Як Неллі Куковальська поширювала “русский мир” на руїнах українських святинь, співпрацюючи з Януковичем

Пройшло майже десять років з того часу, як Неля Куковальська знову зайняла посаду керівника заповідника “Софія Київська”. Після того, як вона стала генеральним директором, розпочалася нова ера у розвитку заповідника. Але це була не лише ера розвитку природно-заповідного фонду. Для Нелі Куковальської це стала сімейною місією, яку вона віддавала з повним захопленням і ентузіазмом.

За ці роки вона не лише зміцнила екологічні програми та збільшила територію заповідника, але й вдало поєднала свої професійні зусилля з особистими амбіціями. Розширення заповідника стало своєрідним втіленням її сімейних цінностей та спадкового обов’язку перед майбутніми поколіннями.

Кожен крок, кожне вдосконалення в роботі заповідника, ставали підтвердженням того, що Неля Куковальська будує не лише імперію природоохоронного руху, але й спадкову спільноту, де кожен член дбає про довкілля та береже спільну майбутність.

Про це повідомляє редакція сайту 360UA NEWS

Її перший заступник – Вадим Кириленко контролює всю господарську частину діяльності заповідника та реставрацію. Він поставив начальником господарсько-експлутаційного відділу свого родича, який проводить усі закупівлі. Виставково-музейну частину контролює Кіра Петрачек, родичі та подруги якої працюють у неї в підпорядкуванні і якось цікаво списують гроші на нові виставки та усілякі програми. Ще Кіра бере гроші за проведення будь-яких заходів на території заповідника, на свою думку встановлюючи тарифи: безкоштовний та космічний.

Сама ж Куковальська приймає важливих гостей, на короткій нозі з міністрами, не вилазить із закордонних відряджень, підтягує пожертвування на реставрації, які важко оцінити у реальних грошах, змінила старенький мерседес на новий Лексус.

Фанатік “русского мира” у серці України-Русі

Для України Софія Київська — не просто пам’ятка архітектури, внесена до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Це символ наступності держави України-Русі.

А тепер уявіть, що у символі української державності править літургія московського патріарха Кирила, що ніби демонструє наступність російської, а не української державності від Київських князів до наших днів.

Зрозуміло, що такі заходи проводилися, потай, із закриттям храму для відвідувачів. І стався один з них 26 липня 2010 року.

Сайт Московського патріархату повідомляв, що на заході були присутні “голова Державного комітету у справах національностей та релігій Ю.П. Богуцький, генеральний директор національного заповідника “Софія Київська” Н.М. Куковальська”. Митрополит Київський Володимир звернувся до Гундяєва: “Святійший Владико і отець! Ми щойно разом з Вами, Предстоятелем Руської Православної Церкви, звершили в історичному місці історичну священнодійство. Протягом 18 років ми не мали такої можливості”.

Звісно, ​​не мали, адже до приходу до влади Віктора Януковича нікому й на думку не спадало насаджувати в Україні “русский мир”, не кажучи вже про проведення служби у Софійському соборі. І тільки завдячуючи пані Куковальська це стало можливим.

Московський патріарх Кирило, тоді, завершуючи молебень, заявив: “У цьому історичному місці, кафедральному соборі Києва та всієї Русі, ми звершили разом богослужіння… На всьому просторі Святої Русі — одні святині, одні святі та одна Церква». Цей вислів став частиною зусиль з насадження “русского мира” в Україні. І сьогодні ми переживаємо страшні наслідки подібних заяв.

Але це не перше, і зрозуміло не останній такий випадок. Працюючи на своїх кураторів з ФСБ, у 2009 році Неля Куковальська намагалась викрасти українські святині, під виглядом передачі експонатів заповідника для виставки “Свята Русь” у Луврі. Це, з зрозумілих причин, сталося без узгодження з Мінкультом. Коли до міністерства надійшли офіційні запити від Лувру, чиновники були шоковані.

