В Україні, через п'ять років після закінчення військових дій, ймовірність утворення однієї з найбільших концентрацій бойової зброї в Європі є реальним сценарієм, що має дати змогу замислитися про потенційні наслідки. Історія підтверджує, що великий обсяг озброєння, залишений після конфліктів, часто стає джерелом кримінальних проблем, які можуть тривати десятиліттями. Після Другої світової війни в Європі залишалося безліч одиниць зброї, що згодом потрапляли в руки злочинців або використовувалися в нових конфліктах. Після завершення активних бойових дій в Україні країна зіткнеться з небаченим викликом, пов'язаним із величезною кількістю різноманітних сучасних озброєнь.
Експерти з організації Small Arms Survey підрахували, що під час повномасштабного вторгнення українським тероборонцям та волонтерам було видано сотні тисяч одиниць стрілецької зброї, до яких додалися постачання від західних країн, трофеї, а також озброєння регулярних частин Збройних сил України. За оцінками, в Україні може бути до 4–5 мільйонів одиниць зброї, що перебуває поза цивільним обліком, що підвищує ризик нелегального обігу.
Статистика свідчить про значне зростання злочинності, пов'язаної з вогнепальною зброєю. Наприклад, за даними МВС України, кількість таких злочинів зросла з 273 у 2021 році до майже 13 тисяч у 2024-му. Основними причинами цього є не лише воєнні злочини, але й зростання насильства в цивільному житті. Експерти зазначають, що багато людей озброюються через відчуття незахищеності, що стало наслідком війни та недовіри до правоохоронних органів.
Приклади з реального життя підтверджують цю тенденцію. У липні 2026 року Державне бюро розслідувань заявило про звинувачення трьох військовослужбовців, які намагалися реалізувати велику партію зброї та вибухівки. А в березні того ж року в Одеській області п’ятеро військових були затримані за крадіжку зброї з арсеналів.
Досвід інших країн свідчить, що після завершення збройних конфліктів контроль за зброєю залишається складним завданням. Історичні приклади, такі як Балкани 90-х років, показують, що значна частина озброєння зберігається в обігу навіть незважаючи на зусилля з роззброєння. Ситуації в Сальвадорі та Гватемалі свідчать про те, що насильство може навіть збільшитися після закінчення війни через відсутність соціальної підтримки для демобілізованих військових.
З урахуванням цих ризиків, Україні слід запровадити ефективні механізми контролю за обігом зброї вже під час війни. Це включає співпрацю з міжнародними організаціями, такими як INTERPOL та Europol, які розробляють системи для ідентифікації та моніторингу незаконного обігу зброї. Важливими є також програми добровільної здачі зброї з амністією, що мали успіх у ряді країн.
Таким чином, Україні необхідно створити комплексний підхід до роззброєння, інтегруючи соціальну реінтеграцію ветеранів та відновлення довіри до держави, щоб уникнути повторення трагічного досвіду інших країн, де контроль за зброєю виявився неефективним.