Повномасштабна війна різко збільшила кількість пацієнтів із поєднаними та тяжкими травмами. Лікарі одночасно працюють із мінно-вибуховими та осколковими пораненнями, ушкодженнями мозку, грудної клітки та живота, переломами й втратою кінцівок. Це не окремі випадки, а потік пацієнтів, на який мирна система охорони здоров’я не була розрахована.
Про масштаби навантаження свідчить досвід лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Це один із головних шпиталів, куди направляють тяжкопоранених зі сходу України. Один пацієнт може одночасно потребувати нейрохірургії, торакальної хірургії, травматології, судинної допомоги, переливання крові та подальшої реабілітації. Для системи це означає зовсім іншу організацію роботи: від сортування постраждалих і хірургії до реабілітації та протезування.
Працювати доводиться навіть тоді, коли сама лікарня стає ціллю атаки. У жовтні 2024 року ракетний удар пошкодив лікарню Мечникова, один із найбільших медичних закладів України. Європейські лікарі почали стикатися з тими самими проблемами вже у своїх лікарнях, куди за програмою MEDEVAC надходять українські військовослужбовці та цивільні. Через німецьку мережу травматологічних центрів розподілили понад 1500 тяжкопоранених з України. Земля Північний Рейн-Вестфалія повідомила, що станом на 14 лютого 2024 року прийняла близько 300 пацієнтів з України, найбільше серед федеральних земель. У 2025 році Німецьке товариство ортопедії та травматології уклало угоду з українською асоціацією травматології та реабілітації, включивши до неї спільне навчання, дослідження та обмін фахівцями.
Для Німеччини це вже переросло у зміну власної інфраструктури. У 2026 році там почали створювати сертифіковані ортопластичні центри для лікування тяжкопоранених. У німецькому товаристві травматології прямо заявили, що досвід війни в Україні показав необхідність спеціалізованих структур для складних вибухових і поєднаних травм. Планується, щоб такий центр з’явився в кожній мережі німецьких травматологічних закладів.
Для Німеччини питання вже перейшло від медичної допомоги Україні до власного військового планування. Bundeswehr виходить із розрахунку близько 1 тис. поранених на добу, якщо Німеччина стане не лише районом розгортання, а й вузлом прийому поранених. П’ять військових шпиталів і клініки, що вже працюють із Bundeswehr, у такому сценарії заповняться за два дні, а військовий персонал цих шпиталів на той момент буде ближче до фронту. Це вже не розрахунок на окремі випадки. Німецька система готується до ситуації, коли військова медицина не зможе самостійно прийняти весь потік і масово залучатиме цивільні лікарні.
Окремо переглядається роль наземної евакуації. Оскільки Україна не має безпечного повітряного коридору, залізничний транспорт знову розглядають як частину військової медицини. Bundeswehr показав, що поранених можуть приймати санітарним потягом і розподіляти по цивільних лікарнях. Генеральний хірург Ральф Хоффманн підкреслив, що у разі війни вся система охорони здоров’я має вийти зі «сплячого режиму», а цивільні лікарні — працювати разом із військовими.
Нова логіка медичної евакуації
Один із головних уроків війни виявився пов’язаним не з новою операцією, а з часом, який минає між пораненням і повноцінною медичною допомогою. В Україні евакуація часто відбувається в умовах, коли дорога небезпечна, інфраструктура пошкоджена, а медичний транспорт може бути ціллю атаки. У деяких випадках пораненого не можна швидко доставити до госпіталю. Отже, лікарям і медикам доводиться довше підтримувати пацієнта безпосередньо під час евакуації. Цей досвід уже використовується у підготовці військових медиків країн НАТО.
Після обговорень з українськими силами спеціальних операцій у 2023 році медичні підрозділи НАТО розробили курс Prolonged Evacuation Transport Team — підготовку медичних команд до тривалої евакуації тяжкопоранених. До програми увійшли забезпечення прохідності дихальних шляхів, декомпресія грудної клітки, внутрішньовенний та внутрішньокістковий доступ, застосування транексамової кислоти, антибіотиків і кальцію, моніторинг пацієнта, лікування опіків і черепно-мозкових травм, гіпотермії та краш-синдрому, а також масове сортування постраждалих.
У НАТО вже зафіксували одну з головних проблем сучасної війни: іноді пораненого неможливо евакуювати не тому, що не вистачає машини чи гелікоптера, а тому, що сама дорога стає смертельно небезпечною. Учасники медичного семінару Альянсу повідомили, що евакуація нерідко триває понад 12 годин. Причини — зруйнована інфраструктура, небезпечні маршрути та удари по медичному транспорту й об’єктах.
