Загадкове повернення портрету: донька останнього гетьмана України Павла Скоропадського в Україні

Портрет доньки гетьмана Павла Скоропадського став об’єктом пильного захоплення української діаспори в Європі століття тому. Цю картину переписували на поштових листівках, а оригінал вважали втраченим під час Другої світової війни. Однак невідомий поворот подій приніс портрет назад до України через лист, який надійшов до Музею гетьманства у Києві від німецької родини. У мальовничому містечку Оберстдорф, серед баварських Альп на півдні Німеччини, місцева фермерська родина зберігала незвичайний портрет протягом багатьох років. Ця відображена на картині молода красуня у вишиванці та вінку з квітів, здавалося, приховує в собі непересічну історію, яка привертала увагу кожного, хто роздивлявся її. Історія цієї таємничої жінки залишалася невідомою, поки її портрет не потрапив до рук 15-річного німецького хлопчика Катарини Шалль більше 40 років тому. Портрет змусив її батька принести його додому, де він став об’єктом пильного дослідження та захоплення для всіх, хто потрапляв до їхнього будинку. Ця таємнича картина, яка раніше була невідомою для родини Шалль, виявилася портретом доньки останнього гетьмана України, Павла Скоропадського, Єлизавети. Її життєва історія, відданість батькові та активна участь у Гетьманському русі стали об’єктом досліджень і захоплення для багатьох.

Портрет гетьманівни, намальований художницею Ольгою Мордвіновою приблизно у 1920-х роках, став відомим українській еміграції завдяки масовому поширенню листівок. Такі листівки входять у колекцію історика Олександра Алфьорова, який вважає портрет гетьманівни символом української аристократки не лише за походженням, але й духом. Проте сама доля картини залишалася невідомою. Молодша донька Скоропадського, Олена Павлівна Отт-Скоропадська, розповідала про існування портрету, але його зникнення залишалося загадковим. Дослідники припускали, що картину зникло під час війни, і відновлення її було малоймовірним. Тож, коли у травні 2021 року Музей гетьманства отримав повідомлення від німецької родини Шалль, вони були здивовані та вражені. Катарина Шалль звернулася до музею через Google, дізнавшись про портрет, і її лист викликав емоційну реакцію в усьому колективі. Повернення портрету гетьманівни стало найбільшою мрією не лише для родини Шалль, а й для української еміграції. Історик Олександр Алфьоров впевнений, що це оригінал портрету, оскільки він знайдений у місці, де Єлизавета провела свої останні роки і де її поховали, поруч із своїм батьком, гетьманом Павлом Скоропадським. Елізавета народилася у 1899 році у Санкт-Петербурзі і щорічно відвідувала батькові маєтки на Чернігівщині, де захоплювалася українською історією та активно підтримувала гетьманський рух. Новина про гетьманування батька стала важливою для її життя, вона підтримувала ідеї нової української держави та страждала від падіння Гетьманату.

Родина Скоропадських знаходилася в еміграції з 1918 року, спочатку у Лозанні, Швейцарія, а потім з 1921 по 1945 рік у Ванзеє поруч із Берліном. Після війни вони переїхали до містечка Оберстдорфа в Баварії, де Єлизавета Скоропадська, дочка останнього гетьмана України Павла Скоропадського, зосередилася на політичній діяльності та розвитку гетьманського руху до своєї смерті у 1976 році. Хоча гетьманська родина була відома в еміграції, вони не мали великих статків і змушені були працювати. У спогадах родини згадують про те, як щомісяця доводилося здавати в ломбард сервіз та інші цінності.

Можливо, через переміщення та складні обставини після смерті Єлизавети Скоропадської або під час переїздів портрет був втрачений чи потрапив до чужих рук. Скоропадські жили скромно і не підкреслювали своє походження, тому місцеві мешканці, можливо, навіть не знали, хто вони.

Після того, як Катарина Шалль звернулася до Музею Гетьманства, співробітники почали розшуки портрета, а листування обірвалося. Проте журналісту-фрилансеру Миколі Гульку вдалося відновити контакт із родиною Шалль, і завдяки його зусиллям портрет буде переданий до Музею Гетьманства. Родина Шалль пишається збереженням історичної пам’ятки і сподівається на настання миру в Україні.

Витончена біла сорочка, яку носить Єлизавета на портреті, схожа на іншу вишиванку, яка зберігається в київському Музеї Гетьманства. Єлизавета була талановитою скульпторкою, письменницею та вишивальницею, і її творча майстерність відображена у цій вишиванці, що свідчить про її любов до мистецтва та культурних традицій.

Розкішний портрет молодої жінки та деталі її вбрання стали джерелом натхнення для українського бренду “Етнодім”, який вирішив реконструювати сорочку, подібну до тієї, що була на зображенні Єлизавети Скоропадської. Під час реконструкції використали орнаменти, натхненні полтавською вишивкою, що зберігаються в історичних архівах.

