Війна

Новий керівник "Київміськбуду", Василь Олійник, відзначається своєю тісною зв'язаністю з бізнес-імперією Ігоря Кушніра, його попередника, що викликає значний інтерес серед громадськості та експертного середовища. Згідно з розслідуванням Bihus Info, Олійник, який на 80% є громадянином Києва та відомий як один із ключових забудовників України, у минулому працював у компанії-генпідрядника Stolitsa Group, що належить Владиславі Молчановій. Ця компанія відома своєю активною участю у київській забудові та має партнерські взаємозв'язки з родиною Кушніра.

Не менш цікавою є інформація про партнерські зв'язки Молчанової та Дар'ї Кушнір, 25-річної доньки Ігоря Кушніра, які були виявлені як кінцеві бенефіціари британської компанії Alliance 1903 LTD, зареєстрованої у Лондоні наприкінці 2022 року. Ця компанія також здійснює девелоперську діяльність, що вказує на додаткові підстави для публічної уваги до взаємозв'язків між бізнесом та політикою.

Додатково, варто зазначити, що Молчанова та Кушнір встановили партнерські зв'язки з бізнесменом, який має близькі стосунки з главою Офісу президента України, Андрієм Єрмаком. Це свідчить про складну мережу взаємозв'язків між ключовими гравцями в сфері будівництва та політики в Україні.

У світлі цих фактів, неможливо не враховувати можливі наслідки для будівельного сектору та державних структур, і звертати увагу на потенційні конфлікти інтересів. Важливо, щоб суспільство та влада дотримувалися принципів прозорості та відкритості в управлінні державними ресурсами, щоб уникнути впливу корупції та відновити довіру громадян до державних інституцій.

Розслідування журналістів розкрило, що на землях, які раніше належали "Київміськбуду" у Козині, було зведено закрите котеджне містечко, де згідно з оцінками вартість будинків перевищує $3 мільйони. Також з'ясувалося, що компанія, яка належить дружині Кушніра, придбала французьку фірму у період з 2019 по 2020 рік і зареєструвала на неї віллу на Лазурному узбережжі, приблизна вартість якої становить 20 мільйонів євро. Не менш вражаючим було відкриття, що в травні 2023 року голова "Київміськбуду" разом із дружиною Оксаною підкорили Еверест, витративши на це $150 тисяч, причому сам Кушнір майже вісім місяців провів поза межами країни.

У той час, коли "Київміськбуд" повідомляє про зведення майже 1,5 мільйона квадратних метрів житла — 22 житлових комплекси, влада міста відмічає, що на більшості будівельних майданчиків під керівництвом компанії не ведуться роботи. Тим не менш, для продовження будівництва "Київміськбуд" звертається до влади міста з проханням надати мільярди гривень з міського бюджету.

Ці факти свідчать про потребу уряду відверто розглянути питання про прозорість та ефективне використання державних ресурсів у будівництві. Забезпечення рівних умов для всіх учасників ринку та запобігання можливим випадкам корупції є важливими завданнями, які потребують негайного уваги.

У вищезгаданій статті викрито ряд сумнівних практик, пов'язаних з керівництвом "Київміськбуду" та його колишнім головою Ігорем Кушніром. Зокрема, виявлено зв'язки цього підприємства з бізнес-імперією Кушніра, його родичами та бізнес-партнерами, що створює підозру в можливому використанні владних ресурсів для особистої вигоди. Новини про будівництво котеджного містечка та придбання нерухомості за кордоном за високими вартостями відображають потенційні конфлікти інтересів та викликають сумніви в джерелах фінансування таких проектів. Крім того, відзначається необхідність детального аналізу витрат "Київміськбуду" та ефективності його діяльності в умовах недостатнього контролю та прозорості.

Ці відкриття підкреслюють необхідність зміцнення антикорупційних механізмів та підвищення рівня прозорості в діяльності будівельних компаній, особливо тих, що мають пряме відношення до державних ресурсів та проектів. Для забезпечення рівних умов для всіх учасників ринку та відновлення довіри громадян до владних інституцій необхідно здійснювати ефективний нагляд та забезпечувати відповідальність за порушення законодавства та моральних норм.

