Нещодавно ЗМІ облетіло відео з весілля судді Північного апеляційного господарського суду Марини Барсук (в дівоцтві – Дідиченко), що провели у 2021 року, і окрім невідповідної до офіційних доходів українських високопосадовців розкоші, на версії був один помітний гість.
Оператор зафільмував Ігоря Коломойського на весільній урочистості судді Марини Барсук, яка розглядала кілька справ, в яких він фігурував.
Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень, суддя Барсук ухвалювала рішення у двох справах, пов’язаних із Коломойським.
Перше з них стосується позову «Нікопольського заводу феросплавів» проти «ПриватБанку». У 2009 році «ПриватБанк» надав заводу, що пов’язаний з Коломойським, кредит на суму 36,1 млн доларів США. Постановою Північного апеляційного господарського суду було скасовано борг у розмірі 35 млн доларів.
Друга справа стосується ПАТ «Укрнафта», що також асоціюється з Коломойським. Колегія суддів, до складу якої входила Барсук, залишила в силі рішення суду про стягнення з державного бюджету 1,77 млн грн на користь «Укрнафти» як матеріальний збиток.
Окрім цього, суддя Барсук ухвалювала рішення у справах, пов’язаних з підсанкційним бізнесменом Павлом Фуксом.
У одній з таких справ колегія суддів, до складу якої входила Барсук, підтвердила рішення суду першої інстанції на користь ТОВ «Кредит Фінанс», компанії, що асоціюється з Фуксом
В іншій справі колегія суддів, до складу якої також входила Барсук, залишила в силі рішення суду першої інстанції на користь ТОВ «Вердикт Капітал», ще однієї компанії, пов’язаної з Фуксом.
Тож ми вирішили поцікавитися кар’єрою Марини Барсук.
Початок кар’єри
Історія Маринни Барсук, а тоді ще Дідиченко почалася ще 2009 року після обрання Януковича на посаду президента голова Київського господарського суду Василь Саранюк почав замислюватися про забезпечене майбутнє. У цій справі йому активно допомагала молода суддівська команда, яку він сам підбирав — цинічна та жадібна.
Значимість цього суду в системі господарських судів України важко переоцінити — великі компанії намагаються отримати столичну прописку, тому саме тут вирішуються практично всі серйозні господарські спори в країні. Це робить суддівство в Київському господарському суді не лише почесним, але й дуже вигідним.
Головою цього неформального союзу був Василь Саранюк, який на той момент був головою суду вже кілька років.
Схема Саранюка базувалася на групі наближених суддів серед яких Микола Якименко, Олександра Мандриченка, Сергій Ковтун, а також молоді судді – Ростислав Сташків Сергій Мудрий та Марина Дідиченко.
Батько Марини Дідиченко тоді займав високий пост у київській прокуратурі, що забезпечувало тісне співробітництво з цією інституцією. Група Саранюка активно взаємодіяла з заступником генерального прокурора Олександром Шинальським та його партнером, колишнім прокурором Подільського району Василем Драговозом.
Діяльність суддівського кооперативу особливо яскраво проявлялася у взаємодії з російським Альфа-банком. Ця фінансова структура була відома в Україні застосуванням «кризових» технологій відбору майна. Голова суду Саранюк розподіляв справи Альфа-банку на розгляд лише «правильним» суддям, зокрема Марині Дідиченко.
В свою чергу Марина Дідиченко активно сприяла фінансовим інтересам Альфа-банку. У 2009 році на її було рахунку як мінімум 15 судових рішень на користь банку. Це лише ті справи, які Господарський суд добровільно надіслав для публікації в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідачі в справах Альфа-банку часто зіштовхувались з тим, що рішення приймались без їх участі, що порушує базові принципи судочинства. З урахуванням того, що мінімальна такса за позитивне рішення становила 5% від суми позову, «заробіток» судді на банківських справах був значним. Наприклад, загальна сума стягнення по 10 справах Марини Дідиченко на користь банку становила 13 612 820 доларів США та 16 033 268 гривень. Зрозуміло, що більша частина цієї суми йшла голові суду Саранюку. Отже, лише на частині цих справ вона могла заробити мінімум 680 тисяч доларів і понад 800 тисяч гривень, варто нагадати, що долар у 2009 коштував 8 гривень.
