Економіка

Національний банк України виступив із пропозицією щодо введення додаткових податків на непріоритетний імпорт, зокрема на іноземні онлайн-покупки та предмети розкоші. Цей крок має на меті зменшення дефіциту державного бюджету, який за дев’ять місяців 2025 року перевищив рекордну суму в 24,9 мільярда доларів. За словами представників регулятора, нові заходи дозволять не лише оптимізувати зовнішньоекономічну діяльність, а й сприятимуть стабільності фінансової системи країни.

У жовтневому інфляційному звіті НБУ зазначається, що нове оподаткування може охопити посилки з-за кордону вартістю до 150 євро, а також товари, які не мають критичного значення для економіки під час війни. Зокрема, йдеться про електромобілі, розкішні предмети, а також різноманітні споживчі товари, що використовуються в побуті. Така ініціатива повинна допомогти стримати зростання попиту на імпортовані товари та знизити тиск на валютний ринок.

У Нацбанку пояснюють, що подібні заходи покликані збалансувати державні фінанси, скоротити валютний тиск і підтримати макрофінансову стабільність країни. Попри це, в документі визнають: введення таких податків матиме певні негативні наслідки для економіки та споживачів, але вони будуть обмеженими й не вплинуть на обороноздатність держави.

«Доцільно запровадити оподаткування непріоритетного імпорту, в тому числі посилок, електромобілів та предметів розкоші. Це сприятиме зменшенню дефіциту поточного рахунку державного бюджету та підтриманню макрофінансової стабільності», — йдеться у звіті НБУ.

За словами економістів, пропозиція може стати чутливою для середнього класу, адже саме він найчастіше користується міжнародними онлайн-магазинами та замовляє товари до 150 євро. Водночас обкладання податком електромобілів може сповільнити темпи електрифікації транспорту в Україні, що суперечить раніше ухваленим державним стратегіям.

Наразі ініціатива Нацбанку перебуває на етапі обговорення, а для її реалізації необхідно внести зміни до чинного законодавства. Остаточне рішення щодо нових податків має ухвалити уряд спільно з Верховною Радою.

Кабінет міністрів України ухвалив важливе рішення про тимчасову заборону експорту необробленої деревини та дров до кінця 2025 року. Такий крок спрямований на підтримку внутрішнього ринку та стимулювання розвитку національних деревообробних підприємств. Водночас він є частиною стратегії зменшення екологічного навантаження, особливо у період наближення зими, коли попит на дрова зростає.

Згідно з повідомленням прем’єр-міністра Юлії Свириденко, цей захід має не тільки економічну, але й соціальну значущість. «Це необхідний крок для того, щоб забезпечити громадян доступом до необхідних ресурсів у зимовий період, зберегти робочі місця на вітчизняних підприємствах та знизити негативний вплив на навколишнє середовище», — зазначила вона. Влада України розглядає заборону як стратегічно важливу міру для зміцнення внутрішнього виробництва та забезпечення енергетичної безпеки.

Згідно з постановою, уряд вніс необроблену деревину (крім сосни) до переліку товарів, експорт яких підлягає ліцензуванню, та встановив нульову квоту на їхній експорт до кінця 2025 року. Обмеження охоплюють:

лісоматеріали необроблені, із видаленою або невидаленою корою чи заболонню;

лісоматеріали начорно брусані або небрусані, крім сосни.

Постанова набирає чинності з дня офіційного опублікування і стосується лише нових угод та операцій, укладених після цього.

Заступник міністра економіки Єгор Перелигін пояснив, що обмеження допоможуть збалансувати внутрішній ринок і стабілізувати роботу деревообробної галузі, особливо в умовах підвищеного попиту на паливні матеріали та деревину в зимовий період. Окрім того, заборона має важливе значення для забезпечення оборонних потреб країни.

Тимчасова заборона експорту необробленої деревини та дров дозволить зменшити дефіцит сировини, підтримати національного виробника та сприяти енергетичній безпеці України в умовах війни та економічних викликів.

