Війна

Захоплення Покровська може здаватися важливим кроком для Росії, однак, як зазначає експерт Марк Чемпіон у своїй колонці для Bloomberg, контроль над руїнами цього міста не забезпечить Москві значної військової переваги. Бойові дії навколо таких міст, як Покровськ, показують, що ці «міські трофеї» не є вирішальними у визначенні кінцевого результату війни. Чемпіон підкреслює, що хоча вигляд захоплених міст може виглядати як тимчасова перемога, реальний виклик для Росії полягає в здатності продовжувати бойові дії та утримувати контроль над великими територіями.

З початку великомасштабного вторгнення в 2022 році Росія виявилася неспроможною здійснити блискавичний наступ і захопити стратегічно важливі міста на всіх фронтах. Невдачі в першому етапі війни змусили Кремль змінити тактику, перейшовши до більш повільного і поетапного захоплення окремих населених пунктів, що є складним та високовартісним процесом. Справжня ціна таких наступів, як на Покровськ, стає надзвичайно високою для Росії, що змушує ставити під сумнів ефективність цього підходу.

Автор наголошує, що захоплення Покровська не означатиме відкритого шляху для наступу на інші райони Донбасу: за містом проходить нова лінія оборони Збройних сил України, і географічно контроль над руїнами не гарантує подальшого маневру чи швидкого просування. Чемпіон проводить паралель із Авдіївкою: навіть після її захоплення російським силам знадобилося ще майже два роки, щоб просунутися лише на десятки кілометрів — при цьому людські втрати ворога зросли багаторазово.

Головним фактором, на думку оглядача, залишаються не конкретні міські опорні пункти, а загальна витривалість та воля сторін продовжувати боротьбу. Якщо Київ і його партнери зможуть підтримувати постачання, мобілізацію та мораль, а Україна — утримувати ефективний опір, то втрата окремих населених пунктів не матиме вирішального стратегічного значення. Для Кремля ж кожен «успіх» обходиться неймовірно дорого з точки зору людських ресурсів і техніки.

Також автор звертає увагу на політичний вимір події: хоча військовий ефект може бути обмеженим, сам факт падіння міста може стати пропагандистським та політичним козирем для Москви. Чемпіон попереджає, що Путін може використати подібні «досягнення», щоб переконати західних політиків — зокрема Дональда Трампа — нібито про крах української стійкості й необхідність інших підходів у відносинах з Росією. Це вже має свої ризики у дипломатичній та інформаційній площині.

Покровськ, навіть якщо опиниться під контролем російських сил, навряд чи стане переломним моментом у війні: його воєнна ціна занадто висока, а стратегічні перспективи — обмежені. Натомість реальне значення цього епізоду лежатиме в площині моралі, пропаганди та дипломатичних впливів — факторів, які можуть відсунутися у часі, але вимагатимуть пильної реакції з боку Києва та його партнерів.

У Покровську російські підрозділи демонструють значну чисельну перевагу над українськими захисниками, що створює серйозні виклики для оборони міста. За повідомленнями українського військового з позивним «Мучной», на окремих ділянках противник може переважати в кількості до двадцяти разів. Це дозволяє ворогу методично відпрацьовувати позиції українських захисників та поступово захоплювати ключові «висотки», які мають стратегічне значення для контролю над територією.

Ситуація залишається надзвичайно напруженою: ворог навмисно розтягує свої сили по окремих районах міста, що ускладнює оборону та робить українські позиції вразливими. Тактика супротивника передбачає систематичне закріплення на важливих точках і поступове створення умов для зачистки міських кварталів.

За даними «Мучного», росіяни інтенсивно діють у Динасівському районі, роблячи швидкі набіги на схід від висоток, у районі заводу комбікорму, де фіксуються забіги диверсійно-розвідувальних груп. Частина багатоповерхівок уже, за його словами, перебуває під контролем супротивника або знаходиться під постійним вогневим тиском. Водночас у приватному секторі ворог обережно просувається вздовж території м’ясокомбінату.

Військовий наводить і кілька локальних позитивів для оборони: українські підрозділи помітили ворожий підрозділ поблизу підприємства «РСІ» і ліквідували його, що «дає невеликі точкові успіхи в захисті». Втім, він попереджає: якщо одній ворожій групі вдасться встановити контроль зі сходу, перекрити шляхи відходу й організувати вогневий контроль, місто може опинитися в умовах жорсткого кільцювання, а подальший тиск на оборону стане системним, а не хаотичним.

Незалежні повідомлення місцевих та загальнонаціональних медіа фіксують посилення бойової активності і вказують на сотні зіткнень у районі: у зведеннях за кілька днів фігурує значна кількість атак і штурмових дій саме в Покровському напрямку. Офіційні зведення Генштабу та регіональні випуски також повідомляли про інтенсивні бойові дії та операції зі стримування просувань ворога.