Після такого підйому Марина Дідиченко, не стала приховувати своє розкішне життя, незважаючи на офіційні скромні доходи.
Незважаючи на свою скромну офіційну зарплату у 4 тисячі гривень на місяць, Дідиченко жила у просторій трикімнатній квартирі на Оболонських Липках в Києві. Квартира, загальною площею 132 квадратних метри, оцінюється приблизно в 400 тисяч доларів. Виникає питання: звідки такі кошти у судді, яка отримує таку мізерну зарплату? Можливо, це подарунок від її батька, прокурора Анатолія Яковенка, або ж від інших “вдячних” клієнтів суду?
Що цікаво, Марина Дідиченко та її колишній чоловік володіли кількома паркувальними місцями в підземному паркінгу, хоча на них офіційно не зареєстровано жодного автомобіля. Однак, є підозра, що вони могли користуватися автівками її матері, Антоніни Яковенко, яка працювала у приватному дитячому садку. Ця скромна вихователька володіла одразу трьома автомобілями: навороченим Mersedes Benz GL 450 (2008 р.), Chrysler PT Cruiser (2004 р.) та старим Mersedes 600 (1997 р.).
Відпустки Марини Дідиченко теж не обмежувалася скромними поїздками. За 2009 вона відвідала Хорватію та Арабські Емірати.
По тій же схемі відсудження майна, у програмі «Останнє попередження» на Першому національному журналісти розкрили схему роботи Укрсоцбанку, це було 2013 року, через яку сотні родин в Одесі можуть залишитися без житла. У вересні 2008 року Укрсоцбанк припинив фінансування будівництва житла, якого вже п’ять років чекали сотні одеситів. Через конфлікт із забудовником банк наклав арешт на квартири та п’ять недобудов, які були оплачені інвесторами.
Забудовник — корпорація «Альянс» — підписав із Укрсоцбанком кредитну угоду на 55 мільйонів гривень. Однак банк раптово відмовився видавати гроші, заявляючи про нестачу гривні на своїх рахунках. Забудовника змусили підписати додаткову угоду на валютний кредит. Після отримання третього траншу Укрсоцбанк в односторонньому порядку припинив фінансування, що призвело до заморожування будівельних робіт.
Суди Укрсоцбанку відбувалися за однією схемою. Банк наймав юридичну компанію «Боярчуков, Алексеєв і партнери», яка подавала позов до Господарського суду Києва про стягнення майна на користь банку. Розгляд справи завжди доручався Марині Дідиченко, яка, до того, є двоюрідною сестрою юриста Сергія Боярчукова. Суд ухвалював рішення всього за одне засідання, передаючи все майно клієнта банку.
Така схема дозволяла банку отримувати право власності на будь-яке майно, що підтверджує її ефективність у відстоюванні інтересів банку на шкоду звичайним людям.
І це тільки 2 прецеденти, а наскільки Марина Дідиченко (Барсук) збагатилася у період між 2009 та 2013 можна тільки здогадуватися
Поява Сергія Алєксєєва та дерибан Києва
Літом 2015 народний депутат та заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя Сергій Алексеєв був викритий у корупційних діях та лобіюванні інтересів своєї юридичної компанії «Алексеєв, Боярчуков і партнери».
За повідомленням ЗМІ, народний депутат Сергій Алексеєв дав вказівку перерахувати судді апеляційного господарського суду Марині Дідиченко суму в розмірі 5 000 доларів США на її банківську картку. Крім того, Алексеєв вів переговори стосовно того, що Дідиченко Марина допоможе в ухваленні потрібного йому рішення іншим суддею, що підтверджується відповідними аудіозаписами. Забігаючи наперед скажемо, що у Дідичук та Алєксеєва тоді зав’язалися стосунки.