Під час воєнного стану та загальної мобілізації важливо розуміти процедуру вручення повісток військовозобов'язаним. Згідно з законодавством, повістки можуть бути вручені фактично в будь-якому публічному місці. Однак, документ також може бути принесений до дверей помешкання, оскільки закон не визначає конкретного місця для цього. Адвокат Ростислав Кравець роз’яснив, що важливою умовою є особисте вручення повістки військовозобов'язаному, який має підписатися на отримання. В разі відсутності особистого підпису, дії військових щодо вручення не мають юридичної сили. Додатково варто відзначити, що якщо людина звертається до дому і бачить повістку в дверях, вона може не реагувати, оскільки таке вручення не має юридичної сили. Однак, якщо повістка вручена особисто та підписана, військовозобов'язаний має з'явитися до військкомату і стати на облік, у противному випадку може бути передбачена відповідальність згідно із законом.

У висновку важливо зазначити, що процедура вручення повісток військовозобов'язаним під час воєнного стану та загальної мобілізації має свої чіткі правила. Згідно з українським законодавством, повістки можуть бути вручені в будь-якому публічному місці або принесені до дверей помешкання. Проте важливою умовою є особисте вручення, підписання отримання та наявність печатки та підпису керівника військкомату. Якщо вручення відбулося без особистого підпису військовозобов'язаного, це не має юридичної сили. Отже, військовозобов'язані мають ретельно дотримуватися правил вручення повісток, а також відповідати на них, ставши на облік у військкоматі, щоб уникнути можливих правових наслідків.

Зовнішньополітичний аспект цієї ситуації відображається в стратегічних ходах Росії щодо відновлення контролю над втраченими територіями, а також в політичних амбіціях Пригожина та підготовці до міжнародних зустрічей Зеленського. Напруження в ситуації відображається на всіх рівнях: від зовнішньополітичного тиску до внутрішніх проблем організації оборони.

У порівнянні між Авдіївкою та Бахмутом, виявляється, що перша має значно вищу стратегічну важливість через своє місце розташування та історичні аспекти. Авдіївка слугувала ключовим пунктом в обороні та контролі за Донецьком, що робило її значно більш обороноздатною та важливою для України. У той же час, Бахмут, хоча втратився, став новим символом війни, вказуючи на зростання ставок у конфлікті.

Стратегічне значення Бахмута, незважаючи на його важливість у політичному контексті, виявляється меншим порівняно з Авдіївкою через його запасний характер до 2022 року.

У військовому плані, Росія продемонструвала вдосконалену тактику в обох битвах, але особливо в операції під Авдіївкою. Це ставить перед ЗСУ виклик адаптації до нових умов бою та необхідності у покращенні тактичних прийомів.

У цій ситуації, де порівнюються дві важливі військові операції, виявляється, що кожна має свої власні унікальні аспекти, які відображаються на політичному, стратегічному та тактичному рівнях.

У висновках можна зазначити, що обидві військові операції — під Авдіївкою та Бахмутом — відображають складність та напруженість військових дій в сучасному конфлікті на сході України. Авдіївка виявилася стратегічно важливішою за Бахмут через своє місце розташування та історичну важливість. Росія продемонструвала вдосконалену тактику в обох битвах, а ЗСУ стикаються з викликом адаптації до нових умов бою. У цій ситуації важливо врахувати індивідуальні аспекти кожної операції та пошук шляхів покращення тактичних прийомів військової діяльності.

Україна утримується від наступу Росії, показуючи максимальну стійкість у найважчий період з початку конфлікту, стверджує The New York Times. Російські сили взяли на себе завдання відновлення контролю над раніше втраченими територіями під час контрнаступу ЗСУ у 2022-2023 роках, здійснивши успішний наступ у суботу, захопивши Авдіївку. Останнє є найбільшим досягненням Росії з часу взяття Бахмута у травні минулого року. За аналізом авторів, Україні не вистачає боєприпасів без відновлення військової допомоги з боку США, щоб протистояти російському наступу. Російська армія розвернула п'ять основних напрямків наступу, що охоплюють міста й села на східній і південній частині фронту в Україні. Втрата Авдіївки, яка має стратегічне значення, дозволить російським силам ефективніше маневрувати. Наприкінці минулого місяця російські війська захопили Мар’їнку, що стало базою для подальших атак на південь. Однак призначення російських сил виявилося складним через велику втрату контролю над цими районами внаслідок активного українського опору.

