Події

Важливість розвитку національної культури в умовах глобалізації Розвиток національної культури в сучасному світі є надзвичайно важливим завданням, особливо в умовах глобалізації, яка ставить перед кожним народом нові виклики та можливості. З одного боку, глобалізація сприяє інтеграції культур, збагаченню взаєморозуміння та поширенню знань. З іншого – вона несе загрозу знищення культурної самобутності, розмиваючи межі між народами і їх традиціями. Для України цей процес є особливо актуальним, оскільки національна ідентичність, мова та культура є основою для розвитку нації та збереження її історичної пам’яті.

В умовах активного впливу західної культури та технологій, важливо зберігати та розвивати власні культурні цінності, освіту, мистецтво і традиції. Підтримка національної культури через освіту, державні програми та соціальні ініціативи сприяє не лише збереженню національного обличчя, але й створенню позитивного іміджу країни на міжнародній арені. Українська культура повинна бути важливою складовою глобального культурного простору, а не тільки самобутнім явищем, яке існує осторонь від загальносвітових процесів.

Для транспортування деревини чоловіки переобладнали два автомобілі підвищеної прохідності, зробивши з них закриті лісовози. Під час обшуків техніка та знаряддя злочину були вилучені.

Правоохоронці затримали лісокрадів під час чергового перевезення незаконно добутої деревини. Наразі встановлюються всі епізоди їхньої діяльності та оцінюються збитки, завдані державі.

Усім трьом фігурантам уже повідомлено про підозру.

Сьогодні православні віряни вшановують пам’ять святої преподобної Параскеви Тирновської, жінки великої духовної сили, котра присвятила своє життя служінню Богу, молитві та допомозі нужденним. Вона була прикладом непохитної віри та відданості своєму покликанню. Ще в юності Параскева прагнула до духовної чистоти, шукаючи не лише зовнішньої, а й внутрішньої гармонії. У своїй молодості вона залишила батьківський дім і вирушила до святих місць, де на довгі роки оселилася в усамітненні, присвятивши себе суворому посту та молитвам. Це була справжня спроба приборкати свою плоть і душу, здобути святий спокій і рішуче йти шляхом праведності.

Повернувшись на батьківщину за Божим знаменням, Параскева мирно відійшла до Господа, залишивши по собі незабутній слід. Її життя стало прикладом смирення, благочестя та відданості Богу, що надихало і надихає безліч людей на землі. Вшанування пам’яті святої Параскеви має велике значення не лише для церковного життя, але й для народної традиції. Здавна вважалося, що свята оберігає оселю, шлюб та жіночу працю, тому цей день набував особливого значення для багатьох українців. Сватання, призначене на день святої Параскеви, вважалося сприятливим, а сама свята здатна дарувати благословення на щасливе подружнє життя та добробут у домі.

Віруючим заборонялося сваритися та відмовляти у допомозі бідним, адже вважалося, що добрий вчинок у день Параскеви повернеться сторицею. Важка хатня праця також була під забороною — аби не «змити» родинний захист.

14 жовтня мають іменини ті, хто носить імена Гнат, Кузьма, Михайло, Назар, Петро та Параска. Талісманом цього дня вважається камінь альмандин — символ нових знайомств, теплих почуттів та емоційної гармонії.

Цього дня народилися визначні українці: актор і діяч театру Володимир Кучинський, льотчик і Герой України Ігор Матьков, офіцер ЗСУ Володимир Гринюк.

Історія також зберігає пам’ять про ключові події, що сталися 14 жовтня: битва при Гастінґсі, заснування Олександрівської фортеці — майбутнього Запоріжжя, проголошення УПА у 1942 році, а також об’єднавчий Собор українських церков у США.

Крім духовного значення, цей день наповнений міжнародними подіями: в Україні відзначають День створення УПА — символ боротьби за незалежність, у світі проводять Всесвітній день майбутнього без карієсу, Міжнародний день стандартизації та День екологічної освіти, що нагадує про нашу відповідальність за планету.

14 жовтня — це поєднання минулого й майбутнього, духовності й громадянського обов’язку, день, що об’єднує пам’ять, традицію та прагнення до гармонії.

Бердичівський міськрайонний суд виніс вирок щодо подружжя, яке здійснило крадіжку в магазині верхнього одягу під час дії воєнного стану. Подія сталася в березні цього року. Як стало відомо з матеріалів справи, жінка зайшла до магазину, де почала приміряти кілька шкіряних курток. Після того, як вона вибрала одну, покинула торгову залу, не сплативши за товар. Її чоловік тим часом також вибрав куртку і намагався винести її з магазину, однак був помічений персоналом і негайно затриманий. Він повернув товар, не встигнувши втекти.