Крім того, низка джерел звертала увагу на критичну ситуацію з людськими втратами в районах бойових дій: є повідомлення про масові загибелі та логістичні проблеми супротивника, через що з’являлись публікації про зберігання тіл у нестандартних приміщеннях на окупованих територіях (зокрема згадки про м’ясокомбінати в регіоні), що свідчить про інтенсивність боїв у суміжних рубежах.

Україна опинилася перед складним стратегічним вибором: продовжувати утримувати місто Покровськ, ризикувавши великими втратами серед військових, або провести обмежений відступ, щоб зберегти особовий склад і посилити оборону на більш вигідних позиціях. Інтенсивні бої на сході країни тривають вже тривалий час, і кожне рішення має як військові, так і політичні наслідки.

Американське видання The Washington Post підкреслює, що навіть тактичний відхід із міста може стати інструментом пропаганди для Росії, яка прагнутиме показати його як перемогу над українськими силами. Такий крок може мати резонанс не лише на фронті, а й на міжнародній арені: у Вашингтоні можуть трактувати відступ як прояв слабкості, що вплине на подальшу підтримку України.

Водночас залишатися у місті, де вже почалися вуличні бої, означає наражати війська на ризик великих втрат — як серед особового складу, так і техніки. Україна й без того поступається Росії чисельно та відчуває гострий дефіцит мобілізованих військових.

Як нагадує видання, аналогічна ситуація спостерігалася у Бахмуті та Авдіївці, де українські війська зазнали значних втрат, утримуючи позиції до останнього.

Захоплення Покровська дало б Росії стратегічну перевагу — шлях углиб Дніпропетровської та Запорізької областей, які мають слабшу оборону. За словами військового експерта компанії Sonata Андрія Риженка, Кремль прагне захопити якомога більше територій на сході та півдні, щоб посилити свій вплив на можливі переговори й домагатися зняття санкцій.

Аналітики наголошують: рішення треба ухвалювати швидко, адже «вікно можливостей» для організованого відведення військ може закритися в будь-який момент. Проте виведення сил може дати і стратегічні переваги — скоротити лінію фронту, покращити логістику і створити нові плацдарми для зимової оборони.

Битва за Покровськ стає не лише військовим, а й моральним випробуванням для України — вибором між територією і життями своїх захисників.

У Києві було виявлено шахрайську схему, за якою значні суми з міського бюджету витрачалися на роботи з облаштування набережних, що мали б фінансуватися забудовниками. За інформацією Офісу Генерального прокурора, посадові особи комунального підприємства «Плесо» безпідставно профінансували роботи, які відповідно до умов інвестиційних договорів повинні були виконувати приватні компанії. Загальна сума завданих збитків перевищує 130 мільйонів гривень.

Розслідування встановило, що відповідно до угоди, приватна компанія, яка займалася будівництвом житлового комплексу, зобов'язувалася самостійно здійснити облаштування набережної та провести берегоукріплення за власний рахунок. Однак посадовці КП «Плесо» зловживали своїм становищем і включили ці роботи до міської програми економічного розвитку, що дозволило витратити бюджетні кошти на проект, який мав фінансуватися забудовниками. Така схема нанесла значну шкоду державному бюджету, оскільки значні кошти пішли на виконання робіт, що не входили до обов’язків міста.

Із фотографій, оприлюднених прокуратурою, йдеться про набережну «Русанівської гавані» на вулиці Євгена Маланюка. Основним девелопером комплексу є компанія «Ковальська», однак частину будинків зводить «Міськбудінвест» — саме ця фірма у 2018 році виграла тендер КП «Плесо» на будівництво берегоукріплювальних споруд у цьому районі.

У результаті забудовник не лише уникнув витрат, а й отримав прибуток, створивши інфраструктуру для власного житлового комплексу коштом міста.

Подібна схема, за журналістськими даними, діяла і в інших столичних проєктах. КП «Плесо» фінансувало облаштування водойм поруч із ЖК «Лебединий» від компаній Perfect Group та Інтергал-Буд, а також ЖК «Рів’єра» на Осокорках, який зводила Status Group. У кожному випадку комунальне підприємство витрачало десятки мільйонів гривень на благоустрій територій, що після завершення будівництва стали фактично приватними зонами.

Зокрема, біля ЖК «Лебединий» за три роки було витрачено понад 250 мільйонів гривень, а біля «Рів’єри» — майже 48,5 мільйона. Усі зони мали бути відкритими для киян, проте доступ до них обмежено мешканцями комплексів.

За законом, території вздовж водойм мають залишатися відкритими. Водний кодекс України забороняє обмежувати доступ громадян до прибережних смуг, за винятком спеціальних об’єктів — військових чи гідротехнічних. Проте, як зазначають юристи, столична влада не поспішає ініціювати судові позови, аби повернути набережні місту.

