Європейський Союз активно працює над усуненням своєї залежності від російського ядерного пального, яке постачається для реакторів радянського дизайну. Після початку повномасштабної війни в Україні, ЄС значно зменшив імпорт російських нафти та газу, а також повністю виключив вугілля. Проте атомна енергетика залишалася складнішою проблемою через технологічну прив’язку до реакторів ВВЕР та російського паливного циклу.
Сьогодні в країнах ЄС експлуатуються 19 радянських реакторів ВВЕР, розташованих у Болгарії, Чехії, Фінляндії, Словаччині та Угорщині. Після вторгнення Росії всі ці держави розпочали пошуки альтернатив російському паливу, яке постачає компанія TVEL, що входить до складу «Росатому». Поступовість переходу варіюється, проте всі країни активно працюють у цьому напрямку.
Єврокомісія включила атомну галузь у ширшу стратегію зменшення залежності від російських ресурсів. У рамках плану REPowerEU передбачено поступове припинення поставок не лише газу й нафти, а й ядерних матеріалів. Серед заходів — обмеження на торгівлю збагаченим ураном і новими контрактами з Росією, а також розробка планів для відмови від російських атомних продуктів.
Значним кроком стало те, що російська компанія TVEL втратила свою монополію на паливо для ВВЕР. Американська компанія Westinghouse вже почала виробництво альтернативних паливних збірок, а французька Framatome активно розширює свою присутність на цьому ринку.
Болгарія стала однією з перших країн, що здійснила практичний перехід. У травні 2024 року Westinghouse постачила паливо для п’ятого блоку Козлодуйської АЕС, де експлуатують два реактори ВВЕР-1000. У той же час Софія планує будівництво нових блоків за технологією Westinghouse AP1000.
Фінляндія також слідує цим шляхом. Компанія Fortum почала використовувати паливо Westinghouse на АЕС «Ловійса», що має два реактори ВВЕР-440, для яких швидка заміна російських паливних збірок була раніше ускладнена.
Чехія зробила важливий крок, уклавши контракт з Westinghouse на постачання альтернативного пального для обох своїх атомних станцій — «Темелін» і «Дуковани» у 2025 році, тим самим охопивши відразу два типи радянських реакторів.
Паливні збірки для європейських ВВЕР виробляються на заводі Westinghouse у шведському Вестеросі. Розвиток цього виробництва став ключовим фактором для реальної диверсифікації, а не лише політичних заяв.
Проте ситуація в Словаччині залишається складнішою. Країна вже уклала угоди з альтернативними постачальниками, проте повністю відмовитися від російського пального поки що не вдалося. Наприклад, для четвертого блоку АЕС «Моховце» у 2026 році знову буде використано паливо TVEL.
Угорщина також знаходиться в ситуації суперечності. Хоча Будапешт домовився про постачання пального від Framatome та веде переговори з Westinghouse, він не планує повну відмову від співпраці з російськими постачальниками, продовжуючи реалізацію проекту «Пакш-2» за участю «Росатому».
Дослідження показують, що ЄС все ще залежить від Росії на 20–25% у постачанні урану, а компанії з РФ залишаються частиною ланцюга постачання ядерного пального. Це ускладнює повну відмову від російського атомного сектора.
Навіть Німеччина, яка закрила свої атомні електростанції, не повністю розірвала зв'язки з російською ядерною галуззю, дозволивши виробництво пального у співпраці з російськими структурами.
Крім того, Україна, що розпочала процес диверсифікації ще до війни, тепер стала важливим прикладом для інших країн. Після 24 лютого 2022 року Київ повністю відмовився від російського пального та прискорив співпрацю з Westinghouse.
Таким чином, Україна стала тестовим майданчиком для технологій, які допомагають іншим європейським державам зменшити свою залежність від Росії. Хоча говорити про повну ядерну незалежність Європи ще зарано, вже відбуваються фундаментальні зміни: російське паливо більше не є єдиним варіантом для реакторів ВВЕР. Якщо процес буде завершено, Москва може втратити значну частину своїх доходів від атомної енергетики в Європі.