Бренд “Етнодім” відтворює не лише саму сорочку, а й передає той особливий дух та вишуканість, які відображалися у вишивці Єлизавети. Орнаменти та мотиви, використані у реконструкції, не лише відтворюють історичні зразки, а й зберігають традиції та культурний спадок українського народу.

Цей проект “Етнодіму” не лише відтворює історичний одяг, а й допомагає зберегти й передати майстерність української вишивки молодому поколінню. Реконструйована сорочка стає не лише модним елементом гардеробу, а й символом національної гордості та краси.

У результаті дослідження було встановлено, що родина Скоропадських перебувала в еміграції протягом значної частини ХХ століття, а портрет їхньої доньки Єлизавети, створений художницею Ольгою Мордвіновою, зник безвісти. Проте завдяки зусиллям родини Шалль та співпраці з Музеєм гетьманства, портрет був відновлений та переданий в Україну.

Виявлено, що реконструкція сорочки Єлизавети, натхненної зображенням на портреті, стала можливою завдяки українському бренду “Етнодім”. Використовуючи орнаменти полтавської вишивки, бренд не лише відтворив історичний одяг, а й відзначив значимість українських традицій та культурного спадку.

Отже, ця стаття свідчить про важливість збереження та відновлення історичної пам’яті через співпрацю між різними країнами та організаціями. Крім того, вона підкреслює значення моди як засобу відображення культурної та національної ідентичності.

Схожі статті

Реконструкція будівлі у Тернополі: аналіз витрат та можливі переплати

Львівське територіальне управління Державного бюро розслідувань замовило реконструкцію будівлі в Тернополі на загальну суму 35,4 млн грн. Проєкт передбачає комплексні заходи, спрямовані на підвищення енергоефективності будівлі та облаштування спеціальної захисної споруди цивільного захисту. Водночас, попри важливість цього проєкту для державних структур, детальний аналіз ринкових цін на матеріали та витрати на оплату праці вказує на можливу переплату, яка може перевищувати 1 млн грн.

За результатами торгів, підряд на виконання робіт отримала компанія «Тербудгруп». Особливістю цього конкурсу стало те, що на ньому не було жодного конкурента, що може свідчити про відсутність конкурентного середовища та потенційно надмірну ціну для держави. За даними електронної системи публічних закупівель «Прозорро», договір був укладений 2 жовтня 2025 року. Важливо, що фінансування проекту здійснюється за рахунок державного бюджету, і частина суми включає кошти на покриття ризиків у розмірі 487 тис. грн та символічні 1 тис. грн на інші витрати, що можуть виникнути в процесі виконання робіт.

Аналіз показав значні розбіжності у вартості матеріалів: гіпсокартон закупили по 417 грн/кв. м замість 104–115 грн/кв. м на ринку, кондиціонери — по 47 тис. грн/шт замість 26–29 тис. грн, металопластикові двері та вікна також були закуплені за завищеними цінами. За підрахунками експертів, переплата лише на окремих позиціях перевищує 1 млн грн.

Крім того, у кошторисі зазначена зарплата робітників на рівні 18 570 грн/місяць, тоді як середня зарплата у будівельній сфері Тернополя сягає 30 000 грн. Експерти вказують, що реальний фонд зарплати мав би становити близько 9,35 млн грн, що створює ризики використання «конвертної» зарплати та маржі на будматеріали.

Компанія «Тербудгруп» з 2018 року отримала державних замовлень на суму 217,67 млн грн. Аналітики вважають, що завищені ціни та занижені зарплати можуть свідчити про неефективне використання державних коштів та потенційні корупційні схеми.

Ментальний розквіт: нове розуміння інтелектуального потенціалу у середньому віці

Дослідження, опубліковане в журналі Intelligence, ставить під сумнів усталені уявлення про пік інтелектуальних здібностей у молодості. Багато хто вважає, що найкращий розумовий потенціал припадає на вік 20–25 років, однак результати нового дослідження демонструють, що мозок досягає найвищої функціональності у віці 55–60 років. Це відкриття радикально змінює традиційне розуміння старіння та змушує переосмислити роль середнього віку в житті людини.

До цього часу вважалося, що старіння означає зниження когнітивних здібностей, але дослідження підтверджує, що старший вік не обов’язково пов’язаний із погіршенням інтелектуальних можливостей. Справжнє зниження фізичної сили, швидкості реакцій та витривалості може починатися після 30 років, однак ментальні та когнітивні якості мають зовсім іншу траєкторію. Найвищі результати показано в сфері логічного мислення, здатності до адаптації та ухвалення рішень, а також у здатності до аналізу та розв'язування складних проблем.