У результаті, Марина Дідиченко 14 жовтня 2014 року винесла позитивне рішення на користь клієнта компанії Сергія Алексєєва, ПАТ «Укрсоцбанк».
Тож завдяки співпраці Марини Дідиченко з компанією свого двоюрідного брата Сергія Боярчукова нардеп Алєксєєв Сергій отримав карт-бланш на афери з метою збагачення.
2016 року важливе для України підприємство «Хімнафтемашпроект» стало об’єктом суперечок, що могло призвести до його закриття. Інститут, що десятиліттями займався проєктною діяльністю, опинився під загрозою через інтереси впливових осіб, яким сподобались приміщення в центрі Києва на Печерську. Основним активом установи є будівля на 6000 кв. м на бульварі Лесі Українки, де розміщена наукова лабораторія та архів проєктів стратегічних заводів України.
Історія почалась у березні 2013 року, коли відбулося сфабрикованого зібрання акціонерів, на якому прийняли рішення зробити «Хімнафтемашпроект» поручителем за кредит у майже 300 000 000 грн. для двох сумнівних компаніймайно з метою перепродати майно компанії за борги.
Через півроку працівникам «Хімнафтемашпроєкту» вдалося змінити керівництво, і нова команда почала оскаржувати попередні рішення у суді. Підприємство почало повертатися до нормальної роботи, займаючись проєктами важливих соціальних і промислових об’єктів, таких як дитячі садки, лікарні та порти. Однак 2016 року проєкти знов опинилися під загрозою через блокування рішень Київським апеляційним судом.
Після детального аналізу архівів справ стало зрозуміло, що у всіх судових засіданнях, де «Хімнафтемашпроект» зазнав поразки, брала участь одна і та ж суддя — Марина Дідиченко.
Варто зазначити, що всі її рішення, як і рішення по «Хімнафтемашпроекту», були скасовані наступною судовою інстанцією, але ані резонанс у пресі, ані загроза розслідування її дій не зупиняли цю суддю.
Також у процесі цих судових спорів був очевидний прямий зв’язок Марини Дідиченко з депутатом Сергієм Алєксєєвим, юридична компанія якого, за щасливим збігом обставин, обслуговувала «Укрсоцбанк».
А вже 2019 року Києві почався гучний скандал, пов’язаний із діяльністю організованої злочинної групи, яка заволоділа нерухомістю, що належить територіальній громаді міста. Йдеться про нежитловий будинок за адресою вул. Б. Хмельницького, 34Б, який розташований неподалік від відомого готелю «11 mirrors», який належить брату мера Києва Володимиру Кличку (власник ТОВ «ВІТ-ПЛЮС»). Саме через таке сусідство і виникли маніпуляції з об’єктом нерухомості.
23 липня 2019 року Територіальне управління Державного бюро розслідувань у місті Києві порушило кримінальне провадження за фактом злочинних дій, вчинених службовцями Київської міської державної адміністрації (КМДА) у змові з народним депутатом України та представниками приватного бізнесу. Обвинувачення стосуються заволодіння майном територіальної громади.
Заявником і потерпілим у цьому провадженні виступило ТОВ «Капітал», яке в 2005 році отримало статус інвестора реконструкції вказаного нежитлового будинку. Проте згодом інвестиційний договір був розірваний у судовому порядку на підставі сумнівного рішення, а об’єкт передано ТОВ «Альтернатива», яке мало створити у приміщенні музей та бібліотеку. Зокрема, до складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду, яка переглядала зазначену справу, входила суддя Марина Дідиченко, яка перебувала в громадянському шлюбі з народним депутатом Сергієм Алєксєєвим.
ТОВ «Альтернатива» належало Валерію Аракчеєву, який був директором ще двох компаній — ТОВ «Тельбін» та ТОВ «Е-Груп». Ці компанії пов’язані з родичами народного депутата від партії «Удар» Віталія Кличка. Згодом ТОВ «Альтернатива» придбав Сергій Боярчуков, бізнес-партнер Сергія Алєксєєва.
