На сьомому році роботи Верховної Ради IX скликання в Україні вже 47 мажоритарних округів залишаються без повноцінного представництва в парламенті. Частина з них була вакантною ще з виборів 2019 року через російську окупацію українських територій, однак ще 21 округ втратив свого депутата вже під час роботи нинішнього скликання. Одночасно кількість членів фракції «Слуга народу» скоротилася з початкових 254 до 226 — рівно стільки голосів потрібно для ухвалення звичайного закону.
Такі результати оприлюднила громадська ініціатива «Голка», яка до сьомої річниці роботи парламенту проаналізувала кадрові зміни у Верховній Раді, вакантні округи та наслідки змішаної виборчої системи. Дані щодо чисельності фракції «Слуга народу» підтверджує й офіційний сайт Верховної Ради: станом на 28 липня 2026 року в ній налічується 226 депутатів.
Проблема має одразу два виміри. Перший — фактичне представництво громадян. Другий — здатність парламенту збирати достатню кількість голосів за ключові законопроєкти, зокрема євроінтеграційні та оборонні.
26 округів не мали депутатів ще з 2019 року
На парламентських виборах 2019 року голосування не проводилося у 26 одномандатних округах на тимчасово окупованих територіях.
Відтак Верховна Рада IX скликання від самого початку формувалася не у повному конституційному складі у 450 депутатів.
Але з часом ситуація погіршилася.
Ще 21 мажоритарний округ втратив свого представника вже після старту роботи нинішнього парламенту. Причини різні: депутати складали мандати, переходили на інші державні посади, помирали, втрачали громадянство або мандати після обвинувальних вироків.
За мирних умов у таких випадках Центральна виборча комісія могла б призначити проміжні вибори.
Однак під час воєнного стану вибори в Україні не проводяться. Саме тому вакантне місце мажоритарника фактично немає ким замінити до завершення відповідного правового режиму та проведення нового голосування.
Це принципово відрізняє мажоритарників від депутатів, обраних за партійними списками. Коли мандат «списочника» припиняється, його зазвичай може отримати наступний кандидат із виборчого списку відповідної партії.
У мажоритарному окрузі такого резервного механізму немає.
Четверо мажоритарників виїхали з України, але залишаються депутатами
Окремою проблемою «Голка» називає депутатів, які формально не втратили мандат, але фактично не працюють у парламенті.
За даними громадської ініціативи, щонайменше четверо мажоритарників перебувають за межами України: Ярослав Дубневич, Артем Дмитрук, Олександр Куницький та Сергій Шахов. Вони продовжують мати депутатські мандати, хоча належне представництво виборців у таких округах фактично ускладнене.
І тут виникає ще одна особливість української парламентської системи.
Сам факт тривалого перебування депутата за кордоном не є автоматичною підставою для припинення його повноважень. Конституція передбачає конкретний перелік таких підстав — особисту заяву про складання мандата, набрання законної сили обвинувальним вироком, припинення громадянства, смерть та низку інших випадків.
Тому навіть резонансна втеча політика сама по собі не створює механізму негайної заміни депутата.
За сім років Рада втратила вже 71 депутата
Загалом протягом роботи IX скликання повноваження припинив 71 народний депутат, підрахувала «Голка».
Найчастіше парламентарі йшли добровільно — приблизно у пів сотні випадків депутати самі подавали заяви про складання мандата. Частина переходила працювати в уряд або на інші державні посади.
Ще 12 народних депутатів померли або загинули.
Шестеро втратили мандати після припинення громадянства України.
Ще троє — після того, як щодо них набрали законної сили обвинувальні вироки судів.
Серед мажоритарників, які втратили мандати після вироків, ініціатива називає Анатолія Гунька, Федора Христенка та Андрія Одарченка.
Андрій Деркач та Ігор Васильковський, своєю чергою, втратили українське громадянство.
Через те, що йшлося саме про депутатів, обраних у конкретних округах, їхні мандати не могли автоматично перейти до інших кандидатів.
Чому проблема виникла саме через мажоритарку
Вибори 2019 року проходили за змішаною системою.
Частину депутатів обирали за закритими партійними списками у загальнодержавному окрузі, а частину — в одномандатних мажоритарних округах.
Саме друга частина системи в умовах довготривалої війни виявилася найбільш вразливою.
Дослідниця «Голки» Оксана Ставнійчук наголошує, що якби парламент обирався винятково за пропорційною системою з відкритими списками, вибуття окремих депутатів не створювало б настільки великої кількості «порожніх» округів.
Новий Виборчий кодекс, який передбачає пропорційну модель із відкритими регіональними списками, був ухвалений уже після виборів 2019 року.
Тобто нинішній парламент став останнім, сформованим за старою змішаною моделлю.
Ніхто тоді не міг точно прогнозувати, що це скликання працюватиме сім і більше років через запроваджений після повномасштабного вторгнення воєнний стан.
