Україна: незручна реальність у світі старих імперських ігор

Сучасна Україна, на жаль, залишається в тіні історичних стереотипів і політичних ігор, які формуються у старій добрій Європі. В умовах сучасності, коли світ змінюється швидше, ніж будь-коли, багато питань залишаються нерозв’язаними, а рішення, що приймаються, часто базуються на давніх уявленнях і геополітичних інтересах.

В обох випадках завжди є сильніший, правила для якого відрізняються від загальних. Це замкнуте коло дещо нагадує реалії часів станових монархій, коли всі мають визначені і прописані ролі, існує усталений порядок речей, а будь-які зміни є аномаліями. Лиш українцям у цій системі координат не сидиться на місці. Вони раз у раз перевертають усе з ніг на голову й шукають своє місце під сонцем. Принаймні останнім часом, зазначає видання ZAXID.net.

У підручниках з історії України ми десятиліттями спостерігали образ безправного українського народу. Гніт, полонізація, русифікація, утиски… Проте світ дещо інший. Він непередбачуваний і несправедливий, містить багато підлості й непослідовності. Однак, навіть цього не помічаючи, ми живемо поруч із дивовижними людьми. Вони гідні захоплення й написання про них книг, зйомки фільмів. Виклик усталеному порядку та несправедливості, багаторічним пропагандистським кліше – кредо багатьох наших співвітчизників. Власне це і є шлях до набуття Україною суб’єктності. Не всім він подобається, але інакше не буває.

Дійсність і казки діда Діарея

Проголошення незалежної України відбулося фактично і юридично, але до свідомості людей (часто і самих українців) це дійшло далеко не зразу. Нас довго сприймали за росіян і такими себе бачили багато українців. Одні й інші користувалися дивними й ефемерними конструктами на кшталт «русскіє». Вважали, що кажуть про всіх, хто жив у Російській імперії і Радянському Союзі.

Про тих, які, в їхньому сприйнятті, волею випадку та обставин, не стали частиною Російської Федерації. При цьому вони ще й згадують якусь «Росію». Проте власне «Росії» ніколи не існувало. Є люди в Україні, Білорусі, Казахстані тощо, які вважають себе «русскімі» і бачать у цьому зв’язок з «Росією», але назва тієї держави на болотах – Російська Федерація. Перед тим був СРСР. Ще раніше Російська імперія. До неї Московія. «Росії» не було і зараз немає. Є Україна, Білорусь і Російська Федерація. «Росія» – лиш у схемах російських пропагандистів.

Їм вигідно поширювати нісенітниці про князя Володимира, «правителя Росії» або про єдиний історичний шлях і спільну колиску, тобто брехню про українців, білорусів і росіян, які нібито є одним народом. У це вкладають великі гроші, про це без упину торочить їхня пропаганда, довільно інтерпретуючи події минулого у вигідному для себе ключі.

«Дослідження» в такому дусі пишуть у Російській Федерації, на Заході та й у нас. Донедавна це взагалі був домінантний політичний наратив, коли говорили про Східну Європу. Цей простір вважався російською сферою впливу. Така матриця, усталена й закореніла, але побудована на брехні й несправедливості, не передбачала коректур і всіх влаштовувала. Подекуди від такого мислення бояться відступити досі. Наприклад, на Заході.

Діалог з «дітьми Сталіна»

Дії й позицію Російської Федерації можна пояснити, якщо бути свідомим політичного мракобісся, яке там буяє. Імперської діареї, що властива політикуму, елітам і значній частині їхнього населення. Дивною є поведінка цивілізованого світу.

Постійно апелюючи до раціонального мислення й загальнолюдських цінностей, колективний Захід так і не наважився поставити під сумнів тиражовані росіянами вигадки. Навіть попри те, що не всі з них історичні чи нейтральні. Більшість – ксенофобські й суперечать цінностям Заходу, а значна частина – політичні й відверто спрямовані проти Європи.

Проте це ніколи нікого не хвилювало. Пихаті росіяни вирізнялися зверхністю й підлістю, куди б не закинула їх доля. Упередженість і деспотизм фонтанували російські владні особи на міжнародному рівні. Усіх все влаштовувало. Це сприймали за норму. «Дітям Сталіна» можна. Лише коли руки росіян стали по лікоть у крові, адекватна частина світу зрозуміла, що так тривати більше не може.