До кінця поточного року українці можуть не очікувати значного здорожчання основних овочів борщового набору, зокрема картоплі, моркви, буряка, цибулі та капусти. За словами президента Української плодоовочевої асоціації Тараса Баштанника, ці овочі наразі продаються по майже собівартості — в межах 10 гривень за кілограм, і така цінова ситуація збережеться в найближчі кілька місяців. Основною причиною цього, на думку експертів, є не тільки врожай, а й нестабільні умови зберігання на складах, що змушує аграріїв продавати свою продукцію зараз, аби уникнути ризику її псування в майбутньому.

Один з ключових факторів, що визначає ціни на овочі, — це надлишок пропозиції на ринку. Фермери, особливо ті, хто працює в регіонах з хорошими врожаями, намагаються якомога швидше реалізувати свою продукцію. Це дозволяє зберегти більшу частину врожаю та уникнути втрат через погані умови для зберігання, які можуть призвести до значних пошкоджень овочів. Також не варто забувати про інші чинники, як-от транспортування та вартість логістики, але зараз саме аграрії більше зосереджені на тому, щоб зменшити можливі фінансові втрати через проблеми з інфраструктурою.

Баштанник наголошує, що нинішня ціна — це прямий наслідок перевиробництва після минулого сезону. Торік борщовий набір різко дорожчав, тож цього року багато господарств збільшили площі під картоплею, капустою, цибулею. У результаті маємо надлишок пропозиції й «присаджені» ціни. За словами експерта, це стосується всіх ключових позицій — тобто мова йде не про один овоч, а про весь набір одразу.

Окрема лінія — зберігання. В умовах війни фермери рахують не лише електрику, охорону і логістику, а й прямий ризик ударів по інфраструктурі. Аби не вкладатися в енергозатратне довготривале зберігання, дрібні виробники продають урожай тут і зараз. Це штучно «притискає» ціни донизу внутрішнім ринком і зрізає потенціал підвищення.

При цьому попит на борщовий набір в Україні формується майже повністю всередині країни. Як пояснюють аналітики, борщові овочі — це традиційно внутрішній продукт: ми або самі себе забезпечуємо, або, якщо раптом неврожай по якійсь позиції, точково підтягуємо імпорт із Польщі, Молдови, Румунії чи навіть Нідерландів. Тобто ані рекордний врожай картоплі в ЄС цього сезону, ані провали врожаю десь за кордоном істотно не штовхають наші ціни вгору чи вниз. Український борщовий ринок живе за логікою «скільки зібрали тут — стільки й коштує».

Цю ж тенденцію підтверджує і Національний банк України. У жовтневому інфляційному звіті НБУ вказано, що протягом наступних трьох кварталів (тобто приблизно найближчі дев’ять місяців) картопля та інші овочі борщового набору в Україні мають залишатися дешевшими, ніж торік. Регулятор пояснює це хорошими врожаями і надлишком пропозиції, у тому числі продукції середньої якості, яку фермери не можуть довго тримати і змушені зливати на ринок за мінімальною ціною. Так, наприклад, вартість цибулі цієї осені опустилася до найнижчого рівня з початку 2022 року.

Водночас є важливе застереження. Не всі овочі поводяться однаково. Тепличні культури вже йдуть угору в ціні: томати й огірки дорожчають після завершення ґрунтового сезону і скорочення поставок із теплиць. Тобто «дешевий борщ» — так, але «дешевий салат з помідорами взимку» — ні. Це класична сезонність, коли тепличний овоч стає практично делікатесом.

Що це означає для споживача зараз? По-перше, борщовий набір до кінця року залишиться одним із небагатьох продуктів, який не тисне так сильно на гаманець. По-друге, купувати «про запас» картоплю, цибулю чи капусту має сенс, але з поправкою: умови зберігання у квартирі чи підвалі теж важливі. Саме відсутність якісних сховищ змушує аграріїв скидати товар, і ця ж причина може призвести до локального дефіциту якісного продукту вже пізньою зимою. На це натякають і аграрні асоціації, попереджаючи, що після піку пропозиції поступово може піти невелике зростання через витрати на зберігання.

НБУ при цьому очікує, що загалом низькі ціни на борщовий набір і картоплю допоможуть стримувати продовольчу інфляцію на старті 2026 року. Для бюджету домогосподарств це означає просту річ: обов’язкові базові продукти харчування (борщ, суп, гарніри) будуть відносно доступними, навіть якщо фрукти й тепличні овочі залишаться дорожчими.

