Події

Декларація судді П’ятого апеляційного адміністративного суду Андрія Бойка вкотре показала, наскільки серйозною залишається проблема непрозорості фінансового стану представників судової влади в Україні. Її аналіз демонструє значну диспропорцію між офіційними доходами суддів та обсягом задекларованого майна, що викликає суспільне занепокоєння та підриває довіру до судової системи. Подібні випадки підкреслюють необхідність посилення контролю, удосконалення законодавчих норм та розвитку механізмів прозорості в судовій сфері.

Огляд декларації Андрія Бойка свідчить про значні активи, які не завжди можуть бути логічно пояснені рівнем його офіційного заробітку. Це явище не є поодиноким — у попередні роки кількість подібних випадків лише зростала, і громадські організації, експерти та медіа постійно звертають увагу на цю проблему. Вона ставить під сумнів принцип рівності перед законом і демонструє потенційні ризики корупційних практик у судовій системі.

Офіційні прибутки подружжя за 2024 рік становили 2,75 млн грн у судді та 1,88 млн грн у його дружини. У цілому цифри чималі, але вони аж ніяк не пояснюють наявність десятків тисяч доларів і євро, кількох квартир, будинків та значного автопарку.

Нерухомість і будинки в різних локаціях

У власності та користуванні родини — одразу кілька об’єктів житла. Зокрема, квартира 126,3 м² в Одесі, оформлена на Віолету Борисівну Бойко, яку суддя та його дружина використовують безоплатно. Придбана вона була у 2014 році за 1,03 млн грн.

Є також ділянка в одеському дачному кооперативі та будинок 78,2 м², оформлені у частковій власності судді, його дітей та ще однієї родички. Вартість покупки у 2020 році — 410 тис. грн за землю й 1,4 млн грн за будинок.

Окремо дві доньки проживають у будинку площею 114,6 м² у Лиманці, який належить Чернявському Олександру Миколайовичу — ймовірно, родичу дружини.

На саму дружину оформлена квартира в Одесі площею 56 м², куплена у 2021 році за 660 тис. грн.

Автопарк, гідний бізнесмена, а не державного службовця

Родина володіє щонайменше п’ятьма автомобілями.Серед них:• Toyota Tundra 5.7 (2012), придбана суддею у 2019 році за 512,5 тис. грн• Lexus NX300h (2020), куплений дружиною в 2021-му за 671 тис. грн• Mercedes-Benz Viano (2007)• УАЗ 31514 (1998)• Toyota Corolla (2001), що належить матері судді, але використовується ним

Такий набір авто теж складно узгодити з рівнем офіційних доходів, зазначених у деклараціях.

Системні питання без відповіді

Суддя Бойко і його родина демонструють класичний для української системи дисбаланс: високі зарплати суддів не пояснюють ані багаторівневої нерухомості, ані майже 10 мільйонів гривень готівки, ані автопарк, який більше пасує великому підприємцю, а не державному службовцю.

З огляду на роль, яку відіграють судді апеляційних інстанцій у формуванні законності в країні, такі декларації ставлять під сумнів прозорість та доброчесність системи загалом.

Ми продовжуємо збирати інформацію щодо способу життя та статків Андрія Бойка. Якщо маєте додаткові факти або дані — надсилайте, і ми обов’язково перевіримо та опублікуємо їх у рамках подальшого розслідування.

У службовому кабінеті голови Шевченківської районної адміністрації Ірини Джурик знайшли прослуховувальний пристрій із вбудованою камерою. Інформацію про інцидент 1 грудня оприлюднила Львівська міська рада. Посадовиця одразу звернулася до правоохоронців, щоб забезпечити безпечне вилучення пристрою та розслідувати обставини його встановлення.

За даними ЛМР, пристрій виявили минулого тижня під час ремонтних робіт із фарбування приміщення. Він був схований під стельовим карнизом і зафарбований, що робило його майже непомітним для сторонніх осіб. Попередньо встановлено, що камера перебувала у кабінеті вже певний час, фіксуючи дії та розмови посадовців, що ставить під сумнів безпеку робочого середовища адміністрації та конфіденційність службової інформації.

