Історія будівлі на вулиці Короленка, 33 (раніше і тепер Володимирська), бере свій початок у 1912 році, коли Київська губернська земська управа вирішила звести представницьке офісне приміщення. Для цього був проведений конкурс архітектурних проєктів, переміг відомий столичний зодчий Володимир Щуко. Його проект поєднав симетричний фасад, мансарду та двоярусну башту на кшталт барокових колоколень Києва. Перший символічний камінь заклала Ольга Столипіна, вдова реформатора Петра Столипіна, а другий – прем’єр-міністр Володимир Коковцов.
Будівництво почалося активно, частина приміщень була готова до 1914 року, але Першу світову війну та події 1917-го не дозволили завершити роботи. Вже в радянський період споруду добудували, проте від башти вирішили відмовитися. Будівля отримала назву Дворець праці і слугувала осередком профспілкового руху: тут діяли бібліотека, театральна каса, бюро фізкультури, проводили лекції, концерти та кінопокази.
Після 1934 року будівля стала резиденцією головних органів влади УРСР. Тут розміщувалися ЦК КП(б)У та ЦК комсомолу, а згодом – органи держбезпеки. Під час німецької окупації приміщення використовували гестапівці. У його стінах перебували радянські підпільники, українські патріоти та відомі дисиденти, серед яких Василь Стус, Олена Теліга, Іван Світличний.
Не менш цікава й доля Сергія Корольова: юний майбутній конструктор космічних кораблів отримав тут у 1924 році документи, які дозволили йому продовжити навчання в Київському політехнічному інституті та зробили перший крок до видатної кар’єри.
Таким чином, будівля на Короленка, 33 стала свідком ключових подій історії Києва – від земських управ до профспілок, від радянських репресій до боротьби дисидентів, залишаючись значущим культурним та історичним об’єктом столиці.
