Глобальне поширення H3N2: чому новий штам грипу викликає занепокоєння науковців

В українських соцмережах активно поширюються емоційні дописи про нібито масштабні анулювання права власності, арешти квартир за борги та «перезавантаження» державних реєстрів. Автори таких повідомлень часто апелюють до страхів людей, стверджуючи, що житло можна втратити майже миттєво й без пояснень. Водночас фахівці у сфері права підкреслюють: подібні твердження не мають під собою юридичних підстав і спотворюють реальний стан речей.

Юристи наголошують, що право власності в Україні є конституційно захищеним. Його припинення або обмеження можливе лише у чітко визначених законом випадках і виключно на підставі судового рішення. Жоден державний орган, банк чи реєстратор не може «автоматично» позбавити людину квартири або будинку без проходження встановленої законом процедури. Будь-які історії про масові нічні списання чи централізоване очищення реєстрів є маніпулятивними.

Найбільший ризик виникає у випадках сумнівних правочинів — коли договір купівлі-продажу чи дарування був підписаний під тиском, без згоди співвласників, без нотаріального посвідчення або за участі фіктивних сторін. Якщо суд визнає документ недійсним, право власності повертається до попереднього власника або стає предметом спору.

Активно обговорювана тема — втрата житла через борги. Закон справді передбачає можливість стягнення майна у випадку кредитної застави або великих судових боргів. Проте йдеться про індивідуальні рішення суду, а не масові виселення. За комунальні борги або невеликі заборгованості квартири не відбирають.

Окремий блок інформації стосується реквізиції майна в умовах війни. Юристи пояснюють: вилучення можливе лише офіційно, з компенсацією, і рішення ухвалює держава, а не місцеві чиновники. Масових випадків реквізиції житлової нерухомості наразі не зафіксовано.

Право власності також може бути втрачено у разі конфіскації за кримінальні злочини або вилучення земельних ділянок для суспільних потреб — але такі випадки дуже поодинокі й повністю залежать від обставин конкретної справи.

Експерти прогнозують: у 2026 році масового позбавлення українців житла не буде. Усі рішення приймаються індивідуально, у суді, з перевіркою документів і дотриманням процедури. Панічні дописи у соцмережах — значною мірою перебільшення.

Юристи радять власникам нерухомості регулярно перевіряти правильність даних у держреєстрі, зберігати копії документів, уважно вивчати історію об’єкта при купівлі та усувати ризики, пов’язані з іпотечними чи кредитними зобов’язаннями. За належного оформлення права власності та відсутності сумнівних угод підстав для хвилювання немає.

Росія за останній час істотно вдосконалила ударні безпілотники типу «Шахед», тоді як в Україні досі не сформовано комплексної та системної концепції протидії цій загрозі. На цьому наголошує авіаційний експерт і аналітик Костянтин Криволап, аналізуючи зміну ефективності протиповітряної оборони в умовах масованого застосування дронів-камікадзе. За його оцінками, показники знищення ворожих безпілотників за рік суттєво погіршилися, що безпосередньо впливає на безпеку енергетичної та цивільної інфраструктури.

На початковому етапі широкого використання «шахедів» українська система ППО демонструвала доволі високі результати — рівень перехоплення сягав приблизно 85%. Навіть попри окремі випадки влучань і жертви, ті атаки не мали масштабних наслідків для функціонування енергосистеми чи життєдіяльності міст. Це пояснювалося низкою факторів, серед яких — відносна примітивність перших модифікацій дронів, передбачувані маршрути польоту та обмежені можливості подолання протиповітряного захисту.

Однак ситуація кардинально змінилася після того, як Росія суттєво модернізувала безпілотники. Улітку, за словами фахівця, рівень збиття інколи падав до 30–50%, а під час останніх масованих ударів ворогу дедалі частіше вдається досягати заданих цілей.

Криволап зауважує, що це вже має прямий вплив на енергетичну систему України. За його словами, атаки дедалі частіше спрямовані саме на критичні об’єкти, і результати говорять самі за себе.

«Окупанти влучають туди, куди їм треба. Фахівці вже кажуть, що ще кілька таких серйозних ударів — і незрозуміло, що ми будемо робити з енергетикою», — наголосив експерт.

Він пов’язує ситуацію не лише з технологічним прогресом РФ, а й із відсутністю державної політики щодо боротьби з «Шахедами». За його словами, Україна досі не має комплексного плану, який би визначав, як саме захищати електроенергію, тепло та інші критично важливі ресурси від атак дронів.

В інтернеті з’явився документальний фільм «Океан Ельзи: Спостереження шторму», який майже одразу став предметом активних дискусій у соцмережах. Стрічка привертає увагу не лише історією культового гурту, а й несподіваними особистими штрихами до портрета його фронтмена. Попри багаторічне прагнення Святослава Вакарчука відокремлювати сцену від приватного життя, нові епізоди демонструють: частина важливих для нього моментів уперше опинилася в об’єктиві камери.