Наприклад, сумлінність досягає піку близько 65 років, а емоційна врівноваженість — аж у 75. Людина краще розуміє себе, вміє уникати імпульсивних рішень та має більше внутрішньої стійкості.

Дослідники зазначають, що люди середнього віку здатні ефективніше ухвалювати рішення, брати на себе відповідальність та керувати складними процесами. Недарма керівні позиції у політиці, бізнесі та науці часто займають люди саме після 50.

Уміння бачити широку картину, зважувати наслідки та використовувати життєвий досвід часто компенсує повільнішу швидкість реакцій. Це пояснює, чому у 55–60 років мозок може працювати найбільш продуктивно.

Попри такі дані, люди старшого віку досі стикаються з упередженнями. Роботодавці часто вважають 55-річного кандидата «близьким до пенсії», а у деяких професіях існують вікові обмеження. Втім, дослідження доводить: когнітивний потенціал не визначається паспортом. Одні зберігають високу швидкість мислення та пам’ять навіть після 70.

Приклади великих досягнень лише підтверджують це:Чарльз Дарвін написав «Походження видів» у 50 років,Людвіг ван Бетховен створив Дев’яту симфонію у 53,Ліза Су у 55 здійснила революцію в технологічній індустрії.

Науковці пропонують змінити погляд на середній вік: це не кінець, а вершина ментальної зрілості, момент, коли людина може поєднати знання, досвід та мудрість.

Зв’язки колишніх чиновників з державними енергетичними активами: Юрій Чернега та Володимир Цепенда в НАК “Нафтогаз України”

На сучасній українській політичній та економічній сцені важливу роль продовжують відігравати особи, які обіймали високі посади за часів правління Віктора Януковича. Одними з таких є Юрій Чернега та Володимир Цепенда, які наразі очолюють ключові підприємства НАК «Нафтогаз України». Ці люди керують мільярдними активами в одній із найважливіших для економіки України сфер – енергетиці.

Юрій Чернега, колишній начальник кадрового управління МВС Миколаївської області, займає керівні посади в декількох підприємствах, що мають стратегічне значення для української енергетики. Він є головою ДП «Нафтогазбезпека» та першим заступником директора з безпеки АТ «Укртранснафта». Крім того, Чернега очолює ТОВ «Корпоративний фонд «Укртранснафта», що також є важливим елементом в управлінні енергетичними активами. Інформація щодо його діяльності була підтверджена журналістами видання ОРД, яке активно слідкує за фінансовими та кадровими змінами в галузі.

Після люстрації Чернега працював начальником Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, а у 2015 році був остаточно звільнений з органів внутрішніх справ. Для легалізації свого статусу він формально отримав посвідчення учасника АТО, хоча фактично не брав участі у бойових діях.

Володимир Цепенда за часів Януковича обіймав посаду заступника голови Богородчанської РДА, відповідаючи за економіку та промисловість. Нині він є генеральним директором АТ «Укртранснафта» та бенефіціаром ТОВ «Прикарпатекоенерго».

Сьогодні обидва посадовці керують ключовими державними нафтогазовими підприємствами, що контролюють стратегічну інфраструктуру та бюджетні кошти України. На момент публікації офіційних коментарів від «Нафтогазу» та «Укртранснафти» не було.

ДП «Нафтогазбезпека» забезпечує безпеку об’єктів нафтогазової галузі, а АТ «Укртранснафта» є оператором магістральних нафтопроводів України і входить до структури НАК «Нафтогаз України». Події у Врадіївці 2013 року стали одними з передвісників Революції Гідності, а тепер двоє причетних до тих подій очолюють стратегічну енергетичну сферу держави.

Нерівність у пенсійній системі України: Спеціальні пенсії для чиновників та правоохоронців

В Україні існує система спеціальних пенсій для осіб, що займали високі державні посади, зокрема для суддів, прокурорів, чиновників та правоохоронців. Така система продовжує функціонувати, попри численні економічні труднощі, і створює серйозну фінансову нерівність серед громадян. Держава витрачає значні кошти на виплату пенсій колишнім високопосадовцям, що в окремих випадках досягають 50–100 тисяч гривень на місяць. Натомість більшість пенсіонерів, які працювали в інших сферах, отримують в рази менші суми — всього кілька тисяч гривень, що є неприпустимим у контексті соціальної справедливості та економічної ситуації країни.

«Уряд неодноразово намагався обмежити спецпенсії через норми держбюджету, але Конституційний Суд послідовно визнає такі обмеження неконституційними. У результаті держава не лише не економить, а й переплачує», — підкреслив Гетманцев.

Спроби змінити систему поки що не дали істотного результату. Верховна Рада лише в першому читанні підтримала законопроєкт №12278, який передбачає обмеження спеціальних пенсій для прокурорів. Подальший розгляд документа блокується через опір представників привілейованих груп.