Хоча критикувати світ за світоглядну незрілість чи брак принциповості ми не можемо. Навіть після проголошення незалежності багато українців довго вірили російській пропаганді, дивились російські фільми і слухали тиражовану росіянами музику.

Українське вважали неякісним і не помічали, що російська продукція отруєна пропагандою і зневагою до всього людського. Масштабність цих процесів була такою, що виникало відчуття, наче нам готують теплу ванну. Ціль – ще одна Білорусь, тобто деполітизована пустеля, зі жителями якої можна робити все, що заманеться. Тоді й взяли слово свідомі українці.

Від 2004 року і досі українці неодноразово міняли хід історії. Це були внутрішні питання. Як оскарження результатів виборів у 2004 році. Події масштабні. Як Революція гідності та відбиття російської агресії, що потрапило в поле зору всього світу.

Цей момент часто за лаштунками, але українці неодноразово брали ініціативу у свої руки в найнесподіваніші моменти і міняли усталений порядок. Це руйнувало «договірняки», ламало плани політикам, які по-чемберленівськи «вирішують» питання.

Коли здавалося, що виходу немає, своє слово казали українці. Валили Радянський Союз, зокрема, росіяни. Скажімо, коли Боріс Єльцин закликав своїх прихильників виходити на протести. Проте поховали СРСР, між іншим, українці, які в грудні 1991 року проголосували на референдумі за незалежність. Згодом ця карта стала політичним козирем Леоніда Кравчука.

Демократичні протести українців у 2004 році дозволили Віктору Ющенку, чи не найуспішнішому в історії нашої країни прем’єр-міністру, відновити справедливість і стати президентом. Українці міняли хід подій під час Революції гідності та в часі злочинної агресії Російської Федерації проти нашої країни. У першому випадку від нас не очікували такої згуртованості й волі, у другому – стійкості.

На жаль, жоден із цих несподіваних маневрів українське суспільство не зуміло трансформувати в системні й послідовні політичні реформи, які дозволили б створити ефективні державні органи, справедливі суди та рівні для всіх правила.

Ще один стрибок…

У моменті з проголошенням державної незалежності України в 1991 році був фактор несподіванки й ламання усталених порядків. Фактор несподіванки спрацював і під час подій 2004 року, 2013-2014 років, а також у 2022-му. Під час Помаранчевої революції в потенціал та самоорганізацію українців не вірили бандити з Партії регіонів, які хотіли прийти до влади шляхом фальсифікації виборів.

Під час Революції гідності українці сколихнули весь світ, показавши найбільш демократичним країнам, еліти яких забули значення слів «цінності» й «демократія», що таке воля, принципи і самобутність. Перегородивши шлях путінській чумі, українці розбили цинічні плани й очікування колективного Заходу про окупацію частини України російськими військами та наступну партизанську війну на цих територіях.

Прикладом раптових і несподіваних дій українців можна вважати й операцію ЗСУ на теренах Курщини. Ми досі достеменно не знаємо, якими були цілі цієї операції та в якому контексті бачить ці події Генеральний штаб ЗСУ, але цей наступ став несподіванкою для людей в Україні, на Заході і в Росії.

На адресу операції української сторони звучало багато критики. Проте незаперечним є те, що вона підняла дух і дала надію українцям. Не менш важливо, що ці раптові масштабні дії розвіяли низку міфів російської пропаганди. Було розрубано й гордіїв вузол настроїв на Заході, який, таке враження, почав шукати шляхи примирення сторін – навіть шляхом суттєвих поступок України.

Курська операція триває і має певні позитивні наслідки для української сторони. Проте й ейфорія від неї спала. Над нами знову загроза заморозки війни на невизначених (вважай – невигідних для України) умовах. На Заході поступово повертаються до політики розведення руками і перебігання між краплинками.

Вкотре українці перевернули усе з ніг на голову, але чи принесе це користь для нашої країни в довготерміновій перспективі? Ситуативний розрив шаблону працює, але не так довго, як цього хотілося б. Очевидно, що ні виграти війну, ні збудувати ефективні державні інститути ситуативними стрибками не вийде.