Змінюється і сама логіка розміщення допомоги. Якщо раніше передбачалося, що пораненого можна відносно швидко передати з одного рівня медичної допомоги на наступний, то війна в Україні змусила частіше проводити хірургічні втручання ближче до лінії ураження. Наперед висуваються елементи damage control resuscitation і damage control surgery, використовуються запаси цільної крові, мобільні медичні пункти та інші рішення, що дають змогу стабілізувати пацієнта до подальшої евакуації.
NATO прямо вказує на цей досвід у своїх останніх медичних навчаннях і документах. В Альянсі окремо відпрацьовують тривалу евакуацію, роботу медичних підрозділів разом із цивільними лікарнями та переміщення поранених на великі відстані. Цей самий досвід починає впливати і на вимоги до медичних технологій. Війна показала проблему, з якою мирна медицина майже не стикається: поранений може годинами перебувати без доступу до повноцінної операційної, лабораторії чи запасу компонентів крові. В українських умовах евакуація іноді триває понад 12 годин, а медичний транспорт та інфраструктура самі стають цілями атак. Отже, медична технологія має працювати не лише в госпіталі — її доводиться переносити якомога ближче до місця поранення.
Саме під таке завдання зараз з’являються нові розробки у програмах НАТО. У NATO DIANA на 2026 рік увійшла технологія, яка дає змогу перетворювати кров груп A, B та AB на універсальну групу O безпосередньо в місці надання допомоги. Інша компанія розробляє універсальні тромбоцити, ще одна — компактну систему діагностики за невеликим зразком крові без повноцінної лабораторії. Окремі проєкти займаються лікуванням тяжких ран та інфекцій, стійких до антибіотиків. Це вже інший критерій медичної інновації: пристрій має бути компактним, автономним і працювати там, де немає лікарні.
Та сама логіка вже є в українських правилах. МОЗ у 2022 році дозволило застосовувати ліофілізовану плазму на етапі евакуації, якщо дорога до лікарні триває понад 40 хвилин. Плазму можна зберігати в сухому вигляді та відновлювати перед застосуванням. Змінюється сама медична логістика: частину того, що раніше було доступне в госпіталі, починають давати ще до прибуття в лікарню. Для європейських армій це вже не теоретичний сценарій. У німецьких планах фігурує навантаження до 1 тис. поранених на добу, а поранених розподіляють через санітарні потяги і цивільні лікарні.
У Норвегії український досвід використовують навіть у підготовці власних хірургів та екстрених служб. На щорічному курсі з травматології та військової хірургії у 2025 році норвезькі медики слухали українського хірурга, який одночасно працює у військовому реабілітаційному госпіталі та виїжджає на стабілізаційний пункт ближче до фронту. Він розповідав про лікування великої кількості пацієнтів із тяжкими пораненнями від дронів та артилерії і про тривалу евакуацію. Начальник медичної служби Збройних сил Норвегії Петтер Іверсен назвав таку передачу досвіду «неймовірно корисною» для норвезьких військових медиків.
Тяжкі ампутації в сучасній медицині
Велика кількість ампутацій стала однією з найтяжчих особливостей війни. Для лікарів це змінило сам підхід до лікування. Ампутація не закінчує лікування — після неї починається багатомісячна робота з хірургічними ускладненнями, болем, фантомними відчуттями, м’язовою силою, рівновагою та підготовкою до протезування. У випадках, коли кінцівку можна зберегти, рішення доводиться приймати з урахуванням не лише виживання пацієнта, а й того, чи зможе він використовувати руку або ногу після відновлення.
Війна змінила і сам підхід до протезування. Для частини українських пацієнтів використовують остеоінтеграцію: імплант встановлюють безпосередньо в кістку, а протез кріпиться до нього без традиційної гільзи. Це особливо важливо при складних ампутаціях, коли звичайний протез погано тримається, натирає куксу або спричиняє постійний біль. Перші такі операції в Україні провели у травні 2023 року. За повідомленням Кабміну про нараду в МОЗ, українські медики виконали вже 101 операцію остеоінтеграції, майже половина з них — високі ампутації стегна. У вересні 2026 року держава запустила окремий дворічний проєкт, за яким складні випадки остеоінтеграції оплачуються коштом бюджету. Тобто технологія, яка раніше була доступна лише окремим пацієнтам, поступово стає частиною державної системи допомоги.
В Україні за кілька років сформувалася ціла інфраструктура такої допомоги. Працюють центри протезування та реабілітації, розширюється підготовка фахівців із протезування та ортезування, створюються мультидисциплінарні команди. У Харкові за підтримки Міжнародного комітету Червоного Хреста відкрили лабораторію протезування та ортезування, де займаються всім циклом — від виготовлення пристрою до його налаштування та обслуговування.