Українські військові стверджують, що Росія зосередила навколо 40 000 військових у сусідньому районі Маріуполя з метою здійснення атаки з півдня. Водночас, російські солдати у районі Вугледара вважають, що падіння Авдіївки надасть можливість зробити активніші атаки з півночі. Кремль прагне відновити контроль над територіями, втраченими у 2022 році, зосереджуючи увагу на районі Роботиного в Запорізькій області. Російські сили намагаються штурмувати цей район, прагнучи повернути контроль над ключовими територіями. Від Кремлівської сторони спостерігається тиск на відновлення контролю над територіями через активні наступи у різних напрямках. Українські військові вважають, що Росія має намір прорвати оборону біля Часового Яру, щоб отримати контроль над командними висотами та загострити ситуацію у Краматорську. На Бахмутському напрямку діють приблизно 62 тисячі російських військових, і ситуація вимагає постійного моніторингу та реагування на події на місцях.

Українські військові та американське видання The New York Times стверджують, що Росія активізує свої дії на сході України, намагаючись відновити контроль над стратегічними територіями, які втратила у попередні роки. Російські війська зосереджуються у різних напрямках, включаючи південь та північ, де їх очікують інтенсивні бої. Наступ Росії може спричинити загострення конфлікту та загрозу безпеці у регіоні. Українські військові відзначають необхідність посилення оборони та оперативного реагування на зміни на фронті, щоб забезпечити безпеку населення та територіальну цілісність країни.

За останні кілька днів українські Збройні Сили провели успішний удар по скупченню російських військових біля села Подо-Калинівка в окупованій частині Херсонської області. За підтвердженнями українських військових та міжнародних ЗМІ, при ударі загинули близько 60 російських військових. Цей епізод став ще одним в ряду успішних дій ЗСУ проти російської агресії. Повідомлення про удар та його наслідки ретельно підтверджуються військовими джерелами та відтворюються українськими та міжнародними ЗМІ.

Удар ЗСУ був спрямований на скупчення російських військових, які готувалися до військових дій, включаючи тренування штурмових груп та координацію бойових дій. Підтверджена ефективність удару вказує на високий рівень підготовки та координації українських військових.

Необхідно зауважити, що такі дії ЗСУ відбуваються в контексті тривалої оборонної боротьби України проти російської агресії. Українські війська проявляють високий рівень професіоналізму та готовності захищати свою країну від будь-яких загроз.

Цей епізод також підкреслює важливість міжнародної підтримки для України у боротьбі проти російської агресії. Міжнародне співробітництво та підтримка допомагають Україні зміцнювати свою обороноздатність та ефективно протистояти загрозі з боку Росії.

Україна продовжує доводити свою готовність та здатність захищати свою територіальну цілісність та суверенітет у відповідь на агресивні дії Росії.

Українські Збройні Сили вдало вдарили по скупченню російських військових у Херсонській області, що свідчить про високий рівень їхньої готовності та ефективності у веденні оборонно-протидійної операції. Удар вдалося завдати серйозних втрат противнику, демонструючи при цьому високу професійну підготовку українських військових.

Цей епізод є ще одним підтвердженням важливості міжнародної підтримки для України у боротьбі проти російської агресії. Міжнародне співробітництво та підтримка допомагають Україні зміцнювати свою обороноздатність та ефективно протистояти загрозі з боку Росії.

Україна продовжує доводити свою готовність та здатність захищати свою територіальну цілісність та суверенітет у відповідь на агресивні дії Росії.

Після двох років повномасштабної війни в Україні очевидно, що перспектива швидкого завершення конфлікту зникає. Ні Україна, ні Росія не показують ознак готовності до мирного врегулювання. Суперечності між сторонами лише поглиблюються, зберігаючи напруженість і на внутрішньому, і на міжнародному рівнях.

Україна твердо стоїть на позиції відновлення міжнародно визнаних кордонів і визволення окупованих територій. Москва ж, навпаки, продовжує відмовлятися визнавати повноправність України як держави та виступає за продовження військової кампанії до досягнення своїх цілей.

Аналіз ситуації дозволяє сформулювати п'ять ключових питань, які визначають динаміку подій і можливі перспективи майбутнього. За останні два роки війни стали очевидними безкінечність конфлікту, стратегічне значення контрольованих територій, загострення військово-політичної ситуації, виклики для української армії та перспективи для міжнародних спільнот.

На фоні зміни характеру бойових дій і зростання геополітичної напруги, питання миру та безпеки залишаються найактуальнішими, а зусилля для їх вирішення вимагають великої уваги та консолідації зусиль.

Протягом останніх двох років Україна отримала значну підтримку від своїх союзників у вигляді військової, фінансової та гуманітарної допомоги. За даними Кільського інституту світової економіки, інституції Європейського Союзу та Сполучених Штатів надали майже 92 мільярди доларів та 73 мільярди доларів відповідно станом на січень 2024 року. Важлива роль також відводиться наданій Україні технічній допомозі з боку Заходу, такі як танки, протиповітряна оборона та артилерія, які суттєво підтримали оборону країни.