Ірина Джурик пояснила, що останній косметичний ремонт у кабінеті проводили у 2020 році, і, ймовірно, саме тоді камеру могли встановити. «Вона була дуже добре схована і акуратно зафарбована, тож помітити її було нереально», — зазначила посадовиця.

На посаді голови Шевченківської РА Ірина Джурик перебуває з 2023 року. До цього район очолювала Надія Банах з 2017 року. Правоохоронці наразі займаються встановленням усіх обставин інциденту та походження прихованого пристрою.

В Одесі завершено розгляд резонансної справи щодо загибелі 1-річного та 3-місячного хлопчика, тіло якого наприкінці січня 2025 року виявили у морозильній камері квартири на Пересипі. Поліція Одеської області повідомила про завершення судового процесу, який викликав широкий суспільний резонанс. 18-річну матір дитини засуджено до 9 років і 8 місяців позбавлення волі, тоді як її 44-річний співмешканець отримав 9 років і 10 місяців ув’язнення.

Слідство встановило, що дитина зазнала тяжких термічних опіків, проте дорослі не надали жодної медичної допомоги, попри очевидний критичний стан малюка — втрату свідомості та різке погіршення здоров’я. Така поведінка кваліфікована як навмисне нехтування обов’язками батьків та співучасть у тяжкому злочині, що спричинило смерть дитини.

Хлопчик помер від опікової хвороби, ускладненої жировою емболією. Замість того, щоб повідомити лікарів чи правоохоронців, співмешканець, який перебував у стані наркотичного сп’яніння, загорнув тіло дитини у плівку, поклав у сумку та сховав у морозильну камеру. Там тіло пролежало близько двох тижнів, перш ніж трагедію було виявлено.

Матері висунули обвинувачення за завідоме залишення без допомоги (ч. 3 ст. 135 КК) та злісне невиконання батьківських обов’язків (ст. 166 КК). Чоловік відповів за залишення без допомоги та наругу над тілом померлого (ч. 1 ст. 297 КК).

Дворічну сестру загиблого хлопчика передано під опіку біологічного батька. Правоохоронці наголошують: справа має стати нагадуванням про обов’язковість негайного звернення по медичну допомогу у разі загрози життю дитини, а також про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов’язків.

У Святошинському районі багато хто говорить про те, що реальна система управління давно відійшла від законних рамок і поступово перетворилася на мережу неофіційних впливів. Попри те, що державні органи формально виконують свої функції, місцеві жителі та окремі працівники установ описують існування тіньової групи, яка вибудувала власну модель контролю — з поборами, залякуваннями та ручним керуванням ключовими процесами.

У цих розповідях однією з центральних фігур постає прокурор Рустам Талібов — персона, яку в середовищі критиків пов’язують із впливовими представниками місцевої неформальної вертикалі. Низка співрозмовників загальнодержавних і столичних видань характеризує його насамперед як виконавця чужої волі, що діє в інтересах сильніших гравців, а не в межах стандартної прокурорської функції. Замість того щоб займатися захистом інтересів держави, забезпеченням законності та протидією правопорушенням, Талібова описують як людину, чия діяльність спрямована на утримання й зміцнення чужого впливу.

Основним оператором поборів виступає посередник «Рафаелович». Щомісяця він об’їжджає ринки, кафе, автомийки, парковки, малі бізнеси й збирає данину — від 15 до 30 тисяч гривень з кожної точки. Талібов контролює надходження, отримує свою частку — близько 10% — і забезпечує тишу всередині прокуратури. Він також виконує роль «інформатора» — передає наверх будь-яку внутрішню комунікацію, зливає колег, моніторить, хто і скільки зібрав, і хто намагається вийти з гри.