Микола Яковина, президент ІКОМОС України, на той момент заступник міністра культури, реагуючи на цей жахливий випадок, заявив, що поведінка Куковальської суперечить принципам професіоналізму та громадянської відповідальності, а також дискредитує процес люстрації.

Генуезька фортеця

До складу Національного заповідника «Софія Київська» входять не лише собор, а й інші пам’ятки архітектури у Києві та Генуезька фортеця у Судаку.

В фортеці Неля Куковальська та Олександр Фарбей, завідувач відділу “Музей Судакська фортеця”, проводили археологічні розкопки. Проте ніхто не ставив знайдених артефактів на облік, через те, що фактично вони були розкрадені.

Після звільнення Куковальської нове керівництво заповідника спробувало провести перевірку фондів, але Олександр Фарбей їх не допустив, а потім звільнився.

Коли перевірка нарешті відбулася вона принесла прикри результати. Виявилось, що цілих 8623 одиниці не врахованих експонатів. Здебільшого це були артефакти з розкопок, проведених у період з 1997 по 2012 рік, але також були знайдені й невраховані предмети, виявлені ще у 1965–1973 роках.

Весь цей матеріал зберігався у перемішку із врахованими експонатами, а нумізматична колекція просто була покладена до бухгалтерського сейфу, до якого мали доступ касири та охоронці музею.

Після обліку експонатів стало зрозумілим, що всі найбільш коштовні експонати з державних фондів, давно відправили на процвітаючий завдяки Нелі Куковальській – ринок чорної археології.

Це, безумовно, шокуючий факт: хто міг подумати, що найпрестижніший у країні заповідник продаватиме на чорний ринок предмети, знайдені археологами абсолютно легально та зареєстровані відповідно до правил розкопок?

Загалом, було втрачено 523 археологічні знахідки. Хоча, напевно значно більше. Ці цифри вражають уяву, а ринкову вартість втраченого навіть важко уявити.

У ході інтенсивної археологічної діяльності у Криму Неля Куковальська не забувала і своїх кураторів з Росії. Унікальні візантійські свинцеві печатки, молівдовули, знайдені в Фортечній бухті Судака, були передані до Державного Ермітажу, ніби для реставрації. По факту – назавжди.

Про печатки відомо з археологічних звітів, але переміщення їх документально не оформлене, тож не зрозуміло, як ці предмети перетнули державний кордон України. Зараз молівдовули згадуються в наукових публікаціях як Ермітажі. Досить щедрий “подарунок” пані Куковальської!

Збагачення Куковальської на “Святій Софії”

Хоч директор заповідника і підчищає інформацію про себе, але вже у 2010 ЗМІ почали говорити про крадіжки на її оздобленні. “Софія Київська” – одне з тих місць, де можна присвоїти гроші з бюджету країни.

Генеральний директор заповідника Неля Куковальська добре розуміє цінність свого посту. Де ще вона могла б так часто вживати фразу “Якби було належне фінансування, ми створили б рай!”? Забуваючи додати, що рай би був її персональний і десь в Дубаї.

До речі, заробляла пані Куковальська не тільки за рахунок держави. Бізнесмени-меценати завжди виявляли особливий інтерес до “Софії Київської”. Тож Куковальська легко грала на меценатських струнах. Вона розповідала, як вдалося отримати 15 мільйонів гривень на реконструкцію, виділених одним із найвідоміших бізнесменів країни. Але цього їй виявилося замало, і вона легко роздула кошторис ще на 25 мільйонів.

Бюджетні кошти, виділені на реконструкцію у 2010 році, практично не вплинули на зовнішній вигляд заповідника. Не допомагає і потік грошей від меценатів, який не вичерпується. Не дивлячись на те, що всі ці гроші йдуть в карман Нелі Куковальської.

Для успішного грабунку меценатів Куковальська навіть створила Фонд розвитку національного заповідника “Софія Київська”, який чомусь знаходиться у квартирі її сусідки, поряд із її розкішною квартирою.

