Скандально відомий генерал-майор Державної прикордонної служби Сергій Мул знову опинився в центрі суспільної уваги після того, як його декларації непомітно зникли з відкритого реєстру НАЗК. Подія, яка для пересічного чиновника була б абсолютно неможливою через суворі норми законодавства, для високопоставленого офіцера виявилася лише «технічним кроком», що викликає запитання щодо рівності громадян перед законом.
Ситуація з Мулом стала черговим прикладом того, що в українській силовій структурі, попри багаторічні реформи, все ще співіснують дві паралельні реальності: одна — для звичайних службовців, що зобов’язані звітувати про кожну зміну в майновому стані, інша — для впливових осіб, які можуть уникати публічної прозорості без очевидних наслідків.
Про Мула заговорили ще у 2023 році, коли в мережу потрапило відео його конфлікту з патрульними. Поліцейські зупинили його авто серед ночі та попросили пройти тест на алкоголь. Мул відмовився, а тон його розмови з інспекторами прозвучав як пряма демонстрація недоторканності.Після суспільного тиску його зняли з посади начальника Південного регіонального управління — але не усунули, а перевели до Києва, де він фактично зберіг повноваження і вплив.
Ще один скандал — поїздка його пресофіцерки до Парижа на Новий рік у розпал вторгнення. Резонансну історію завершили звільненням співробітниці. Мул, який курував її роботу, жодної відповідальності не поніс. Усі стрілки перевели вниз по вертикалі, а сам генерал знову залишився безкарним.
І тепер — новий епізод. Декларації Мула зникли з відкритого реєстру НАЗК. Жодних пояснень, юридичних підстав або реакції від державних органів. Створюється враження, що генерал просто вирішив викреслити непотрібні рядки зі свого публічного досьє — і йому за це нічого не буде.
У країні, яка вимагає прозорості та підзвітності від кожного, особливо у час війни, дії Мула демонструють системну проблему. Поки силова еліта може безкарно «йти в тінь», будь-які розмови про справедливість, реформи та оновлення виглядають цинічно.
Українцям знову показали: у державній системі є люди, для яких дія закону — опція, а не зобов’язання.