Україна: незручна реальність у світі старих імперських ігор

Сучасна Україна, на жаль, залишається в тіні історичних стереотипів і політичних ігор, які формуються у старій добрій Європі. В умовах сучасності, коли світ змінюється швидше, ніж будь-коли, багато питань залишаються нерозв’язаними, а рішення, що приймаються, часто базуються на давніх уявленнях і геополітичних інтересах.

В обох випадках завжди є сильніший, правила для якого відрізняються від загальних. Це замкнуте коло дещо нагадує реалії часів станових монархій, коли всі мають визначені і прописані ролі, існує усталений порядок речей, а будь-які зміни є аномаліями. Лиш українцям у цій системі координат не сидиться на місці. Вони раз у раз перевертають усе з ніг на голову й шукають своє місце під сонцем. Принаймні останнім часом, зазначає видання ZAXID.net.

У підручниках з історії України ми десятиліттями спостерігали образ безправного українського народу. Гніт, полонізація, русифікація, утиски… Проте світ дещо інший. Він непередбачуваний і несправедливий, містить багато підлості й непослідовності. Однак, навіть цього не помічаючи, ми живемо поруч із дивовижними людьми. Вони гідні захоплення й написання про них книг, зйомки фільмів. Виклик усталеному порядку та несправедливості, багаторічним пропагандистським кліше – кредо багатьох наших співвітчизників. Власне це і є шлях до набуття Україною суб’єктності. Не всім він подобається, але інакше не буває.

Дійсність і казки діда Діарея

Проголошення незалежної України відбулося фактично і юридично, але до свідомості людей (часто і самих українців) це дійшло далеко не зразу. Нас довго сприймали за росіян і такими себе бачили багато українців. Одні й інші користувалися дивними й ефемерними конструктами на кшталт «русскіє». Вважали, що кажуть про всіх, хто жив у Російській імперії і Радянському Союзі.

Про тих, які, в їхньому сприйнятті, волею випадку та обставин, не стали частиною Російської Федерації. При цьому вони ще й згадують якусь «Росію». Проте власне «Росії» ніколи не існувало. Є люди в Україні, Білорусі, Казахстані тощо, які вважають себе «русскімі» і бачать у цьому зв’язок з «Росією», але назва тієї держави на болотах – Російська Федерація. Перед тим був СРСР. Ще раніше Російська імперія. До неї Московія. «Росії» не було і зараз немає. Є Україна, Білорусь і Російська Федерація. «Росія» – лиш у схемах російських пропагандистів.

Їм вигідно поширювати нісенітниці про князя Володимира, «правителя Росії» або про єдиний історичний шлях і спільну колиску, тобто брехню про українців, білорусів і росіян, які нібито є одним народом. У це вкладають великі гроші, про це без упину торочить їхня пропаганда, довільно інтерпретуючи події минулого у вигідному для себе ключі.

«Дослідження» в такому дусі пишуть у Російській Федерації, на Заході та й у нас. Донедавна це взагалі був домінантний політичний наратив, коли говорили про Східну Європу. Цей простір вважався російською сферою впливу. Така матриця, усталена й закореніла, але побудована на брехні й несправедливості, не передбачала коректур і всіх влаштовувала. Подекуди від такого мислення бояться відступити досі. Наприклад, на Заході.

Діалог з «дітьми Сталіна»

Дії й позицію Російської Федерації можна пояснити, якщо бути свідомим політичного мракобісся, яке там буяє. Імперської діареї, що властива політикуму, елітам і значній частині їхнього населення. Дивною є поведінка цивілізованого світу.

Постійно апелюючи до раціонального мислення й загальнолюдських цінностей, колективний Захід так і не наважився поставити під сумнів тиражовані росіянами вигадки. Навіть попри те, що не всі з них історичні чи нейтральні. Більшість – ксенофобські й суперечать цінностям Заходу, а значна частина – політичні й відверто спрямовані проти Європи.

