Наука

Заступник голови Державної служби з надзвичайних ситуацій з питань цифрового розвитку Роман Борисович Примуш у своїй декларації за 2023 рік вказав значні активи, які належать йому та його родині. У документі зазначено, що посадовець володіє кількома об’єктами нерухомості, а також має значні заощадження, що свідчить про стабільне фінансове становище.

Зокрема, у Примуша є дві квартири в селі Чайки Київської області. Одна з них — площею 93,7 м², яка була придбана ще в 2008 році, а друга — новіша, з площею 43,5 м², яку родина набрала у 2023 році. Окрім цього, сім’я орендує будівлю загальною площею 76,9 м². Зазначена нерухомість дає уявлення про стабільність фінансових активів родини посадовця, що викликає певний інтерес до питання джерел доходів та природи таких придбань.

Дружина посадовця, Ніна Миколаївна Примуш, задекларувала п’ять земельних ділянок загальною площею понад 86 тисяч м² у Хмельницькій області (набуто у період 2012–2024 років) та квартиру 49,2 м² у Хмельницькому (2024). Серед транспортних засобів у декларації зазначено BMW X1 2015 року, що належить дружині.

У фінансових показниках сім’ї — готівка та інвестиції. Роман Примуш задекларував 20 тис. доларів готівкою; його дружина має 80,6 тис. грн готівкою. На банківських рахунках вказано 30 тис. грн та 4,6 тис. дол. У декларації також зазначено, що дружина інвестувала в акції компаній, зокрема «Фармак» та «АрселорМіттал Кривий Ріг», загальною вартістю понад 26 тис. грн, а сам Примуш придбав державні облігації на 200 тис. грн.

Що стосується доходів, у документі вказано 1,47 млн грн зарплати Примуша від ДСНС. Дохід його дружини склав близько 181 тис. грн — це доходи від оренди та підприємницької діяльності.

Нагадаємо, декларація — публічний документ, що подається посадовцями згідно з вимогами законодавства. Якщо потрібно, можемо підготувати короткий пресреліз або версію для соцмереж.

За інформацією з антишахрайського проєкту «190», заступник керівника Київської обласної прокуратури Дмитро Сітар разом із родиною володіє значним нерухомим майном у столиці, а також має чималий автопарк і готівкові заощадження. Більшість активів, серед яких кілька квартир у Києві, зареєстровані на його дружину, Аліну Мотузкову. Ці факти стали предметом детального розслідування, яке викликало значну увагу серед громадськості.

Дмитро Сітар працює в органах прокуратури з 2014 року, і за цей час здобув значну кар'єрну сходинку. З липня 2025 року він обіймає посаду заступника керівника Київської обласної прокуратури. Раніше Сітар працював першим заступником керівника Печерської окружної прокуратури, що свідчить про його впливовість у правоохоронній системі.

Більшість нерухомості зазначена на дружину: кілька квартир у Києві (зокрема квартира 53,24 м², квартира 82,6 м² та обʼєкт незавершеного будівництва 40,52 м²). Сітар вказує, що проживає в одній із квартир дружини. Минулого року він отримав понад 1,2 млн грн зарплати та 2,5 млн грн доходу від відчуження нерухомого майна; дружина задекларувала доходи від підприємницької діяльності та понад 2 млн грн відчуження нерухомості. За підсумками розслідування, готівкові запаси подружжя та гривневі накопичення, як заявлено в деклараціях, перевищують 9 млн грн.

Щодо транспорту: сімейний автопарк включає Mitsubishi Pajero (2006), який Сітар продав тестю, і Nissan X-Trail 2021 року, який, за даними розслідування, був подарований дружині її батьком.

Розслідування також наголошує на попередній роботі Сітара помічником народного депутата Сергія Мошака і на зближенні з нинішнім керівництвом прокуратури — зокрема з Дмитром Прокудіним, який у липні 2025 року став головою Київської обласної прокуратури.

На низькій навколоземній орбіті вже давно перебувають тисячі супутників, які належать до системи Starlink компанії SpaceX Ілона Маска. З кожним роком цей потік супутників збільшується, що викликає нові виклики для космічної інфраструктури Землі. Супутники, які вийшли з експлуатації або завершили термін служби, поступово входять в атмосферу і згорають, але цей процес є лише частиною проблеми, пов’язаної з швидким ростом космічного сміття. За словами астрофізика Джонатана Макдауелла, щодня на Землю падають один або два супутники Starlink, і з чисельним збільшенням орбітальних угруповань ця цифра невпинно зростатиме.