Під опікою її Фонду знаходяться також Кирилівська та Андріївська церкви, Золоті ворота та Судакська фортеця у Криму. Куковальська має величезний вплив у Переяславі-Хмельницькому історико-етнографічному заповіднику.

Скільки можна вкрасти на імітації реставрації, можна взнати, якщо переглянути кошториси на реставрацію Кирилівської церкви. За документами було витрачено близько 5 мільйонів гривень бюджетних коштів. Але одна з фірм оцінила свої послуги значно дешевше – 500 тисяч гривень. Лише 10% пішло на збереження святині, 90% осіли в кишенях Нелі Куковальської.

Куковальська купляє собі квартири, автомобілі, а правоохоронні органи, схоже, не дуже переймаються походженням коштів у чиновниці.

Схематоз з Гостинним двором

Наступний гучний скандал стався вже у листопаді 2021 року, коли національний заповідник “Софія Київська” мала розпочати роботи зі збереження Гостинного двору (Контрактова площа, 4, Київ).

Тоді, міністр культури Ткаченко буквально рейдерським чином захопив незавершеного об’єкта будівництва “Гостинний двір”, і використовуючи підроблений “техпаспорт Гостиного двору 1961 року”, “загубив” всього на всього 10 000 кв метрів в центрі Києва!

“Укрреставрація”, яка вклала мільйони доларів у реконструкцію та будівництво Гостинного двору, але кілька років тому через судові маніпуляції була позбавлена права та можливості завершити роботи, втратили можливість закінчити його, і Ткаченко захопивши його, передав “Гостинний двір” на баланс “Софії Київської”.

Можете собі тільки уявити, скільки багатомільйонних сум з державного бюджету пішло на будівництво та реконструкцію.“Гостинний двір” перетворився би на “особисту годівницю” міністра культури Олександра Ткаченка та Нелі Куковальської.

Але концесіонерам завадило Державне бюро розслідувань (ДБР) та Національна поліція які розпочали розслідування щодо дій Фонду державної власності (ФДМУ) та Міністерства культури.

Однак міністра культури Олександра Ткаченка та генерального директора Національного заповідника “Софія Київська” Нелю Куковальську ці кримінальні інциденти не турбували.

29 вересня 2021 року Кабінет міністрів прийняв розпорядження №1182-р про перерозподіл бюджетних коштів, виділених Міністерству культури в державному бюджеті – 2021. У рамках цього розпорядження на “Гостинний двір” має бути виділено за рахунок перерозподілу бюджетних 5 мільйонів гривень.

Збагачення Куковальської під маскою патріотизму

Витрати бюджету під час війни викликають особливо гостру реакцію суспільства щодо їх раціональності. Проте бюрократи знаходять способи адаптуватися і знаходять нові сфери діяльності, серед яких культурні проекти займають особливе місце.

І ось генеральний директор Національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська висловлює думка про важливість збереження Софійського собору як символу національної ідентичності і з “патріотичних” міркувань.

“Якщо ми втратимо Софію, ми втратимо ознаку нашої національної ідентичності. Софія – це ознака нашої нації, це місце, де народжувалась держава”, – каже гендиректор Національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська, пояснюючи необхідність тендеру майже на 80 млн. гривень на реставрацію покрівлі, конструктивних систем та позолоти куполів Софійського собору.

Приводом до цього стало обвалення хреста на куполі Софіївського собору у січні 2022 року. Хрест обвалився, не дивлячись на те, що реставрацію його проводили у березні 2021.

І знову нікого не турбує, що попередній ремонт проведений за керівництва пані Куковальської фактично був лише імітацію, і гроші як завжди, банально вкрали. І потребують ще.

P.S. Куковальская за даними Вікіпедії 1983 року закінчила будівельний факультет Московський інститут інженерів залізничного транспорту, що ніяк не робить з неї ані музейницю, ані діяча культури. Тим не менш, вона генеральна директорка Національного заповідника «Софія Київська» з 2000 року. З невеличкою відпусткою в 3 роки, з 2012 по 2015.