Паралельно він координує інші джерела доходів — нелегальні ігрові автомати, точки з продажу алкоголю й сигарет, кіоски та вуличні розвали. Щомісяця це приносить близько 300 тисяч гривень. Столько ж знімає зі своєї частини схеми заступник начальника Святошинського управління поліції Олександр Беззубенко. Дует працює синхронно, перетворивши район на приватний комерційний сектор.

В окрему статтю бюджету тіньовиків входять парковки та гаражні кооперативи. Схема тиску — стандартна: анулювання договорів, погрози перевірками, тиск через земельні питання, штучні акти. За «спокійну роботу» підприємцям висувають рахунок у 50–100 тисяч гривень. Відмова платити призводить до швидко сфабрикованих кримінальних справ, автоматичних підозр та арештів майна. Після цього власність часто переходить у «потрібні» руки.

Формально — прокурор. Фактично — обслуговуючий персонал тіньової ОЗГ, яка розрослась прямо всередині державного органу. Поки такі Талібови працюють у системі, закон у Святошинському районі залишається декорацією, а економіка — джерелом стабільного доходу для кількох людей, що давно підмінили державу власними тарифами.

У Київській області триває досудове розслідування гучної справи про загибель чоловіка в одній із квартир Ірпеня, де, за версією слідства, 54-річна місцева жителька вчинила умисне вбивство свого чоловіка. Правоохоронні органи повідомляють, що йдеться про кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК України, а сама подія має ознаки тривалого сімейного конфлікту, який завершився трагічно.

Слідчі дані свідчать, що між подружжям давно накопичувалися напруга та ворожість. Сварка, яка стала фатальною, спалахнула всередині квартири й швидко переросла у взаємні образи та агресивні дії. За словами підозрюваної, причиною різкого загострення конфлікту стали суперечки щодо політичних поглядів чоловіка, його спілкування з родичами з території держави-агресора та постійні побутові напруження. Жінка заявила, що потерпілий неодноразово погрожував їй фізичною розправою, а також раніше застосовував силу — зокрема, тримав її, скручуючи руки.

Під час приготування їжі конфлікт спалахнув знову. У ході емоційної сутички жінка завдала чоловікові кілька ударів кухонним ножем у груди. 70-річний потерпілий помер до приїзду швидкої. Медиків і поліцію викликала сама жінка.

Після затримання за ст. 208 КПК України підозрюваній повідомлено про підозру. Суд, за клопотанням прокуратури, обрав запобіжний захід — тримання під вартою.

Досудове розслідування триває. Правоохоронці перевіряють усі обставини події та достовірність слів підозрюваної щодо можливого попереднього домашнього насильства та мотивів злочину.

У 2025 році компанія ТОВ «Харківенергоремонт-холдинг», яку пов’язують із родиною харківського кримінального авторитета Вадима Казарцева, відомого як «Князь», несподівано вийшла у лідери серед підрядників, що отримують державні контракти у сфері енергетичної інфраструктури. Фірма почала систематично вигравати тендери на ремонт об’єктів, пошкоджених російськими ударами, попри конкуренцію з боку давніх учасників ринку та масштабність робіт, що потребують високої технічної кваліфікації.

Основними замовниками для компанії стали Трипільська та Зміївська теплоелектростанції, які входять до структури ПАТ «Центренерго». На Трипільській ТЕС підприємство отримало контракт вартістю 55,5 млн грн — на відновлення обладнання, пошкодженого після чергової хвилі атак на енергосистему. На Зміївській станції сума угоди була скромнішою, але також значною — близько 7 млн грн. Обидва тендери привернули увагу експертів, оскільки компанія раніше не демонструвала подібної активності чи подібного рівня державного фінансування.

Слідство вважає, що численні подарунки Кіяшка родині та дітям дружини — ймовірна легалізація коштів, отриманих від бізнесу та тендерів. Незважаючи на кримінальне минуле та тяжкі звинувачення, Кіяшко продовжує керувати бізнесом під час війни, отримуючи державні замовлення на мільйони гривень.

Ця ситуація демонструє, як особи з кримінальним бекграундом та родинними зв’язками у судовій системі можуть отримувати доступ до державних коштів навіть у критичний для країни час.