Попри технічний прогрес у галузі водоочищення, людство залишається беззахисним перед крихітною, але надзвичайно стійкою загрозою — мікропластиком. Це невидимі оку частинки пластику, які утворюються в результаті руйнування пластикових предметів побуту: одягу, кухонного приладдя, засобів гігієни. Вони не розкладаються повністю, а накопичуються у ґрунті, воді — і зрештою, у наших тілах.
За останні десятиліття у світі було вироблено понад 9 мільярдів тонн пластику. І значна частина цього матеріалу зрештою розпадається на мікрофрагменти, які жодна з існуючих очисних технологій не здатна повністю усунути з питної води. Очисні споруди зменшують концентрацію, але не вирішують проблему кардинально. Саме тому мікропластик знову і знову повертається у довкілля — і до нашого столу.
За словами еколога Ун-Джунг Кіма з Техаського університету, навіть проста дія — як от випити склянку води — вже може означати контакт із потенційно небезпечними мікрочастинками. Вони не лише накопичуються в організмі, а й можуть переносити токсичні домішки зі стічних вод. Наслідки — серцево-судинні захворювання, гормональні збої, онкологія.
Ще одна проблема — відсутність чіткого стандарту. Світ не має єдиного визначення, що вважати мікропластиком, і не має узгоджених методик для фіксації його вмісту у воді. Через це уряди не можуть ефективно регулювати забруднення, а виробники — не несуть відповідальності за свій внесок у проблему.
Хімік-еколог Дженні Кім Нгуєн закликає до створення універсальних стандартів тестування — це дозволить об’єктивно оцінити масштаби небезпеки. Та паралельно з цим дослідники наголошують: суспільство також має діяти. Споживачі можуть зменшити свій пластикозалежний слід, віддаючи перевагу текстилю з натуральних волокон та уникаючи одноразових товарів.
Мікропластик — це проблема, яку не видно, але яка щодня наближає людство до екологічної та медичної катастрофи. І якщо ми не почнемо діяти вже сьогодні, завтра буде пізно.