Не дивлячись на те, що тогочасний міністр культури Михайло Кулиняк пояснив звільнення нецільовим використанням 1,6 мільйона гривень, виділених на археологічні розкопки на території заповідника, а також за розкриття саркофага Ярослава Мудрого та реставрацію мозаїк Михайлівського монастиря без узгодження з Міністерством культури,у 2015, після повторного призначення Неля Куковальська, нині позиціонує себе як “жертва злочинного режиму Януковича”.

Схожі статті

Банкова тисне на Труханова: ОП готує показовий суд перед виборами

За інформацією нашого джерела в Офісі Президента, Банкова свідомо «дотискає» Геннадія Труханова після того, як той зайшов у прямий конфлікт із ОП. Йдеться не просто про кримінальну справу, а про демонстрацію сили в регіонах: хто надалі прийматиме політичні рішення, хто формуватиме списки, хто контролює місцеві бюджети й інформаційні мережі. Формальний привід для тиску — підозра […]

Ресурси України продовжують працювати на чужі кишені: на шляху до зими не всі інтереси збігаються з національними

В Україні триває активна підготовка до зими, коли уряд намагається забезпечити країну необхідними енергетичними ресурсами, виділяючи мільярди на закупівлю газу з Європи. Водночас, вітчизняні газові ресурси, які могли б допомогти значно знизити залежність від імпорту, продовжують надходити не до українських домівок, а в Європу через приватні компанії, які мають зв'язки з олігархами та особами, що втекли з країни. Наразі українські надра працюють на чужі кишені, а не на благо своїх громадян.

Згідно з інформацією, яку надають журналісти, уряд виділяє 8,4 мільярда гривень на закупівлю газу з Угорщини та Словаччини. Водночас, багато власних родовищ газу, зокрема в Полтавській та Харківській областях, не використовуються на потреби населення. Натомість вони експортуються в Європу через низку посередницьких компаній, якими володіють підприємці, що мають політичні або бізнесові зв'язки з втікачами та олігархами.

На перший погляд, імпорт із ЄС виглядає логічно. Проте в дійсності в Україну повертається той самий газ, що був видобутий у наших надрах і проданий до Європи приватними структурами. Таким чином, держава купує власний ресурс утричі дорожче — під офіційною вивіскою “європейського імпорту”.

Ще один парадокс — половину російського скрапленого газу сьогодні споживає Євросоюз. Виходить, ЄС купує в росіян, Україна купує в ЄС, а українські родовища продовжують працювати на офшорні компанії, пов’язані з колишніми політиками.

Британська компанія Enwell Energy, що працює на Полтавщині та Харківщині, готова видобути понад 71 мільйон кубометрів газу — це майже мільярд гривень надходжень до бюджету. Але, як повідомляють у галузі, діяльність компанії блокується “щоб звільнити місце для своїх”.

Під “своїми” розуміють структури, що контролюються через офшори, де кінцевими бенефіціарами виступають Олександр Кацуба, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Віталій Хомутиннік.

Один із ключових фігурантів — Олександр Кацуба, відомий за справою “вишок Бойка”. Він володіє активами через компанію «Надра-Геоінвест», записану на колишню дружину Тетяну Гузенко.Серед офшорних гілок — Кіпр, Сейшели та Беліз, а ключова структура GIL Gold Investment LTD фігурує у витоках Pandora Papers.

Інша компанія, «Стратум Україна», що раніше належала Олександру Онищенку, опинилася під контролем тієї ж Гузенко. Саме ця фірма мала ліцензії на розробку родовищ у Луганській області та проходила у справі про співпрацю з окупаційними адміністраціями.

Ще одне стратегічне родовище — Сахалінське на Харківщині, із запасами понад 15 мільярдів кубометрів газу. Формально ним користуються кілька компаній, серед яких «Укрнафтобуріння», JKX Ukraine B.V., DERIPON COMMERCIAL LTD — усі мають зв’язок із колишнім депутатом-регіоналом Віталієм Хомутинніком.