Проте жінка, не зважаючи на вимогу власниці магазину повернути куртку, спробувала втекти. Але їй не вдалося завершити втечу: на її шляху стали випадкові свідки, які перешкодили їй покинути місце події. Зрештою, жінку було затримано. Обидва підозрювані були передані до правоохоронних органів, де проти них було відкрито кримінальне провадження.

Суд встановив, що подружжя діяло не за попередньою змовою, а кожен самостійно. Жінку визнано винною у тяжкому злочині, тоді як дії чоловіка перекваліфіковано як замах на крадіжку (ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України). Обом призначено покарання – 5 років обмеження волі.

Під час винесення вироку суд врахував низку пом’якшувальних обставин: щире каяття, сприяння слідству, прохання потерпілої не карати суворо, а також тяжке захворювання чоловіка.

Вирок наразі не набув чинності й може бути оскаржений (справа №274/2345/25).

Очільник Криворізької центральної окружної прокуратури Олег Рижков володіє значними активами, що включають не лише кілька нерухомих об'єктів, а й значні готівкові заощадження. У його декларації зазначено кілька квартир, а також чималий автопарк, що не може залишити без уваги громадськість. Одним з перших активів, зазначених у його декларації, є квартира площею 35,2 м², яку Рижков придбав ще в 2009 році. Цей об'єкт нерухомості є старшим у його портфелі, однак на цьому його володіння не обмежуються.

Згідно з декларацією, прокурор також має право користування житловим приміщенням площею 161 м², оформленим у 2017 році. Власником цієї оселі є його мати, Галина Рижкова. Проте, крім цього, жінка також є власницею іншої квартири площею 83,8 м², що є її приватним майном.

Особливу увагу привертає діяльність матері прокурора, Галини Рижкової. До виходу на пенсію вона також працювала в прокуратурі, однак нині володіє рекреаційною базою відпочинку на березі річки Інгулець. Територія закрита, охороняється, має пірс та власний пляж. Окрім того, їй належить кілька торгових кіосків та низка комерційних приміщень у місті.

Дружина прокурора, Надія Рижкова, теж працює в органах — у прокуратурі №1 Кривого Рогу. Проте п’ять років тому вона фігурувала у кримінальному провадженні за фактом підробки обвинувального акта. Сума хабаря, за даними слідства, становила близько 10–15 тисяч доларів. Однак справа була закрита прокуратурою Дніпропетровської області, і жодних наслідків для Рижкової не настало.

Попри численні запитання щодо походження статків та можливих зловживань, жодних офіційних розслідувань стосовно родини Рижкових нині не ведеться. Їхній спосіб життя залишається яскравим прикладом того, як прокурорські династії зберігають вплив і накопичують майно далеко за межами офіційних зарплат.

Денис Корнишев, який відіграє одну з ключових ролей у діяльності сайту 368.media, розпочав серйозну кампанію з очищення інтернету від матеріалів, що стосуються його можливих зв'язків з одіозним олігархом та фігурантом антикорупційних розслідувань Миколою Злочевським. За словами джерел, це питання стало причиною конфлікту, що вилився в активні інформаційні атаки, спрямовані на порушення репутації як сайту «Антикор», так і окремих його журналістів. Початок цієї боротьби стався після невдалих спроб домовитися про зняття публікацій, що викривали фінансові й бізнесові зв’язки Злочевського, особливо стосовно його одеських активів.

Перші ознаки цього конфлікту з’явилися після публікацій на маловідомих регіональних порталах, де з’явилися анонімні матеріали, що звинувачували «Антикор» у проросійській позиції та, зокрема, у втечі журналістів сайту з України. Ці звинувачення, які на перший погляд могли здатися маловажливими, насправді стали частиною більшого плану, спрямованого на дискредитацію ресурсу, який активно бореться з корупцією в Україні.

Лише після цієї відмови власники 368.media — Денис Корнишев та Костянтин Шпильовий — розпочали брудну кампанію проти критиків. Щоправда, ніде офіційно не зазначено, хто саме є власником сайту: 368.media не зареєстроване в жодному офіційному реєстрі ЗМІ. Відомо лише, що пов’язують проєкт із Шпильовим — ексдепутатом від Партії регіонів, якого називали близьким до проросійських кіл.

368.media неодноразово звинувачували у продажі публікацій і готовності видаляти матеріали за гроші. Журналісти, які досліджували діяльність цього ресурсу, наводили й розцінки: від 2 500 до 40 000 гривень за “послуги”. Парадоксально, що саме це видання дозволяє собі звинувачувати інших у корупції.