Проте останнім часом спостерігається зменшення потоку допомоги через дискусії щодо тривалості та ефективності підтримки союзниками. Зокрема, новий пакет допомоги від США на 60 мільярдів доларів зазнав блокування у Конгресі, а ЄС, хоча і затвердив пакет на 54 мільярди доларів, зіткнувся з труднощами у виконанні обіцянок, зокрема постачанні артилерійських снарядів.

Негативний вплив на ситуацію має також підтримка з боку країн, які стоять на боці Росії. Так, угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан виступає проти підтримки України, що ускладнює ситуацію щодо отримання необхідної допомоги.

Незважаючи на всі труднощі, Україна залишається відданою своїм цілям та продовжує здійснювати зусилля для забезпечення своєї безпеки та територіальної цілісності. В умовах війни країна шукає рішучість та підтримку своїх союзників, зокрема через дипломатичні зусилля та міжнародні контакти.

У своєму нещодавньому інтерв'ю американському ведучому Такеру Карлсону Путін ще раз висловив своє спотворене уявлення про історію та війну в Україні, без заперечень зі сторони співрозмовника. Він продовжує стверджувати, хоча й без доказів, що цивільне населення України, зокрема на Донбасі, потребує захисту Росії.

Ще до початку війни Путін публічно висловлював свої амбіції, заперечуючи існування України як суверенної держави і називаючи росіян і українців "одним народом". У грудні 2023 року він заявив, що цілі "спеціальної військової операції" не змінилися, а саме вони включають "денацифікацію" України, базуючись на необґрунтованих твердженнях про вплив ультраправих на українську владу. Він також виступає за "демілітаризацію" та "нейтралізацію" України, продовжуючи протистояти розширенню впливу НАТО на схід.

Варто зазначити, що як незалежна держава Україна ніколи не була членом жодних військових союзів, а її політичні цілі включають приєднання до Європейського Союзу та переговори щодо більш тісного співробітництва з НАТО. Зважаючи на наміри Путіна та відсутність ознак бажання будь-якої зі сторін зупинити конфлікт, прогнози аналітиків на користь тривалої війни стають все більш вагомими.

Згідно з аналітичним центром Globsec, найімовірнішим сценарієм є війна на виснаження, що продовжиться протягом 2025 року, з великими втратами з обох сторін. Інші можливі сценарії включають ескалацію конфліктів в інших частинах світу, таких як Близький Схід, Китай-Тайвань і Балкани, де Росія намагатиметься підтримувати напруженість. Також є варіанти, коли Україна матиме певний військовий прогрес, але угоди про припинення війни не досягнуться, або коли підтримка союзників України зменшиться, що призведе до пошуку шляхів до переговорів.

Проте і надалі залишається невизначеність стосовно можливого впливу президентських виборів у США, а також того, як інші конфлікти, зокрема протистояння Ізраїлю із ХАМАС, вплинуть на пріоритети та відданість прихильників України та Росії. У середині лютого Володимир Зеленський попередив, що тривале утримання країни у "штучному дефіциті" зброї допомагає Росії. Під час конференції з безпеки в Мюнхені він підкреслив, що якщо західний світ не об'єднається, щоб дати відсіч, Путін може зробити наступні роки "катастрофічними" для багатьох країн.

Аналітичний центр Rusi стверджує, що Росія успішно перевела свою економіку та оборонну промисловість на розширене військове виробництво й готова до тривалої війни. Експерти вважають, що Європа не встигає за Росією, про що свідчить і заява міністра закордонних справ Польщі. Країни Європи, разом із попередженнями міністра закордонних справ Німеччини та розвідувальних служб Естонії, недавно висловили побоювання, що Росія може напасти на одну з країн НАТО протягом наступного десятиліття. Це примусило НАТО та ЄС активізувати майбутнє планування, як щодо військового потенціалу, так і щодо готовності суспільства до життя в іншому світі.

Українські війська продовжують відстоювати свої позиції на фронті, але немає чіткої перспективи на швидке завершення конфлікту. Росія продовжує висувати вимоги, які суперечать міжнародному праву, та загрожує подальшим наступом. Збільшення військової допомоги для України від західних країн, хоча й вітається, але воно не гарантує успіху без єдності та координації зусиль західного світу. Ця ситуація вимагає негайних заходів для зміцнення обороноздатності України та підтримки її суверенітету та територіальної цілісності.