Вчені з Неаполітанського університету імені Федеріко II з’ясували, що домашні коти навчилися різноманітно нявкати саме для спілкування з людьми. На відміну від своїх диких родичів, коти, які живуть поруч із людьми, використовують свої голоси для того, щоб просити їжу, привертати увагу або навіть «скаржитися».
Дослідники порівняли нявкання чотирьох видів диких котів — африканського дикого кота, середньоєвропейського лісового кота, гепарда та пуми — із нявканням домашніх тварин, використавши архіви звуків музею природознавства в Неаполі. Виявилося, що домашні коти мають значно ширший діапазон нявкання, ніж їхні дикі родичі.
Вчені пояснюють це тим, що життя поруч із людьми, які мають різний розпорядок дня, звички та емоції, спонукало котів адаптувати свої звуки під людину. Таким чином нявкання стало своєрідним «інструментом комунікації» між котом і власником.
Ще одна особливість котячого спілкування — муркотання. Воно менш пов’язане з передачею конкретної інформації, але унікальне для кожного кота. Низькочастотний звук допомагає ідентифікувати тварину та впізнавати знайомих котів, як їм самим, так і людям.
Попередні дослідження університету Париж-Нантер показали, що коти здатні розрізняти голоси людей і впізнавати, коли до них звертається саме їхній власник. Це свідчить про високу здатність котів до соціальної адаптації та комунікації з людьми.