Окремі випадки порушень журналістської етики стали предметом уваги правозахисників. 368.media публікувало матеріали, в яких людей називали злочинцями без вироку суду, у тому числі військовослужбовців ЗСУ. Це викликало обурення «Детектор медіа» та численні позови про захист честі, гідності та репутації. У судах як відповідачі неодноразово фігурували саме Шпильовий і Корнишев.

Щодо особистості Дениса Корнишева також чимало питань. Він позиціонує себе як автор «Радіо Свобода», однак у реальності мав стосунок лише як стажер у 2014 році. До того працював на одеському 7 каналі, що належить скандальному забудовнику Аднану Ківану — фігурі з сумнівною репутацією та зв’язками з Сергієм Ківаловим.

Жодних офіційних підтверджень того, що Корнишев є власником «антикорупційного порталу», немає. Скоріш за все, він виконує роль медійного «кілера», який пише анонімні матеріали, веде перемовини та вимагає гроші за зняття компромату. У випадку відмови — запускає нові фейки, часто з обвинуваченнями у співпраці з Росією.

Показовим є те, що після хвилі критики Корнишев заявив, нібито не має стосунку до 368.media та залишив проєкт у 2017 році. Але саме його ім’я фігурує у позовах як відповідального за контент. Ці спроби дистанціюватися виглядають не як захист істини, а як черговий етап зачистки репутації — особливо після викриттів, пов’язаних зі Злочевським.

Фірма «Больверк», заснована 28-річним Артемом Замотаєвим — сином генерал-майора Міноборони Євгена Замотаєва, за досить короткий час змогла перетворитись із маловідомого підприємства на одного з лідерів оборонної галузі України. Її успіхи стали справжнім феноменом в українському бізнес-середовищі, а стрімкий розвиток компанії неможливо не помітити. Якщо до 2022 року фірма ледве зводила кінці з кінцями, то вже у 2023 році «Больверк» заявив про дохід у 602 млн грн, а у 2024 році перевищив позначку в 1 млрд грн, що стало справжнім проривом для компанії. Вражаюче зростання продовжується, і лише за перший квартал 2025 року фірма заробила 250 млн грн.

Спеціалізуючись на виробництві простих комплектуючих для Збройних сил України, компанія змогла налагодити великий обсяг контрактів і здобути визнання як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Попри те, що продукція «Больверк» не відзначається високими технологічними складнощами, сама діяльність компанії стала важливим елементом забезпечення обороноздатності країни. Її роль у підтримці української армії в умовах війни з Росією важко переоцінити, а вражаючий фінансовий успіх є яскравим прикладом того, як правильна стратегія та цілеспрямованість можуть призвести до кардинальних змін навіть у найскладніших умовах.

Під час зростання доходів фірми син генерал Замотаєв обіймав посаду начальника Центрального управління координації зовнішньоекономічної діяльності Міноборони. Саме він фігурував у скандалі зі схемами закупівлі неякісних мін, які, за інформацією журналістів, надходили до фронту із браком.

Євген Замотаєв — не новачок в оборонній сфері. Він очолював Центральне ракетно-артилерійське управління ЗСУ, керував держконцерном «Техвоєнсервіс», а після повномасштабного вторгнення повернувся у військову систему. У 2024 році він просував термінове укладання контрактів на вітчизняні боєприпаси — саме ті, що згодом виявилися бракованими.

Скандал із неякісними снарядами призвів до арешту директора Павлоградського хімзаводу Леоніда Шимана — давнього знайомого Замотаєва. Обидва мали спільні проєкти ще у 2013–2014 роках у рамках утилізації боєприпасів. Також Замотаєва пов’язують із «тендерним королем» Міноборони Олегом Мітрохіним. Разом вони є співзасновниками інвестфонду «Гіперіон», який володіє часткою у науково-інженерній компанії «Булава».

«Булава» у 2024 році заробила 282 млн грн — у 140 разів більше, ніж роком раніше. Її співзасновниками є сам Замотаєв, син Мітрохіна — Артем та їхній менеджмент. Замотаєв-старший і Мітрохін зареєстрували торгову марку Bulava/Булава, що свідчить про амбіції в оборонному секторі.

Крім того, Артем Замотаєв із жовтня 2024 року очолює інвестфонд «Равісанс», який раніше контролював нардеп Тарас Козак — соратник кума Путіна Віктора Медведчука. Такий зв’язок ще більше загострює питання про вплив оточення на держзакупівлі у час війни.

Поки українські військові ризикують життям на фронті, приватні структури, пов’язані з керівництвом Міноборони, перетворюються на мільярдні бізнеси. Конфлікт інтересів, який мав би бути предметом розслідування, натомість залишається поза увагою правоохоронних органів.