Українська правоохоронна система перетворилася на інструмент тотального контролю та безпрецедентного тиску на великий капітал, отримавши необмежений доступ до внутрішньої кухні будь-якого масштабного бізнесу. З такою гострою та безкомпромісною критикою виступив відомий фінансовий експерт, колишній банкір, а нині військовослужбовець Збройних сил України Андрій Оністрат. За його глибоким переконанням, сучасні реалії ведення підприємницької діяльності в державі нагадують ходіння по мінному полю, адже силові структури наділені колосальними повноваженнями, які дозволяють їм у будь-який зручний момент штучно зробити злочинцем абсолютно кожного успішного власника компанії. Ця проблема набула настільки загрозливих масштабів, що безпосередньо гальмує економічний розвиток країни, відлякує потенційних міжнародних інвесторів та руйнує довіру суспільства до державних інституцій.
Аналізуючи поточний стан взаємодії між державою та бізнес-середовищем, експерт наголошує на наявності системної вади у самому фундаменті правоохоронних органів. Маючи неосяжний арсенал слідчих та оперативних інструментів, представники прокуратури та інших силових відомств здатні безперешкодно втручатися в господарську діяльність, блокувати рахунки, вилучати критично важливу документацію та паралізувати роботу цілих корпорацій. Подібна вседозволеність часто продиктована не реальними інтересами правосуддя чи захистом державного бюджету, а суто меркантильними або політичними мотивами. Підприємці опиняються у ситуації абсолютної беззахисності перед репресивною машиною, яка замість виконання своїх прямих обов’язків із забезпечення законності займається відвертим перерозподілом сфер впливу та неприхованим економічним шантажем.
Головним каталізатором цього правового свавілля, на думку Оністрата, є абсолютна політична залежність керівництва Офісу Генерального прокурора. Фінансовий аналітик повністю солідарний із позицією провідних антикорупційних організацій та активної частини громадянського суспільства у тому, що чинна процедура призначення очільника відомства є глибоко хибною та такою, що не відповідає викликам часу. Існуючий механізм кулуарних домовленостей та політичних квот перетворює посаду генерального прокурора на інструмент лояльності до чинної влади, а не на незалежного арбітра, здатного гарантувати верховенство права. За таких умов керівник інституції змушений постійно озиратися на своїх політичних патронів, часто свідомо ігноруючи кричущі факти зловживань з боку власних підлеглих у регіонах.
Вирішення цієї критичної проблеми вимагає негайного та докорінного перегляду підходів до формування кадрового складу вищих ланок правоохоронної системи. Процедура призначення генерального прокурора має стати максимально прозорою, відкритою та повністю незалежною від мінливої політичної кон’юнктури, із обов’язковим залученням авторитетних міжнародних експертів та делегатів від громадськості до процесу відбору. Лише незалежна та сильна фігура, яка пройшла жорстке сито перевірки на доброчесність, зможе зламати корупційну кругову поруку та зупинити тиск на підприємців. Очищення відомства від недоброчесних кадрів дозволить перетворити прокуратуру із карального органу на справжнього захисника інтересів вільної економіки. Успішна реформа правоохоронного сектору є не просто формальною вимогою західних партнерів, а фундаментальним питанням національного виживання та економічної.