Ірак і Пакистан уклали нові енергетичні домовленості з Іраном щодо постачання нафти та скрапленого природного газу, що свідчить про суттєве посилення ролі Тегерана у регулюванні енергетичних потоків через Ормузьку протоку. Про це повідомляє Reuters із посиланням на п’ять джерел, обізнаних із перебігом переговорів.
За даними агентства, нові угоди стали результатом різкого загострення енергетичної ситуації в регіоні Перської затоки, де війна США та Ізраїлю проти Ірану спричинила значні перебої в експортуванні нафти та газу. Регіон, який зазвичай забезпечує близько 20% світових поставок енергоносіїв, опинився в умовах нестабільності, а логістичні маршрути через Ормузьку протоку зазнали суттєвих обмежень.
Останніми тижнями Сполучені Штати посилили тиск на іранську інфраструктуру, зокрема блокували окремі порти та намагалися обмежити морські поставки. Спочатку Іран погрожував повним перекриттям Ормузької протоки, однак згодом змінив підхід і фактично перетворив її на контрольований транзитний коридор, через який проходять енергетичні вантажі під певними умовами.
Саме в цих обставинах Ірак і Пакистан опинилися серед країн, які найбільше постраждали від перебоїв у постачанні. Ірак традиційно експортує значну частину нафти через Ормузьку протоку, тому будь-які обмеження руху суден безпосередньо впливають на доходи держави. За словами представника іракського міністерства нафти, Багдад нині активно веде переговори з Тегераном щодо збільшення транзитних обсягів, оскільки доходи від нафти формують приблизно 95% державного бюджету країни, і навіть короткострокові перебої створюють серйозний фінансовий тиск.
У рамках нових домовленостей, як зазначає Reuters, через протоку вже пройшли два великі іракські танкери, кожен із яких перевозить близько двох мільйонів барелів нафти. Це вважається одним із перших сигналів часткової стабілізації транзиту, але вже в новій конфігурації, де Іран відіграє ключову роль у регулюванні потоків.
Пакистан, який також опинився під значним тиском через зростання цін на паливо та високий сезонний попит на електроенергію, уклав окрему домовленість щодо постачання скрапленого природного газу. Країна традиційно імпортує великі обсяги СПГ для забезпечення електростанцій і промисловості, а в літній період, коли різко зростає споживання через використання кондиціонування, потреба в енергоресурсах стає критичною.
За даними джерел, до Пакистану вже прямують два танкери зі СПГ у межах нових угод. До початку конфлікту країна отримувала близько десяти партій СПГ щомісяця, однак нинішні перебої в глобальних ланцюгах постачання змусили Ісламабад шукати альтернативні та швидші механізми забезпечення енергією.
Важливо, що, за інформацією Reuters, ані Ірак, ані Пакистан не здійснюють прямих фінансових розрахунків із Іраном або структурами Корпусу вартових ісламської революції. Така схема дозволяє сторонам формально уникати санкційних обмежень, які продовжують діяти проти Тегерана з боку США та низки західних країн.
Окремо зазначається, що Катар, один із найбільших експортерів СПГ у світі, не бере прямої участі в укладених угодах, однак був поінформований про постачання до Пакистану перед відправкою вантажів. Це підкреслює складну багаторівневу систему координації енергетичних потоків у регіоні, де кожен крок узгоджується з урахуванням політичних ризиків.
На тлі цих подій суттєво змінилася ситуація на світових енергетичних ринках. Через скорочення морського трафіку в Ормузькій протоці, який нині становить лише близько 5% від довоєнного рівня, глобальні поставки нафти та газу зазнали значних затримок. Це призвело до різкого зростання цін: нафта марки Brent подорожчала більш ніж на 50% від початку конфлікту, а ціни на СПГ у Європі та Азії зросли на 35–50%.
Аналітики зазначають, що навіть часткове відновлення транзиту через протоку не гарантує стабілізації ринку, оскільки ключовим фактором залишається політичний контроль над маршрутом. Фактичне посилення ролі Ірану як регулятора енергетичного коридору створює нову геоекономічну реальність, у якій Тегеран може впливати на баланс постачання енергоносіїв у значній частині світу.
Водночас Іран продовжує наполягати на тому, що контроль над Ормузькою протокою має залишатися за ним і після завершення конфлікту. У Тегерані також вимагають репарацій, скасування санкцій і доступу до заморожених активів як частини будь-якого майбутнього мирного врегулювання.
Експерти попереджають, що така позиція може ускладнити подальші переговори між США, Іраном та регіональними державами, а також закріпити нову модель енергетичної залежності, де ключові потоки контролюються не лише ринковими механізмами, а й політико-військовим впливом у Перській затоці.