Майже непоміченою залишилася новина про рішення Вищого антикорупційного суду (ВАКС), яке викликало чимало критики через свою надто “м’яку” суть у справі щодо спроби дати хабар судді. Йдеться про адвоката Дениса Микуліна, який пов’язаний із так званою “групою Борзих”. Інформаційне видання 360ua.news повідомляє, що 28 жовтня слідча суддя ВАКС Леся Федорак ухвалила запобіжний захід у вигляді застави, встановивши її розмір на рівні лише 200 тисяч гривень.

Рішення суду викликало неабияке здивування серед експертів та громадськості, адже суть справи передбачає потенційно серйозні наслідки для правосуддя. Багато хто звертає увагу на те, що запобіжний захід у вигляді такої невисокої застави виглядає недостатньо стримуючим фактором і може створювати враження вибіркового підходу до правосуддя. Крім того, обставини справи — спроба надати хабар судді — зазвичай розглядаються як серйозне кримінальне правопорушення, що потребує жорсткого реагування з боку суду.

Простий аналіз судової практики щодо визначення розміру застав у інших резонансних судових справах останнього часу показує, що рішення ВАКС було упередженим на користь адвокатів “групи Борзих”, а саму справу намагаються зам’яти.

Ймовірно, настільки лояльне рішення судді ВАКС Лесі Федорак відносно адвоката Дениса Микуліна продиктоване зв’язками “групи Борзих” та участі їх куратора – екс-заступника головного військового прокурора Дмитра Борзих у підготовці законопроєкту про ліквідацію НАБУ та САП.

Так, за інформацією видання ZN.UA, Дмитро Борзих має давні зв’язки з чинним генеральним прокурором Русланом Кравченком – обидва походять з військово-прокурорського середовища. Ще тісніший зв’язок у Дмитра Борзих з заступником голови СБУ Олександром Покладом — вони куми.

Нагадаємо, двом адвокатам юридичної компанії “Гарантія ваших прав” – Максиму Комарницькому та Денису Микуліну було повідомлено про підозру у справі щодо підготовки хабара судді за виправдувальний вирок у провадженні про розкрадання піску АТ “Укрзалізниця”. За версією слідства, фігуранти через зв’язки в експертній установі збиралися отримати “потрібний” висновок і на його основі визначити суму неправомірної вигоди для суду.

Наразі справу ведуть НАБУ і САП, а саме розслідування кейсу “групи Борзих” триває з 2023 року і охоплює втручання в Єдиний державний реєстр судових рішень та вплив на суддів і їхні апарати. Раніше Комарницькому інкримінували несанкціонований доступ до закритої частини реєстру: слідство говорить про понад 39 тис. пошукових запитів і перегляд 7,5 тис. документів. Головними підозрюваними у “реєстровому” епізоді є Дмитро Борзих, а також адвокати Андрій Філюк і Максим Комарницький; у фокусі детективів – шість із двадцяти співробітників компанії.

На покровському напрямку тривають запеклі бої, оскільки російські війська намагаються взяти місто у «клешні», концентруючи значне угруповання та застосовуючи тактику дрібних штурмових груп. Старший сержант взводу безпілотної авіаційної комплектації бригадної розвідки 42-ї окремої механізованої бригади, відомий за позивним Рон, розповів у ефірі каналу «Ми — Україна», що противник намагається виснажувати українську оборону невеликими хвилями атак, що дозволяє йому зберігати бойовий потенціал і поступово просуватися вперед.

За його словами, у районі Покровська сконцентровано близько 170 тисяч російських військових. Такі ж оцінки чисельності сил РФ нещодавно озвучував і президент України Володимир Зеленський, підкреслюючи критичну напруженість на цьому напрямку. Міжнародні інформаційні агентства також відзначають активні бойові дії та намагання російських військ прорвати оборону міста через повторювані атаки дрібними підрозділами, що створює безперервний тиск на українських захисників.

Українська розвідка ГУР заявила про проведення спецоперації в місті: після висадки підрозділи зайняли визначені рубежі та ведуть важкі бої. У відкритих джерелах публікувалися фото/відео з керівником ГУР Кирилом Будановим у Покровську. Водночас на напрямку тривають дії малих груп ворога, які намагаються просочуватися в міську забудову.

Росіяни заявляють про «оточення» українських підрозділів і закликають їх здаватися; українська сторона підтверджує надважку обстановку, але повідомляє про контрдїї і відсутність повного кільця. Ситуація змінна; карти і зведення вказують на спроби РФ замкнути клини довкола ключових кварталів та шляхів постачання.

Контекст. Протягом осені РФ нарощує тиск на Покровськ, комбінуючи удари артилерією/авіацією з «пакетами» малих штурмових груп. Така тактика має на меті розмивання оборони, розвідку боєм і поступове зайняття позицій у промислових/спальних районах. За оцінками західних і українських джерел, саме масштаб концентрації сил і логістичне значення міста визначають жорсткість боїв.