ЄС повертає мита на українські аграрні товари: новий розворот – Головне Відтранспортне

Оля Полякова, одна з найбільш популярних українських співачок, нещодавно оголосила про своє бажання взяти участь у Національному відборі на конкурс "Євробачення-2026". Вона вже давно зарекомендувала себе як талановита і харизматична артистка, яка здатна завоювати серця глядачів на міжнародній арені. Проте на шляху до реалізації її амбіцій виникли певні перепони, пов’язані з чинними правилами Національного відбору.

Згідно з існуючими вимогами, деякі артисти не можуть брати участь у конкурсі через обмеження, що стосуються їх попередніх досягнень чи контрактних зобов’язань. Полякова, розчарована такими умовами, звернулася до Миколи Чернотицького, голови правління Суспільного, із закликом переглянути ці правила. Артистка вважає, що поточні норми можуть обмежувати творчі можливості талановитих виконавців і не враховують важливих змін у музичному середовищі та національному шоу-бізнесі.

Полякова також представила пісню Warrior, з якою планує виступити на Нацвідборі. Водночас вона не виключає судового позову у разі відмови змінити правила:«Якщо доведеться, я захищатиму своє право у суді».

На Суспільному нагадали, що пункт 4.6 правил Нацвідбору прямо забороняє участь виконавцям, які виступали в Росії після 15 березня 2014 року або в Білорусі після 24 лютого 2022-го. За даними Суспільного, останній виступ Олі Полякової в РФ відбувся 23 травня 2015 року — коли вона була ведучою премії RU.TV, з’явившись на сцені в кокошнику з тризубом.

Крім того, умови конкурсу забороняють участь артистам, які могли висловлювати підтримку дискримінаційним або політичним режимам.

Прийом заявок на Нацвідбір триватиме до 27 жовтня 2025 року. Чи допустять Полякову до участі — стане відомо після перевірки кандидатів на відповідність правилам.

Важливість підтримки та розвитку української культури в умовах глобалізації У сучасному світі, коли глобалізація стрімко змінює культурний ландшафт, питання збереження національних традицій та культури стає все більш актуальним. Українська культура, з її багатими традиціями, мовою, мистецтвом та історією, потребує особливої уваги та підтримки. Сьогодні, коли світ стає все більш інтернаціональним, збереження національної ідентичності є важливим завданням для кожного громадянина України.

Підтримка та розвиток української культури в умовах глобалізації вимагають комплексного підходу. Це включає в себе не лише збереження мовних традицій, але й підтримку культурних ініціатив, відновлення народних ремесел, розвиток національної літератури та музики, а також інвестиції у сучасне мистецтво. Важливим аспектом є те, щоб українська культура була представлена на міжнародних майданчиках, що дозволить знайомити світ із нашими досягненнями.

Правоохоронцям вдалося швидко встановити особу підозрюваного. Ним виявився 39-річний мешканець Києва, який уже неодноразово був судимий за аналогічні злочини. Під час обшуку у нього вилучили фартух з частиною викрадених коштів – близько 30 тисяч гривень. Решту грошей нападник, ймовірно, встиг витратити або приховати.

Чоловіку повідомили про підозру у скоєнні грабежу, вчиненого із застосуванням насильства. Суд обрав для нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. За такі дії підозрюваному загрожує до десяти років позбавлення волі.

У сучасному світі, де глобалізація неминуче впливає на всі сфери життя, питання збереження національної ідентичності стає все більш актуальним. Культурні, мовні та історичні аспекти національної спадщини часто опиняються під загрозою через вплив різноманітних глобальних процесів, які стирають межі між народами та культурами. У цей час важливо не лише зберегти свою унікальність, але й активно розвивати її в умовах сучасних викликів.

Національна ідентичність включає в себе не тільки знання історії свого народу, а й прагнення до збереження своєї мови, традицій, звичаїв та цінностей, які становлять основу кожної нації. В умовах глобалізації стає важливим, щоб кожен народ зміг гідно представити свою культуру на міжнародній арені, не втрачаючи своєї автентичності. Від того, як країна адаптується до світових змін, залежить її здатність зберегти свої культурні особливості і в той же час розвиватися в глобальному контексті.

Паралельно Юрій Бойко разом із сином та партнерами — Ельдаром Сабіровим, Олексієм Башкіром та Андрієм Чернецовим — розвиває бізнес у важкій промисловості через компанії ТОВ «ОСКК» та ТОВ «ВІН ГРУПП». Йдеться про будівництво хімічних заводів та виробництво вибухових речовин, із залученням закордонних проєктантів та фірм-прокладок. Земельні ділянки для цих проєктів надаються рішеннями органів місцевої влади.

Активи родини Бойків викликають не менше запитань. Дружина політика — Віра Бойко — володіє корпоративними правами у ТОВ «Столична нерухомість», акціями ПАТ «Луганський електроапаратний завод» та сотнями тисяч квадратних метрів земельних ділянок. За оцінкою YouControl, вартість майна родини перевищує 4,4 мільйона доларів, тоді як офіційні доходи складаються переважно з дивідендів та подарунків від компаній зі сумнівною репутацією.

Попри включення Юрія Бойка до санкційного списку РНБО згідно з Указом Президента №38/205 від 19 січня 2025 року — обмеження залишаються радше символічними. Його позбавили державних нагород, але реальні активи, рахунки та нерухомість залишилися недоторканими.

На основі переданих матеріалів відкрито два кримінальних провадження — №12025105100001449 та №52025000000000324. Додатково низка судів зобов’язала правоохоронні органи внести відомості до ЄРДР, хоча в інших випадках було відмовлено. Попри затягування процесу, заявники наполягають на продовженні юридичного переслідування.

Історія Юрія Бойка — це частина більшої картини, в якій представники колишньої політичної еліти зберігають вплив і статки завдяки тіньовим схемам, уникаючи реальної відповідальності.

В Україні ставлення до антикорупційної боротьби залишається неоднозначним і суперечливим. На тлі гучних заяв політиків і міжнародних партнерів, що країна активно працює над подоланням корупції, реальні результати часто виглядають скромними, а боротьба з корупційними схемами здається неефективною. Це ставлення підживлюється багатьма факторами, серед яких – непослідовність державних інститутів, відсутність повної довіри до антикорупційних органів та вплив олігархічних груп.

З одного боку, у державі створено низку спеціалізованих антикорупційних органів, таких як НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, які мали б стати ключовими гравцями у цій боротьбі. Однак, на практиці, їх діяльність часто обмежується політичними та юридичними перепонами, що робить боротьбу з корупцією малоефективною. Окрім того, громадськість не завжди відчуває реальні зміни, що призводить до зростання скептицизму щодо справжніх намірів держави.

Цікаво, що українці демонструють високу підтримку критичної позиції суспільства щодо дій влади. Лише 8% вважають, що владу критикувати не можна взагалі — ця частка помітно знизилася з 13% у 2024 році. Натомість 90% переконані, що критика є необхідною умовою для розвитку демократії і контролю над владою.

Такі результати свідчать про те, що суспільство прагне прозорості, відповідальності та діалогу. Українці готові визнавати позитивні кроки влади, але водночас не відмовляються від права на вимогливість та контроль.