Дональд Туск, колишній прем'єр Польщі, який раніше активно підтримував Україну, улітку 2026 року демонструє нову, строгу риторику щодо українських справ. Після свого повернення до влади в 2023 році Туск сподівався відновити стабільні відносини з Києвом, проте нині його адміністрація закликає до "доброї волі з боку України" та запроваджує обмеження на соціальні пільги для українців. Це свідчить про зміну політики, яка, з одного боку, може здатися несподіваною, але насправді є відповіддю на внутрішні політичні виклики.
Польські парламентські вибори заплановані на осінь 2027 року, але політична боротьба вже розпочалася. Зростаюча напруга в риториці, активне використання теми України в політичних дебатах є частиною підготовки до виборів. Після успіху на виборах 2023 року коаліція Туска обіцяла масштабні реформи, але багато з їхніх обіцянок залишилися не виконаними, що призвело до зростання політичної поляризації в країні.
Згідно з останніми соціологічними даними, все більше поляків підтримують праві політичні сили, які вживають жорсткішу риторику щодо міграції та відносин з Україною. Зокрема, партії на кшталт "Конфедерації" і політичного середовища Гжегожа Брауна активно експлуатують цю тему для залучення виборців. Туск стикається з необхідністю адаптувати свою позицію, щоб не втратити підтримку центристських виборців.
Варто зазначити, що нова риторика Туска щодо України стала помітно жорсткішою в порівнянні з попередніми роками. Він наголосив на тому, що добрі стосунки між Варшавою і Києвом вимагають зусиль з обох сторін, підкресливши значущість історичної пам’яті, соціальних виплат, медичного забезпечення, аграрних суперечок і перспективи вступу України до ЄС.
Окремо слід виділити роль президента Кароля Навроцького, який всього за короткий час після обрання здобув популярність серед польського населення. Його позиція на підтримку жорсткішого підходу щодо України, особливо в контексті історичних питань, створює додатковий політичний тиск на Туска.
Сьогодні українське питання стало невід’ємною частиною внутрішньої політики Польщі, активно обговорюється у контексті соціальної, медичної, аграрної політики та ринку праці. Це зобов'язує всі партії формувати чітку позицію щодо України.
Незважаючи на посилення риторики, жодна з основних політичних сил у Польщі не закликає до припинення допомоги Україні. Навіть у випадку напружених відносин, Варшава продовжує підтримувати українську оборону та її прагнення до європейської інтеграції. Тому нинішні заяви Туска більше відображають боротьбу за голоси виборців, ніж кардинальну зміну зовнішньої політики Польщі.
Протягом найближчих місяців політична конкуренція в країні лише загострюватиметься. Праві партії намагатимуться змалювати уряд Туска як надто поступливий стосовно України, тоді як сам Туск, ймовірно, продовжить балансувати між підтримкою Києва та адаптацією до нових внутрішньополітичних реалій. Таким чином, українсько-польські стосунки можуть пережити нові політичні випробування, але важливо розуміти, що це не свідчить про зміну стратегічного курсу Варшави.