Верховна Рада вже працює довше, ніж будь-яке звичайне скликання
IX скликання розпочало роботу 29 серпня 2019 року.
За нормальних умов чергові парламентські вибори мали б відбутися через п’ять років.
Однак Конституція України передбачає продовження повноважень Верховної Ради під час воєнного стану — до дня першого засідання нового парламенту, обраного після його скасування.
Саме тому нинішня Верховна Рада входить уже у восьмий рік роботи без проведення загальнонаціональних парламентських виборів.
Це створює ситуацію, якої українська політична система фактично раніше не переживала: депутати поступово вибувають, але механізм повноцінного оновлення складу парламенту не працює.
І з кожним новим достроково припиненим мандатом проблема стає гострішою.
«Слуга народу» залишилася рівно на позначці 226
Особливо показовою є ситуація з найбільшою фракцією.
У 2019 році «Слуга народу» отримала безпрецедентну для української історії одноосібну більшість — фракція налічувала 254 депутати.
Станом на 28 липня 2026 року офіційний портал Верховної Ради вказує 226 членів фракції.
Цифра символічна.
Для ухвалення більшості законів Верховній Раді потрібно щонайменше 226 голосів.
Тобто навіть якщо всі члени фракції дисципліновано голосуватимуть за один законопроєкт, запасу голосів у формальної монобільшості вже немає взагалі.
На практиці такого рівня дисципліни давно немає.
Частина депутатів відсутня, частина не підтримує окремі рішення, частина може мати іншу політичну позицію.
Тому урядова більшість дедалі частіше залежить від голосів інших парламентських фракцій і груп.
У Раді зараз дев’ять основних політичних груп
Офіційні дані Верховної Ради показують, наскільки фрагментованим став нинішній парламент.
Окрім 226 депутатів «Слуги народу», у Раді налічується 26 членів «Європейської солідарності», 24 — «Батьківщини», 19 — «Голосу», 19 — групи «Довіра», 18 — «За майбутнє», 21 — «Платформи за життя та мир» і 17 — «Відновлення України». Ще 20 депутатів є позафракційними.
Це означає, що жодна політична сила, окрім формальної «Слуги народу», навіть теоретично не наближається до самостійної більшості.
Тому будь-яке скорочення чисельності парламенту автоматично підвищує значення міжфракційних домовленостей.
Для важливих законів 226 голосів дедалі складніше знайти
Проблема вже проявляється під час голосувань.
У червні та липні 2026 року у парламентських стенограмах неодноразово фіксувалися ситуації, коли голосів за окремі рішення не вистачало або роботу доводилося перебудовувати через недостатню присутність депутатів.
Це не означає, що кожне провалене голосування прямо пов’язане із 47 вакантними округами.
Причинами можуть бути політичні розбіжності, відсутність парламентарів, позиції фракцій або якість конкретного законопроєкту.
Але менша кількість діючих депутатів об’єктивно зменшує запас голосів.
Особливо це важливо для рішень, які потребують не просто 226, а 300 голосів — наприклад, конституційних змін.
47 округів — це ще й проблема для самих виборців
Мажоритарний депутат традиційно виконує не лише законодавчу функцію.
Його приймальня працює з локальними зверненнями, органами місцевого самоврядування, інфраструктурними питаннями та проблемами конкретного регіону.
Коли округ втрачає свого депутата, формально його мешканці не втрачають право звертатися до інших парламентарів чи державних органів.
Але персонального представника, обраного саме цими виборцями, більше немає.
У випадку 47 округів мова вже йде про значну частину країни.
Частина з них перебуває на тимчасово окупованих територіях, однак інші знаходяться на підконтрольній Україні території та залишилися без мажоритарника саме через дострокове припинення мандатів.
Ситуація може лише погіршуватися
Поки триває воєнний стан, провести проміжні парламентські вибори неможливо.
Це означає, що кожен новий депутат-мажоритарник, який помре, добровільно складе мандат, втратить громадянство чи отримає обвинувальний вирок, потенційно збільшуватиме кількість округів без представника.
Саме тому «Голка» називає мажоритарну систему найслабшою ланкою представництва під час війни.
І проблема вже давно перестала бути суто теоретичною.
На старті IX скликання парламент і без того не мав повних 450 депутатів через окупацію. За наступні сім років ще десятки мандатів припинилися достроково, а механізм їх повноцінного заміщення для мажоритарників виявився заблокованим воєнним станом.
У результаті Україна отримала парадокс: парламент продовжує легітимно працювати стільки, скільки цього потребує війна, але водночас його фактичний склад поступово скорочується.
47 мажоритарних округів уже залишилися без депутатів, 71 парламентар втратив свої повноваження за час роботи скликання, а колись рекордна монобільшість «Слуги народу» зменшилася до рівно 226 членів.
І якщо війна та воєнний стан триватимуть, ця кадрова проблема Верховної Ради, найімовірніше, лише поглиблюватиметься.