У Ганзейському вищому земельному суді Гамбурга розпочався судовий процес над 50-річним колишнім офіцером Збройних сил України Сергієм Кузнєцовим, якого Федеральна прокуратура ФРН звинувачує в організації та координації підриву газопроводів «Північний потік» та «Північний потік – 2» у вересні 2022 року поблизу данського острова Борнгольм. Слідство стверджує, що підсудний керував групою українських військових і цивільних спеціалістів, які орендували вітрильну яхту на сході Німеччини та заклали вибухівку на підводні нитки газопроводу. Кузнєцова затримали у серпні 2025 року під час відпочинку в Італії та згодом екстрадували до Німеччини. Ключовим і найбільш суперечливим пунктом 140-сторінкового обвинувального акта стала кваліфікація інциденту як «воєнного злочину» через пошкодження цивільних об’єктів у зв’язку з міжнародним збройним конфліктом.
Перше засідання, під час якого ексвійськовий лише підтвердив анкетні дані, тривало близько двох годин і завершилося вимогою захисту повністю закрити судовий розгляд. Команда адвокатів із двох німецьких та одного італійського фахівців обрала наступальну стратегію, піддавши критиці дії сторони обвинувачення. Зокрема, італійський юрист Нікола Канестріні звинуватив німецьку прокуратуру в нечесній грі, вказавши, що пункту про «воєнний злочин» не було в первинному запиті на екстрадицію з Італії. Захист стверджує, що цей пункт додали штучно з метою позбавити українця «функціонального імунітету», який традиційно захищає військових від переслідування за виконання наказів командування, але не діє щодо воєнних злочинів. Крім того, адвокати оскаржують законність передачі прослуханих в Італії телефонних розмов і наголошують, що обвинувачений позбавлений можливості повноцінно виправдовуватися в суді без дозволу українського командування, тобто вимушений захищатися з фактично «зв’язаними руками».
Окремим вагомим аргументом захисту стала повна відсутність прямих доказів особистої участі Кузнєцова у фізичній операції: на борту судна експерти не виявили ані слідів його ДНК, ані відбитків пальців чи свідчень очевидців. До висновку про керівну роль українця слідство дійшло суто методом виключення, встановивши, що він не володів навичками підривника, водолаза чи штурмана. Водночас юристи наполягають, що сам газопровід був абсолютно законною військовою ціллю. На користь цього наводяться факти, що російський концерн «Газпром» створював і спонсорував власні збройні формування для війни проти України, доходи від палива йшли на фінансування агресії, а прокачування газу трубами на момент інциденту було повністю зупинене самою Москвою для енергетичного шантажу Європи.
Процес супроводжується гострими політичними баталіями та викликав широкий суспільний резонанс. Під будівлею суду проводили пікет представники проросійської німецької партії BSW, які вимагали політичного розслідування та покарання замовників, тоді як інші активісти прийшли підтримати українця з плакатами про невідповідність звинувачень реаліям війни. Офіційний Київ послідовно відкидає будь-яку причетність державних органів до цієї атаки. Адвокат Нікола Канестріні назвав ситуацію гірким парадоксом правосуддя, наголосивши, що після звірств у Бучі, Маріуполі та численних убивств цивільних першим, кого німецька юстиція притягнула до суду за воєнний злочин у межах російсько-української війни, виявився не російський окупант, а громадянин країни, яка зазнала неспровокованого нападу.