Один із найемоційніших фрагментів фільму присвячений родині музиканта. Глядачі бачать не концертні зали й не репетиційні студії, а звичайну відеорозмову — Вакарчук спілкується зі своїми дітьми, сином Іваном та донькою Соломією. Камера фіксує екран смартфона, на якому відбувається теплий, стриманий діалог без пафосу та публічних жестів. У цих кадрах артист постає спокійним і зосередженим, уважним до кожного слова, що звучить по той бік екрана.

«Ваня, я тебе дуже люблю. І тебе, і Соломійку. Як тільки тато зможе, тато вже скоро до вас приїде. Я вас обіймаю, цілую. Гарно там будьте, слухайтеся чемно Олю і маму. Все, скоро побачимось», — каже артист, всміхаючись у камеру.

Епізод став одним із найбільш обговорюваних у мережі — не лише через фільм, а й тому, що глядачі вперше побачили, яким Вакарчук є поза сценою та поза політичними чи суспільними ролями. Для багатьох він постав не фронтменом гурту, а просто батьком, який підтримує своїх дітей на відстані.

«Спостереження шторму», схоже, відкриває значно більше, ніж історію культового гурту. Стрічка пропонує наблизитися до людини, яку українці знають майже 30 років, але водночас — знають лише частково. І саме ці фрагменти особистого спілкування роблять документальний фільм не просто музичною історією, а дуже приватним щоденником у часи війни.

Генеральний прокурор Руслан Кравченко публічно оголосив про початок всеукраїнської перевірки всіх дитячих будинків та закладів інтернатного типу. Паралельно з цим стало відомо про вручення трьох підозр працівникам інтернатної системи, що стало першим конкретним кроком у відповідь на численні факти порушень. Рішення було ухвалене на тлі гучних викриттів, які протягом останніх місяців активно поширювалися у відкритих джерелах та викликали широкий суспільний резонанс.

Поштовхом до дій правоохоронних органів стали матеріали, оприлюднені громадськими активістами та правозахисними організаціями. Вони фіксували системні проблеми, що роками замовчувалися: від зловживання службовим становищем і нецільового використання бюджетних коштів до грубого нехтування правами та безпекою дітей. За словами представників громадського сектору, лише за останні пів року було зібрано сотні документів, свідчень та журналістських розслідувань, які вказують на глибоку кризу в інтернатній сфері.

Одним із найбільш болючих епізодів став випадок у Великому Любліні. Після того як у мережі з’явилося відео 12-річної дівчинки, яка розповіла про сексуальні домагання з боку керівника реабілітаційного центру, стало очевидно, що йдеться не про один інцидент. Свідчення дітей підтвердили багаторічні факти побиттів, зґвалтувань, принижень та погроз. Моніторинг виявив умови, що не відповідають жодним стандартам: відсутність базових засобів гігієни, використання їдальні у приватних цілях, незаконні операції з грошима вихованців. Саме після публічного розголосу матеріали активістів почали вивчати правоохоронні органи.

Не менш резонансною стала історія незаконного повернення 52 українських дітей з Австрії, серед яких були й діти з важкими формами інвалідності. Вони три роки перебували у безпечних умовах за кордоном, але в ніч на 2 червня 2025 року були таємно доставлені в Україну, на Кіровоградщину — регіон, що регулярно потрапляє під ракетні обстріли. Правозахисники подали десятки запитів на адресу центральних і регіональних органів, домагаючись пояснень щодо легітимності та мети цього рішення, адже доля дітей і мотиви посадовців у цій історії залишаються нез’ясованими.

Ще один масштабний кейс стосується Запорізького будинку дитини «Сонечко». Після аналізу фінансових документів стало очевидно, що заклад роками отримував фінансування на дітей, яких там фактично не було. Сто сімдесят вісім вихованців були евакуйовані на Львівщину та перебували на повному утриманні місцевого бюджету, але для державних звітів вони «продовжували перебувати» у Запоріжжі. Це дозволило адміністрації залучити майже 297 млн грн, з яких понад 212 млн пішли на зарплати та премії працівникам. Матеріали щодо схеми були скеровані до трьох десятків адресатів, включно з центральними органами влади.

Ще одним напрямком викриття стала державна субвенція на житло для сиріт. У 2024 році держава виділила кошти на придбання квартир для дітей-сиріт та підтримку сімейних форм виховання. Але на місцях чиновники масово повідомляли про «відсутність потреби», що дозволяло перерозподіляти субвенції у власних інтересах. Правозахисники надіслали запити до Одеси, Харкова і Києва, охопивши понад шістдесят адресатів та зафіксувавши характерні ознаки схеми, що працювала на приховане перерозподілення державних коштів.

Заява Генерального прокурора про початок перевірки всієї системи інтернатів виглядає першим серйозним кроком держави після тривалого ігнорування проблеми. Водночас у правозахисних колах наголошують, що формальна перевірка не дасть результату, якщо прокуратура не вивчить зібрані матеріали предметно. За пів року роботи громадським експертам удалося створити серйозні прецеденти, довести наявність системних порушень і показати, що проблему можливо розв’язувати не на папері, а через реальні дії.