Нещодавнє розблокування американської допомоги Україні, було сприйнято багатьма як сигнал до того, що війна триватиме ще довго і що шанси на її швидке припинення різко зменшилися.
Здебільшого таке уявлення просувається в РФ, де заявляють, що допомога США “лише продовжує війну”. Але і в Україні можна зустріти думку, що американська допомога зруйнувала план Кремля примусити Київ до прийняття миру на російських умовах (тобто, на умовах відмови від вимог вивести війська РФ на кордони 1991 року).
У той же час, є і рівно протилежна думка – що розблокування американської допомоги дає Україні шанс на переговори з РФ з досягненням домовленостей на прийнятних для Києва умовах.
Також виділення американської допомоги може бути спонукальним мотивом і для РФ погодитися на переговори, оскільки тепер шанси на її беззастережну і швидку військову перемогу зменшилися. Утім, Росія якщо й піде на будь-які домовленості, то тільки на умовах припинення війни по лінії фронту з фіксацією її територіальних завоювань в Україні.
Але такі умови ні Україна, ні Захід Росії не пропонують, продовжуючи наполягати на поверненні кордонів 1991 року.
Зараз розрахунок Києва на те, що тиск Заходу примусить Китай припинити політичну та економічну підтримку Росії, що прямо позначиться на здатності Москви продовжувати війну. А також спонукає Пекін узяти участь у конференції у Швейцарії в середині червня і підтримати “формулу миру” Зеленського, яку потім буде пред’явлено Кремлю як “ультиматум від світової спільноти”.
Також стратегічний розрахунок на те, що, завдяки поставкам зі США, Україна зможе втримати фронт від обвалення цього року і чекати нарощування військового виробництва європейськими союзниками, після чого можна вже буде повертатися до наступальних планів ЗСУ.
Крім того, у Києві залишаються надії на дестабілізацію всередині РФ.
Тобто, поки що справді розблокування американської допомоги сприймається українською владою як сигнал до продовження війни “до остаточної перемоги” і як аргумент для відмови від перемовин з РФ на умовах припинення війни по лінії фронту.
Однак питання наскільки спрацює описаний вище стратегічний розрахунок? І чи не буде ситуація для України далі тільки погіршуватися? Ризики дійсно є. Отримати наступного разу новий пакет американської допомоги може бути ще складніше, ніж нинішній (і це вже пишуть західні ЗМІ та заявляють європейські політики). Чи вдасться Заходу наростити випуск військової продукції для потреб України – теж питання.
Крім того, природно, немає жодних гарантій, що спрацює тиск Заходу на Китай і він відмовить Росії в допомозі. І тим паче, немає жодних гарантій, що КНР візьме участь у конференції у Швейцарії і підтримає “формулу миру” Зеленського. У Пекіна є свій “мирний план” і він передбачає припинення вогню на лінії фронту без виведення російських військ.
Усі ці ризики досить очевидні й тому можуть слугувати аргументом, що починати переговори з РФ потрібно зараз, бо далі умови будуть тільки гіршими.
Утім, поки що ця точка зору ні в українській владі, ні на Заході не є превалюючою. І ключовою датою, яка багато що визначить, буде 15-16 червня – дні проведення конференції у Швейцарії. Саме на той час (а можливо й раніше) стане зрозуміло, чи спрацьовує перша частина стратегічного плану України та Заходу – відірвати Китай від РФ. Також стане вже зрозуміло наскільки змінила (чи не змінила) американська допомога ситуацію на фронті. За підсумками цього, ймовірно, і буде ухвалено рішення про подальшу стратегію – продовжувати війну на виснаження (з очевидними ризиками погіршення ситуації), нарощувати участь країн НАТО у війні аж до прямого зіткнення з РФ, або йти на переговори про зупинку війни по лінії фронту.
