У мадридській клініці на 88-му році життя померла Марікармен Абаскаль — жінка, чиє примусове виселення з квартири стало каталізатором наймасштабнішої житлової та політичної кризи в сучасній історії Іспанії. Трагічний фінал цієї багаторічної суперечки між орендаркою та власниками нерухомості розгорнувся на тлі масових вуличних протестів, які зрештою призвели до розпуску національного парламенту, призначення дострокових виборів та безпрецедентного одностороннього впровадження урядом радикальної житлової реформи.
Історія Марікармен Абаскаль бере свій початок ще з середини минулого століття. Жінка прожила понад 70 років у квартирі, розташованій у Ретіро — одному з найпрестижніших і найдорожчих районів іспанської столиці. Її родина орендувала це житло з 1956 року за фіксованою ставкою, яка регулювалася ще законодавством часів диктатури Франсіско Франко. Після смерті батька у 2006 році жінка залишилася жити сама. Відповідно до оновленого ліберального законодавства, вона не мала юридичного права автоматично успадкувати старий договір. Попри це, літня іспанка роками продовжувала сплачувати за оренду 500 євро на місяць, з чим мирилися попередні власники. Ситуація кардинально змінилася у 2018 році, коли нерухомість викупила нова комерційна компанія. Господарі почали вимагати укладення контракту за актуальними ринковими цінами, сума якого значно перевищувала скромний розмір пенсії жінки.
Кульмінація тривалого судового спору настала 23 вересня, коли на підставі чинного судового ордера розпочалася процедура примусового виселення. На захист пенсіонерки зібралися численні натовпи активістів, утворивши живий щит навколо будинку. Поліції довелося силою проривати кільце маніфестантів, після чого санітари доправили Абаскаль до лікарні в стані сильного стресу. Резонанс від цих подій миттєво сколихнув усю країну. Під тиском безпрецедентних вуличних демонстрацій представники пенсіонерки 28 вересня змогли укласти мирову угоду з домовласниками: жінці гарантували восьмирічний договір оренди з пільговою щомісячною платою в розмірі 410 євро, що становило третину її пенсії. Однак соціальний вибух було вже не зупинити, і масові протести проти ринкових умов оренди лише набирали обертів.
Житлова криза на вулицях швидко переросла у політичну на рівні держави. 5 жовтня прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес виступив із екстреною заявою про розпуск парламенту та призначення дострокових виборів на 29 листопада 2026 року. Своє рішення очільник уряду мотивував критичною соціальною ситуацією в країні та небажанням депутатського корпусу підтримати урядову реформу ринку нерухомості. Санчес публічно звинуватив парламентарів у тому, що вони «відвернулися від потреб народу». Вже наступного дня, 6 жовтня, іспанський Кабінет міністрів скористався відсутністю законодавчого органу та в односторонньому порядку запровадив схвалене ним нове житлове законодавство, оскільки розпущений парламент втратив можливість його заблокувати.
Новий закон про житло передбачає безпрецедентне втручання держави в ринок нерухомості. Документ виділяє сотні мільйонів євро з бюджету на масштабне будівництво дешевого соціального житла та впроваджує податкові пільги для малозабезпечених квартиронаймачів. Законодавчо закріплено сувору заборону на примусове виселення орендарів до 2030 року, а великим житловим корпораціям взагалі заборонено скуповувати квартири протягом наступних трьох років. Крім того, уряд вводить різке підвищення податків на нерухомість, яка пустує, та на квартири, що здаються туристам, аби стимулювати перехід цього фонду на ринок довгострокової оренди.
Згідно з новими правилами, загальна вартість оренди кімнат у комунальних квартирах тепер не може перевищувати вартість оренди цієї ж квартири для однієї особи. Найбільш резонансною нормою стало право орендарів на автоматичне подовження контрактів, що фактично гарантує можливість довічної оренди незалежно від бажання власника житла. Представники правої опозиції вже піддали нищівній критиці як економічні наслідки самої реформи, так і спосіб її ухвалення в обхід парламенту, що обіцяє перетворити майбутні дострокові вибори на референдум щодо житлової політики держави.