Українці мали безліч нагод, щоб у цьому переконатися. Одне й інше потребує стратегічного і продуманого плану, бачення. Якщо цього не буде, нас надалі чекатимуть гойдалки настрою й очікувань. Перевалювання між ейфорією, що сягає хмар, та нестерпною рутиною, яка тягне на дно. Ми, зрозуміло, сподіваємося на перше, але в якийсь момент може переважити друге.

Євген Гулюк

The post Україна: незручна реальність у світі старих імперських ігор first appeared on НЕНЬКА ІНФО.

Схожі статті

Справу про службову недбалість в КП “Київтелесервіс” передано до суду: деталі порушень при закупівлях у 2023 році

Печерське управління поліції завершило досудове розслідування щодо начальника одного з управлінь комунального підприємства КП «Київтелесервіс». Його звинувачують у службовій недбалості, яка призвела до значних порушень під час закупівель у 2023 році. За матеріалами слідства, посадовець не здійснив належного моніторингу ринку та не перевірив рівень цін на обладнання для бездротового доступу до Інтернету перед його придбанням.

Невиконання процедур контролю призвело до того, що підприємство закупило засоби зв'язку за значно завищеними цінами. Загальна сума контракту становила 144 мільйони гривень, а переплата, за попередніми підрахунками, перевищила десятки мільйонів гривень, що стало важким фінансовим тягарем для бюджету міста.

Поліція наголошує, що такі дії призвели до нераціонального використання публічних коштів та завдали збитків громаді. Обвинувальний акт уже передано до суду. Чиновнику інкримінують службову недбалість, що спричинила тяжкі наслідки.

Йому загрожує до п’яти років позбавлення волі з можливим додатковим покаранням — забороною обіймати певні посади чи займатися відповідною діяльністю строком до трьох років. Суд має визначити, чи винен посадовець у неналежному виконанні службових обов’язків.

Суспільний резонанс навколо справи зростає, адже йдеться про значні бюджетні кошти, які могли бути використані на потреби громади, зокрема інфраструктуру або соціальні програми. Громадськість очікує на прозорий розгляд справи та справедливе рішення.

Проблема одноманітності в сучасній українській музиці: погляд Андрія Данилка

Андрій Данилко, знаменитий артист, відомий під сценічним ім’ям Вєрка Сердючка, поділився своїм поглядом на нинішню ситуацію в українській музиці, особливо щодо творчості молодих виконавців. В інтерв'ю для YouTube-каналу Євгена Синельникова він звернув увагу на один із найбільш виражених трендів останніх років — надмірне використання слова «додому» у патріотичних піснях. Данилко зазначив, що цей вислів став своєрідним штампом, який повторюється знову і знову, створюючи певну одноманітність у музичному просторі.

Артист підкреслив, що таке бездумне повторення певних фраз та тем у композиціях надає музиці однотипності, що позбавляє її індивідуальності. За його словами, коли пісня «заповнюється» однаковими ідеями, вона втрачає свою унікальність та емоційну глибину. Це створює враження, що багато пісень звучать схоже одна на одну, і важко віднайти ту саму неповторну, особливу атмосферу, яка могла б стати «підписом» того чи іншого виконавця.

«Не робіть так, як усі. Бо я слово „додому“ чути не можу… В кожного „додому“. Вона вже не звучить як відвертість», — зазначив Данилко. Він додав, що українська мова та патріотизм важливі, але зміст пісні має бути щирим і талановито поданим, інакше слухач не відчує емоції, незалежно від теми.

Також артист зізнався, що наразі немає молодих виконавців, яких би він постійно слухав, хоча й визнає наявність талановитих артистів. Він наголосив, що популярність приходить лише через справжній талант, а не через модні фрази чи тренди.

Збільшення кількості кримінальних проваджень за статтею 301 Кримінального кодексу України у 2025 році

За дев’ять місяців 2025 року в Україні було відкрито близько 1 500 кримінальних проваджень, пов’язаних з порнографічною продукцією. Це свідчить про значне збільшення злочинної активності в цій сфері порівняно з минулим роком — на 13%. Згідно з інформацією, наданою Опендатаботом, ці дані базуються на офіційних звітах правоохоронних органів. Показовим є той факт, що більша частина проваджень була зареєстрована лише в січні та березні, що свідчить про специфічні піки діяльності, характерні для певних періодів.