Проте це ніколи нікого не хвилювало. Пихаті росіяни вирізнялися зверхністю й підлістю, куди б не закинула їх доля. Упередженість і деспотизм фонтанували російські владні особи на міжнародному рівні. Усіх все влаштовувало. Це сприймали за норму. «Дітям Сталіна» можна. Лише коли руки росіян стали по лікоть у крові, адекватна частина світу зрозуміла, що так тривати більше не може.

Хоча критикувати світ за світоглядну незрілість чи брак принциповості ми не можемо. Навіть після проголошення незалежності багато українців довго вірили російській пропаганді, дивились російські фільми і слухали тиражовану росіянами музику.

Українське вважали неякісним і не помічали, що російська продукція отруєна пропагандою і зневагою до всього людського. Масштабність цих процесів була такою, що виникало відчуття, наче нам готують теплу ванну. Ціль – ще одна Білорусь, тобто деполітизована пустеля, зі жителями якої можна робити все, що заманеться. Тоді й взяли слово свідомі українці.

Від 2004 року і досі українці неодноразово міняли хід історії. Це були внутрішні питання. Як оскарження результатів виборів у 2004 році. Події масштабні. Як Революція гідності та відбиття російської агресії, що потрапило в поле зору всього світу.

Цей момент часто за лаштунками, але українці неодноразово брали ініціативу у свої руки в найнесподіваніші моменти і міняли усталений порядок. Це руйнувало «договірняки», ламало плани політикам, які по-чемберленівськи «вирішують» питання.

Коли здавалося, що виходу немає, своє слово казали українці. Валили Радянський Союз, зокрема, росіяни. Скажімо, коли Боріс Єльцин закликав своїх прихильників виходити на протести. Проте поховали СРСР, між іншим, українці, які в грудні 1991 року проголосували на референдумі за незалежність. Згодом ця карта стала політичним козирем Леоніда Кравчука.

Демократичні протести українців у 2004 році дозволили Віктору Ющенку, чи не найуспішнішому в історії нашої країни прем’єр-міністру, відновити справедливість і стати президентом. Українці міняли хід подій під час Революції гідності та в часі злочинної агресії Російської Федерації проти нашої країни. У першому випадку від нас не очікували такої згуртованості й волі, у другому – стійкості.

На жаль, жоден із цих несподіваних маневрів українське суспільство не зуміло трансформувати в системні й послідовні політичні реформи, які дозволили б створити ефективні державні органи, справедливі суди та рівні для всіх правила.

Ще один стрибок…

У моменті з проголошенням державної незалежності України в 1991 році був фактор несподіванки й ламання усталених порядків. Фактор несподіванки спрацював і під час подій 2004 року, 2013-2014 років, а також у 2022-му. Під час Помаранчевої революції в потенціал та самоорганізацію українців не вірили бандити з Партії регіонів, які хотіли прийти до влади шляхом фальсифікації виборів.

Під час Революції гідності українці сколихнули весь світ, показавши найбільш демократичним країнам, еліти яких забули значення слів «цінності» й «демократія», що таке воля, принципи і самобутність. Перегородивши шлях путінській чумі, українці розбили цинічні плани й очікування колективного Заходу про окупацію частини України російськими військами та наступну партизанську війну на цих територіях.

Прикладом раптових і несподіваних дій українців можна вважати й операцію ЗСУ на теренах Курщини. Ми досі достеменно не знаємо, якими були цілі цієї операції та в якому контексті бачить ці події Генеральний штаб ЗСУ, але цей наступ став несподіванкою для людей в Україні, на Заході і в Росії.

На адресу операції української сторони звучало багато критики. Проте незаперечним є те, що вона підняла дух і дала надію українцям. Не менш важливо, що ці раптові масштабні дії розвіяли низку міфів російської пропаганди. Було розрубано й гордіїв вузол настроїв на Заході, який, таке враження, почав шукати шляхи примирення сторін – навіть шляхом суттєвих поступок України.

Курська операція триває і має певні позитивні наслідки для української сторони. Проте й ейфорія від неї спала. Над нами знову загроза заморозки війни на невизначених (вважай – невигідних для України) умовах. На Заході поступово повертаються до політики розведення руками і перебігання між краплинками.