Уряд та Національний банк України активно працюють над впровадженням законопроєкту, який передбачає створення спеціального реєстру осіб та ФОПів, чії рахунки будуть визнані ризиковими. Цей законопроєкт уже зареєстровано у Верховній Раді під номером 14161. Він покликаний сприяти посиленню боротьби з фінансовими злочинами, такими як відмивання грошей та фінансування тероризму, через виявлення підозрілих транзакцій.

Згідно з цим документом, Національний банк України отримає право ведення централізованого реєстру осіб, рахунки яких можуть бути використані для здійснення незаконних фінансових операцій. Інформація в реєстрі буде збиратися на основі даних про транзакції, що викликають підозри у банків та платіжних установ. У свою чергу, ці установи зможуть оперативно вносити дані клієнтів до реєстру, що матиме автоматичні наслідки для їхнього доступу до фінансових послуг.

Логіка законопроєкту проста й жорстка: якщо активність на рахунку виглядає «не вашою» — наприклад, обсяги платежів не відповідають офіційним доходам, або один і той самий IP-адрес/пристрій використовується для керування кількома різними картками, або операції мають ознаки типових готівково-безготівкових «прокачок» — клієнта можуть визнати ризиковим і загнати в цей реєстр. Банку при цьому не потрібно чекати вироку суду за відмивання коштів.

У документації цей крок позиціонують як боротьбу з тіньовою економікою, зокрема з підпільними платіжними сервісами, конвертаційними центрами та псевдолегальними казино, що працюють через мережі дропів. Ідея виглядає привабливо: якщо перекрити дрібні кишені, великі сірі потоки просто зникнуть. Так подають це і автори законопроєкту, і профільні медіа.

Проблема починається там, де закінчується пресрелізна логіка. Усі нові інструменти контролю спрямовані на кінцеву ланку — пересічного власника картки, студента, підприємця-«ФОПа», якого визнали «ризиковим». А от великі джерела цих потоків — організатори схем — лишаються практично поза кадром.

Показовий момент: одне з головних українських бізнес-видань, яке активно пише про загрозу «дропінгу», належить бізнесмену Артуру Гранцу. Саме Гранц є мажоритарним власником компанії-видавця Forbes Ukraine після повернення бренду в країну; він відкрито позиціонує себе як людину, яка «повернула Forbes в Україну» і контролює структуру, що стоїть за виданням.

І тут починається головне питання довіри. Ім’я Гранца роками фігурує у розслідуваннях щодо сірих потоків готівки та контрабанди. Він контролює або контролював мережі duty free на прикордонних переходах — зокрема «СП Д’ЮТІ ФРІ ТРЕЙДІНГ», «МЕЛЛО Д’ЮТІ ФРІ», «Автопорт-Чоп» — які, за оцінками депутатів та учасників тимчасових слідчих комісій, були ключовими каналами для виведення цигарок і алкоголю «повз митницю». Журналісти та правоохоронці припускають, що обсяги продажів сигарет через такі точки перевищували реальні потоки пасажирів у рази, що вказувало не на легальний продаж туристам, а на постійне «переливання» тютюну в тінь.

Тіньовий тютюн — це не дрібниця. За оцінками ринку, контрабанда й ухилення від сплати акцизу на сигарети в Україні вимірюються мільярдами гривень щороку і напряму б’ють по держбюджету. Саме цей сегмент — duty free на кордоні — тривалий час називали одним із центрів збагачення людей, пов’язаних із власниками мережі. У публічних розслідуваннях прямо згадувалося ім’я Гранца як одного з бенефіціарів таких схем, а його бізнес неодноразово потрапляв у поле зору парламентських комісій через підозри у контрабанді. Сам Гранц публічно відкидає звинувачення і каже, що його мережі діють у межах закону, а історії про «сотні фур контрабанди через duty free» називає маніпуляціями конкурентів і політиків.