Хомутиннік є партнером Коломойського та Боголюбова і володіє половиною компанії «Укргаз Інвест». Попри скандали та розслідування, РНБО не вводила санкцій, а фірми продовжують отримувати доступ до українських надр.

Схема працює просто: газ видобувається в Україні приватними структурами, експортується в ЄС, а держава закуповує “європейський” газ уже за ринковою ціною.В результаті — громадяни платять утричі більше, бюджет втрачає мільярди, а прибутки йдуть на рахунки в Монако та на Кіпрі.

У той час, коли Росія б’є по українській енергетиці ракетами, українські чиновники закривають очі на “енергетичну колонізацію” власної країни, де родовища фактично приватизовані старими кланами.

Попри відкриті понад десяток кримінальних проваджень, система залишається непорушною. Геонадра, Міндовкілля, а також відповідальні чиновники — Гоцинець і Соболев — поки що не дають відповіді, чому стратегічні ліцензії залишаються у руках осіб, пов’язаних із фігурантами корупційних справ.

Україна опинилася в “газовій петлі”, коли наша держава імпортує власний газ.Поки уряд витрачає мільярди на закупівлі, замість відновлення контролю над родовищами, старі гравці — Кацуба, Хомутиннік, Коломойський і Боголюбов — продовжують заробляти на ресурсі, який мав би забезпечувати українські родини теплом узимку.

Загострення бойових дій за Покровськ: нові виклики для оборони України

Загострення бойових дій за стратегічно важливе місто Покровськ на Донеччині виявило одне з найбільших слабких місць української оборони — дефіцит військових ресурсів. У цьому контексті особливо гостро постає питання забезпечення військ необхідною технікою, амуніцією та бойовими підготовленими кадрами. Бої за цей населений пункт, що знаходиться на межі між контрольованою Україною територією та тимчасово окупованими районами, стали своєрідним лакмусовим папірцем, який виявив не лише тактичні вразливості, але й стратегічні недоліки в системі підготовки та забезпечення наших сил.

Покровськ є важливим транспортним вузлом і центром для постачання військової техніки та боєприпасів на передову. З його втратою противник отримає можливість суттєво посилити свої наступальні дії, тому для українських сил це місто має стратегічне значення. Проте, незважаючи на важливість, нестача висококваліфікованих кадрів та ресурсів ставить під загрозу ефективність оборони. Проблема, яка виникла через недостатню кількість модернізованої техніки та високотехнологічного озброєння, вимагає термінових рішень на рівні як урядових, так і військових структур.

«Після трьох з половиною років героїчного та надзвичайно кривавого опору є побоювання, що Україна може наближатися до точки, коли в неї більше не буде достатньо бійців для ефективного захисту фронту», — зазначається у звіті Atlantic Council.

На початку повномасштабного вторгнення масова хвиля добровольців дозволила ЗСУ збільшити чисельність армії до близько одного мільйона військових. Проте тривалий характер війни, значні втрати, втома та дезертирства поступово вичерпують людські ресурси.

Деякі військові частини намагаються самостійно залучати новобранців — через рекламні кампанії, відеоролики і навіть місцеві ініціативи, тоді як офіційні центри комплектування дедалі частіше потрапляють у скандали через примусову мобілізацію.

Ключове політичне рішення — не знижувати вік призову з 25 до 18 років — стало предметом дискусії як всередині України, так і серед союзників. Замість цього уряд робить ставку на стимулювальні програми для добровольців 18–25 років, але вони не заповнили потреби фронту.

Додатковим ударом стало послаблення обмежень на виїзд для молодих чоловіків. За даними Daily Telegraph, після змін близько 100 тисяч українців віком 18–22 років залишили країну за два місяці. Це створило не лише військовий дефіцит, а й кадрову кризу в цивільних секторах.