Із моменту запуску першого супутника Starlink у 2019 році SpaceX вже вивела на орбіту понад 8000 супутників, а цього року було додано більше 2000 нових одиниць. Паралельно з цією програмою, інші технологічні гіганти, такі як Amazon, також готуються до запуску власних супутникових систем, які забезпечуватимуть інтернет-зв'язок у віддалених районах Землі. Прогнозується, що Amazon розгорне понад 3000 супутників, і перша партія вже на старті.

Короткий термін служби супутників Starlink – приблизно 5 років – призводить до того, що вони після завершення роботи повертаються в атмосферу Землі і там згорають. Вчені стурбовані тим, що згорілі супутники забруднюють атмосферу металами, що потенційно може пошкодити озоновий шар.

Федеральне управління цивільної авіації США попереджає, що до 2035 року щорічно може падати близько 28 000 фрагментів супутників Starlink. Раніше ймовірність травмування від космічного сміття була практично нульовою, але через 10 років вона може зрости до 61%. Макдауелл прогнозує, що вже незабаром на Землю щодня падатиме щонайменше п’ять супутників, а збільшення їх кількості може спричинити неконтрольовані зіткнення та появу ще більшого обсягу космічного сміття.

Також супутники можуть виходити з ладу достроково через сонячну активність, оскільки сильні сонячні бурі провокують часті падіння супутників в атмосферу. Наразі важко оцінити масштаб забруднення атмосфери металами, але занепокоєння вчених щодо цього обґрунтоване.

Мікропластик став невід'ємною частиною сучасного середовища, проникнувши навіть у найвіддаленіші куточки нашого життя. Крихітні пластикові частинки постійно потрапляють в організм через продукти харчування та воду, а також через повітря. Ці частинки настільки маленькі, що ми не можемо їх побачити неозброєним оком, однак вони впливають на наше здоров’я, зокрема через довготривале накопичення в організмі. Мікропластик можна знайти практично у всьому, чим ми користуємося: в упаковці для продуктів, кухонному посуді, навіть у воді, яку ми п’ємо. Нещодавні дослідження показують, що він потрапляє в їжу через пластикові поверхні або посуд з антипригарним покриттям.

Сучасні технології обробки їжі, особливо приготування на пластикових або антипригарних поверхнях, є одними з основних джерел мікропластикових часток. Коли такі матеріали нагріваються, вони вивільняють шкідливі частинки пластику, які потім потрапляють в їжу. Продукти, які містять мікропластик, включають рибу, м’ясо, овочі, яйця, хліб, мед та навіть сіль. Це особливо небезпечно, оскільки частки пластику не розпадаються в організмі і можуть впливати на різні органи, накопичуючись в тканинах і викликаючи потенційно небезпечні зміни.

Особливу загрозу становлять ультраоброблені продукти — чим складніший виробничий процес, тим більше контакту з пластиком і тим більша ймовірність забруднення. Дослідження у 109 країнах показало: сьогодні ми споживаємо мікропластику у шість разів більше, ніж у 1990 році.

Вода з-під крану не є винятком — у всіх зразках водопровідної води фіксується мікропластик. Але використання фільтрів, зокрема вугільних, може зменшити його кількість до 90%. Що гірше — додавання чаю в пластиковому пакетику може «збагатити» напій мільярдами частинок пластику.

Побут на кухні також відіграє роль: пластикові дошки, посуд, губки, блендери — усе це джерела невидимих фрагментів, які з часом зношуються та потрапляють у їжу. Навіть силікон, який вважається безпечнішим, при високих температурах здатний виділяти мікропластик.

Хоча мікропластик виявляють навіть у крові, плаценті та мозку людини, наука ще не має однозначних відповідей щодо його впливу. Ймовірно, частина частинок виводиться з організму, але їхня накопичувальна дія залишається під питанням.

Що можна зробити вже сьогодні: – відмовлятися від пошкодженого пластикового посуду; – використовувати скло, сталь або кераміку; – промивати продукти, коли це можливо; – уникати ультраоброблених страв; – використовувати фільтри для води.

Мікропластик уже став частиною нашого життя, але його присутність у нашому раціоні можна зменшити простими рішеннями — і саме з них починається контроль над невидимою загрозою.

Грязьовий вулкан Старуня, розташований у мальовничому селі Старуня, що в 25 км від Івано-Франківська, є однією з найбільш незвичних природних особливостей України та Європи. Це діючий вулкан, який відрізняється від класичних лавових вулканів своїм розміром і природою вивержень. Унікальність цього об'єкта не тільки в його скромних габаритах, а й в тих геологічних процесах, які відбуваються тут, що робить вулкан цікавим не лише для вчених, а й для туристів і медиків.