Ще один ключовий блок — онлайн-гемблінг. Ринок азартних ігор в Україні після легалізації став величезним грошовим насосом, і одним із найбільших гравців є Vbet. Цей бренд пов’язують із тим самим Артуром Гранцом як фактичним керівником/ключовим бенефіціаром в Україні. За даними журналістських публікацій, саме через такі онлайн-казино роками будувалися схеми з відмивання грошей і мінімізації податків, включно з так званим «міскодингом» — підміною коду транзакції, коли платіж за гру маскується під щось зовсім інше, щоб банки пропускали операцію без зайвих питань. Потім ці кошти розносили по ланцюгу — через «дропів», підставних ФОПів і картки фізосіб, а далі виводили в офшори, у тому числі на Кіпр і в ОАЕ.

Саме ці потоки — гемблінг, обналічка, duty free-коридори тютюну й алкоголю — і створюють попит на «дропів». Тобто не навпаки: не дроп → схема, а схема → дроп. Але законопроєкт і вся риторика навколо «реєстру ризикових рахунків» концентруються не на тих, хто генерує гроші, а на тих, через кого їх проганяють.

Це і є головне протиріччя. Держава каже, що візьме під жорсткий контроль людей, у яких «щось не так з транзакціями», обмежить їм кількість карток, поставить під постійний фінансовий нагляд і може фактично паралізувати їхні рахунки до двох років. Але чи буде так само жорстко відпрацьовано питання, звідки походять самі грошові потоки, як працюють «конверти», хто стоїть за міскодингом і хто реально заробляє на дропах? На це відповіді законопроєкт не дає.

Політично це виглядає так. Банкам готують новий обов’язок: стежити за власними клієнтами, фіксувати підозрілу поведінку й негайно ділитися нею з Нацбанком. НБУ буде тримати централізований «чорний список», доступний усій банківській системі. Людині з таким статусом можуть урізати можливість проводити платежі, заблокувати звичні p2p-перекази, обмежити роботу ФОПа. І все це — без суду на старті.

Тобто держава отримує важіль тиску на мікрорівні — на окремого громадянина. А ось чи отримає вона хоч якийсь інструмент проти тих, кого в розслідуваннях роками описують як бенефіціарів контрабанди, duty free-схем і тіньових гемблінгових потоків — питання відкрите. І саме це робить історію з «реєстром дропів» настільки чутливою.

2024 рік може стати вирішальним для економіки України, що опиняється в складному фінансовому становищі. Народний депутат Ярослав Железняк, цитуючи матеріали міжнародних видань, зокрема The Economist, зазначив, що відсутність чітких рішень Євросоюзу щодо подальшої підтримки може призвести до того, що Україна опиниться на межі банкрутства вже до лютого наступного року. Така ситуація може мати катастрофічні наслідки для державного бюджету, що вже сьогодні вимагає значних фінансових вливань з боку міжнародних партнерів.

Один із найбільших ризиків, на які звертає увагу Железняк, полягає не лише в кількості обіцяних коштів, а й у тому, чи вдасться європейським країнам узгодити спільну стратегію допомоги Україні. Відсутність чіткого механізму фінансової підтримки створює серйозні невизначеності для українського уряду, який залежить від зовнішніх інвестицій та кредитів для покриття дефіциту бюджету.

У результаті маємо парадокс: про великі суми говорять, але жодної впевненості немає — ні коли вони надійдуть, ні на що саме їх дозволять витрачати. Железняк каже, що нині під питанням не тільки сам кредит у сотні мільярдів євро під російські активи, а й сфери його використання: оборона, бюджетні дірки, відновлення інфраструктури. Кожна з країн намагається нав’язати власні умови, і це затягує рішення.

Ще один чутливий момент, на який звертає увагу The Economist і який цитує депутат, — ставлення партнерів до ризику корупції в Україні. Західні уряди визнають, що українська оборонна промисловість навчилася швидко виробляти дрони та інші технології, які реально працюють на фронті. Але при цьому залишається недовіра до прозорості розподілу коштів. Для частини європейських столиць це аргумент не поспішати з прямими інвестиціями у військові програми всередині України.

Узагальнюючи цю позицію, Железняк описує ситуацію так: запас міжнародної підтримки обмежений у часі; у лютому ми можемо підійти до точки, коли без зовнішніх грошей бюджет просто не зведеться; навіть якщо ЄС погодиться на новий пакет, немає впевненості, що ці кошти справді підуть на критичні потреби, а не застрягнуть у політичних торгах між столицями Євросоюзу. І все це відбувається на тлі того, що український уряд всередині країни продовжує анонсувати програми підтримки бізнесу й соціальні ініціативи, тоді як зовнішні партнери бачать першочерговим питанням виживання бюджету й фінансування оборони.