Хоча й Москва зазнає втрат, російська армія продовжує активно вербувати нових бійців — переважно за рахунок щедрих грошових винагород і соціальних бонусів. Це дозволяє Кремлю стабільно поповнювати війська, що поступово створює кількісну перевагу вздовж усього фронту.

Покровськ залишається центральним осередком боїв у Донецькій області. Аналітики вважають, що падіння міста стане символічною і тактичною перемогою Кремля, який розвиває стратегію “перемоги через виснаження”.

Як повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, противник намагається закріпитися в міських кварталах, проте жодного блокування Покровська не відбулося.Водночас фахівець з РЕБ та розвідки Сергій “Флеш” Бескрестнов зазначив, що Україна може бути змушена ухвалювати «непопулярні рішення» щодо оборони міста, адже російські війська намагаються оточити його, уникаючи прямого штурму.

За оцінкою Atlantic Council, українська армія нині «загартована, але виснажена». Вона змушена тримати оборону, зберігаючи живу силу навіть ціною тимчасових відступів.«Українські командири мають бути готовими поступатися територією, коли це необхідно, щоб зберегти бойові ресурси, і водночас завдавати максимальних втрат ворогу», — підсумовують експерти.

Кінцева мета, на думку аналітиків, — утримати лінію фронту, доки поєднання великих російських втрат, економічного тиску та стратегічного виснаження не змусить Москву погодитися на переговори.

31 жовтня: свято Геловіну та важливі події в Україні

31 жовтня — день, який поєднує кілька важливих свят у світі, від веселого й загадкового Геловіну до серйозного та практичного Всесвітнього дня економії. У різних країнах цей день набуває різних значень, однак в Україні він теж має свої унікальні традиції та народні вірування. В Україні, крім світових свят, 31 жовтня часто асоціюється з початком осінніх обрядів, що пов'язані з пошаною душ предків та завершенням сільськогосподарського циклу.

Геловін, який здобув популярність на території України завдяки західним впливам, надає можливість людям поринути в атмосферу загадковості та веселощів. Яскраві костюми, прикрашені будинки, загадкові історії про духів і привидів — усе це створює особливу атмосферу свята, яке популярне серед молоді, особливо в містах. Поряд із цим, для тих, хто шукає більш глибокого сенсу цього дня, важливо пам’ятати про інші його значення.

Крім Геловіну, 31 жовтня відзначається Всесвітній день економії — ініціатива ООН, покликана нагадати людям про важливість бережливого ставлення до грошей, часу та природних ресурсів.Також сьогодні святкують День міст, День чарівництва, День лемурів і День рису — усі вони покликані звернути увагу на культурне та екологічне розмаїття світу.

Для вірян, які дотримуються новоюліанського календаря, цього дня вшановують святих Спиридона і Никодима Києво-Печерських, а також запорізького святого Петра Багатостраждального.За старим стилем 31 жовтня — день апостола і євангеліста Луки.

Офіційне міжнародне свято, яке відзначають в Україні, Болгарії, Румунії, Туреччині та Грузії, — це День Чорного моря.Його започаткували на честь підписання Стратегічного плану дій із захисту чорноморської екосистеми. У цей день проводять освітні заходи, конференції та акції, присвячені проблемам забруднення й збереження морської флори та фауни.

За старовинними віруваннями, погода цього дня вказує на те, яким буде листопад і зима:

якщо вода в колодязях опускається — буде дощ;

птахи цвірінькають — листопад буде теплим;

перший сніг віщує м’який грудень;

кішка шукає тепле місце — настане похолодання.

Колись у цей час піклувалися про домашню птицю: курей переводили до теплих курників, а в корм додавали крейду. Вважалося доброю прикметою з’їсти страву з курятини — щоб не хворіти до кінця року.

Народні прикмети застерігають: 31 жовтня не можна брати гроші в борг, оформляти кредити та приймати подарунки від незнайомців. Не варто також лінуватися й відмовляти тим, хто просить допомоги — це може принести фінансові труднощі до кінця року.