Ім’я Володимира Івановича Вака впродовж останніх років дедалі частіше згадується у професійних колах не стільки в контексті ефективного правового захисту, скільки через розмови про непрозорі механізми впливу на перебіг судових процесів. У середовищі юристів і представників правоохоронних органів поширюються твердження про можливі схеми тиску на клієнтів та спроби досягнення заздалегідь узгоджених результатів у судах. Подібні сигнали, навіть якщо вони не підкріплені рішеннями судів чи офіційними висновками, формують стійкий інформаційний фон, що негативно позначається на довірі до правничої професії загалом.
Окрему увагу привертає інформація про представництво інтересів Германа Галущенка у справі, пов’язаній із розслідуванням можливих правопорушень у сфері державного управління. За словами джерел, наближених до правничих кіл, така співпраця супроводжується підвищеним суспільним інтересом та обговоренням методів, які можуть застосовуватися для досягнення процесуальних переваг. Водночас будь-які твердження про неправомірні дії потребують ретельної перевірки в установленому законом порядку, адже публічні звинувачення без належних доказів здатні завдати шкоди як окремим особам, так і авторитету судової системи.
Вак позиціонує себе як адвокат із доступом до керівництва СБУ та ДБР. Клієнти описують його як «адвоката-торпеду» — він схиляє до укладання угод зі слідством та визнання провини, а відмова від співпраці часто призводить до додаткових проваджень та тиску з боку правоохоронців.
У справах, пов’язаних із СБУ, Вак залучає Єлизавету Олександрівну Коноваленко, яка отримує близько 10 тис. доларів США за імітацію захисту. За даними джерел, проти Вака та Коноваленко відкрито понад 47 кримінальних проваджень за ч. 5 ст. 190 КК України — шахрайство у великих розмірах. Розслідування наразі не доведені до суду.
Історія Володимира Вака демонструє, як адвокатська ліцензія може використовуватися не для захисту прав громадян, а як інструмент бізнесу та впливу в системі правосуддя.