Попри те, що діаметр кратера не перевищує 30 см, вулкан вражає своєю активністю. На його вершині утворюється незвичний бруд, який складається з глини, нафти, ропи та природних газів, що періодично викидаються в атмосферу. Ці викиди можуть досягати висоти до трьох метрів, що є вражаючим явищем для такого маленького вулкана. Коли вулкан активний, територія навколо нього виглядає майже безжиттєвою — на поверхні не росте трава, а сам кратер виглядає як ділянка обпеченого, чорного ґрунту.

Одна з найцікавіших властивостей Старуні — сейсмочутливість: вулкан реагує на землетруси, що відбуваються за тисячі кілометрів. Після сильних поштовхів (у Кавказі, Італії, Німеччині чи навіть у Середній Азії) на поверхні навколо вулкана з’являються тріщини шириною до трьох сантиметрів, які через кілька днів закриваються самостійно. Також спостерігаються провали, поява нових порогів і водоспадів, активне газовиділення та повільне підняття ґрунту — близько одного метра за сім років.

Геохімію Старуні пояснюють історією інтенсивної розробки нафтових і озокеритних родовищ у ХІХ–ХХ століттях: проникнення кисню в підземні води спричинило окислення нафти й хімічні реакції з виділенням тепла, яке й підтримує активність вулкана. Через це ж тут знаходять лікувальні грязі та мінералізовану воду; у складі речовини є озокерит — природний мінерал, що застосовується в термолікуванні.

Поруч із кратером горить «вічний вогонь» — джерело природного газу, яке місцеві мешканці підпалили понад 30 років тому, аби знизити загазованість повітря; відтоді воно не згасло. Ще одна важлива складова цінності Старуні — археологія: у довколишніх шарах знаходили добре збережені рештки доісторичних тварин. Найвідоміші знахідки — мамонт зі збереженими залишками трави у шлунку та кістки двох волохатих носорогів; експонати нині зберігаються в музеях Львова та Кракова.

Старуня — унікальне поєднання геології, лікувальних ресурсів та археології. Для регіону це і науковий інтерес, і туристичний об’єкт, що вимагає уваги з боку екологів і реставраторів. Зважаючи на чутливість вулкану до зовнішніх впливів і його значення для науки й медицини, важливо балансувати між доступністю для відвідувачів, збереженням унікальних ресурсів і охороною території.

Міжнародна наукова спільнота досягла значного прориву у боротьбі з раком молочної залози, представивши нові результати масштабного дослідження OlympiA. У ході дослідження було встановлено, що препарат олапаріб, застосований на ранніх стадіях хвороби, може значно знизити ймовірність рецидиву раку та його метастазування. Результати, отримані вченими після двох з половиною років спостережень, дали оптимістичні прогнози для жінок, які вже пройшли хіміотерапію.

Під час дослідження було залучено групу пацієнток, що вже отримали стандартне лікування, і їм було призначено олапаріб як додаткову терапію. Серед жінок, які приймали цей препарат, 85,9% не мали рецидиву раку, що значно перевищує результат тих, хто отримував плацебо (77,1%). Це відкриття є важливим кроком до покращення прогнозів для пацієнток з ранніми стадіями захворювання.

Ще один важливий результат — зменшення ймовірності поширення хвороби на інші органи. У групі, що приймала олапаріб, 87,5% пацієнток залишилися живими без метастазів, тоді як серед тих, хто отримував плацебо, таких було 80,4%. Це свідчить про зниження ризику віддаленого метастазування на 43%.

Олапаріб є інгібітором ферменту PARB, який бере участь у відновленні ракових клітин. Раніше його застосовували лише для лікування пізніх стадій онкозахворювань. Проте нові результати доводять, що препарат може бути ефективним і на початкових етапах — як цільова терапія для пацієнток зі спадковими мутаціями BRCA1 або BRCA2.

Голова дослідницького комітету OlympiA, професор Ендрю Тутті, наголосив, що жінки з такими генетичними мутаціями часто стикаються з агресивними формами раку грудей у молодому віці. Раніше для них не існувало спеціально розробленого лікування, здатного зменшити ризик рецидиву. «Олапаріб став першими цільовими ліками, які довели свою ефективність при спадкових мутаціях і раку молочної залози на ранній стадії. Це справжній прорив», — зазначив учений.

Результати дослідження можуть змінити підхід до лікування мільйонів жінок у світі, адже препарат дає нову надію на довге та здорове життя після діагнозу.