя.

За інформацією, яку поширює видання The Telegraph із посиланням на проукраїнські карти та західних військових аналітиків, російське угруповання активно користується тим, що значна частина українських сил зосереджена на північному напрямку. Перекидання підрозділів для посилення оборони Покровська створює додаткові навантаження на інші ділянки фронту, зокрема на південну частину лінії зіткнення, де темп просування ворога став помітно вищим.

Російський наступ особливо активізувався на напрямку, де сходяться межі трьох областей. Агресор цілиться в локальні лінії постачання ЗСУ, роботу українських операторів дронів і намагається використати ослаблені укріплення для масованих атак невеликими штурмовими групами. Така тактика вже неодноразово застосовувалася Росією на інших ділянках фронту – зокрема, в межах новопавлівського та покровського напрямків.

Аналітики американського Institute for the Study of War (ISW) попереджають, що російські війська продовжують наступ у бік Гуляйполя та траси Т-0401, яка з’єднує Покровське в Дніпропетровській області з Гуляйполем у Запорізькій. Ця дорога є однією з ключових артерій, що забезпечують українське угруповання в районі міста. За оцінками ISW та українських джерел, російські підрозділи просуваються в районах населених пунктів, розташованих на північний схід і схід від Гуляйполя, намагаючись створити загрозу його частковому охопленню.

Британська газета цитує військового аналітика Майкла Кофмана, який наголошує, що, попри фокус уваги на боях за Покровськ, більша частина російського наступу нині відбувається саме «на південному заході – на кордоні Запоріжжя, Дніпра і Донеччини». За його словами, оборона України навколо Гуляйполя виглядає дедалі більш фрагментованою, а контратаки й спроби стабілізувати ситуацію в районі Покровська означають, що на інші напрямки, зокрема на запорізький, резервів уже істотно менше.

Водночас аналітик зауважує, що російська армія традиційно залишається неефективною в тактичному плані: підрозділи часто «заявляють» про захоплення позицій або просування, яке не підтверджується незалежними джерелами. На цьому фоні інтенсивність втрат окупантів залишається високою, що змушує Москву постійно підтягувати нові сили й формування.

Контекст ситуації доповнюють і останні зведення міжнародних медіа. Так, агенція Reuters відзначає, що Росія заявила про захоплення кількох населених пунктів у Запорізькій області, включно з Малою Токмачкою, яка вважається «воротами» до Оріхова. Це посилює ризик того, що місто може опинитися під подвійним тиском – як зі сходу, так і з південного сходу.

За оцінками агентства, росіянам вдалося просунутися на щонайменше 30 км на південному сході України за останні тижні, при цьому вони вже контролюють близько 75% території Запорізької області й приблизно 19% території України загалом. Стратегічною метою Москви, як і раніше, залишається повний контроль над Донбасом, а також над усією Херсонською та Запорізькою областями, включно з самим Запоріжжям, яке Україна утримує.

Частина західних і українських експертів не виключає, що теперішнє російське просування в районі Оріхова й Гуляйполя може мати й відволікальний ефект. Кремль може прагнути змусити Київ ще більше розпорошити сили, перекидаючи резерви до Запорізької області й одночасно послаблюючи оборону Покровська, де тривають важкі бої. Утім, українське командування зберігає публічну стриманість, обмежуючись повідомленнями про «складну, але контрольовану» ситуацію на південному сході.

На тлі затяжних боїв, дефіциту особового складу та снарядів, а також постійних російських атак дронами й авіацією, завдання Збройних сил України – утримати баланс між критично важливим Покровським напрямком і не менш важливою лінією оборони на підступах до Запоріжжя. Саме від того, чи вдасться Києву не допустити прориву в районі Оріхова й Гуляйполя, значною мірою залежатиме безпека великого промислового центру на Дніпрі та стабільність усього південно-східного фронту.

Російське командування посилює тиск на українську оборону в районі Покровська та Мирнограда, намагаючись до початку холодів не лише просунутися вперед, а й створити укріплені рубежі для подальших операцій. За оцінкою начальника штабу 4-го батальйону оперативного призначення «Сила свободи» бригади «Рубіж» молодшого лейтенанта Миколи Гриценка, який виступив в етері телеканалу «Київ24», російські підрозділи активно перекидають додаткові сили саме на цю ділянку фронту, прагнучи скористатися часовим проміжком до настання стійкої зимової погоди.

Він повідомив, що значна частина ворожих груп наразі базується в густих лісосмугах, які тягнуться вздовж лінії зіткнення. Така місцевість дає змогу противнику маскувати техніку, накопичувати особовий склад і готувати ударні підрозділи без ризику швидкого виявлення. Лісові укриття створюють для російської армії додаткову перевагу в обороні, адже в умовах обмеженої видимості та складного рельєфу українським підрозділам доводиться витрачати більше часу на розвідку та коригування вогню.

«Та кількість піхоти, яку вони направляють зараз, величезна. Її менше не стає», – підкреслив він.

Гриценко зазначив, що щодня на цьому напрямку знищуються сотні окупантів, але росіяни постійно підтягують нові сили. За його словами, йдеться, зокрема, про засуджених, яких масово вербують, а також про нові полки та підрозділи морської піхоти.

«Постійно приїжджають зеки різного роду, нові полки заходять. Морська піхота почала більше активничати саме на Покровському, Мирноградському, Добропільському виступі. Ми бачимо, як противник намагається залучити якомога більше ресурсів, щоб пройти якомога глибше, закріпитися до зими, дійти до населених пунктів», – наголосив офіцер.

За оцінкою Гриценка, мета російських військ – до початку зими максимально просунутися вперед, вийти безпосередньо до населених пунктів і закріпитися в урбанізованій зоні, де їх буде важче вибивати, ніж із промерзлого лісу чи відкритих позицій.

Водночас українські підрозділи, за його словами, продовжують завдавати ворогу значних втрат і готуються до зміни умов боїв із приходом зимової погоди.

Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки оприлюднив чергове нагадування щодо важливого законодавчого положення, яке визначає право військовослужбовців з інвалідністю на звільнення з військової служби у запас. Це право закріплене у статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» № 2232-XII, де чітко передбачено можливість припинення служби для осіб, які мають встановлену інвалідність I, II або III групи.

У центрі підкреслили, що реалізація цього права не прив’язана до конкретного періоду чи обставин отримання інвалідності. Закон однаково захищає тих, хто набув інвалідність під час виконання службових обов’язків, і тих, хто мав відповідний статус ще до початку широкомасштабної агресії або запровадження воєнного стану. Важливо, що положення поширюється не лише на контрактників: звільнення також може бути застосоване до військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією, а також до інших категорій, передбачених чинним законодавством.

Водночас зазначається, що закон не зобов’язує таких військовослужбовців обов’язково звільнятися: за власним бажанням вони можуть продовжити проходження служби у лавах Збройних сил України.

Для звільнення за наявності інвалідності військовослужбовець має подати рапорт про звільнення з військової служби у зв’язку з інвалідністю, надати довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), а також посвідчення особи з інвалідністю (у тому числі особи з інвалідністю внаслідок війни) або пенсійне посвідчення з відміткою про встановлену інвалідність.

У відомстві наголосили, що дотримання цих процедур дає змогу військовослужбовцям із інвалідністю реалізувати своє право на звільнення зі служби та перехід у запас у законний спосіб.