Особливу увагу привертає рівень доведення проваджень до стадії підозри. Вже у 95% випадків (1 424 справи) правоохоронці змогли повідомити про підозру особам, що потрапили під підозру. Цей високий рівень завершеності справ підтверджує серйозність та ефективність правоохоронних органів у боротьбі з розповсюдженням порнографії, яка заборонена відповідно до статті 301 Кримінального кодексу України. Злочини, пов’язані з виготовленням, збутом та розповсюдженням порнографії, мають важкі соціальні наслідки, що ставить ці справи в пріоритет для українських правоохоронців.

Значні ресурси держава витрачає на експертизу контенту 18+. За підрахунками «Економічної правди», за три роки повномасштабної війни на такі експертизи витрачено 4,9 мільйона гривень. У середньому експерт, який переглядає матеріали з можливими порнографічними елементами, отримує близько 500 гривень за годину роботи.

На цьому тлі Державна податкова служба почала надсилати листи авторам контенту з платформ на кшталт OnlyFans, закликаючи їх декларувати доходи та сплачувати податки. Це викликало хвилю занепокоєння серед моделей: вони побоюються, що легалізація доходів може автоматично призвести до кримінального переслідування за статтею 301.

Попри окремі випадки, коли автори цифрового контенту оскаржували штрафи у суді — і навіть перемагали (знайдено щонайменше три такі рішення), проблема залишається неврегульованою. Питання можливого декриміналізування статті 301 КК — ключове для цієї індустрії, адже чинне законодавство дозволяє дуже широке тлумачення «порнографічних матеріалів», що створює ризики для контент-індустрії.

Прокурор Кузьменко та розбіжність в інформації про площу його квартири: загадки майнових декларацій

Очільник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області, Анатолій Кузьменко, відомий своєю службовою діяльністю, також є власником елітної нерухомості. Згідно з інформацією, що оприлюднена детективним бюро Absolution, прокурор мешкає в розкішному закритому житловому комплексі "Кипарисний" у Дніпрі, який відомий своєю безпекою та престижем серед місцевих еліт.

Проте, цікавість викликає розбіжність між даними, зазначеними у майновій декларації Кузьменка, та офіційною інформацією з майнового реєстру. За офіційними даними, площа його квартири складає 305 квадратних метрів, тоді як у декларації прокурор вказав 274 кв. м. Різниця в 30 квадратних метрів викликає питання, оскільки на перший погляд це незначне, але важливе відхилення від офіційної реєстрації.

На фото видно й інші будинки родини Кузьменків: маєток Сергія Кузьменка та житло Галини Кузьменко, матері прокурора. Квартира на провулку Кипарисному, 6 була придбана у 2011 році за понад 583 тисячі гривень, тоді як нинішня ринкова вартість подібних квартир у комплексі значно вища: третій поверх площею 160 кв. м продається за 270 тисяч доларів, а трикімнатна квартира на другому поверсі – за 120 тисяч доларів.

Галина Кузьменко є єдиною підприємницею у родині. Вона займається роздрібною торгівлею продуктами, напоями та тютюновими виробами, а також володіє ТОВ “Гея”, що спеціалізується на випічці хлібобулочних виробів у Павлограді. У власності матері прокурора перебувають чотири квартири загальною площею 330 кв. м, три земельні ділянки (загалом 2,16 га) та будинок на 209 кв. м у селі Новоолександрівка Дніпропетровського району.

Поруч із цією ділянкою розташована ще одна, яка ймовірно належить Сергію Кузьменку – колишньому заступнику прокурора Самарського району Дніпра. У січні цього року він, ймовірно, подарував матері квартиру на 115,2 кв. м у селі Чайки під Києвом.

Анатолія Кузьменка на посаду керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 призначив Віктор Шокін у грудні 2015 року. До цього він працював заступником прокурора Дніпра. Призначення викликало запитання, адже Кузьменко посідав лише 13 місце у рейтинговому списку кандидатів, набравши 71 бал на тесті знань законів та 56,7 бала за рівень загальних здібностей.