Підсумовуючи Київський міський голова Віталій Кличко, використовуючи свою владу та політичний вплив, організовував прийняття необхідних рішень, а Алєксєєв разом зі своєю цивільною дружиною Дідиченко забезпечували розірвання інвестиційного договору в суді. Боярчуков, у свою чергу, оформлював договір оренди та володіння об’єктом на користь ТОВ «Альтернатива».
Пізніше корумповану схему розірвання інвестиційного договору та заволодіння об’єктом реконструкції було розкрито журналістським розслідуванням і висвітлено в ЗМІ. За словами Боярчукова, він намагався співпрацювати з готелем «11 mirrors», але зустрічав опір з боку інвестора.
Насправді ж ТОВ «Альтернатива» не створило ні музею, ні бібліотеки, а використовує приміщення для обслуговування готелю, що належить Володимиру Кличку.
Згодом Київська міська рада розпочала процес приватизації цього об’єкту, і незважаючи на звернення ТОВ «Капітал», електронні торги все ж таки відбулись. Переможцем стала компанія, кінцевим бенефіціаром якої є офшорна компанія Володимира Кличка.
Співпраця з Фуксом
2019 року компанія «Інвестохілс Веста», яка має зв’язки з особами, пов’язаними з олігархом Павлом Фуксом, почала вести агресивну політику скупки стратегічних українських підприємств, підриваючи їхню ефективність та здатність функціонувати. Одним із таких підприємств став Білоцерківський шинний завод «Росава», що є ключовим виробником автомобільних шин в Україні. Раніше цей актив належав колишньому народному депутату Костянтину Жеваго.
У 2019 році інвестиційна компанія «Інвестохілс Веста» придбала 25% активів «Росави». Після того, як компанія Фукса отримала контроль над заводом, було змінено арбітражного керуючого підприємства. Подальші дії, як вважають журналісти, були спрямовані на банкрутство заводу та його подальший продаж на металобрухт.
Важливу роль у цих подіях зіграла суддя Марина Барсук (Дідиченко). Згідно з повідомленнями ЗМІ за серпень 2022 року вона, як суддя, розглядала позови, пов’язані з «Інвестохілс Веста», і ухвалювала рішення, що сприяли компанії у досягненні її цілей.
Дії судді Дідиченко сприяли зміцненню позицій «Інвестохілс Веста» у справі з заводом «Росава». Це стало можливим завдяки її особистим зв’язкам з впливовими особами, що піднімає питання про конфлікт інтересів та можливі корупційні дії. Незважаючи на численні звернення та скарги від інших учасників судового процесу, судові рішення, прийняті за участю Дідиченко, вже під час повномасштабного вторгнення, були спрямовані на підтримку інтересів «Інвестохілс Веста».
Ця ситуація може мати серйозні наслідки для економіки регіону. Білоцерківська ТЕЦ, акціонером якої є завод «Росава», могла опинитися під загрозою зупинки, цікаво чи знав тоді Фукс про плани росіян зі знищення енергетики України?
Подружнє життя Марини Борсук
Повертаючись до весілля Марини Барсук (Дідиченко) та Віктора Барсука – адвоката і магістра юридичних наук.
Суддя Марина Барсук не приховує свого захоплення розкішшю і комфортом. Вона мріє очолити Південний апеляційний господарський суд. І як зручно для її чоловіка, адвоката Віктора Барсука, який готовий інвестувати у кар’єрний ріст своєї дружини. Адже навіщо декларувати нерухомість, коли можна задекларувати цілий автопарк автомобілів, включаючи MERCEDES-BENZ S580/2021, G63AMG/2019, S600/2009 і EQV/2021? Чому б не пропустити вказівку на нерухомість, якщо це можна просто не зробити? Це ж геніально, чи не так?
І, звичайно, жодних конфліктів інтересів у тому, що чоловік адвокат у справах, які розглядає його дружина-суддя, не існує. Це, очевидно, просто збіг обставин. Так само як і їхній стиль життя, задекларовані сотні тисяч євро та франків, і все це на одну суддівську зарплату.