Окремо розвивається підготовка реабілітологів. Superhumans відкрив центр у Львові у 2023 році. МОЗ повідомило, що центр у Дніпрі запрацював у травні 2025 року і поєднує протезування, фізичну та психологічну реабілітацію. В Одесі фонд розбудовує окремий центр протезування і реабілітації. Цей досвід поступово стає предметом професійного обміну з європейськими фахівцями. Українські лікарі їздять на навчання до країн ЄС і НАТО, іноземні фахівці працюють з українськими командами, а клінічні випадки з України використовуються для підготовки фахівців із травми, хірургії та реабілітації.
Зміни стосуються не лише самого протеза, а й усього ланцюга після операції: підготовки кукси, ранньої реабілітації, налаштування протеза та його подальшого обслуговування. Британський Project Renovator, який працює з українською військовою медициною вже два роки, якраз побудований навколо такого підходу: Велика Британія допомагає оснащувати реабілітаційні відділення, передає хірургічне та діагностичне обладнання і навчає українських фахівців. До 2026 року в межах проєкту модернізували п’ять реабілітаційних відділень, збільшили ліжковий фонд на 250 місць і передали понад 21 тис. одиниць обладнання. Чотири британські навчальні групи працювали разом з українським персоналом. Для європейських фахівців це також стає зворотним обміном: вони отримують можливість спостерігати, як українські команди працюють із великим потоком тяжких військових травм і як поєднують хірургічне лікування з тривалою реабілітацією.
Показовий приклад зараз є в Німеччині. У квітні 2026 року група хірургів із Дніпра приїхала до Klinikum Dortmund не лише для навчання, а й для передачі свого досвіду. У клініці в цей час оперували українського військового з тяжкими опіками. Хірургиня клініки Фатма Топчоглу пояснила, що через дрони й вибухи лікарі дедалі частіше стикаються з тяжкими опіками та поєднаними травмами. Хірург Мечникова Тарас Гаценко розповів німецьким колегам, що в Дніпрі лікують усі типи воєнних ушкоджень: великі кісткові дефекти, ураження шкіри й опіки.
Німецькі лікарі визнають, що вчаться у зворотному напрямку. Керівник секції пластичної хірургії Тобіас Гірш сказав: «Ми можемо багато чого навчитися в колег з України». Для європейської медицини це важлива деталь: обмін більше не виглядає як схема «Європа навчає Україну». Українські лікарі привозять до європейських клінік власні методи роботи з масовою травмою, дефіцитом ресурсів і складною евакуацією.
Український досвід у європейських дослідженнях військової медицини
За час повномасштабної війни європейська медицина отримала можливість працювати з великою кількістю пацієнтів із травмами, які у звичайній практиці трапляються значно рідше. Єврокомісія повідомила, що до квітня 2026 року близько 5 тис. українських пацієнтів перевезено до лікарень 22 країн у межах механізму цивільного захисту ЄС. Йшлося, зокрема, про тяжкі травми, опіки, реабілітацію та протезування. WHO повідомила, що за лінією медичної евакуації з України вже вивезли понад 6,4 тис. пацієнтів. Європейський хаб у Жешуві приймає пацієнтів з України, після чого їх перевозять літаками до лікарень інших країн.
Для європейських клінік це означає роботу не просто з окремими українцями, а зі сталим потоком пацієнтів із наслідками сучасної війни. Водночас українські фахівці отримують доступ до європейських центрів і повертають отримані знання до національної системи. Обмін відбувається і на рівні військової медицини. Міноборони України повідомило, що у 2025 році 130 українських військових медиків — 80 хірургів і 50 операційних медсестер — пройшли курс ASSET у Варшаві. Це програма Американського коледжу хірургів, яку використовують у країнах НАТО для підготовки до надання допомоги при тяжкій травмі.
Європейські армії також перебудовують підготовку. На медичних навчаннях НАТО відпрацьовують масове надходження поранених, евакуацію і спільну роботу військових та цивільних служб. У документах Альянсу прямо йдеться, що під час підготовки враховуються уроки війни Росії проти України. Зміни вже виходять за межі окремих навчань. У НАТО медична готовність зараз оформлюється як окрема частина загальної оборони. Комітет начальників військових медичних служб Альянсу у 2026 році просував Medical Action Plan, який охоплює законодавство, кадри, масове сортування, евакуацію пацієнтів і медичну логістику.