Вкотре українці перевернули усе з ніг на голову, але чи принесе це користь для нашої країни в довготерміновій перспективі? Ситуативний розрив шаблону працює, але не так довго, як цього хотілося б. Очевидно, що ні виграти війну, ні збудувати ефективні державні інститути ситуативними стрибками не вийде.

Українці мали безліч нагод, щоб у цьому переконатися. Одне й інше потребує стратегічного і продуманого плану, бачення. Якщо цього не буде, нас надалі чекатимуть гойдалки настрою й очікувань. Перевалювання між ейфорією, що сягає хмар, та нестерпною рутиною, яка тягне на дно. Ми, зрозуміло, сподіваємося на перше, але в якийсь момент може переважити друге.

Євген Гулюк

The post Україна: незручна реальність у світі старих імперських ігор first appeared on НЕНЬКА ІНФО.

Схожі статті

Ваше повідомлення знову переривається і не містить завершеного завдання. Щоб я міг написати необхідний вам текст, мені потрібно отримати:

повністю сформульоване завдання,

вихідний текст, на основі якого треба створити новий унікальний матеріал.

На нових фото різниця у зовнішності доньки знову стала темою дискусій. Користувачі залишають десятки повідомлень, порівнюючи архівні кадри з останніми. У коментарях також з’являється критика на адресу самої Лорак — від нагадувань про її інтернатне дитинство в Чернівцях до звинувачень у політичній продажності та переході на бік країни-агресора.

Окремо мережа обговорює зовнішність матері артистки Жанни Линькової. Колишню дикторку Чернівецького телебачення деякі користувачі не впізнали — жінка виглядає значно молодшою, ніж на старих фото. У коментарях припускають, що вона також могла вдатися до пластичної хірургії.

Сімейні фото Лорак, які мали б бути просто черговою публікацією до свята, перетворилися на новий інформаційний привід для критики співачки. Українська аудиторія залишається жорстко налаштованою до артистки, яка не засудила російське вторгнення і продовжує активно працювати в РФ.

Ваше повідомлення зупинилося на середині речення, і немає тексту, від якого потрібно створити новий матеріал.

Надішліть повний фрагмент, будь ласка — щойно його отримаю, одразу підготую розширений унікальний текст із заголовком у першому абзаці та без заборонених вами фраз.

Представники ГО “Союз підприємців України”, які виграли справу, наголошують: демонтажі тривали за процедурою, що базувалася на незаконних положеннях рішення Київради. Підприємцям спочатку скасовували паспорти прив’язки або договори пайової участі, після чого інспектори благоустрою вимагали прибрати кіоски. Тим, хто відмовлявся, споруди демонтовували примусово. Тепер саме ці дії можуть стати підставою для великих фінансових претензій до міської влади.

У столиці за останні півтора року було демонтовано понад дві тисячі ТС. Балансова вартість кожного кіоску складає близько 250–500 тисяч гривень, але збитки підприємці оцінюють за комерційною формулою — як втрату повноцінного бізнесу. За розрахунками правозахисників, середня компенсація за одну точку може становити від 20 до 50 тисяч доларів, що й формує загрозу мільярдних витрат для бюджету Києва.

Нова хвиля юридичних атак вже триває: паралельно в суді розглядається позов ГО “Київський міський комітет порятунку бізнесу”, який оскаржує не лише положення щодо ТС, а й інші норми рішень Київради, що впливали на сферу вуличної торгівлі. Зокрема, йдеться про порушення земельного законодавства, перевищення повноважень комісій міськради та дискримінацію підприємців, які працювали за паспортами прив’язки.

На Хрещатику, 36 поки не коментують поразку в суді, але готують зміни до скандального рішення. Департамент територіального контролю вже зареєстрував проєкт, який формально пом’якшує правила: пропонується не демонтовувати ТС після закінчення терміну дії дозволів, а також розширити перелік об’єктів, що можуть розміщуватися через Prozorro. Проте правозахисники вказують, що ці пропозиції не вирішують системних проблем і не відновлюють порушених прав підприємців, чиї кіоски вже знесені.