Згідно з декларацією судді Марини Барсук, її родина володіє чотирма квартирами в Києві і однією у Великій Британії – там проживає син Марини Анатоліївни, Привалов Тимур Артемович. Можливо, він навчається на пілота чи танкіста – адже не може бути, щоб син українського судді ухилявся від мобілізації, правда?
Родина також має машиномісце, гараж, житловий будинок і три земельні ділянки, всі в Києві. Згідно з декларацією, їх вартість складає 30 117 983 гривні. Одна з квартир у Києві придбана за 12 746 гривень. За декларацією, звісно.
Автопарк теж вражає – родина судді Барсук їздить на новеньких «Мерседесах», яких у них чотири. Сама суддя Марина Барсук, звісно, не могла б собі дозволити таку розкіш через невелику зарплату, тож автомобілі належать іншим особам, які дозволяють їй ними користуватися. Які добрі люди в нашій країні!
Що стосується грошей, то адвокатсько-суддівська родина теж не страждає від нестачі коштів. Сама Марина Анатоліївна задекларувала 455 000 гривень та 44 000 доларів готівкою, також у неї є банківський вклад на суму 130 517 гривень.
Чоловік, багатший – у нього в загальному є 600 000 доларів, 500 000 євро, 2 000 000 гривень і 350 000 швейцарських франків, також готівкою.
Існує ще одна цікава історія з подарунками: свекор Марини Барсук, пенсіонер Микола Васильович Барсук, подарував своєму сину (чоловіку судді) Віктору Миколайовичу Барсуку подарунок у вигляді «грошової форми» вартістю 20 051 060 гривень, який той потім передарував своїй улюбленій дружині Марині Барсук.
Цікаво, що це був за подарунок і чому ніхто в НАЗК не запитав, звідки у пенсіонера з річною пенсією в 80 166 гривень можливість робити такі подарунки.
Як і годиться людям їхнього кола, у сімейства Барсуків було кілька яскравих епізодів. Наприклад, у 2021 році їх помітили на дні народження олігарха Павла Фукса. Це зовсім не дивно, адже Віктор Барсук представляв інтереси Фукса у суді, де працювала Марина Барсук.
Також був скандал навколо Полтавського ГОК, де Барсук діяв в інтересах Коломойського та російської фінансово-кримінальної групи Бабакова. Але це все дрібниці для справжніх професіоналів, адже для них конфлікт інтересів не існує.
Віктор Барсук — не просто адвокат, а фігура з вражаючим послужним списком. Його адвокатська діяльність охоплює широкий спектр справ, включаючи корпоративні спори, захист інтересів великих бізнесменів і навіть політичних діячів. Барсук відомий своєю здатністю знаходити «сіри зони» у законодавстві та успішно використовувати їх для захисту інтересів своїх клієнтів. Серед його клієнтів можна знайти відомих олігархів, міжнародні компанії і навіть представників політичної еліти.
Особливо активно почав заробляти під час президентства Петра Порошенка, працюючи на Олександра Грановського, куратора юридичної сфери при Порошенку. Барсук був «чорним юристом», який займався технічним реалізацією багатьох сумнівних справ. Грановський, формально будучи депутатом, майже не з’являвся у Раді, проводячи свої ділові зустрічі у дорогих ресторанах Києва. Він координував діяльність Барсука, який завдяки «ручним» суддям вигравав більшість юридичних битв.
Барсук і його партнер по адвокатському об’єднанню «EQUITY» Олег Малиневський застосовували рейдерські схеми, організовуючи подачу однакових позовів у різні суди для вибору «правильного» судді. Серед їхніх гучних справ — представлення інтересів компаній у скандальних тендерах, захист інтересів бізнесменів і політиків, а також рейдерські захоплення великих об’єктів нерухомості, таких як ТРЦ Sky Mall і бізнес-центр «Горизонт-Парк».
Вони також представляли інтереси колишнього голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, якого звинувачують у крадіжці понад двох мільярдів гривень. У цьому справі Барсук навіть супроводжував Насірова в суд на носилках, зображаючи його немічним.