Голова комітету Петтер Іверсен заявив, що медична спроможність є елементом бойової сили, стійкості та стримування. Цей досвід впливає і на саму європейську дослідницьку повістку. Війна показала проблему, з якою мирна медицина майже не стикається: поранений може годинами перебувати без доступу до повноцінної операційної, лабораторії чи запасу компонентів крові. В українських умовах евакуація іноді триває понад 12 годин, а медичний транспорт та інфраструктура самі стають цілями атак. Отже, медична технологія має працювати не лише в госпіталі — її доводиться переносити якомога ближче до місця поранення.
Саме під таке завдання зараз з’являються нові розробки у програмах НАТО. У NATO DIANA на 2026 рік увійшла технологія, яка дає змогу перетворювати кров груп A, B та AB на універсальну групу O безпосередньо в місці надання допомоги. Інша компанія розробляє універсальні тромбоцити, ще одна — компактну систему діагностики за невеликим зразком крові без повноцінної лабораторії. Окремі проєкти займаються лікуванням тяжких ран та інфекцій, стійких до антибіотиків. Це вже інший критерій медичної інновації: пристрій має бути компактним, автономним і працювати там, де немає лікарні.
У Великій Британії український досвід також став частиною перегляду військової медицини. У BMJ Military Health британські військові хірурги та фахівці з University College London пишуть, що досвід України змушує відходити від моделей, створених під час воєн в Іраку та Афганістані, коли медична евакуація спиралася на перевагу в повітрі та швидке вивезення поранених. Натомість у центр підготовки ставлять тривалу допомогу на місці, масовий приплив постраждалих і роботу хірургічних команд під загрозою.
Довгий післявоєнний вплив на медицину Європи
Головна зміна полягає не в тому, що Європа просто навчилася краще лікувати українських поранених. Війна змусила європейські системи охорони здоров’я заново рахувати власні можливості на випадок масового надходження тяжких пацієнтів. У мирній медицині передбачається, що пацієнта можна відносно швидко доставити до лікарні, забезпечити операційну, кров, фахівців і подальшу реабілітацію. У великій війні кожен із цих елементів може одночасно виявитися обмеженим. Може не вистачати транспорту, безпечних маршрутів, крові, операційних, ліжок інтенсивної терапії та фахівців. Медична система має продовжувати працювати навіть після руйнування частини інфраструктури.
Тому в НАТО зараз окремо обговорюють запаси крові, масове сортування, цивільно-військову взаємодію, медичну логістику, мобільні медичні підрозділи, тривалу евакуацію та роботу хірургічних команд ближче до зони ураження. На навчаннях ці сценарії вже розглядаються не як виняток, а як частина підготовки до великого конфлікту. Україна в цьому процесі виступає одночасно пацієнтом, джерелом практичного досвіду та майданчиком, на якому нові підходи перевіряються в реальних умовах. Але далеко не кожне рішення, що виникло на війні, автоматично стає новим медичним стандартом. Для цього потрібні дослідження, оцінка результатів та адаптація до умов мирної системи охорони здоров’я.
Водночас уже з’явилися структури, які спеціально збирають цей досвід і переводять його в європейські стандарти. У НАТО працює спільний центр JATEC у польському Бидгощі, де українські та натовські фахівці систематизують уроки війни та переносять їх у доктрини, підготовку й планування. Окрема система JALLC-UKR збирає та аналізує lessons learned із війни. У медичній сфері ці висновки дедалі частіше перетворюються на конкретні вимоги: більше можливостей для тривалої допомоги пораненим, більше запасів крові, захищений транспорт, мобільні медичні підрозділи, спільна робота військових і цивільних лікарень.
Показовий і останній крок Німеччини. Там уже не просто вивчають українських пацієнтів, а змінюють структуру власної системи тяжкої травми: створюються спеціалізовані ортопластичні центри, а військові та цивільні служби готуються приймати значно більше поранених. У Норвегії досвід роботи з українськими пацієнтами ліг в основу підготовки військових медиків. У Великій Британії український досвід включають у дослідження майбутньої нейротравми та підготовки до великомасштабної війни. У НАТО масова медична готовність стала частиною загального планування оборони.
Проте сама постановка питання вже змінилася. Європейська медицина готується не лише приймати українських пацієнтів і відновлювати їх після поранень. Вона вчиться працювати з тим типом травм, евакуації та масових втрат, який ще кілька років тому багато європейських систем розглядали як вкрай малоймовірний сценарій. Якщо війна в Україні продовжить впливати на військову та цивільну медицину, її наслідки можуть проявлятися в європейських протоколах і системі підготовки фахівців ще багато років.