Таким чином, і The Economist, і цитований ним Железняк описують один і той самий ризик: фінансова стійкість України тепер залежить не стільки від суми обіцяної допомоги, скільки від здатності ЄС домовитися й довіряти Києву в питанні використання цих грошей.

В Україні існує чітке законодавче регулювання мінімальної пенсії, яка не може бути нижчою за встановлену державою межу. Основою для визначення цієї межі є прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. У 2025 році ця сума становить 2 361 гривню, і саме на неї орієнтується юридичний мінімум пенсії за віком. Однак варто зазначити, що на практиці більшість пенсіонерів отримує більш велику суму завдяки доплатам за вік і стаж, які держава передбачила для різних категорій громадян.

Ці доплати є важливим елементом пенсійної системи України, оскільки вони покликані забезпечити пенсіонерів з більшим трудовим стажем або старшого віку додатковими виплатами. Такі доплати дозволяють підвищити рівень життя людей, які вже не працюють, але зробили значний внесок у економіку країни протягом свого життя.

Найвищий рівень гарантують пенсіонерам старшого віку зі стажем. Якщо людині виповнилося 65 років і вона має повний трудовий стаж (30 років для жінок і 35 років для чоловіків), то її щомісячна виплата не може бути меншою за 3 758 гривень. Такий самий поріг застосовують і до людей віком від 80 років, але для них вимагають дещо менший стаж — 20 років у жінок і 25 років у чоловіків. Це найбільш захищена група: держава визнає, що в цьому віці люди зазвичай уже не працюють і потребують стабільної підтримки.

Для наступної вікової групи — від 70 до 79 років — гарантований розмір пенсії дещо нижчий. Якщо людина не працює і має повний страховий стаж, їй нараховують не менше 3 613 гривень на місяць. Ідеться про тих, хто формально ще не досяг порогу у 80+, але вже має підвищені вікові витрати на лікування, ліки, догляд.

Ті, хто ще не дотягнув до 70 років, але має достатній стаж або належить до осіб з інвалідністю І групи, теж не залишаються на «голій» базі в 2 361 гривню. Для них держава встановила свій нижній рівень — 3 323 гривні на місяць. Окрема планка існує і для інших непрацюючих пенсіонерів, які не входять у перелічені категорії. Для них мінімальною фактичною сумою виплати у 2025 році визначено 3 038 гривень.

Водночас є категорія людей, для яких ці підвищені гарантії не спрацьовують. Йдеться про працюючих пенсіонерів. Вони юридично залишаються прив’язаними саме до базового прожиткового мінімуму. Для них мінімальний розмір пенсії у 2025 році — ті ж самі 2 361 гривню. Логіка держави тут проста: якщо людина продовжує працювати, вона має додаткове джерело доходу, тож не отримує частину надбавок, які нараховують непрацюючим пенсіонерам старшого віку.

Фінансова картина виходить нерівною, але пояснюваною. Дві людини можуть одночасно бути пенсіонерами і при цьому отримувати абсолютно різні виплати, і обидві суми будуть «мінімальними» в юридичному сенсі. Наприклад, 66-річна жінка зі стажем 30 років, яка не працює, не повинна опускатися нижче 3 758 гривень. А чоловік 60 років, який уже на пенсії, але продовжує працювати, може отримувати на рівні 2 361 гривні — і формально держава свої зобов’язання перед ним виконує.

Окремо слід сказати про верхню межу. В Україні діє обмеження на максимальну пенсію: зараз стеля зафіксована на рівні 23 610 гривень на місяць. Це десятикратний прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, і така планка, за нинішнім підходом уряду, збережеться щонайменше до 2027 року.

У підсумку картина така. Формально мінімальна пенсія — 2 361 гривня. Фактично — для більшості літніх людей, які вже не можуть працювати, мінімум значно вищий і стартує від 3 тисяч гривень. Найбільш захищені — це люди похилого віку з великим стажем, яким держава гарантує не менше 3,7 тисяч гривень на місяць. Але ті, хто продовжує працювати після виходу на пенсію, залишаються внизу цієї шкали й не отримують надбавок за вік.