Сфера вуличної торгівлі у Києві роками супроводжується конфліктами, гучними звинуваченнями у корупції та непрозорістю рішень. Нинішній скандал лише загострив протистояння між малим бізнесом і міською владою. Підприємці заявляють, що готові домагатися повної компенсації завданих збитків, а експерти попереджають: у разі програшу в судах Київрада може втратити більше, ніж планувала заробити на реформі розміщення ТС.

Ваше речення знову обірвалося, і початкового тексту, на основі якого потрібно створити новий розширений матеріал, так і немає.

Щоб написати унікальний текст у потрібному форматі — з заголовком у першому абзаці, без службових фраз — мені потрібен оригінальний фрагмент, який слід переробити.

Надішліть, будь ласка, повний текст-основу.

Порція вівсянки на молоці або воді, доповнена ягодами й жменею горіхів, забезпечує довготривалу енергію та містить велику кількість клітковини. Такий сніданок запускає метаболізм і допомагає уникнути різких стрибків голоду.

Поєднання курячого філе, листової зелені, чері та половини авокадо — це оптимальний баланс білків, корисних жирів і клітковини. Страва легко засвоюється, насичує надовго й підтримує м’язову масу навіть у період зниження ваги.

Швидкий варіант перекусу, що не перевантажує калоріями. Банан і йогурт додають кремовості, шпинат — мікроелементів, а насіння льону — омега-3 та клітковину. Такий напій добре втамовує голод між прийомами їжі.

Лосось або тріска разом із броколі, морквою та кабачком — легка вечеря, багата на білок і корисні жири. Страва легко готується за 20–25 хвилин і не створює відчуття важкості перед сном.

Фахівці радять не пропускати воду перед прийомами їжі, частіше використовувати спеції для стимуляції метаболізму та робити ставку на менші порції 5–6 разів на день. Саме поєднання правильних звичок і збалансованих страв формує стабільний та здоровий шлях до схуднення без стресу та жорстких обмежень.

Ваш запит знову обірвався на півслові, а початкового тексту, на основі якого потрібно створити новий унікальний матеріал, немає.

Щоб я міг підготувати розширений текст із заголовком у першому абзаці та у потрібному стилі, надішліть, будь ласка, повний фрагмент, що має стати основою.

Фактичні результати виявилися шокуючими: замість десятків тисяч тонн поставлено лише 1 519,4 тонни — менше 5% запланованого. Реального графіка постачання не існувало, натомість постачальник подавав формальні файли, покликані лише створити видимість виконання зобов’язань.

Аналіз «Теплосфери ЮА» свідчить про ознаки фіктивності. Компанія була створена незадовго до укладення угоди, не має зареєстрованих виробничих потужностей і персоналу. Керівник та власник фірми, Ігор Качмар, раніше контролював іншу структуру — ТОВ «Енерго Ресурс Груп», яка так само фігурувала у схемах недопостачання вугілля та отримувала від «Центренерго» сотні мільйонів гривень авансів.

Як саме схема стала можливою? У матеріалах справи йдеться про змову між колишньою міністеркою енергетики Світланою Гринчук, генеральним директором «Центренерго» Євгенієм Гаркавим та представниками «Теплосфери ЮА». За даними слідства, ексміністерка забезпечувала політичне прикриття, тоді як керівництво «Центренерго» займалося технічною реалізацією схеми, усвідомлюючи фіктивність контрагента.

Це не перший випадок, коли державне підприємство опиняється в центрі корупційного скандалу. У листопаді 2023 року «Центренерго» уклало два договори з ТОВ «Енерго Ресурс Груп» на постачання вугілля на суму до 1,55 млрд грн. На виконання цих угод компанія отримала 1 066 945 367 грн, з яких 930,4 млн грн становили авансові платежі — при тому, що фактичні поставки були далекими від умов контрактів.

Поступове розкриття цих схем демонструє системний характер корупції, що пронизує стратегічну галузь — енергетику. Поки держава змушена мобілізувати ресурси для проходження зими, сотні мільйонів відводяться через фіктивні договори та підставні компанії, що виводить проблему далеко за межі окремих посадовців і ставить під питання ефективність управління державними енергетичними активами.