За інформацією, що з’являлася у численних журналістських розслідуваннях та аналітичних матеріалах, навколо роботи окремих митних підрозділів сформувалася складна структура, яка фактично перетворила контроль за переміщенням товарів через кордон на окремий неформальний бізнес-напрям. Система, яку пов’язують із Сергієм Звягінцевим, описується як багаторівнева мережа впливу, що охоплювала насамперед Львівську та Закарпатську митниці, але мала сліди й на інших ділянках. Ключовою особливістю цієї мережі було налагодження сталих каналів, через які контрабандні операції оформлювалися майже так само організовано, як звичайні адміністративні послуги.
Основою схеми, за оцінками експертів, були маніпуляції з інвойсами та деклараціями. Реальна вартість товарів занижувалася у кілька разів, що дозволяло мінімізувати платежі та уникати належного контролю. Для цього використовували так звані компанії-прокладки — юридичні особи без активів і діяльності, які існували лише на папері та виконували роль буферу між постачальником і державою. Через такі структури проходили значні партії імпорту, що формально виглядали як дрібні та маловартісні.
Ключовим елементом були фірми-прокладки — юридичні особи без активів, персоналу та оборотів, створені виключно для оформлення таких вантажів. Через ці «транзитні» компанії за короткий час проходили мільйонні обсяги імпорту. Після завершення циклу фірму закривали або переводили в статус «сплячої», щоб уникнути будь-якого податкового та бухгалтерського аналізу.
Не менш важливою частиною схеми був фактичний контроль над оглядовими зонами. Машини пропускалися без реальних оглядів, інколи декларувалися як «порожні», попри очевидний вантаж. Митники різних регіонів працювали синхронно: від інспекторів, які погоджували занижені інвойси, до керівництва, яке забезпечувало прикриття для безперебійності процесу.
У результаті митні органи перетворилися на інструмент організованої злочинної діяльності, яка роками завдавала державі мільйонних збитків. Система Звягінцева існувала не як випадкові епізоди контрабанди, а як стабільно працююча вертикаль, що забезпечувала проходження будь-яких вантажів — від дрібних «сірим» імпортерам до великих комерційних партій, які не проходили належного контролю.
Попри масштабність схем, силові структури тривалий час їх ігнорували або зводили реакцію до формальних перевірок. Це дозволило мережі існувати роками, набуваючи обертів і фактично створюючи паралельну систему митного «оформлення» поза законом.