Розкриття таємниць Куп’янського наступу: чому російські війська застрягли в лабіринті лісу

На Куп’янському напрямі, хоча російські війська мають істотну перевагу на землі та в повітрі, вони вперто б’ються чолом в українську оборону. Костянтин Машовець, військовий оглядач, з іронією пропонує розглянути цей передовий досвід як модель для інших ділянок фронту. Однак очевидно, що противник зіштовхнувся з певними труднощами. Спроби російського командування “розгорнути успіх” у районі сіл Табаївка та Крохмальне за допомогою 2-ї “Таманської” мотострілецької дивізії 1-ї “Гвардійської” танкової армії не виявилися успішними. Їхні спроби просунутися в бік флангу та тилу українських підрозділів, що утримують рубіж Іванівка – Котлярівка, зазнали невдачі. Навіть альтернативна тактика, направлена на сіла Піщане, зіткнулася із запереченням ЗСУ. Більше того, позиції противника у цих районах не сприяють організації ефективних наступальних дій через перевагу висот українських військ. Будь-яке збільшення концентрації сил противника стає очевидним для українських військ, які завдають уражень та ускладнюють процеси розгортання. Підрозділи 15-го мотострілецького полку та 1-го танкового полку 2-ї мотострілецької дивізії російського ворога, які намагаються просуватися, зіткнулися з серйозними труднощами. Командування противника планує підсилити свою ударну групу додатковими силами і засобами, що може призвести до серії акцентованих атак вздовж дороги Куп’янськ – Сватово.

Поза обговореним районом, триває активна діяльність “ворушок” на північ від села Синьківка та на північний захід від нього. Військові підрозділи 25-ї окремої мотострілецької бригади, підсилені відділами 138-ї окремої мотострілецької бригади об’єднаних у складі 6-ї загальновійськової армії противника, продовжують намагатися прорватися вздовж річки Оскіл та залізниці, що йдуть з півночі, уздовж загального напрямку від Синьківки до Петропавлівки на лівобережну частину Куп’янська та дороги Куп’янськ – Сватове. Проте їхні спроби мають свої особливості. Вони намагаються “протиснутися” через оборону ЗСУ, діючи з лісистої місцевості південніше Лимана Першого, але кожен раз, коли вони виходять на відкриту місцевість, зазнають щільного вогневого ураження. Навіть у випадках, коли передові підрозділи цих двох бригад змушені залишити свої винесені вперед спостережні пункти та позиції відділень. Командування противника на цьому напрямку намагається діяти незвичайно та нестандартно, постійно змінюючи напрямки атак і штурмів — то західніше від Синьківки, то східніше (від Вільшани), то навіть “через ліс”, а іноді навіть проводячи одночасні атаки, але раз за разом зіштовхуються з густим вогнем ЗСУ. Я розумію, що причинами їхньої невдачі можуть бути різні фактори, проте цікаво, скільки ще резервів противника зітратить командування 6-ї Загальновійськової армії на ці невдачі, перш ніж вони зрозуміють (чи пригадають) одну просту істину, яку їм викладали у відповідних, очевидно, ще радянських військово-навчальних закладах? У противника достатньо сил і засобів, перевага у повітрі та артилерії є, але їхні наступи знову й знову призводять лише до прямих атак “на вижимання”. Як кажуть, “хазяїн — барин”, і це також відображається на їхній стратегії. Було б корисно розповсюдити цей передовий досвід 6-ї Загальновійськової армії на інші напрямки та ділянки фронту.

Противник продовжує активні дії на Куп’янському напрямку, намагаючись прорватися через оборону ЗСУ.Російські війська, незважаючи на перевагу в озброєнні, стикаються зі складнощами при спробах наступу.Командування противника намагається змінити тактику дій та здійснює невдачні атаки з різних напрямків.Наступ противника не дає бажаних результатів через ефективну оборону та відсутність успішних стратегій.Важливою є подальша передача передового досвіду української армії на інші ділянки фронту для успішного відбиття атак противника.